журналіст, автор чотирьох збірок поезій.

Щира подяка від дирекції бібліотеки за подаровану в фонд бібліотеки 4.03.2011р.книжку нових віршів і поем (46 примірників).

Демченко І.І. Сторожові вогні: Вірші. - Дніпропетровськ: Січ, 2010 - 95 с.

До четвертої збірки автора увійшли вірші та поеми, написані в останнє п`ятиріччя.
Читач знайде в них теми та ідеї, які хвилюють сьогодні суспільство, кожну небайдужу людину.
В поетичних рядках автор звертається до чудової природи ріднокраю, до людини-трудівника, яка зміст і радість буття творить сама, а не краде їх для себе в інших.

Капустина світиться, мов люстра.
Помідорів жар - немов пожар.
Простелив зелену теплу хустку
Буряків чубатий урожай.
Золоті обвітрені акорди
Грає захмелілий виноград,
І червонобокі нагороди
Кожному роняє сивий сад.
Лад життю! Людині лине слава
Голосом вишневої струни.
Боротьба стеблиста, кучерява
Завмирає знову до весни.

Людина наділена здатністю помічати не тільки яскраві реклами, іномарки, блиск багатства, але й бачить навколо людські страждання, співпереживає.
А в нашій країні, як відомо, стражденних і знедолених мільйони.

Бредуть на смітник жебраки,
Худі й немиті.
…………………………………
Народ конає в царстві павуків,
Затягнутий в липучу павутину.
Холодні сіті тягнуться, як змії,
У саму душу, завдаючи мук…

Іван Демченко, незважаючи на драматизм і парадоксальність останніх десятиліть,

Беззахисне й сумне
Життя людей, яких з`їдають злидні.
Людиноборці б`ються за кермо
Та обіцяють царство ідилічне.
А поки що… на шию цін ярмо,
Свобода лжі і проповідь про вічне

не зрадив ні своїх світлих мрій, ні життєвих ідеалів, не втратив і віри в людину та її правдиве земне призначення. Ось чому в багатьох його віршах відчуваються неголосна радість і щемний біль, стриманий гнів і протест. Але має непогасну надію, що царство дикої наживи і суперзлочинів – не кінцева пристань в історії нашої України

Народ чекає. Жевріє надія,
Що спалахне Тарасова гора
І спалить зло. Й знедолених зігріє.

і прийде той час, коли, як писав поет, «Земля повернеться й над нею Умитий день зійде без бід».І найменша людина достойна ліпшого життя!.

Прийди, Владико, до мого народу.
Вночі чи вдень, молю тебе – прийди!...
Достойно жити.
Господи, гряди!

З вірою в краще майбутнє свого народу автор благословляє маленьку іскорку – цю збірочку в світ широкий і звертаючись до читачів пише, що він буде щасливий, «якщо хоч один промінчик освітить вас і зігріє, любі мої читачі».