Якщо кожне місто має свій запах, то в Парижі будь-хто може вибрати собі аромат до смаку. Для багатьох це пахощі вранішньої кави та круасанів, що линуть із численних валіснерій та буланжеритів. Інших принаджують їдкі запахи олійної фарби та абсенту — на таких чекає весела компанія художників на Монмартрі. Для найвибагливіших. котрі прагнуть пізнати світ «Картьє» та Карли Бруні, є аромат вишуканих парфумів на Єлисейських полях і в помпезно-гламурній галереї «Ла-файєт». Певно, знайдіться і любителі мазуту, яких приваблять лабіринти паризької підземки. Але існує паризький аромат, знайомий і його мешканцям, і гостям, — запах дошу. Гладенькі тротуари Парижа ніби створені дія віддзеркалення веселково-метушливого життя. Якби не дош, І імпресіоністи не написали б своїх «бульварів» і не був би створений безсмертний кінохіт «Шербурзькі парасольки». Класичну музику — в маси! Серед вуличних музикантів зустрічаються віртуози з академічним репертуаром. Видатним богемним місцем є, звичайно, Монмартр. Перші поселення на пагорбі з'явилися ще в неоліті. А у римський час тут виявили родовище гіпсу. Для його перероблення зводилися вітряки, які прославили Монмартр. Один із них, Червоний млин, дав назву славетному кабаре «Мулен руж». Інші «Два млини» — це кав'ярня, в якій працювала чарівно-простодушна Амелі з відомого фільму.
