Студенту на замiтку
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістика
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
   Всесвітня історія
   Історія України
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Право
   Авторське право
   Кримінально-процесуальне право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінальне право
   Криміналістика
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Політика
   Державне управління
Фінанси
Психологія
   Психологія творчості
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія

Педагогіка


Екологічна освіта
 

Екологічна освіта — це організовані зусилля для вивчення особливостей функціонування природних середовищ та, зокрема, здатності людини управляти поведінкою й екосистемами для сталого розвитку та життя. Екологічна освіта орієнтується на критичне мислення, розв'язання задач та навички ефективного прийняття рішень. Така освіта використовує процеси, які залучають студентів до спостереження, вимірювання, класифікації, експериментування, що допомагають в обговоренні, виведенні, прогнозуванні та інтерпретації даних про екологічні проблеми. Серед узагальнювальних розділів сучасної екології (біоекологія, геоекологія, техноекологія) нині головна роль належить соціоекології. Саме в цьому блоці екологічних наук зосереджені такі напрями, як екологічна освіта, екологічна культура, екологічне право, урбоекологія, екологічний менеджмент, економіка природокористування й, насамкінець, локальна, регіональна та глобальна екополітика. Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) стверджує, що екологічна освіта є життєво важлива для передачі властивої поваги до природи серед суспільства і в підвищенні суспільної екологічної свідомості. ЮНЕСКО підкреслює роль EO у забезпеченні майбутнього розвитку та якості життя шляхом охорони навколишнього середовища, подолання бідності, мінімізацію нерівності та забезпечення сталого розвитку.

 
Старосуд І.М. Становлення концепції екологічної освіти і виховання в міжнародних правових актах // Вісник Академії митної служби України. Серія: "Право", 2014. -№ 2. -  С. 101-106

Анотація: Проаналізовано становлення концепції екологічної освіти і виховання в міжнародних правових актах з акцентом на програмні документи ООН. Основою для аналізу стали положення фінальних рішень конференції Ріо-де-Жанейро “Порядок денний на ХХІ століття” і Ріо+20 “Майбутнє, якого ми прагнемо”, виявлено основні тенденції та перспективи їх упровадження у національне законодавство.

Багатогранність і багатоаспектність сучасних екологічних проблем потребують диференціації напрямків їх розв’язання, зміни наявних парадигм щодо змістовного та ціннісного наповнення соціальних категорій, гармонізації різних підходів і формування уніфікованої комплексної системи заходів. Своєчасне та адекватне реагування на сучасні еколого-економічні виклики неможливе без кардинальної зміни суспільної моралі, освітньо-виховних стандартів тощо. Невипадково у Національній парадигмі сталого розвитку, розробленій Академією наук України, наголошується, що в Україні за період 1992–2002 рр. прийнято базові нормативно-правові акти у сфері освіти, Державну національну програму “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Національну доктрину розвитку освіти, низку державних галузевих програм, які частково відображають положення Порядку денного на ХХІ ст. Затверджено Концепцію екологічної освіти в Україні (2001 р.), що співвідноситься з тезами Салонікської декларації та містить обґрунтування теоретико-методологічних засад становлення системи екологічної освіти, її пріоритетні завдання. Реформи 2003–2011 рр. ознаменовано запровадженням нових стандартів освіти і принципів Болонської декларації, формуванням нормативної бази, яка регламентує порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності з урахуванням світового досвіду. Актуальними залишаються проблеми доступності та якості освіти. Згідно з даними доповіді про людський розвиток ПРООН-2011, втрати індексу рівня освіти з урахуванням нерівності для України становили 6,1 %. Посилюється територіальний аспект нерівності: у дошкільній і загальній середній освіті зростають відмінності в розрізі “міські поселення – сільська місцевість, а також між регіонами країни за основними освітніми показниками . Таким чином, зважаючи на значний вплив міжнародного законодавства на національне, необхідність урахування найкращих практик і стандартів у процесі його розвитку та інституалізації, слід констатувати, що дослідження питань екологічної освіти виховання на міжнародному рівні має надзвичайно велике методологічне значення.
   На важливості освітньої складової сталого розвитку наголошує також О. Є. Висоцька, зазначаючи, що на початку ХХІ ст. головним стратегічним завданням усієї світової спільноти є забезпечення стабільного та ефективного існування сучасної цивілізації на засадах цілісності природного оточення, економічної життєздатності та соціальної справедливості для нинішніх і майбутніх поколінь. Вирішення цих питань стало можливим з упровадженням у зміст соціальної та освітньої політики стратегії сталого розвитку. Водночас у самій Декларації з навколишнього природного середовища та розвитку питання освіти навіть не згадуються. При цьому у виданому ЮНЕСКО “Керівництві та рекомендаціях з переорієнтації педагогічної освіти на виконання завдань сталого розвитку” зазначається: саме у Порядку денному на ХХІ ст. записано, що для створення більш сталого світу необхідні численні зусилля на багатьох фронтах. У 40 главах Порядку денного на ХХІ ст. йдеться про значну кількість ініціатив, потрібних для того, щоб держави могли успішно досягнути сталого розвитку. Освіта, як стверджується в Главі 36 під назвою “Сприяння освіті, інформуванню населення та підготовці кадрів”, є одним із таких напрямків роботи, який має великі потенційні можливості для реалізації концепції сталого розвитку; однак лише одна освіта не спрямує громадян і держави на створення сталого майбутнього. Багато людей та організацій мають узяти на себе солідарну відповідальність за створення більш сталих спільнот, у тому числі шляхом забезпечення доброго управління, проведення освіченої політики, участі громадянського суспільства і прийняття на себе зобов’язань. Не можна уявити собі, як люди різних країн зможуть просуватись до створення більш сталого світу без сприяння з боку працівників освіти всієї земної кулі .Таким чином, стандарти екологічної освіти в рамках досягнення сталого розвитку були визначені саме у Главі 36 “Порядку денного на ХХІ століття “Сприяння освіті, інформуванню населення і підготовці кадрів”. Зокрема, в ньому передбачалося, що питання освіти, розширення поінформованості населення і професійної підготовки пов’язані практично з усіма галузями діяльності в рамках “Порядку денного на ХХІ століття” і ще тісніше пов’язані з питаннями задоволення основних потреб, створення потенціалу, з даними та інформацією, наукою і роллю основних груп.
    З метою їх реалізації виділялись три програмні галузі: а) переорієнтація освіти на питання сталого розвитку; б) розширення поінформованості населення; в) сприяння професійній підготовці. У червні 2012 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася чергова Конференція Організації Об’єднаних Націй з питань сталого розвитку, яка отримала назву Ріо+20. Результатом роботи Конференції стало не тільки підбиття підсумків успішності діяльності держав за 20 років, що пройшли з моменту прийняття Декларації з навколишнього середовища та розвитку, але й формулювання нових напрямків, цілей і пріоритетів сталого розвитку. За результатами роботи Конференції було сформульовано значний за обсягом підсумковий документ із назвою “Майбутнє, якого ми прагнемо”, котрий було схвалено 27 липня 2012 р. на 123-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй. Зважаючи на значний програмний вплив зазначеного документа на подальшу діяльність держав у сфері досягнення сталого розвитку, досить важливий аналіз його положень у контексті реалізації конкретних напрямів екологічної політики України, в тому числі у сфері екологічної освіти. Зауважимо, що одним із основних пріоритетів сталого розвитку на сучасному етапі визнано подолання бідності, відмова від нераціональних та заохочення раціональних моделей споживання і виробництва, охорона та раціональне використання природних ресурсів як бази економічного і соціального розвитку. У зв’язку з чим наголошено на необхідності пропаганди комплексних і сталих методів управління природними ресурсами та екосистемами.





Попова, Інна. Основні риси екологічно спрямованої освіти // Вища освіта України, 2015. -№ 4. -  С. 24-31

Анотація: Сьогодні проблема взаємозалежності суспільства і природи перебуває у центрі уваги світової спільноти. Продовжується поглиблене вивчення причин виникнення екологічної кризи, пошуків можливих шляхів виходу з неї, опрацювання й упровадження суспільно-політичних заходів щодо збереження довкілля, відновлення зруйнованого навколишнього природного середовища. Водночас одним з найактуальніших питань виявляється проблема безпеки цивілізації. У людства з'явилася необхідність знайти реальні шляхи і засоби нейтралізації та подолання негативних екологічних тенденцій, що становлять реальну загрозу для його безпечного існування. Тому формування екологічної свідомості особистості, компетентності, культури здійснення власної екобезпечної життєдіяльності є першочерговим і невідкладним завданням сучасного екобезпечного розвитку. Забезпечити таке формування покликана сучасна освіта, яка озброює людину необхідними знаннями про особливості взаємодії суспільства і природи та наслідки його впливу на зовнішнє середовище.

Екологічна безпека для людини - це кількісна оцінка можливих змін у природних комплексах і екосистемах, за яких не порушуються їх основні структурні і функціональні характеристики, тобто стан, за якого взаємодія природного комплексу і людини визначається як стійкий. Такий стан є можливим лише за умови усвідомлення особистістю природного середовища як соціалізації природи та набуття нею екологічної свідомості та культури, які повинні проявлятися в екологічній поведінці особистості.
Екологічна поведінка - система взаємопов'язаних дій, у яких реалізується освіченість людини щодо закономірностей функціонування довкілля, бережливе ставлення до нього.
   Вона визначається сукупною дією багатьох прямих і спонукальних чинників. До прямих чинників екологічної поведінки належать: природне середовище, безпосередньо створене людиною технологічне й урбанізоване середовище, технологічні чинники та ін. Спонукальні чинники охоплюють соціальну структуру суспільства, рівень розвитку демократії, сутність і структуру влади та управління, культурні традиції, моральні норми тощо.
Ціннісне ставлення до природи формується в процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: 
- усвідомлення функцій природи в житті людини, самоцінності природи;
- почуття особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них;
- здатність особистості гармонійно співіснувати з природою;
- поводитися компетентно, екологічно безпечно;
- критична оцінка споживацько-утилітарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рівноваги, появи екологічної кризи;
- уміння протистояти проявам такого ставлення доступними способами;
- активна участь у практичних природоохоронних заходах;
- здійснення природоохоронної діяльності з власної ініціативи;
- посилене екологічне просвітництво.
Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов'язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку. У навчальних закладах екологічна культура реалізується через:
- екологічні гуртки, об'єднання, товариства охорони природи, екологічні агітбригади, екологічні табори;
- науково-дослідну та пошукову роботу Малої академії наук;
- виховну роботу екологічного спрямування;
