Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Філософія


Філософські ідеї Григорія Сковороди
 
Життя і творчість Григорія Сковороди є предметом  вивчення представників різних наукових галузей – філософії, історії, педагогіки. Дослідження спадщини Г. С. Сковороди є однією з пріоритетних галузей вітчизняної історико-філософської  науки.


Григорій Сковорода (1722-1794) був представником і провідником ідей свого часу – українського бароко.
Немає прямих свідчень про дитинство Г. С. Сковороди. Вчені збігаються в думці, що в Чорнухах Григорій Сковорода закінчив початкову школу, а потім, як вказує М. Ковалинський, «по охоті, его отец отдал его в Кіевское училище, славившееся тогда науками. Григорій скоро превзошел сверстников своїх успіхами і похвалами».
Козацтво – життєва сфера, де народився Григорій Сковорода. Стають зрозумілими прагнення утвердження національної окремішності, незалежності козацької держави, козацької честі й гідності, вивищення духу вольності та поява неординарних особистостей.
Козацьке походження Григорія Сковороди засвідчують архівні документи Генеральної скарбової канцелярії – Ревізьки книги по Лубенському полку 1733-1749 років.
  Екзистенції Григорія Сковороди були спорідненими до екзистенцій них виявів його народу – українців: він був виразником екзистенцій української ментальності.
Саме завдяки науковому аналізу української ментальності М. В. Попович пояснює розуміння «філософії серця»  Г. Сковороди: «Цілком виразно Сковорода говорить, що духовна людина  - «другого», «горнього» походження, «сверх от плоти», а душевна – походження плотського, від «нижніх».».
 В контексті філософії Г. С. Сковороди одне з центральних місць посідає антропологічна проблематика – вчення про людину. Проте, що ж таке людина у розумінні Г. Сковороди? У українського філософа присутні принаймні чотири різні розуміння людини, що визначаються через концепти: «небесна (істинна, Господня, духовна) Людина», «земна (земляна, душевна) людина», «внутрішня людина» й «зовнішня людина».
За відправний пункт своїх концептуальних побудов Г. Сковорода бере космологію. Космос, як єдине й гармонійне ціле, знаходиться в колі постійної уваги українського мислителя. Цей космічний акцент у Сковороди настільки сильний, настільки «відчутний», що навіть конкурує з його головною темою – темою Бога та боголюдської єдності.
«Не прекрасный ли храм премудраго Бога мыр сей? Суть же тры мыры. Первый есть всеобщій и мыр обительный, гдЂ все рожденное обитает. Сей составлен из безчисленных мыр-мыров и есть великій мыр. Другіи два суть частныи и малыи мыры. Первый мікрокозм, сирЂчь – мырик, мирок, или человЂк. Вторый мыр симболичный, сирЂчь Библіа» (Skovoroda 1973b, p. 137) [4, p. 137].
Онтологічна структура космосу, у Сковороди, розділяється на три взаємозалежні рівні: фізичний, антропологічний та символічний. Перший з них є базою й, так би мовити, «матерією» для двох інших, в яких у повній мірі розкривається творчий Божественний задум про створіння. Великий світ є великою будівлею й помешканням численних створінь, кожне з яких, за задумом Творця, мусить займати у ньому певне місце й виконувати певну корисну функцію.
У своєму вченні про тілесність людини Г. Сковорода говорить про два види тілесності – грубу, речовинну та тонку, ноуменальну, духовну. Втім, тіло, за Сковородою, є тільки «одягом», «болваном», «шкірою» справжньої людини. 
Справжнім органом чуттєвого пізнання, за Сковородою є не зовнішнє тіло, а приховане від сторонніх поглядів серце людини. Власне, серце, в концепції Г. Сковороди, постає центральним й універсальним органом людини. В силу його універсальності Сковорода навіть зважується назвати серце справжньою людиною (порівняно з «болваном» – людським тілом). Пізнавальний акт, за Сковородою, здійснюється не певною пізнавальною здібністю, а всією внутрішньою людиною – серцем (mens) – її інтелектом та волею, відчуттям (інтуїцією) та розсудком.
  Пізнання себе для Г. Сковороди є, передусім, пізнанням у собі божественного – образу Божого в людині. Воно відкриває людині інший вимір її існування – духовний. Пізнаючи себе, людина відкриває таємниці власної природи й Божий задум щодо неї.
  У науці про людину у Г. Сковороди, вихідним пунктом виступає ідея людини як малого світу (мікрокосму) й носія образу Божого. Відкриття цього образу через самопізнання й сходження через нього до пізнання Архетипу – Божественного Логосу (а через нього, у свою чергу, й до триосібного Бога) та поєднання з ним, бачиться Сковороді головним завданням людини.
Виокремивши людину в окремий світ, український мислитель ствердив право кожної людини на свій індивідуальний іманентний світ – створений відповідно до власних здібностей. Саме ту людину, якій під силу не лише створювати індивідуальний світ, а й керувати ним, Г. Сковорода ототожнював із Богом, називаючи її «істинною людиною».
  Український мислитель стверджує, що пізнання внутрішньої людини – це пізнання людиною Бога, який у кожній людині є справжньою людиною. «Везде есь бог. К чему ему переходить с места на место, от одной внешности к другой. Да где ж его ближе искать для тебя, как в тебе самом?».
Розвиваючись і звертаючись до надбань попередньої доби, мислитель впроваджував у свої праці антропоцентризм, як результат гуманістичного спрямування розпочатого в XIII -XVI ст. Тому поєднання мудрості й розуму є необхідною тенденцією для людини нової епохи, особистості, що значно відрізняється від людини середньовічної, пізнання якої обмежується пошуком шляху до богопізнання.



Використана література:

Чирка Л. Г. Антропологічний аспект філософії Григорія Сковороди // Грані. -2013. -№5. С.84-87

Анотація: Проаналізовано філософський антропоцентризм Григорія Сковороди. Показано, що його теорія самопізнання є своєрідною актуалізацією ортодоксальної християнської думки на грунті українського бароко.


Ткаченко Л. Григорій Сковорода: екзистенційні домінанти життєтворення //Рідна школа. -2014. -№11. С.64-69

Анотація: На основі сучасних досліджень з проблем ментальності, філософії людиноцентризму, історіософських розвідок української історії узагальнено екзистенційні домінанти Г. С. Сковороди. 

Мартич Р. Філософсько-релігійна концепція живого в системі поглядів Григорія Сковороди.//Українська мова і література в школах України. -2015. -№4. С.7-10

Анотація: Здійснюється дослідження праць Г. Сковороди для реконструкції уявлення філософа про живе та його організацію, що виявляється переважно в розробленій Г. Сковородою філософській концепції людини та вченні про світ.

Чернишов В. В. Антропологічне вчення Г. Сковороди.//Філософія і політологія в контексті сучасної культури. -2013. –Вип.6. С.38-42

Анотація: Розглянуто антропологічне вчення Г. Сковороди. 







49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека