Подолання посттравматичного стресу військовослужбовців, які приймали участь у бойових діях

 

Участь у бойових діях впливає на свідомість людини, піддаючи її серйозним якісним змінам. На ряду з наслідками війни (економічними, політичними, соціальними) існують не менш важливі психологічні наслідки.

 Корольчук О. Л. кандидат наук з державного управління; докторант кафедри соціальної та гуманітарної політики 

 Посттравматичний стресовий розлад як новий виклик сучасній України //  Інвестиції: Практика та досвід.- 2016. -№ 17. - С. 104-111. -Библиогр. в конце ст. 

Анотація: Важкі умови життєдіяльності громадян, обтяжені веденням антитерористичної операції на Сході країни, призводять сьогодні до зростання кількості стресових та, навіть, по-справжньому травматичних ситуацій, погіршуючи здоров'я населення та ускладнюють політико-соціо-економічну ситуацію — сучасність називають "століттям травми". Внаслідок значних руйнувань інфраструктури на тимчасово окупованих територіях та порушення усталеної, злагодженої життєдіяльності тисячів українців, з'являються переселенці, постраждалі, збільшується кількість військових, втрачають життя та здоров'я тисячі українців. Виникаючі внаслідок психічні розлади, значно ускладнюють соціально-психологічну адаптацію, відповідно знижують трудову активність населення, негативно відбиваючись на розвитку та добробуті українців десятками років, відбиваючись на стані здоров'я та розвитку нащадків. Особливо це стосується демобілізованих — тих, хто брав участь у бойових подіях, адже за міжнародною статистикою, 20% з них страждатимуть на посттравматичний стресовий розлад, симптоми якого проявлятимуться роками. Це обумовлює актуальність вивченння цих питань.

   Загалом тематику щодо посттравматичного стресового розладу (ПТСР) почали всебічно висвітлювати у світі у 70-ті рр. минулого століття, після отриманих суперечливих результатів проведених досліджень щодо вивчення психологічних травм людей, які пережили Голокост, колишніх військовослужбовців, що воювали у В'єтнамі, Кореї, Афганістані.

У літератуних джерелах вказано, що американські психіатри Р. Грінкер і Д. Шпігель (Grinker і Spiegel) од-ними з перших розпочали розглядати відстрочені психічні стани у ветеранів бойових дій як реакції на бойовий стрес. Вони виділили найбільш характерні відстрочені реакції на бойовий стрес, застосувавши поняття "реакція боротьби" ("reactions to combat") і "реакція після бою" ("reactions after combat"). (Людина під стресом), ("Men under Stress"), 1945 р.).

Численні зарубіжні дослідження доводять, що значна кількість комбатів, не поранені, не захворівші потребуватимуть реабілітації щодо профілактики наслідків, пов'язаних із отриманою травмою — перебуванням у бойових умовах. Міжнародні дослідження показують, що маніфестація психічної патології часто відчуватиметься через місяці або навіть роки по поверненню ветеранів до мирного життя. Відстрочені затяжні, часто неповоротні наслідки бойової психічної травми внесені до МКХ-10 — діагностична категорія "ПТСР".

    Думки дослідників та науковців розійшлися, оскільки одні стверджували, що важка психологічна травма призводить до серйозних негативних наслідків для психіки постраждалого та відбиватиметься на їх нащадках. Інші ж, навпаки, підкреслювали надзвичайні успіхи досліджуваних у соціальній сфері, прагнення до інтелектуального, духовного розвитку, потребу змінити на краще себе й свої суспільство, країну в цілому.

У сучасній науковій літературі поняття травми категорізується так: 1) наявність зовнішньої події, що суб'єктивно переживається індивідом як травматична; 2) психопатологічні наслідки травматичної події, що виникають негайно, а також відстрочені наслідки, що викликають обмеження функціонування Его, порушення об'єктних відносин, психосоматичні розлади, афективні порушення тощо; 3) посилення схильності до майбутньої травматизації внаслідок пережитої травматичної події; 4) травма як причина будь-якої психопатології і, отже, фокус психотерапевтичної техніки.

 Соколова О. М. Реабілітація військовослужбовців: термінологія, класифікація, принципи та особливості (до проблеми державного регулювання реабілітації особого складу Збройних Сил України). /Соколова О. М., Васюк Н. О., РадишЯ. Ф. //  Інвестиції: Практика та досвід.- 2015. -№ 23. - С. 148-155. -Библиогр. в конце ст.

Анотація: Розкрито сутність поняття "медична реабілітація"; виокремлено основні види та етапи медичної реабілітації, розкрито їх зміст. Обгрунтовано основні принципи медичної реабілітації. Охарактеризовано наслідки та можливі шляхи подолання посттравматичного стресового розладу.

Актуальність проблеми наукового обгрунтування державного регулювання реабілітації військовослужбовців ЗС України визначається: невідповідністю існуючих її організаційних форм сучасним вимогам у зв'язку з анексією Криму Російською Федерацією, необхідністю удосконалення медичного забезпечення персоналу та ветеранів відомства, наявністю протиріччя між існуючими вимогами до управління відомчою охороною здоров'я та перспективними управлінськими моделями єдиного медичного простору України, необхідністю приведення потреб військовослужбовців і ветеранів ЗС України щодо медичного забезпечення до реальних можливостей національної системи охорони здоров'я; браком резерву висококваліфікованих військових лікарів-хірургів, лікарів-психологів, реабілітологів, військових фельдшерів, операційних медичних сестер у зв'язку з ліквідацією військових кафедр при переважній більшості медичних вишів України, ліквідацією Вінницького медичного коледжу з підготовки помічників військових лікарів, значним скороченням підготовки операційних медичних сестер запасу; зниженням інтересу керівництва медичної галузі та Міністерства оборони України до наукових напрацювань вітчизняних дослідників у галузі військової медицини.

  Термін "реабілітація" запозичений із латинської мови і складається з префікса "re" — відновлення і прикметника "habilitas" — сприяти, корисність. Таким чином, дослівний переклад досліджуваного терміна означає відновлення корисності для чогось. Даний термін знайшов досить широке використання в юридичній практиці для позначення факту зняття звинувачення і повного відновлення у правах за рішенням суду або в адміністративному порядку, а також для відновлення доброго імені, попередньої репутації. За даними С.Ф. Усика, в медичній літературі досліджуваний термін появився в 1903 р.: першим його використав Ф. Бус у книзі "Система общего попечительства над больними". Поширеним стало використання терміна "реабілітація" після Другої світової війни, коли її держави-учасниці відчули необхідність проведення заходів щодо відновлення здоров'я та працездатності великої кількості інвалідів і учасників війни.

   У системі медичної служби Збройних Сил України під реабілітацією розуміють сукупність медичних, військово-професійних, соціально-економічних і педагогічних заходів, спрямованих на відновлення здоров'я, боєздатності (працездатності), порушених або втрачених військовослужбовцем у зв'язку з хворобою або травмою. Російський дослідник С.Ф. Усик, посилаючись на Ю.Л. Шевченка, стверджує, що реабілітація виникла і розвивалася як реакція-відповідь суспільства на соціально-економічну і моральну шкоду, заподіяну йому процесами інвалідизації населення. Особливістю досліджуваного процесу є те, що реабілітація — активна функція суспільства у відношенні до особистості, коли боротьба йде не тільки проти хвороби, але й за людину та її місце в суспільстві за активної участі в цьому процесі самого індивідуума. У контексті досліджуваної проблеми, не можна не погодитися з думкою російських науковців О.Ф. Краснова та Г.П. Котельникова, які вважають, що реабілітація повинна передбачати досягнення двох взаємопов'язаних цілей: повернення хворих і тих, що потерпіли, до праці, а також створення оптимальних умов для активної їх участі у житті суспільства. Як відомо, розрізняють наступні види реабілітації: — медичну, засновану на виконанні лікувальних заходів; — соціальну, яка передбачає розвиток основних навичок щодо самообслуговування; — професійну (виробничу), яка передбачає підготовку хворих і постраждалих до трудової діяльності. У доповнення трьох вказаних вище видів реабілітації, О.Ф. Краснов із співавторами виділяють ще фізичну і психологічну реабілітацію, які відновлюють "тіло і душу". Останній вид, як буде вказано нижче, сьогодні потребує особливої уваги. Результати огляду літературних джерел дають авторам підстави стверджувати, що провідна роль в реабілітації в цілому належить медичній та психологічній реабілітації.