- проведення масових форм природоохоронної роботи, зокрема і практичного спрямування щодо озеленення, благоустрою території навчального закладу та ін.
   У річищі «Педагогіки переживань» працює так звана «лісова педагогіка». У центрі її уваги лежать залежності між людиною і навколишнім середовищем, проблеми використання лісових багатств. "Лісові школи" забезпечують безпосереднє спілкування з навколишнім середовищем, з природою різним колам суспільства різного віку від 8 до 80 років. У діяльності цих шкіл прослідковується тенденція до посилення духовних і естетичних цінностей екологічної освіти». 
Екологічна освіта представлена системою знань, спрямованих на засвоєння теорії і практики загальної екології, включає елементу географічних, біолого-медичних, геохімічних, соціально-економічних і технічних галузей знань.
Екологічне виховання, на думку В. Паламарчук, - це формування в індивіда моральних принципів, що визначають його позицію та поведінку у сфері охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів». Екологічне виховання здійснюється посередництвом впливу на свідомість у процесі формування особистості з метою розвитку соціально-психологічних установок і активної громадянської позиції.
Екологічна культура - складова частина загальноосвітньої культури, характеризується глибоким і узагальнюючим осмисленням важливості екологічних проблем у майбутньому розвитку людства.
Екологічна освіта озброює людину необхідними знаннями про особливості взаємодії суспільства і природи, хід природних процесів, вплив на них антропогенних навантажень і несприятливих наслідків такого впливу.
Екологічне виховання формує певні навики поведінки людини в природному середовищі. І тільки осмислена поведінка в природі відповідно до отриманих знань і навичок є свідченням екологічної культури особистості.
Триєдність екологічної освіти, виховання і культури передбачає їх послідовний взаємопов'язаний розвиток. Кожен із зазначених компонентів займає відведену йому екологічну нішу, а процес формування можна вважати цілеспрямованим за умови поточної реалізації освітніх і виховних екокультурних завдань.
   Екологічну культуру розуміють як цілісну систему, яка складається з екологічних знань; екологічного мисленням; культури вчинків; культури екологічно виправданої поведінки й характеризується ступенем перетворення екологічних знань, мислення, культури почуттів у щоденну норму вчинків. Проявом екологічної культури є екологічно обумовлена діяльність. Формування екологічної культури особистості як мети екологічної освіти передбачає комплексний вплив на сфери свідомості: когнітивну, афективну, діяльну. Отже, екологічна освіта повинна охоплювати загально-наукові, морально-естетичні і практичні аспекти. Провідним принципом екологічної освіти і виховання є принцип: мислити глобально - діяти локально. Практична реалізація завдань і мети екологічної освіти в сучасних навчальних закладах будується на таких засадах: комплексного розкриття проблем охорони природи; взаємозв'язку теоретичних знань з практичною діяльністю учнів у цій сфері; залучення екологічних аспектів у структуру предметних, спеціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з природою (екскурсії, трудові екологічні практикуми, польові табори тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри, екологічні клуби та ін.); поєднання класної та позакласної природоохоронної роботи.




Гриньова, Марина. Роль авторського соціального проекту "Зелений туризм для всіх" в екологічному вихованні школярів // Рідна школа, 2015. -№ 1/2. -  С. 39-42

Анотація: Здійснено аналіз ролі авторського соціального проекту «Зелений туризм для всіх» у формуванні екологічної свідомості школярів, зокрема вплив розробки екологічних стежок в потенційно рекреаційних осередках «зеленого туризму» на виховання екологічної культури учнівської молоді. Охарактеризовано особливості впровадження моделі організації екологічної роботи, що має на меті створення творчого пізнавального простору (освітнього середовища).

В освітянських колах багато дискутують з приводу того, якою має бути шкільна екологічна освіта в Україні. Ми намагатимемося внести свої пропозиції. Тому метою статті є аналіз розвитку екологічного виховання учнівської молоді засобами участі школярів у зеленому туризмі. Оскільки юнацтво є найсприятливішим періодом для інтелектуального, естетичного та екологічного розвитку особистості, ми вирішили розробити соціальний проект «Зелений туризм для всіх», щоб у майбутньому кожна людина відчувала себе потрібною рідному місту, державі, щоб знала: в неї є можливість морально та духовно відпочити, помилуватися красою природи, не виїжджаючи далеко за межі міста. Метою розроблення авторського соціального проекту стало визначення методів і форм створення позитивного ставлення до цього виду відпочинку. Нові підходи до екологічної освіти спрямовані на активне застосування інформації в повсякденному житті. Насамперед треба було задіяти такі види маркетингових комунікацій, як РР-статті, інтерв'ю, прес-конференції, семінари, брифінги, телепередачі, що заслуговують на довіру та спричиняють позитивну реакцію. Варто також наголосити на значенні підтримки місцевою владою соціального проекту «Зелений туризм для всіх». Адже очевидно, що запровадження зеленого туризму, тобто парків нового покоління - це спочатку витрати, а з часом - додаткові гроші й поліпшення інфраструктури району, створення нових робочих місць. Саме місцева влада може клопотати про забезпечення цього проекту. Стратегії розвитку зеленого туризму спрямовані на вирішення соціально-економічних, екологічних, етнокультурних проблем і потребують чіткого планування. Авторський проект «Зелений туризм для всіх» є загальноміським соціальним проектом, діяльність якого спрямована на розвиток рекреаційно-туристичної бази Полтавщини та вдосконалення паркових зон, як осередків відпочинку для мешканців міста, на реалізацію важливих соціальних і культурних програм, пропаганду важливості взаємодії громади з місцевою владою та надання зразкового прикладу організації дозвілля. Екологічне виховання - це організований та цілеспрямований процес формування системи наукових знань про природу і суспільство, поглядів та переконань, що забезпечують формування відповідального ставлення молоді до природи, реальним показником якого є практичні дії учнів і студентів щодо природного середовища, які відповідають нормам людської моральності. Екологічна освіта є сукупністю екологічних знань, екологічного мислення і світогляду, екологічної етики та культури. Метою екологічної освіти є: оволодіння науковими знаннями про довкілля, складні взаємозв'язки в природі, що усталилися протягом тривалого історичного розвитку; формування знань і вмінь дослідницького характеру, спрямованих на розвиток інтелекту, творчої та ділової активності; розуміння сучасних проблем навколишнього природного середовища і усвідомлення їх актуальності для себе; формування екологічної свідомості та культури особистості, усвідомлення себе частиною природи. Екологічна стежка - різновид організаційного маршруту на місцевості з метою пропагування охорони довкілля, виховання екологічної культури. Навчання й активний відпочинок - це поєднання освітнього і виховного компонентів, пов'язаних з історією становлення стежок. Навчально-виховна робота на екологічних стежках базується на позиціях комплексного, біогеосистемного і біосферного підходів. А це означає, що в процесі проходження маршрутом звертається увага на фактори формування і складові біогеоценозу. Модель створення екологічної стежки у контексті навчально-пізнавальної діяльності враховує вчення про ліс Г.Ф. Морозова, про ґрунти В.В. Докучаєва, «біогеоценотичну концепцію» В.М. Сукачова, учення про біосферу В.І. Вернадського. Насамкінець зазначимо, що зелений туризм у сучасних економіко-демографічних умовах здатний реально сприяти розвитку місцевості, адже він приваблює своєю специфічністю відвідувачів, а розроблення екологічних стежок в осередках зеленого туризму є перспективною формою організації навчально-виховного процесу з екології. Адже, пройшовши екологічною стежкою, школярі на власні очі бачать корисний і шкідливий вплив людської діяльності на природу, починають осмислено ставитися до її збереження. Вони усвідомлять необхідність дбайливого ставлення до природи, формування екологічної культури.



Стецюк К. В. Освіта для збалансованого розвитку в контексті вимог здорового життєвого середовища // Педагогіка і психологія, 2011. -3. -  С. 85-92

Анотація: Екологічне виховання та формування екологічної культури є одним з пріоритетних напрямів виховної роботи у вищих навчальних закладах України. Воно спрямоване на утвердження в свідомості студентів знань про природу як єдину основу життя на Землі, формування у них переконань щодо необхідності гуманного ставлення до навколишнього середовища, особистої відповідальності за майбутнє, вміння здійснювати діяльність, дбайливо оберігаючи довкілля. Одним з ефективних способів формування екологічної свідомості студентів є застосування в екологічному вихованні системного підходу «глибинної екологїі». Вона дозволяє кожному з них шляхом продукування психоемоційного погляду на себе уявити себе частиною наявної екологічної системи. Завдяки цьому відбувається актуалізація особистої причетності студентів до того або іншого природного об'єкта, ситуацій, обставин, у яких вони себе уявляють. Застосування «глибинної екології» розглядається в статті як новий підхід в екологічному вихованні під час навчання та позанавчальної діяльності у вищих закладах освіти.


