Публікації

• Письменник Борис Тенета. Справжнє ім'я Борис Йосифович Гурій. Народився 8 квітня 1903 року в селищі Покровському на Катеринославщині в сім'ї вчителя. В Катеринославі отримав освіту, почав літературну діяльність, був членом літературної групи "Плуг". Талант Б.Тенети практично не встиг реалізуватись за цей проміжок часу, що випав на його долю. Ним написані оповідання зібрані в невеликій збірці "Листи з Криму" (1927), повість "Гармонія і свинушник", вийшли книги прози "Десята секунда" "В бою". Але починаються фатальні дні української літератури тридцяті роки. Ув'язнено друзів - Підмогильного, Плужника, Косинку... Тенета написав сповнені відчаю листи Сталіну й Горькому, благав втрутитись в ситуацію. Його самого ця доля настигла 20 січня 1935 року. У київській в'язниці 6 лютого 1935 року Б.Тенета покінчив життя самогубством. Рядки, написані ним за десять років до смерті, виявились пророчими: "Судилось жити й згинути мені..." Та ім'я його не повинно згинути в пам'яті нащадків.
• Поет, письменник, Георгій Данилович Шкурупій. Народився 20 квітня 1903 р. у м. Бендери у сім'ї залізничника. Навчався у Другій Київській класичній гімназії, працює редактором і сценаристом кінофабрики, співпрацює у редакції газети "Більшовик". Вийшли збірки "Психотези" (1922), "Барабан" (1923), "Жарини слів" (1925), "Для друзів-поетів - сучасників вічності" (1929). 1925 відбувся дебют Шкурупія - прозаїка. Вийшла друком перша збірка оповідань "Переможець дракона", роман "Двері в день" (1929), повісті "Патетична ніч", "Страшна мить" (1930). Як і багато його побратимів по перу він став жертвою типового на той час судилища. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. 25 листопада 1937 р. без попереднього слідства був приречений до вищої міри покарання і 8 грудня 1937 р. розстріляний. Реабілітований посмертно.
• З ім'ям нашого земляка, письменника Івана Андрійовича Багмута пов'язана велика цікава сторінка української дитячої літератури. Книги "Щасливий день суворовця Криничного" (1948) та "Шматок пирога" (1957) неодноразово друкувалися не тільки в Україні, а й за кордоном. Його твори стали хрестоматій ними. Народився Іван Багмут 7 червня 1903 року в селі Бабайковці Ново московського повіту Катеринославської губернії (тепер Царичанський район Дніпропетровської області) в московській гімназії, закінчив учительську семінарію, вчителював у школі рідного села, завідував волосною політосвітою. Згодом переїхав до Харкова. Працював і інспектором Народного Комісаріату освіти УРСР, редактором Державного видавництва України. Багато подорожував по країні, результатом чого стали книжки нарисів, публікацій в журналах, газетах. Видав книжки: "Подорож до Небесних гір" (1930), "Преріями та джунглями Біробіджана" (1931), "Вибухи на півночі" (1932), "Карелія" (1933), "Верхівки засніжених тундр" (1935). Літературна діяльність обірвалась 9 серпня 1935 року. За вигадану контреволюційну діяльність був засуджений на 6 років позбавлення волі. Після звільнення в 1941 році добровільно пішов на фронт. Був розвідником, у 1943 - тяжко поранений. Після одужання багато мандрував. Видав збірки оповідань "Гарячі джерела" (1947), "Оповідання" (1951), "Шматок пирога". (1957) та ін. В 1949 р. вийшла повість "Записки солдата" - найзнаменитіший твір письменника, де він змалював свою участь у війні. Реабілітований 22 березня 1957 р. Іван Багмут удостоєний літературної премії імені Лесі Українки 1973 року. Помер 20 серпня 1975 р. в м. Харкові.
• Майфет Григорій Йосипович критик і літературознавець. Народився 1 серпня 1903 року в м. Ромнах на Полтавщині в родині священника. Закінчив Харківський інститут ім.. Т.Г. Шевченка, викладав у Полтавському педінституті та музичному технікумі. З 1925 по 1934 р. написав понад 100 літературно-критичних праць з української та зарубіжних літератур. Як дослідника Г.Майфета цікавило широке коло питань і проблем. Його перу належить одна з кращих узагальнюючих монографій про Павла Тичину "Матеріали до характеристики творчості П.Г.Тичини" (1926) Та найбільше визнання принесла праця "Природа новели" в двох томах (1928 і 1929 рр.) Його монографія не витратила свого історичного значення й сьогодні. Володіючи європейськими мовами працював також над дослідженням перекладів. Ряд цікавих статей з рубрики "Риси до літпортрета" Г. Майфет присвятив О.Досвітньому (1928), В.Вражливому (1929). Творче сходження обірвав сталінський терор. Знайомство з М.Хвильовим, С.Пилипенком потрапив до контрреволюціонерів. Вирок був - 10 років концтаборів. Після звільнення знову був засланий на поселення в Комі під нагляд органів Держбезпеки. В 1955 р. повернувся до Полтави, але місцева влада не надали йому ні роботи, ні житла і Г.Майфет повернувся на місце заслання. Після реабілітації в 1965 р. потроху почав повертатися до літератури. В 1966-68 рр. Майфет опублікував близько 70 кінорецензій, мав ще багато задумів. Але зневіра в справедливості, матеріальні труднощі привели його до відчаю, і він у вересні 1975 р. покінчів життя самогубством.
• Один із перших українських критиків і літературознавців Борис Львович Коваленко народився 25 листопада 1903 року в сім'ї залізничника. Навчався в Городянській профтехнікомі (Чернігівська область) потім - Київському інституті народної освіти. З 1922 р. Б.Коваленко бере активну участь в роботі Київської філії "Плуг". В 1924 р. стає головою Київської філії "Гарту" - "Київ - Гарт", пише програмну статтю до альманаху під заголовком "Літературний Київ" (1925). Автор книжок "В боротьбі за пролетарську літературу" , "Перший призов" (1928), "Українська пролетарська література" (1929), "Петро Панч" "Пролетарські письменники" "Юхим Зоря" (1931), "За магніто буди літератури" (1935), "Літературно-критичні статті" (1962). У своїх статтях відстоював принцип партійності й народності, утверджував метод соціалістичного реалізу в літературі. Заарештований 23 грудня 1936 р. В Києві. На перших допитах під моральним і фізичним "впливом" слідства "визнав" себе винним у приналежності до контрреволюційної націоналістичної організації. Але пізніше, на очних ставках, заявив, що своїх попередніх зізнань не підтверджує, бо вони "невірні й вимушені". За вироком Військової колегії Верховного суду СРСР 13 липня 1937 р. Засуджений до розстрілу з конфіскацією всього майна. Розстріляний Коваленко в Києві того ж дня. Реабілітований в 1956 р. У справі, пов'язаній з реабілітацією Б.Коваленка, є протоколи запитів письменників О.Копиленка, М.Шеремета, О.Корнійчука, які дали позитивну оцінку Б.Коваленкові як письменнику і громадянину.
• Відомий український письменник Яків Васильович Майстренко народився 12 жовтня 1903 р. В селянській родині м. Опішся на Полтавщині. Навчався в вищепочатковій школі, закінчив юридичний факультет Харківського інституту народного господарства, навчався в аспірантурі інституту літератури імені Т.Шевченка АН УРСР. Працював відповідальним секретарем редакції республіканського журналу "Більшовик України", де спілкувався з відомими партійними діячами: М.Скрипником, В.Затонським. Саме це потім інкримінувалось Я.Манстренкові як прояви націоналізму. З 1923 р. Майстренко, почав друкувати літературно-критичні статті та рецензії, пізніше виступав як драматург. Перша книжка "Національно-культурне будівництво і завдання комсомолу" вийшла в 1931 році. Заарештували Я.Майстренка 9 січня 1949 р. Отримав "...у виправно-трудовий табір строком на 10 років без конфіскації майна через цілковиту відсутність такого". 14 листопада 1956 року Я.Майстренко був реабілітований. Діяльну участь у звільненні й реабілітації письменника взяв М.Рильський. Літературна спадщина письменника складає 25 п'єс, дві повісті - "Земля моя!" та "Скарб старійшини Пермяти" кілька оповідань, мемуарних нарисів-портретів. Найдосконалішим твором Я.Майстренка залишається драма-хроніка "Леся Українка", написана на відзначення 100-річчя з дня народження великої поетеси. Помер Я.Майстренко 4 квітня 1987 року.