3. Суший О. кандидат філософських наук; доцент Проблема колективної травми в українському соціумі та пошук стратегій її опанування //  Наукові записки інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. - 2014. -№ 6. - С. 18-32. -Библиогр. в конце ст.

Аннотация: У статті розглянуто питання, пов’язані з проблемним полем дискурсу травми. З цією метою висвітлені основні наукові підходи до розуміння травми. Визначаються шляхи застосування теоретико-методологічних положень концепції культурної травми до аналізу подій кінця 2013–2014 рр. в Україні. Запропоновано форми опанування травми на індивідуальному, колективному та соцієтальному рівнях.

   Подолання наслідків трагічних подій в Україні потребує її осмислення як культурної травми у поєднанні з соціальною відповідальністю колективної і, передусім, політичної дії. Вплив травми на спільноту залежить від відносного рівня розколу з попереднім порядком та з очікуваннями щодо його збереження, зазначає П. Штомпка. З одного боку, чим більший розрив між звичною організованістю середовища і умовами, викликаними травматичними подіями (тобто, чим сильніший шок), тим сильніший вплив травми; з іншого – чим глибше травма зачіпає ядро колективного порядку – сферу базових цінностей, правил, центральних очікувань, – тим сильніше вона відчувається. В свою чергу, травматичний досвід завжди спирається на приватну особу, а індивідуум завжди співвідносить себе з ситуацією в суспільстві. Отже, потрібні зустрічні та взаємообумовлені стратегії опанування травми як на індивідуальному, так і на колективному рівнях. Визнання завданої травми і провини відновлює міжлюдський порядок і тим самим – можливість певного розуміння травми.  Ключовим моментом переживання людиною травми є зіткнення з надмірно інтенсивним, переважаючим можливості психічної переробки афектним досвідом.

   Посттравматичний стресовий розлад належить до найбільш виражених негативних психологічних наслідків переживання людиною екстремальних стресових ситуацій, хоч він розвивається далеко не у всіх людей, які пережили психотравмуючу подію. На сьогодні, на нашу думку, до «груп ризику» ПТСР належать:

 1) активісти Майдану, учасники протестів;  

 2) учасники антитерористичної операції (АТО) (передусім, учорашні цивільні громадяни); 

 3) переселенці з тимчасово окупованих територій (Крим, Схід України);  

 4) діти з тимчасово окупованих територій (Крим, Схід України); 

 5) волонтери; 

 6) цивільні громадяни, які залишилися у зоні АТО під час бойових дій; 

 7) родини, які втратили рідних під час АТО; 

 8) громадяни, які підтримують сепаратистів.  

   Результати численних досліджень показали, що жертви травматичних ситуацій переживають гострий стан травматичного стресу протягом деякого часу (до місяця), протягом якого зазнають впливу стрес-чинників, після чого переважна більшість людей повертається до звичайного для них стану. Однак вплив травмуючих подій на деяких осіб продовжується і після цього терміну. Із тих осіб, котрі пережили психотравмуючу подію, у значної частини «душевна рана», завдана психотравмою, не зможе загоїтися сама по собі з плином часу – щонайменше у 30–40% може розвинутися захворювання, що увійшло до психіатричних діагностичних класифікацій під назвою посттравматичного стресового розладу. Щонайменше 7% осіб (5% чоловіків, 10% жінок) матимуть його протягом життя. З них, близько у 30% осіб, його перебіг матиме хронічний характер, з можливою персистенцією симптомів протягом 10 років і більше. Діагностика та подолання посттравматичного стресового розладу, який припускає наявність травми в структурі психіки, відбувається за допомогою спеціально підібраного комплексу клініко-психологічних методик. Утім, багато людей із ПТСР не звертається за належною допомогою, сподіваючись, що їх переживання «вилікує час», і, як правило, не усвідомлюють зв’язку симптомів свого стану з травматичним впливом.

 Алещенко В.І. кандидат військових наук  Основні симптоми посттравматичного стресу військовослужбовців, які приймали участь у бойових діях //  Вісник Київського Національного університету  ім. Т.Г. Шевченка.  Серія. Військово-спеціальні науки- 2010. -№ 24/25. - С. 107-112. -Библиогр. в конце ст.

Анотація: Розкрито основні симптоми посттравматичних стресових розладів військовослужбовців, які приймали участь у війнах та збройних конфліктах. З'ясовано, що у військовослужбовців, які виконували бойові завдання в Афганістані, Карабасі, Абхазії, Таджикистані, Чечні, психогенні розлади подекуди досягають 70%, в офіцерів і прапорщиків цей показник трохи менший. У 15–20% військовослужбовців, які пройшли через збройні конфлікти, мають місце хронічні посттравматичні стани, викликані стресом.

   Участь у бойових діях впливає на свідомість людини, піддаючи її серйозним якісним змінам. На ряду з наслідками війни (економічними, політичними, соціальними) існують не менш важливі психологічні наслідки. Перебування в екстремальних умовах характеризується впливом на психіку людини стрес-факторів підвищеної інтенсивності. Тривалість їхнього впливу, а також психотравмуючий характер можуть сприяти виникненню змін у психічній діяльності, що знижують ефективність життєдіяльності вже в мирних умовах. При цьому розширюється й коло жертв, у число яких попадають не лише безпосередні учасники подій, але й їхні родичі. 

    Слід зазначити, що адаптація учасників бойових дій до умов цивільного життя характеризується напруженими відносинами між ними й суспільством. Абсолютна більшість ветеранів негативно ставляться до представників влади, вважають, що держава обдурила і зрадила їх, і тому мають бажання зігнати злість, що нагромадилася, за безглузде кровопролиття, загибель товаришів. Життєвий досвід цих людей унікальний; він різко відрізняється від досвіду людей, що не воювали, що й породжує непорозуміння з боку основної маси населення. Цивільне суспільство, як правило, ставиться до колишніх бійців з нерозумінням і побоюванням, що тільки збільшує хворобливу реакцію ветеранів на незвичну обстановку, що вони сприймають і оцінюють із властивим ним фронтовим максималізмом…

    Основними проблемами колишніх солдатів є страх (57%), демонстративність поводження (50%), агресивність (58,5%) і підозрілість (75,5%). До їхніх поведінкових особливостей відноситься конфліктність у родині, з родичами, колегами по роботі, вибуху гніву, зловживання алкоголем і наркотиками . Крім того, відзначається нестійкість психіки, при якій навіть самі незначні втрати, труднощі штовхають людину на самогубство; особливі види агресії; острах нападу ззаду; почуття провини за те, що залишився живий; ідентифікація себе з убитими. 

  Для учасників бойових дій  характерні також емоційна напруженість і емоційна відстороненість, підвищена дратівливість і агресивність, безпричинні вибухи гніву, напади страху і тривоги. Відзначаються повторювані яскраві сни бойових ситуацій і нічні кошмари, нав'язливі спогади про психотравмуючі події, які супроводжуються важкими переживаннями, раптові сплески емоцій з "поверненням" у психотравмуючі ситуації. Найчастіше присутні й думки про самогубство, які в деяких випадках закінчуються реальним здійсненням. Відповідно до результатів проведених досліджень, більше 50 тис. (а за деяким даними близько 100 тис.) ветеранів війни у В'єтнамі покінчили життя самогубством з моменту повернення військ до 1990 року (при цьому загальне число загиблих американських солдатів у В'єтнамі склало близько 58 тис.). 

  До інших психічних явищ, що є у ветеранів войн, відносяться стан песимізму, відчуття занедбаності іншими; недовіра до інших людей, нездатність говорити про війну; втрата сенсу життя; непевність у своїх силах; відчуття нереальності того, що відбувалося на війні; відчуття того, що ти загинув на війні; відчуття нездатності впливати на хід подій; нездатність бути відкритим у спілкуванні з іншими людьми; тривожність; потреба мати при собі зброю; неприйняття ветеранів інших воєн; негативне відношення до представників влади; бажання зігнати на кому-небудь злість за те, що був посланий на війну, і за все, що там відбувалося; відношення до жінок тільки як до об'єкта сексуального задоволення; потреба брати участь у небезпечних "пригодах"; спроба знайти відповідь на питання, чому загинули твої друзі, а не ти. Всі ці прояви, які вчені назвали посттравматичними стресовими розладами, свідчать про наявність в учасників бойових дій посттравматичного синдрому. 

  Синдром посттравматичних стресових розладів – це міжнародне найменування, російські дослідники називають його інакше: патологічний стан, пов'язаний з негативним стресом ведення бойових дій. За даними соціологічних досліджень, приблизно 70% військовослужбовців, що брали участь у бойових діях на території Чеченської республіки, проявляють посттравматичний синдром, причому в 30  з них цей синдром виражений яскраво. 

   Виділяються наступні основні клінічні симптоми при посттравматичних стресових порушеннях: 1. Зверхпильність проявляється в тому, що людина пильно стежить за всім, що відбувається навколо, немов їй постійно загрожує небезпека. Ця небезпека не тільки зовнішня, але й внутрішня. Причина її полягає в остраху, що небажані травматичні враження, що володіють руйнівною силою, прорвуться у свідомість. Найчастіше зверхпильність проявляється у вигляді постійної фізичної напруги, що не дозволяє розслабитися й відпочити, може створити чимало проблем. Підтримка такого високого рівня пильності вимагає постійної уваги і величезних витрат енергії. Крім того, людині починає здаватися, що це і є його основна проблема і як тільки напругу вдасться зменшити або розслабитися, усе буде добре. Насправді ж фізична напруга виконує захисну функцію (захищає нашу свідомість), і не можна "прибирати" психологічний захист, поки не зменшиться інтенсивність переживань. Коли це відбудеться, фізична напруга піде саме. 2.  Перебільшене реагування – при найменшій несподіванці людина робить стрімкі рухи (кидається на землю при звуці низько пролітаємого вертольоту, різко обертається  й приймає бойову позу, коли хтось наближається до неї з боку спини), раптово здригається, кидається бігти, голосно кричить.

 Корольчук О. Л. кандидат наук з державного управління; докторант кафедри соціальної та гуманітарної політики

 Охорона психічного здоров'я в умовах ведення АТО //  Інвестиції: Практика та досвід.- 2016. -№ 18. - С. 96-102. -Библиогр. в конце ст.

Анотація: Сьогодні різко зросла роль психічного фактора в усіх сферах життя суспільства, всебічне вивчення психічного здоров'я є вкрай актуальним. Ведення АТО на сході країни формує багатотисячні маси людей, які після демобілізаціїї повертаються в громадянське суспільство із численними особливостями вже мілітаризованої свідомості — це невпинно та істотно впливатиме на подальший розвиток соціуму та країни. Психічне здоров'я — найважливіша складова високого рівня якості життя, що дозволяє людині вважати своє життя повноцінним і значущим, бути активним і творчим членом суспільства. Високий рівень психічного здоров'я населення є важливим фактором соціальної єдності, продуктивності праці, суспільного спокою та стабільності оточуючого середовища, що сприяє зростанню соціального капіталу та економічному розвитку суспільства.

   Ведення АТО на сході країни формує багатотисячні маси людей, які після демобілізації повертаються в громадянське суспільство із численними особливостями вже мілітаризованої свідомості — це невпинно та істотно впливатиме на подальший розвиток соціуму та країни. Загальновизнано, що здоров'я, важливий соціальний критерій ступеня розвитку і благополуччя країни та суспільства, значною мірою впливає на демографічну ситуацію, стан національної безпеки, процеси й результати економічного, соціального, культурного розвитку країни тощо. Психічне здоров'я як чинник соматичного здоров'я зумовлює стан здоров'я опосередковано поведінкою, пов'язаною зі здоров'ям та способом життя. Оскільки психічне здоров'я також вважається резервом сил організму людини, завдяки якому вона може долати стреси, та обумовлюється й соціальними факторами, складнощі, що виникають у певних виняткових обставинах неодмінно призводять до зростання психічних розладів серед населення країни.

   Загальновизнано, що протягом життя психіатричної допомоги потребує кожна третя людина. Але в Україні, багато людей, які такої допомоги потребують, намагаються вирішити свої проблеми іншим шляхом. Це є одним із негативних наслідків недостатності освіченості у питаннях збереження та покращення психічного здоров'я, наявної стигматизації та певної ізоляції осіб з даними проблемами тощо. Поширення психічних розладів з кожним роком підвищується, накопичуючись у популяції. Важливо, що проблеми з психікою мають прямий зв'язок із зростанням алкоголізації та наркоманії — суспільно небезпечних хвороб, важкого тягаря соціуму та держави, поширеність яких зростатиме, у т.ч. й із сучасними численними ризиками-наслідками, пов'язаними із веденням АТО.

   Жолтікова, Галина Пастка війни  //  Військо України.- 2017. -№ 9. - С. 48-53: рис.; фот.

Анотаця: Посттравматичний стресовий розлад не дає шансів врятуватися без сторонньої допомоги, і в цьому процесі мають бути задіяні всі – від близьких та друзів до психологів та психіатрів.

   Подолати різні психологічні стани, наприклад, депресію будь-яка людина може самотужки. Та от посттравматичний стресовий розлад можна порівняти із виром, який не дає шансів врятуватися без сторонньої допомоги. І в цьому процесі «витягування» мають бути задіяні всі – від близьких та друзів до психологів та психіатрів. Перші ознаки хвороби можуть проявитися лише через місяць після повернення до мирного життя. 

Особливо гостро  зростає ризик розвитку даного розладу у випадку ізоляції військовослужбовців на період переживання травми, втрати побратимів…

     Війна, немов спусковий гачок зброї, запускає дію поведінкових та внутрішніх станів, які досить неадекватні, але приховати їх несила жодному, кого затягнула ПТСР.( Далі наведено приклади щодо таких ситуацій).

Уявіть монету, яка лежить у вас на долоні й постійно нагрівається до 100 градусів, а позбутися її не можна. Біль нестерпний. Тож людина шукає розради в алкоголі та наркотиках. Бійця переслідує провина за те, що вижив і щось зробив не так. Наприклад, мав іти на чергування, але помінявся з товаришем, а той загинув. Йде гіперболізація мирного життя й нестримне бажання повернутися знову до зони АТО, виправити та надолужити те, чого вже не змінити.

   Негативні емоції, страх, гнів, сором - супутні чинники на тлі тотального зниження інтересу до тих речей, які раніше викликали інші почуття - захоплення, радість, задоволення. Чоловіків тягне знову до зони бойових дій, бо там їх розуміють, там інші відчуття, інші цінності. Тому спалахи гніву та агресії на незначущі події та буденні речі можуть проявитися вмить та перерости в руйнівну, безрозсудну поведінку.

Людина була снайпером. Вона заходить у великий супермаркет й одразу оцінює периметр та шукає шляхи відходу, припускає, де може розміщуватися точка обстрілу тощо. Можливо, це й непогані навички для професіонала в зоні бойових дій. Проте для адаптації до мирного життя це створює певні перешкоди.

Є щонайменше 22 ознаки, за якими можна діагностувати депресію, що є останнім кроком до ПТСР. Вона проявляється втратою інтересу до того, що раніше викликало захоплення, сексуальною дисфункцією, прагненням людини відмежуватися від справ, через надмірне переїдання або постійне відчуття голоду, сонливість удень і відсутність сну вночі, кошмари, постійне прослуховування мінорної музики тощо. Якщо три-чотири ознаки проявляються одночасно упродовж двох-трьох місяців - це сильний депресивний прояв, якщо понад три-чотири місяці - ПТСР.

   ПТСР - стан, який сам по собі не минає і може призвести до найстрашнішого результату - суїциду. За статистикою, за мирних умов поширеність такого розладу серед цивільного населення становить від 0,5 до 1,3 відсотка, тоді як серед учасників бойових дій - від 15 до ЗО відсотків, а серед військовополонених ця цифра ще більша. Тож вивести людину з режиму «Бій» в режим «Дім» мають не лише психологи та психіатри, а й найближчі люди. Саме на сім'ю та родичів лягає найбільший тягар: вони разом переживають страхіття війни, шукають шляхи вирішення проблеми, відмовляються від багатьох речей заради мирного співіснування.