Юнацький та зрілий вік - це період отримання вищої освіти, підвищення кваліфікації, а також можливої зміни однієї професії на іншу. Під час підготовки фахівців на рівні середньо-спеціальної та вузівської освіти необхідно формувати знання, уміння та навички, які необхідні для прийняття таких рішень у сфері професійної та управлінської діяльності, що не порушують стійкості соціоекосистем, сприяють збереженню природного середовища, а також відповідають дбайливому ставленню до ресурсів біосфери. «Глибинна екологія» - це шлях створення психоемоційного погляду на себе крізь призму системи, частиною якої людина уявляє себе. Психологічними механізмами «глибинної екології» є: актуалізація особистої причетності людини до того чи іншого природного об'єкта, ситуацій, обставин, у яких вона знаходиться; проекція особистих станів на природні об'єкти через ототожнення себе з ними (співпереживання), а також переживання особистих емоцій та почуттів з приводу стану природних об'єктів (співчуття); самоаналіз людиною своїх дій та вчинків з погляду їх екологічної доцільності. З огляду на зазначені властивості «глибинної екології» пропонується новий підхід в екологічному вихованні під час навчання та позанавчальній діяльності, а саме:
1) систематичної педагогічної діяльності, спрямованої на формування в учнів системи цінностей, поглядів та переконань, які впливають на ставлення особистості до екологічної дійсності шляхом актуалізації етичних норм та правил у ставленні до природних об'єктів;
2) інструмента формування в учнів екологічно орієнтованих навичок та звичок, передумовою яких є непрагматична взаємодія зі світом природи. Зміст екологічного виховання на засадах «глибинної екології» передбачає дотримання таких шляхів його здійснення: виховання ставлення до навколишнього середовища шляхом актуалізації абсолютних цінностей; формування моральних почуттів відповідальності за стан довкілля; осмислення та оцінка екологічних явищ, уміння їх аналізувати з позицій особистої причетності до вирішення екологічних проблем; нагромадження екологічних знань з метою формування навичок такої поведінки, яка б не завдавала шкоди довкіллю; формування бажання до співпраці з Природою, активної природоохоронної діяльності з позицій рівноправності з іншими істотами в системі живого світу. Питання екологічної освіти і виховання надзвичайно актуальне тепер і є одним з найважливіших та визначальних напрямів державної політики, адже екологічна освіта сприяє формуванню екологічної свідомості та екологічної культури, особливо підростаючого покоління. Для його розв'язання вкрай необхідно, насамперед, створення потужної законодавчо-нормативної бази. Поки що законодавство України про екологічну освіту базується на Конституції України і складається з чинного законодавства України в галузі освіти, культури, природоохоронної діяльності . Сучасна криза українського суспільства, обумовлена труднощами перехідного періоду, негативно позначилась на фінансуванні як освіти і науки, так і культури в цілому. Ускладнилась і погіршилась робота як наукових інститутів, так і науково-дослідних частин вищих навчальних закладів, відбулися негативні структурні зміни академічної науки, постарішали наукові кадри, погіршилися якісні показники викладацького складу. Важких збитків завдав нашій науці відплив талановитих і перспективних наукових кадрів за кордон та в бізнесові структури. Комерціалізація значної кількості ВНЗ України поки що не підвищила рівень екологічної науки і культури, а, навпаки, знизила його. Багато кафедр і факультетів почали фактично обслуговувати великі фірми та транснаціональні корпорації. Мета екологічної освіти полягає в тому, щоб пробудити в усіх вікових групах населення занепокоєність станом природного середовища та поєднати екологічне мислення й екологічну поведінку з розумінням того, що все у світі взаємопов'язане, що певна дія людини викликає часом непередбачені наслідки впливу на природу. Таким чином, екологічна освіта стає способом життя людини на сучасному етапі її існування на Землі. Отже, проблема формування екологічної культури особистості виявляється комплексною, тому вимагає й комплексного підходу, аналізу продуктивності цього процесу, чинників його ефективності і умов його впровадження в соціокультурну та державно-правову практику. Комплексний підхід до процесу формування екологічної культури особистості вимагає взаємопов'язаного розвитку всіх складових цього феномена в їх взаємозалежності, взаємозв'язку, взаємному впливові один на одного і на кінцевий результат – рівень сформованості екологічної культури особистост, який виявляється як у ставленні людини до природи, осмисленні законів її розвитку, так і в діяльності індивіда.







Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою 
  

електронної доставки документів  ЕДД









49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека