Уроки прогнозування
Як передбачити поведінку виборців

// День. - 2004. - 22 липня.

Iз наближенням дня виборів загострюються дискусії, пов'язані з інтерпретацією отримуваних соціологічними центрами даних опитувань громадської думки. Як правило, вони стосуються питання прогнозування результатів виборів. Паралельно дедалі частіше дискутують проблему "нічиїх" виборців і пов'язану з нею - "третьої сили". Особливо захоплюються її аналізом політологи.
У чому суть цієї проблеми? Як правило, опитування, які проводять напередодні виборів, й особливо за кілька місяців до дня голосування, дають результати, найважливішою характеристикою яких є вельми значний відсоток респондентів, котрі не визначилися, так би мовити, з об'єктом свого вибору. Нерідко дані тут "доходять" до третини потенційних виборців. Наприклад, у ході останнього загальнонаціонального опитування громадської думки (проведене 20 - 28 червня 2004 р.; опитали 2200 осіб у всіх регіонах країни за репрезентативною вибіркою), здійсненого Центром соціологічних і політичних досліджень та технологій "СОЦІОПОЛІС" (див. таблицю 1), 1,1% респондентів із тих, хто має намір прийти на вибори, висловили бажання голосувати за "інших" (тобто не зазначених у наведеному списку) кандидатів; 16,4% утруднилися однозначно визначити свої переваги та ще 14,4% від усіх опитаних (ставили попереднє "запитання- фільтр") не вирішили, йти їм на вибори чи утриматися від участі в голосуванні.
Тобто за чотири місяці до дня голосування стосовно 31,8% потенційного електорату практично не було жодної ясності. Тут і виникають дві істотні проблеми. Перша - що це за електорат? Чий він? Друга - чого від нього чекати в день виборів?
Значна частка "нічиїх" виборців є в усіх практично країнах і виявляється під час проведення передвиборних опитувань. Зрозуміло, що вона менша там, де електорат політично структурованіший.
І річ тут не в тому, що ці потенційні виборці чекають - не дочекаються появи такої собі "третьої сили". Мабуть, лише стосовно 0,9% електорату можна говорити, що ці люди чогось "чекають". Зовсім інших висновків доходиш, аналізуючи причини, через які значна частина опитаних не має наміру йти на вибори (14,4%, див. таблиці 1 та 2). Як бачимо, серед них вельми мало людей, які не хочуть йти на вибори тому, що їх не влаштовують потенційні кандидати на посаду президента. Більшість - люди політично пасивні або ті, хто не вірить у прозорість виборів, незалежно від того, яким буде "набір" прізвищ у бюлетенях. Щоправда, кількість тих, хто проігнорує голосування), як свідчить український досвід, буде все ж набагато більша. Так, у 1999 р. частка тих, хто не з'явився до урн для голосування, становила близько 30% від загальної кількості виборців.
Мабуть, такою ж неоднозначною є позиція електорату, що має намір голосувати "проти всіх". Серед нього значна частка людей, які ностальгують за минулим, із певними психічними відхиленнями тощо. Ця проблема потребує додаткового вивчення.
І, нарешті, "ті, хто завагався з відповіддю" (14,0% респондентів). Як правило, значна частина цих людей у день виборів досить швидко "розподіляється" серед кандидатів, які висунулися. Проте передбачити результат такого "розподілу" вельми непросто.
Іншими словами, певна частка виборців, які "чекають" абсолютно іншого, не схожого на тих, хто реєструється сьогодні, кандидата, існує. Але вона, з одного боку, не така значна, як це подають окремі політологи. З іншого - це зовсім не обов'язково люди, які чекають на появу "третьої сили".
Цікаво, до речі, що саме політики, політологи, соціологи, інші суб'єкти політичного процесу в Україні розуміють під цією "третьою силою" (насправді - "четвертою", оскільки дві перші - це провладні сили й опозиція, а третя - "ліві")? Іноді складається враження, що під так званою "третьою силою" розуміють якогось із відомих сьогодні політиків "першого ряду", який не приєднався до підтримки "єдиного кандидата".
Отже, що ми маємо? По-перше, частина потенційного електорату, який справді не прийде на вибори (тут, звісно, треба коректувати отримувані під час опитувань дані з урахуванням результатів попередніх виборних кампаній й інших обставин). По-друге, певний "сухий залишок" - частина респондентів, які визначаться зі своїм вибором, можливо, у найостанніший момент. Саме від них нерідко залежать реальні результати голосування.
Переходимо до обговорення другої з вищеназваних проблем: як визначити специфіку електоральної поведінки цієї частини електорату в день виборів. Саме тут, на наш погляд, криються проблеми, пов'язані з ефективністю функціонування електоральної соціології і, зокрема, з трактуванням отримуваних під час опитувань даних політиками та населенням. Автор неодноразово відзначав у своїх публікаціях, що потрібно вельми точно та чітко говорити при публікації опитувальної електоральної інформації, про що йдеться: про отримані рейтинги політиків (зважаючи на 30-40% тих, хто не визначився), чи ж про прогнози політологів на основі певних методик.
У процесі досліджень неодноразово доводилося стикатися як із випадками, коли реальні переваги виборців "розподілялися" практично з точною відповідністю до пропорцій, визначених у ході опитувань, так і з абсолютно іншими картинами. Наприклад, у ході виборчої кампанії 2002 року в одному з округів отримали такі дані: за основного кандидата мали намір голосувати близько 40% респондентів; за його головного противника - 7%. А в результаті за першого проголосували 38%, за другого - 32%. Те саме відбувається і на загальнонаціональному рівні. Пригадаймо президентську виборчу кампанію 1999 р., коли Н. Вітренко, яка лідирувала практично до останнього моменту в опитувальних рейтингах, не ввійшла навіть до "трійки" переможців першого туру.
Тому в ході кампанії із виборів президента України соціологам і політологам, наводячи результати опитувань громадської думки, треба, ймовірно, діяти так: вказувати, наприклад, що за кандидата Іваненка мають намір голосувати 26% опитаних, за кандидата Петренка - 20% (зважаючи на 20% тих, хто не вирішив, брати участь їм у виборах чи ні, і на 20% тих, хто не визначився, за кого голосувати). Зовні це здається абсолютно неприйнятним. Насправді - подібний підхід дозволяє, з одного боку, позначити наявне співвідношення прихильників цих кандидатів на момент опитування. З іншого - показує, яким значним може бути реальний "люфт" у зміні співвідношення електоратів цих кандидатів.
А ось стосовно того, як складатиметься реальна ситуація біля виборчих урн, повинні будуватися прогнози соціологів і політологів (головним чином - других), засновані на спеціально розроблених методиках. Ця проблема також заслуговує на окремий розгляд.
У принципі, тут існують два основні підходи: статистичний і соціологічний. У разі застосування першого використовують багаторічну статистику участі населення у виборах і їхніх результатів (у США збирають і зберігають такі дані за десятки президентських виборчих кампаній). Цю статистику доповнюють, фіксуючи тенденції, що виникають у громадських настроях. На жаль, в українських умовах подібний підхід поки що непридатний. З одного боку, ми не маємо тривалої практики демократичних президентських виборів. З іншого - практично не сформована "виборча географія", тобто чіткі і постійно використовувані кордони виборчих округів. Нарешті, не є досить визначеними електорати різних партій і політичних сил. Тому при прогнозуванні підсумків виборних кампаній українські соціологи та політологи вимушені використовувати лише другий метод. Тобто намагатися дати максимально точні прогнози, спираючись виключно на дані опитувань громадської думки виборців. Результати такого прогнозування, хоч як це сумно, не вселяють оптимізму. Взяти, наприклад, прогнози щодо проходження українських партій до Верховної Ради в 2002 році. Отже, сьогодні перед соціологічними службами та політологічними центрами стоїть завдання - підготувати та використати протягом президентської кампанії хоч би досить точні методики прогнозування.
Ту обставину, що звичайні соціологічні рейтинги вельми рідко дають надійні результати (до того ж, з нашого досвіду, більш-менш обгрунтовані прогнози тут вдаються лише стосовно лідерів виборчої гонки), паралельно "відчули" й українські, й російські соціологи. Тому вони й переходять до використання певних спеціальних методик прогнозування. Так, на останніх виборах до російської Держдуми дослідницькі центри використали отакі цікаві методики прогнозування:
* корекцію рейтингів шляхом зважування; російський центр ФГД під керівництвом А. Ослона вперше перейшов до широкої публікації не просто даних, отриманих безпосередньо при проведенні опитувань, а "зважених" рейтингів, при обрахуванні яких використовували, зокрема, ретроспективні питання про голосування респондента на минулих виборах;
* "праймеріз" - тобто методику пробного голосування, організовуваного "за всіма правилами" в кількох населених пунктах, голосування в яких зазвичай є найближчим до голосування в середньому по Росії;
* "методику Урнова", засновану на усередненні даних, рейтингів, отримуваних різними центрами тощо.
Можна заперечити: чому російські соціологи та політологи не змогли чітко передбачити результати голосування? Нагадаємо: стосовно партії "Яблоко" і Союзу правих сил помилка була мінімальною. Проте щодо Компартії та "Батьківщини" похибки були вельми високими.
Відповідь очевидна. По-перше, такі методики можуть бути лише імовірнісними, тобто абсолютно точний прогноз в умовах виборів такого типу, на нашу думку, неможливий у принципі. Особливо з огляду на слабку політичну структурованість електорату, специфіку його ментальності. Відомо, що єдиноросам навіть не довелося вести серйозну виборчу кампанію: народу було досить, що їх підтримує В. Путін.
По-друге, в цей час триває лише процес створення та перевірки таких методик. Результату досягнуть не одразу. За таку роботу слід уже братися й українським соціологам та політологам, оскільки сучасна якість їхніх прогнозів не лише не підвищує їхній авторитет, а нерідко призводить до розчарування і політиків, і електорату роботою фахівців, які малюють неточні, іноді принципово відмінні від реальних результатів виборів картини.
Протягом останніх п'яти років спроби розробити подібну методику робить і Центр соціологічних і політичних досліджень та технологій "СОЦІОПОЛІС". Її суть зводиться до визначення рейтингів претендентів із подальшим "розподілом" голосів тих респондентів, хто не визначився на момент проведення опитування, за пунктами. Зрозуміло, що розробкою подібних методик слід займатися постійно та настирливо. Але таке свято, як вибори, в нас буває так рідко, що перевірити результативність подібних методик можна практично лише раз на два роки. Чим, як здається, й треба зайнятися у вересні - на початку жовтня, коли ці прогнози ще можна буде оприлюднити.

"Спойлери", "джокери" й інші громадяни
Учасники президентської кампанії: завдання, ролі, функції

// День. - 2004. - 29 липня.
Володимир ФЕСЕНКО

Читач може поставити запитання - звідки маловідомі претенденти на посаду президента візьмуть тисячі кандидатур у різних регіонах країни для входження до складу виборчих комісій? А їм і необов'язково мати свої кандидатури. Від їхнього імені комісії формуватимуть фаворити президентської гонки. З цього погляду низка кандидатів, по суті, є номінальними технологічними фігурами, заявленими для участі у виборах із конкретною функціональною метою (використання квоти кандидата при формуванні виборчих комісій). Деякі з кандидатів, можливо, сподіваються зробити на квотному принципі формування комісій невеликий бізнес. Так можна компенсувати і грошову заставу для участі у виборах, і сформувати хороший стартовий капітал для парламентських виборів.
Закінчилася перша фаза виборчої кампанії - період, відведений на висунення кандидатів на посаду президента. На даний момент уже зареєстровано 20 кандидатів. Майже напевно цей список поповниться ще кількома учасниками президентських перегонів. Проте конфігурація кампанії очевидна вже зараз. Розширення кількості кандидатів може змінити структуру учасників кампанії кількісно, але не якісно.
Здавалося б, усі учасники президентської кампанії мають спільну мету - стати новим главою держави. Але це лише на перший погляд. Кожен із кандидатів на посаду президента має своє специфічне завдання. Кожен із них мимоволі грає свою особливу роль у п'єсі під назвою "Президентські вибори-2004".
КОНФІГУРАЦІЯ
Усіх учасників президентської гонки можна досить чітко розбити за політичними вагомими категоріями. Усі пам'ятають формулу Б. Єльцина стосовно В.Черномирдіна - "політичний важковаговик". Якщо цей підхід використати стосовно нинішньої виборчої кампанії, то під категорію "політичних важковаговиків" підпадають лише два учасники президентської гонки - В. Ющенко та В. Янукович. На даний момент лише вони мають реальні шанси на проходження до другого туру виборів, i обидва рівною мірою претендують на перемогу в головному політичному змаганні року.
Хоча обидва фаворити на старті виборчого марафону заявили про свій намір перемогти вже в першому турі, їхні реальні завдання можна оцінювати набагато скромніше. Дані соціологічних опитувань показують, що ні В. Ющенко, ні В. Янукович не мають шансів на перемогу вже в першому турі. Лідер "Нашої України" навіть за підтримки Ю. Тимошенко щонайбільше може розраховувати в першому турі на 37-40% голосів виборців, які візьмуть участь у голосуванні. Якщо оцінювати електоральну ситуацію об'єктивно, то проміжна мета В. Ющенка - зберегти в першому турі лідируючі позиції, забезпечивши при цьому якнайбільший відрив від головного суперника, щоб деморалізувати його прихильників, справити враження на регіональні еліти та залучити на свою сторону виборців, які вагаються з вибором. А ось у В. Януковича завдання прямо протилежне - скоротити до мінімуму нинішнє майже десятивідсоткове відставання від лідера "Нашої України", щоб у другому турі за рахунок голосів прихильників комуністів та низки інших кандидатів вирішити результат виборів на свою користь.
Лідера КПУ П. Симоненка на нинішніх президентських виборах можна зарахувати до категорії "напівважковаговик". Шанси на проходження до другого туру виборів він має, але, швидше за все, лише теоретичні. Хіба що хтось із фаворитів із якихось причин припинить участь у президентській гонці. Тоді шанси Петра Миколайовича на повторення свого електорального результату п'ятирічної давності можуть матеріалізуватися. Про перемогу на виборах лідер КПУ може навіть не мріяти. Судячи із опитувань громадської думки, його впевнено обіграють у другому турі і В. Ющенко, і В. Янукович.
Лідер СПУ О. Мороз на нинішніх виборах виявився в категорії "середньоваговика". Його можливий результат на даний момент можна оцінити в 7-8% (плюс-мінус 2%). Шансів на вихід до другого туру Олександр Олександрович не має жодних. Але його участь (чи неучасть) у виборах є істотним чинником виборчої кампанії. Адже голоси лідера СПУ в разі неучасті у виборах переважно перейдуть до фаворитів президентської гонки та можуть вплинути на остаточний розклад сил у першому турі.
У "легковаговики" на "президентському турнірі-2004" можна записати лідера ПСПУ Н. Вітренко та керівника ПППУ А. Кінаха. І Анатолій Кирилович, і Наталія Михайлівна, кожен по-своєму, намагаються розіграти на цих виборах роль "третьої сили". Їхнім надзавданням на президентських виборах можна вважати подолання 7- відсоткового бар'єра, що дозволить їм повернути заставу в 500 тисяч гривень, яку вносять при реєстрації кандидата. Щоправда, й це завдання "легковаговикам" буде виконати надто складно. Їхній нинішній президентський рейтинг (у розрахунку від кількості виборців, які мають намір взяти участь у виборах), за даними соціологічних опитувань, можна оцінити приблизно в 2-3% (плюс-мінус 2%).
Усіх інших кандидатів можна сміливо зарахувати до категорії "пера". Якщо хтось із них набере понад 1% голосів, то це стане найсправжнісінькою сенсацією. Більш того, цілком очевидно, що сумарно всі вони наберуть близько 2-3%. Принаймні саме така ситуація склалася на виборах 1999 року, коли шість аутсайдерів президентської гонки набрали сумарно 1,74% голосів виборців, які брали участь у першому турі виборів.
Як бачимо, абсолютна більшість претендентів на посаду президента не має навіть теоретичних шансів на перемогу. Нащо тоді вони беруть участь у виборах? Найпростіша відповідь на це запитання - непомірні амбіції окремих наших співгромадян. Допускаю, що деякі з учасників президентської гонки все-таки сподіваються на посмішку Фортуни. Їхнє оточення з усіх сил підживлює ілюзії своїх лідерів, підсовуючи їм "таємні рейтинги від СБУ" й іншу "об'єктивну інформацію". У "почту" свої розрахунки, в тому числі й матеріальні. Адже будь-яка виборча кампанія - це можливість непогано заробити на обслуговуванні амбіцій і марнославства як реальних політичних лідерів, так і маловідомих політиків.
Кажучи про мотивації учасників президентської гонки, слід зважати й на психологічний чинник. Зрозуміло, на першому плані - порожній гонор і непомірні амбіції. Зрештою, будь-які вибори - це, в тому числі, й ярмарок марнославства. Можливо, хтось із кандидатів у "вазі пера" належить до категорії "диваків", талановито описаних В. Шукшиним, і всерйоз вірить у свою місію "спасителя України". Проте для здійснення цієї місії треба ще знайти 500 тисяч гривень. Для пересічного громадянина та навіть для підприємця середньої руки гроші не такі вже й маленькі. Тому є підстави передбачити наявність у цих кандидатів й інших мотивів участі в президентській гонці, в тому числі й суто раціональних.
ВИБОРИ-2004 ЯК ПРОЛОГ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ-2006
Приблизно половина кандидатів на посаду президента розглядає вибори-2004 як попередній етап розкручування своїх партійних проектів перед майбутніми парламентськими виборами. Вони вважають, що засвічування партійних лідерів на президентських виборах допомагає втриманню "свого" електорату та навіть його розширенню. І навпаки, неучасть у виборах може призвести до втрати частини виборців, які голосують за цю партію.
Про майбутні парламентські вибори думають у цей час навіть ті партії, які не висунули своїх лідерів для участі в президентській гонці, а підтримали одного з фаворитів. Наочний приклад - нещодавня спроба перейменування партії "Реформи та порядок" на "Нашу Україну". З іншого боку, багато партій, які не мають реальних шансів на подолання 3-відсоткового бар'єра в 2006 році, прагнуть зараз підтримати одного з фаворитів, сподіваючись на отримання місця в їхніх виборчих блоках на парламентських виборах.
Нарешті, слід враховувати й прозаїчніші обставини. Згідно із законом про політичні партії, ті партії, які протягом 10 років не висували своїх кандидатів на виборах Президента та народних депутатів, можуть втратити реєстрацію за рішенням Верховного Суду. Тому для невеликих партій участь їхніх лідерів у президентських виборах це і спосіб самозбереження партії та форма привертання уваги потенційних спонсорів.
РОЗРАХУНКИ
Ще один мотив приєднання до президентських перегонів - участь у торгах із фаворитами виборів після першого туру. В обмін на заклик до своїх виборців підтримати (або проголосувати проти) конкретного кандидата, можна розраховувати на істотну кадрову (а можливо, й на матеріальну) компенсацію.
Чим більше голосів отримає той чи інший кандидат у першому турі, тим більше уваги він привабить до себе з боку фаворитів.
Як уже зазначалося, команда В. Януковича розраховує в другому турі на голоси прихильників комуністів. Навряд чи керівництво КПУ закликатиме своїх виборців підтримати в другому турі одного з кандидатів. Це суперечитиме ідеологічним установкам Компартії. Адже можна непрямо показати, хто з учасників другого туру є "великим злом" для комуністів...
У свою чергу команда В. Ющенка розраховує на голоси прихильників О. Мороза, а також прихильників інших кандидатів, які декларують свою опозиційність.
Потенційний учасник торгів із фаворитами - А. Кінах. Але реалізувати цю можливість він зможе лише в разі вдалого виступу в першому турі. Не виключений і інший варіант. Якщо в ході президентських перегонів буде очевидно, що лідер ПППУ відбирає голоси в одного з фаворитів президентської гонки та помітно занижує його результат у першому турі, то торги з Анатолієм Кириловичем розпочнуться ще до 31 жовтня. Одна сторона вмовлятиме А. Кінаха зняти свою кандидатуру, а інша, навпаки, обіцятиме йому блискучі перспективи в обмін на участь у першому турі виборів.
Приєднання до президентських перегонів київського мера О. Омельченка та лідера ПЗП В. Кононова також, швидше за все, зумовлене прагматичним політичним розрахунком. Але в цьому випадку не йдеться про банальні політичні торги. Швидше, навпаки. Самостійна участь у виборах для цих кандидатів є способом ухилення від підтримки одного з фаворитів президентської гонки.
ПОЛІТТЕХНОЛОГІЧНІ РОЛІ КАНДИДАТІВ
Участь у виборах цілої низки кандидатів зумовлена політтехнологічними розрахунками. Є кандидати, які відбиратимуть голоси у фаворитів президентської гонки. У західній політологічній літературі їх називають "спойлерами". Поняття "спойлер" (у перекладі з англійської - перешкода) виникло у виборчій практиці США. Завдання "спойлера" - не виграти самому, а проявляти активність у зниженні рейтингу основного кандидата. Він пише листи, подає до судів, робить заяви. Шанси виграти вибори в "спойлера" не мінімальні - вони відсутні взагалі. Але він обробляє тих, хто вагається, щоб забрати голоси в основного кандидата.
Для В. Ющенко в ролі таких "спойлерів" виступатимуть Б. Бойко ("Рух за єдність") і Р. Козак (ОУН в Україні). Для В. Януковича потенційним "спойлером" є А. Кінах. Звичайно ж, навряд чи Анатолій Кирилович прямо грає на стороні В. Ющенка, але непрямо він йому допомагає, виступаючи на тому самому "виборчому майданчику", що й В. Янукович. Для П. Симоненка "спойлером" є О. Яковенко (лідер КПРС) та частково лідер ПСПУ Н. Вітренко.
Думається, що роль "спойлерів" у нинішній виборчій кампанії дещо перебільшують. Навряд чи вони зможуть вплинути на підсумковий результат фаворитів. Максимум, на що вони (крім А. Кінаха) можуть розраховувати, - це відібрати в того чи іншого фаворита близько 1% голосів.
Ще одна примітна роль у карнавалі електоральних масок - "джокер". У контексті виборчої кампанії термін "джокер" можна перекласти як "блазень". У чому сенс висунення "джокерів"? "Кандидати-джокери" повинні змагатися в екстравагантності, в безглуздих ескападах. Чим більше до них буде привернено уваги ЗМІ та виборців, тим краще для опонентів основного кандидата. Головне завдання "джокера" - перетворення виборчої кампанії на балаган, заниження та знецінення її ідеологічного значення.
Наші "джокери" проявили себе в усій красі вже в момент подачі документів до Центрвиборчкому. Д. Корчинський приїхав на броньовику, а М. Бродський - на поливальній машині. Можна не сумніватися, що шоу в їхньому виконанні звеселятиме виборців протягом усієї кампанії.
Ще один класичний типаж виборчої кампанії - "вегетаріанці". Цей термін запозичений із роману Грема Гріна "Комедіанти", один із персонажів якого постійно брав участь у виборах президента США від крихітної "партії вегетаріанців". Висунення "вегетаріанців" покликано підмінити справжні, сутнісні проблеми виборчої кампанії другорядними, розпилювати гостроту дискусій, заплутати виборця. Хто виступає в ролі "вегетаріанців" на нинішніх президентських виборах, хай вирішать самі читачі.
Крім класичних функціональних ролей, характерних для виборчих кампаній, на нинішніх виборах багато хто з кандидатів у "вазі пера" розраховує на виконання ще однієї важливої політтехнологічної місії. Річ у тому, що, згідно із законом, територіальні й дільничні виборчі комісії формуються з кандидатур, представлених кандидатами в президенти. Читач може поставити запитання - звідки маловідомі претенденти на посаду президента візьмуть тисячі кандидатур у різних регіонах країни для входження до складу виборчих комісій? А їм і необов'язково мати свої кандидатури. Від їхнього імені комісії формуватимуть фаворити президентської гонки. З цього погляду низка кандидатів, по суті, є номінальними технологічними фігурами, заявленими для участі у виборах із конкретною функціональною метою (використання квоти кандидата при формуванні виборчих комісій). Деякі з кандидатів, можливо, сподіваються зробити на квотному принципі формування комісій невеликий бізнес. Так можна компенсувати і грошову заставу для участі у виборах, і сформувати хороший стартовий капітал для парламентських виборів.
Не засуджуватимемо цих людей. Вони живуть в епоху первинного накопичення капіталу. До того ж, цього року відбуваються Олімпійські ігри. А один із девізів Олімпійського руху, як відомо, - "Головне не перемога, а участь"...

Записки дантиста - І
Попытка корректного прогноза результатов президентских выборов

// Кiевскiй ТелеграфЪ . - 2004. - №30
Александр ЮРЧУК

Лучший способ достать дантиста - это поговорить с ним о зубах. Выехать на природу, пожарить шашлыки и между первой и второй рюмкой ненавязчиво перевести тему с женщин на кариес. Эффект получается любопытный: мастер зубных дел замыкается в себе, становится раздражительным, нехорошо косит глазом и намекает на испорченный отдых. Примерно та же картина получается, если заставить рассуждать о президентских выборах социолога или политолога во время отпуска.
На простой вопрос - а кто станет следующим президентом Украины? - эксперт не может ответить однозначно. Например, Янукович. Или Ющенко. Он же должен изложить всю предысторию вопроса, свою оригинальную точку зрения, теорию и практику электоральных боев. И это делается для того, чтобы в конце стало ясно: дело темное. Кто победит - абсолютно непонятно…
Есть три распространенных метода анализа темы президентских выборов. Можно, например, с ходу заявить, что Виктор Ющенко не станет президентом. И аргументировать эту точку зрения с привлечением обширного фактического материала. Еще один вариант: сразу броситься доказывать теорию победы Виктора Януковича, причем не менее аргументированно. Третий путь: глубокомысленно проанализировать достоинства и недостатки двух основных кандидатов и сделать следующий, потрясающий своей новизной вывод - решать должен народ.
Выбор, как видим, невелик. И, честно говоря, откровенно скучен. Наверное, стоит использовать иную технологию анализа. Выдвигаем следующую рабочую гипотезу.
1. В Украине прошли две полноценные президентские избирательные кампании - 1994-го и 1999-го годов. На основе их результатов можно сделать относительно корректные прогнозы об итогах третьей "электоральной войны".
2. В 2002 году состоялись парламентские выборы, которые почти все аналитики оценили как генеральную репетицию кампании-2004.
3. Изменения, которые произошли в стране за последние десять лет, не настолько серьезны, чтобы говорить о глобальной переориентации ментальности электорально активного населения. Что означает понятие "ментальность", мне, честно говоря, до конца не понятно. Но, как правило, именно этот термин используют, когда говорят о совокупности этнонациональных, политических, экономических характеристик, определяющих предвыборные предпочтения относительно среднестатистических украинцев.
Репетиция 2002 года
Избирательное соревнование блока власти (объединение "За единую Украину!") с "Нашей Украиной" Виктора Ющенко может стать ключом к разгадке тайны выборов 2004 года.
Во-первых, союз "Трудовой Украины" Сергея Тигипко, народных демократов (НДП) Валерия Пустовойтенко, Аграрной партии Екатерины Ващук, "Регионов Украины" Николая Азарова и Партии промышленников и предпринимателей Анатолия Кинаха в 2002 году олицетворял собой власть. В буквальном смысле этого слова. Действующий премьер (Кинах), глава администрации Президента (Владимир Литвин, лидер блока), министр транспорта (Пустовойтенко), бывший кабминовский реформатор (Сергей Тигипко). Классика.
Во-вторых, поиск официального лидера "заедистов" очень напоминает кулуарное выдвижение единого кандидата в президенты от власти. Тогда пришлось привлечь "внешнего менеджера" - Владимира Литвина. Наверное, не стоит напоминать, как Виктор Янукович стал исполняющим обязанности "единого претендента". И сколько народу претендовало на это звание.
В-третьих, основные действующие лица в триллере "президент-2004" почти те же. Сергей Тигипко руководит избирательной кампанией Виктора Януковича. Валерий Пустовойтенко готовится возглавить широкую политическую коалицию партий и общественных организаций в поддержку Виктора Федоровича. Анатолий Кинах… А вот здесь вышла неувязка: Кинах пошел своим путем и баллотируется самостоятельно. Владимир Литвин поддерживает премьера в его нелегком деле с помощью Народной аграрной партии, которую недавно возглавил. Николай Азаров передал партию в надежные руки (Виктору Януковичу) и работает в Кабмине "трактором".
И наконец, на парламентских выборах избиратели голосовали не за "Нашу Украину", а персонально за Ющенко. Блок был всего лишь "предвыборной упаковкой" для окружения Виктора Андреевича. Данный тезис подтвердился на 100%, когда Ющенко объявил о своем решении идти на выборы путем самовыдвижения. И это при наличии десятка партий - основателей блока. Между прочим, он правильно сделал, поскольку не успел человек еще победить на выборах, а его верные соратники уже стали драться за право обладания политическими "обносками" - брэндом "Наша Украина".
Наверное, бесспорный тезис о политическом сходстве сценариев 2002-го и 2004 года можно считать доказанным. Перейдем к итогам выборов в Верховную Раду двухлетней давности. В номинации "партии и общественные блоки" было представлено 33 избирательных субъекта. Кого там только не было… В категории "одинокие искатели мандата" зарегистрировались 3084 кандидата. Цена вопроса - 450 мест в парламенте. 225 для партий и столько же - для одиночек ("мажоритарщиков").
Особое значение имеют результаты партийных выборов. Они наиболее "выпукло" иллюстрируют особенности противостояния Ющенко и блока власти. Причем тогда это противостояние оказалось персонализированным на 50%, поскольку объединение "За еду" было откровенно безликим. Итоги парламентского забега-02 были следующими:
1. "Наша Украина" Виктора Ющенко: "за" проголосовали 6 108 088 избирателей (23,67%);
2. Коммунистическая партия Петра Симоненко: 5 178 074 (19,98%);
3. Блок "За единую Украину": 3 051 056 (11,77%);
4. Блок имени Юлии Тимошенко: 1 882 087 (7,26%);
5. Соцпартия Александра Мороза: 1 780 642 (6,87%);
6. Блок имени Наталии Витренко: 836 198 (3,22%);
7. Компартия рабочих и селян (обновленная) Александра Яковенко: 362 712 (1,39%);
8. Блок "Народный Рух Украины" Богдана Бойко: 41 730 (0,16%).
Почему вместе с двумя главными действующими лицами в список попали еще шесть партийных субъектов избирательного процесса? Так ведь на президентских выборах лидеры данных объединений тоже принимают участие в кампании. Следовательно, их результаты придется учитывать при постановке окончательного диагноза: кто будет? Мальчик или девочка? То есть Янукович или Ющенко?
Первое, что бросается в глаза, - это почти двукратное отставание деперсонализированного блока власти от персонализированного блока Ющенко. Проще всего на основании данных двухлетней давности сделать следующий вывод: кандидат Ющенко выходит во второй тур вместе с Януковичем. Причем по результатам первого тура Виктор Андреевич занимает первую позицию, а Виктор Федорович - вторую. А если к электорату Ющенко приплюсовать избирателей Юлии Тимошенко, которая вместе с Виктором Андреевичем входит в коалицию "Сила народа", то может быть электоральный "блиц-криг". Складываем 23,67% и 7,26%.
Получается свыше 30%! Да это же чистая победа! Коммунист Петр Симоненко занимает третье место, Александр Мороз - четвертое, а Витренко - пятое. Хеппи-энд. Но не все так просто, как кажется.
1. В отличие от СПИДа, электорат не передается "половым путем", то есть с помощью механического объединения партий в блоки, союзы и коалиции. Поэтому 23+7 не всегда равняется 30. Сумма может быть совершенно другой.
2. Следует делать "поправку на одномандатников". Ющенко со своим "именным блоком" победил по "партийному разряду". "Наша Украина" получила 70 мест в Верховной Раде, а "За единую Украину!" - 35. Но в конечном счете парламентское большинство было сформировано на основе "заедистов". Можно долго рассуждать о применении административных методов, кризисном менеджменте, однако факт остается фактом: по одномандатным округам прошли депутаты, которым, скажем так, придали провластную конфигурацию. В результате Ющенко заявил, что у него украли победу. Крали не крали - вопрос из другой области. Но в результате два года фракция "Наша Украина" находилась в почти полной парламентской изоляции. Уже одно это позволяет усомниться в нашем первоначальном выводе: принимая во внимание результаты Ющенко, показанные в 2002 году, он победит в 2004 году.
3. Необходимо учитывать структуру электората, голосовавшего за лидера "НУ" и провластный блок. О, это совершенно отдельный вопрос. Целая поэма в цифрах и процентах.
Электоральные точки
Украину принято делить на пять основных "предвыборных блоков", которые имеют свои специфические электоральные особенности. Под спецификой понимается отношение к языку (русскоязычные, украиноязычные), внешнеполитическая ориентация (Россия, Европа, США), экономический фактор (тяжелая промышленность - аграрный сектор), уровень жизни, доминирование сельского или городского населения. В общем, целая куча признаков. Социологи в один голос утверждают, что постепенно эти отличия нивелируются, страна становится более однородной и готовой к "употреблению". Но тем не менее во всех предвыборных штабах упомянутые различия учитываются во время текущей работы. С ходу можно выделить опорные электоральные пункты Виктора Ющенко и Виктора Януковича, роль которого на выборах 2002 года исполнял блок "бродячих артистов" ("За еду"). На предвыборных картах и в отчетах социологов они носят кодовое название "Западный" и "Восточный".
"Западный предвыборный блок". Включает в себя Львовскую (2 015 185 избирателей), Ивано-Франковскую (1 053 110), Тернопольскую (859 352), Закарпатскую (1 522 256), Черновицкую (698 760), Волынскую (777 857) и Ровенскую области (854 559). Итого: 7 781 079 избирателей. Это если судить по спискам, составленным Центризбиркомом в 2002 году. Львовскую, Ивано-Франковскую и Тернопольскую области принято еще называть Галичиной. Со всеми вытекающими отсюда последствиями. Электорат здесь крайне политизирован, активно ходит на выборы и, судя по результатам кампании-2002, голосует за Ющенко. Галичина лидирует в предвыборном хит-параде Виктора Андреевича. Абсолютная победа. От 74,61% (Ивано-Франковская область) до 63,92% (Львовская). В среднем на "западном" направлении Ющенко набирал свыше 50% голосов. На второй позиции - Блок Юлии Тимошенко. Любят галичане харизматичных личностей. В Тернопольской области Юлия Владимировна набрала 18,83% голосов, во Львовской - 17,13%, Волынской - 13,31%, Ровенской - 9,91%. Нетрудно заметить, что если бы Тимошенко самостоятельно пошла на выборы, то она бы пахала "западный" электорат нос к носу с Виктором Андреевичем. И еще не факт, кто показал бы лучший результат, поскольку одно дело - конкурировать в партийно-блоковой номинации, и совсем другое - выступать в "личном зачете". Это две большие разницы.
В итоге Ющенко получил большую часть - 8 млн. "западных" голосов. Неплохой кусок. Позиции коммунистов, социалистов и провластного блока в регионе примерно на одном уровне. Ниже плинтуса. Фактически речь идет о предвыборном оплоте Виктора Андреевича. Абсолютный президент Галичины. Вряд ли ситуация изменилась, поэтому на выборах 2004 года поддержка запада Украины Ющенко обеспечена. Он вписывается в предвыборные ожидания региона. А присоединение Тимошенко позволяет Виктору Андреевичу укрепить свои позиции, поскольку если Юлия Владимировна все же не станет баллотироваться, то у Ющенко на западе конкурентов, на первый взгляд, нет. Вот такой бодрый вывод напрашивается после беглого квазианализа голосования жителей "западной семерки". Чужие здесь не ходят. Однако в любом деле, особенно в избирательной кампании, не бывает так, что все идет гладко, по заранее намеченному плану. Есть ряд проблемных моментов.
Во-первых, чем стабильнее электорат, тем легче им управлять. В свое время лидер коммунистов отмечал, что благодаря неизменной позиции Компартии ее пытаются использовать в межклановых разборках. Главное - найти оптимальную технологию. Классика жанра: президентские выборы 1999 года. Леонид Кучма победил во втором туре благодаря поддержке… "западного электорального блока". Противопоставление коммуниста и некоммуниста сработало как часы.
Во-вторых, от любви до ненависти, как известно, всего лишь один шаг. Глава избирательного штаба Ющенко, бывший эсдек Александр Зинченко прогнозирует использование конкурентами масштабных "политических провокаций". Возможно, речь идет о переключении активности "западного блока".
В-третьих, уровень нелегальной трудовой миграции из западных областей, по некоторым оценкам, самый высокий в Украине. В Ивано-Франковской, Тернопольской и других областях целые села пустуют. Никто не контролирует перемещение трудовых ресурсов. Уехал человек по турпутевке с двухнедельной визой в Португалию и вкалывает там уже несколько лет. Поэтому можно предположить, что значительная часть "западного" электората Ющенко находится на Западе в прямом смысле этого слова. Или в России. Не факт, что все они придут в украинские представительства за рубежом и проголосуют. Нелегалы не голосуют. Это правда.
Электоральным "логовом" Виктора Януковича является "Восточный блок". Это Харьковская (2 313 259 избирателей), Донецкая (3 696 887), Днепропетровская (2 824 467) и Луганская (1 959 922) области. Свыше 10 миллионов избирателей (10 794535), сконцентрированных в промышленно-шахтерском "четырехугольнике". Электоральный потенциал "тройки" превышает весь западный избирательный блок, в который, напомним, входит семь областей. Восток - дело тонкое. И Ющенко прочувствовал эту разницу. Харьковское сражение: 5,92% против 15,38%. Почти трехкратное преимущество "виртуального Януковича". Луганская битва: 3,62% против 14,38%. Днепропетровская "война": 6,35% у Ющенко и 11,43% у блока власти. И наконец, "финал": губернатор Донецкой области Виктор Янукович переиграл Ющенко с разгромным счетом - 36,8% : 2,69%. Только 66 тысяч донетчан поддержали Виктора Андреевича. А если учитывать результаты голосования по мажоритарным округам, то мы имеем дело с "западом" наоборот. Благодаря восточному блоку "заедисты" попали в парламент с относительно приличным результатом. Донецкие "вешали" на своих "мажоритарщиков" еще и работу по объединению Литвина. В результате шахтерский край вытянул почти всех.
Вот именно отсюда пошло электоральное противопоставление востока и запада Украины. Цифры весьма и весьма красноречивые. Теперь представьте, как возрастут показатели Януковича в ходе очной ставки кандидатов. В качестве иллюстрации приведем результаты социологического исследования, проведенного при поддержки Национального института поддержки демократии (США). Образно говоря, "враги" зондировали настроения донецких избирателей. Выяснилось, что рейтинг премьера зашкаливает. За него готовы голосовать 70-80% избирателей. Второе место занимает коммунист Петр Симоненко со скромным показателем - 7%. Что касается предвыборных позиций Ющенко, то социологи тактично отмечают: "электорат Виктора Андреевича распределен в области очень неравномерно". Вот в Донецке у него второе место. Сразу после Януковича с результатом… 8%. А в Макеевке - 1,6%. В деревне Гадюкино дожди.. Но это так, к слову.
В свою очередь, пресс-служба "Нашей Украины" публикует итоги исследования предвыборных настроений во Львовской области. Там все нормально: рейтинг Виктора Ющенко составляет 67,02%, Януковича - 7,58%. Своего рода "наш ответ Чемберлену". Кстати, виртуальный "дублер" Виктора Федоровича на выборах 2002 года получил лишь чуть больше трех процентов. Налицо двукратный рост популярности в "лагере противника". Сотрудники пресс-службы "НУ" это понимают. Поэтому сразу же объясняют причину данного феномена: "рейтинг Януковича значительно вырос… вследствие использования админресурса, медиаресурса, возможности влиять благодаря должности на политическое и экономическое состояние в регионе, а также благодаря тому, что премьер позиционирует себя как единый кандидат от власти".
Электоральное противостояние по линии восток-запад сохраняется. В актив Януковича и Ющенко уже можно записать, соответственно, восточный и западный блоки. Но есть еще три предвыборных элемента - западно-центральный (9 миллионов избирателей), восточно-центральный (3 292 943) и южный (5 863 627), которые и определят окончательные результаты президентских выборов.

Балотування Ржавського, Базилюка, Яковенка та Бойка: сегментація протестного електорату чи задоволення власних амбіцій?

//kandydat.com.ua/
Галина Титиш, Медіа-центр "Кандидат"

Про застосування чорних технологій на цьогорічних президентських виборах говорилось багато. Треба визнати: поява досвідчених скандалістів-утопістів у якості кандидатів на президентський пост є одним з ефективних інструментів руйнування іміджу основних кандидатів. Проте, якщо у 1999-му році їх використовували для спотворення образу лівих сил - Мороза і Симоненка, то в 2004-му увесь арсенал непрохідних кандидатів буде спрямований проти єдиного кандидата, який користується масовою підтримкою, не зорганізованою адміністративним ресурсом - Віктора Ющенка.
"Ідейні" кандидати
Три "Олександри" (Ржавський, Базилюк та Яковенко), яких Центральна виборча комісія вже зареєструвала кандидатами в Президенти, та Богдан Бойко (зареєстрований 13 липня) - політики далеко не першого ешелону і навіть не першого ґатунку. Проте, очевидно, з'явилися певні передумови, що дозволяють їм привертати увагу центральних телеканалів та порушувати "важливі і актуальні теми" для політтехнологів з Банкової. Звісно, це не суперечить їхньому бажанню "розкрутити" себе, свою партію чи політичну силу, ще раз засвідчити свою лояльність та корисність своїм політичним господарям.
Не викликає сумніву те, що зазначені кандидати справді вперто та наполегливо "просувають" запозичені, хоча й доведені в певних випадках до крайнощів, ідеї. Олександр Ржавський цього разу експлуатує не притаманне українству " українське месіанство", що покаже світові шлях до духовного відродження та реінкарнації втрачених цінностей і ідеалів соціальної рівності та справедливості. Олександр Базилюк повертається до теми слов'янської єдності України, Росії, Білорусі. Щоправда, до кола слов'янських держав несподівано потрапив і Казахстан. Хоча, очевидно, мається на увазі єдність в сенсі Єдиного економічного простору, оскільки це також може пояснити російську природу джерел фінансування маргінального руху Базилюка. На перехоплення частини електорату Петра Симоненка, очевидно, працюватиме Яковенко з КПРС, який декларує "спасіння країни через відтворення "всієї системи радянської влади як найбільш народної влади в світі". Зрештою в цій палітрі представлено й правий спектр: Богдан Бойко з "Руху за єдність" повторює слідом за Віктором Ющенком тези про зміни системи влади в країні, заслання олігархів до тюрем, повернення громадянам незаконно приватизованого майна.
Як відомо, на минулих президентських та парламентських виборах кандидати та політичні сили, що їх представляють, набрали дуже малу кількість голосів: у 2002 році "Народний Рух" (за єдність), разом з партією "Всеукраїнське об'єднання "Центр", утворивши блок "Народний рух України", набрав 0,16% голосів виборців, Комуністична партія робітників та селян - 0,41%, на президентських виборах 1999 року Олександр Ржавський набрав - 0,37%, Олександр Базилюк - 0,14%.
Попри дані соціологічних опитувань, які чітко показують, що основна маса виборців станом на червень 2004 вже поділена між двома фаворитами - Ющенком і Януковичем, решта кандидатів публічно демонструють віру і переконаність у своїй перемозі та наполегливо намагаються донести до виборця свої ідеї, навіть не припускаючи, що виборці можуть їх і не сприймати: "Те, що я починаю, я зазвичай доводжу до кінця. Наприклад, на посаду голови Тернопільської обласної ради я висувався шість разів. І врешті-решт я став головою. І те, що я роблю зараз, буду робити до кінця" (Б. Бойко, з інтерв'ю "Главреду"). У певному сенсі балотування Бойка та інших можна було б вважати ще однією раціонально осмисленою спробою штурмувати український електорат новими та оригінальними ідеями. Проте нічим, окрім скандальності, вони на загальному "сірому" фоні не виділяються.
Тому логічно припустити, що їм не вдасться у цьогорічній кампанії відтягнути значну частину електорату найбільш рейтингових кандидатів. Проте, саме для них влада може приготувати ролі таких собі "порушників спокою", джерел сенсації, які попри свою другорядність можуть відволікати увагу від набагато серйозніших процесів, як-от закриття опозиційних ЗМІ, розкручування провокацій на міжетнічному чи міжконфесійному грунті. Прізвища Ржавського, Базилюка, Яковенка, Бойка мають викликати у соціумі стійкі асоціації. Згодом ці асоціації мають викликати у виборця стійкі, переважно негативні емоції. Згодом з допомогою електронних ЗМІ ці емоції можуть бути поширені й на основних кандидатів, які у своїх програмах чи виступах декларуватимуть схожі за формою чи змістом ідеї.
Джерела компроматів
Перелічені політики відзначаються епатажем та поверховою "відвертістю". Вони стверджують, що їм відомо чимало "таємного" про головних кандидатів, і що вони можуть донести це до відома громадськості.
Експерти зазначають, що "якщо Бойко йде в Президенти, отже, це кому-небудь потрібно" ( Євген Магда, для "Главреду" ). І потрібен він насамперед для дискредитації Ющенка як представника "націоналістичних" поглядів. Бойко вперто повторює, що знає про розкрадання грошей Нацбанку при Ющенку та про діяльність комісії Суслова, про "несправжність Ющенка - націонал-демократа". Однією з ключових тез його передвиборчої програми є "Українцям - національне народне господарство", чим прагне відібрати нішу Ющенка як правої патріотичної політичної сили. Проте, найважливішим є навіть не цей момент: Бойко діє як провокатор та поширювач негативної інформації про Ющенка в Центральній Україні, мешканці якої співчувають правоцентристським поглядам, проте не сприймають їх у обгортці популізму і скандалу . На користь цього говорять й деякі експерти, що пов'язують фінансування Бойка з тіньовим штабом (штабами) В. Януковича, на чолі яких стоять Андрій Клюєв та Віталій Гайдук .
Антиющенківські дії помітними є і в Олександра Ржавського. Про це свідчить і створення ним партії "За Ющенка!" у 2002 році, котра ніби-то прагнула забезпечити Віктору Андрійовичу перемогу у східних областях, але насправді втілювала перевірену в Росії практику вже згаданого "клонування" та передбачала відторгнення частини голосів через непоінформованість виборця про політичну силу, яку очолює Віктор Ющенко, але симпатизує екс-прем'єру. Тому виборці помилково могли голосувати "за Ющенка", тим самим голосуючи проти нього. Крім цього, зі слів самого Олександра Ржавського зрозумілим є те, що він вважає себе месією, що несе людям духовність, закликає всіх до щирості у думках та діях (інтерв'ю "Главреду"). При цьому, очевидно, що у цій місії конкурентом його є саме Віктор Ющенко, який теж претендує на нішу месії-спасителя України від бідності та безнадії. А тому подальші дії Ржавського будуть спрямовані на дискваліфікацію лідера "Сили народу" як неморального політика . Не секрет, що слабким місцем Віктора Ющенка є команда, яку критикують як "недоолігархів", котрі прагнуть перерозподілити українські ресурси. Про свою електоральну місію дискредитації відкрито говорить і сам Ржавський: "Ті люди, які оточують Ющенка, такі ж олігархи, як і в оточенні Януковича" (зі згаданого інтерв'ю), тим самим ствердивши, що Ющенко - фактично таж ж таки ненависна українцям влада.
Для Олександра Базилюка Віктор Ющенко - антипод, якого він ніколи не підтримуватиме та робитиме все, щоб до влади прийшов політик, який підтримував би ідею Єдиного економічного простору, рівноправності російської та української мови, зближення з Росії. Ющенко під ці критерії не підходить, а тому Базилюк та "Слов'янська партія" (до речі, зі штаб-квартирою в Донецьку) не хочуть, "щоби переміг Ющенко" (інтерв'ю "Медіа-центру "Кандидат", 08.07.2004). В минулому Базилюк був членом партії "За Ющенка!". І водночас він взяв на себе і на свою партію відповідальність за дії 31 жовтня в Донецьку з заклеюванням біг-бордів компанії "Плазма" (близька до голови Донецької обласної ради, вона входить в групу "Олімп" і веде відповідні алкогольні напої на рекламному ринку) антиющенківськими нацистськими постерами. Незадовго до цієї події між "Слов'янською партією" та "Партією Регіонів" був підписаний меморандум про співпрацю. Виходить, що Базилюк або просто підставив донецьких союзників, чого вони не мали б, здається, вибачити, або взяв участь у спланованій акцій, відвівши від групи "Олімп", пов"язаної з близьким оточенням прем'єр-міністра, всю відповідальність. При цьому цікаво, що для проведення такої широкомасштабної акції необхідні чималі кошти (один постер коштує від 40 доларів, робота 40 - 50 команд професійних поклейників (а інакше і не можна було б заклеїти за ніч близько 500 площин) коштує не одну тисячу доларів), яких немає в послідовників ідеї відродження слов'янського союзу. Немає їх і в лідера партії (в декларації про доходи, поданій на розгляд до Центральної виборчої комісії цього року, зазначено, що прибуток Олександра Базилюка у 2003 році склав 3 тисяч 420 гривень (пенсія)). Однак, за свідченням очевидців, у нього є підтримка ДАІ, міліції тощо, ремонтні бригади яких власне і клеїли постери або просто контролювали процес. Очевидно, що і без фінансової допомоги при проведенні акції не обійшлося. Хоча можливий інший варіант: насправді ініціатором та реалізатором плану є не Базилюк, а інші політичні сили, які однак, вмили руки. Тоді як Базилюк мав можливість засвітитись в ЗМІ з, як завжди, скандальними заявами.
Стосовно Олександра Яковенка, то його "жертвою" швидше Петро Симоненко, ніж Віктор Ющенко. Лідер Комуністичної партії на ХХХ VIII з'їзду партії назвав КПРС Яковенка "п'ятою колоною", зазначивши, що КПУ боротиметься з псевдолівими та псевдокомуністами. Оскільки для Януковича неприпустимим є вихід в другий тур Ющенка та Симоненка, то контрагітаційну роботу необхідно вести проти них обох. Олександр Яковенко тут може стати "у нагоді". Тим більше, що Олександр Миколайович також тісно пов'язаний з Донецьком (двічі обирався народним депутатом у донецьких мажоритарних округах, працював у Донецькому національному університеті - чи не на одному поверсі з Базилюком).
Власні плани кандидатів
Однозначно називати Яковенка, як і інших згаданих кандидатів "проектом влади" для політичного знищення Ющенка теж не можна, адже вони справляють враження досить затятих у своїх планах політиків. Як інакше можна назвати Олександра Ржавського, котрий розраховує, що "освічені люди будуть мої", при його впевненості у тому, що необхідно відмінити армію та тюрми та перетворити Україну на осередок екологічної та духовної чистоти світу, змінити напрям руху людства. Очевидно, балотування дає Ржавському, Базилюку, Бойку та Яковенку відчуття причетності до політичних подій, зокрема, президентських виборів. А це вже - реалізація власних амбіцій або комплексів. Адже скандалами довкола реєстрації (як це було в минулому з Базилюком та Ржавським), першістю номера посвідчення кандидата в Президенти та найбільшою заможністю серед усіх інших кандидатів перемогу не зробиш. Хоча про неї, здається, і не йдеться. Головне - участь.
Згідно з деклараціями про доходи, Яковенко, Базилюк та Бойко не є заможними людьми. Тому тут можна припустити, що участь у президентських виборах та виконання на них певних ролей може стати для них прибутковим. А саме - це ролі джерел компромату, рук, за допомогою яких влада будуватиме негативний образ рейтингових опозиційних кандидатів, насамперед, Віктора Ющенка. Проте, участь у цьому Олександра Ржавського - доказ того, що фінансовий чинник таки не є визначальним. Ймовірно, що плани кандидатів-інкогніто співпали з аналогічними планами влади. Як наслідок - взаємовигідний симбіоз

Віктор Янукович і найбільші фінансово-промислові групи: інтереси сторін у контексті виборів

//kandydat.com.ua/

Партія регіонів ("донецька група")
В межах донецької фінансово-промислової групи нараховують принаймні 6 потужних груп інтересів (середовище Рината Ахметова, Юхима Звягільського, братів Клюєвих, Віктора Гайдука і Сергія Тарути, Віктора Нусенкіса та Геннадія Васильєва, група Віктора Януковича). Їх об'єднує одна мета - забезпечення гарантій для розвитку свого бізнесу після президентських виборів чи політичної реформи. Завадити цьому можуть розколи у самій групі.
За даними "Дзеркало тижня" стосунки прем'єр-міністра Януковича з Ринатом Ахметовим, Сергієм Тарутою, Юхимом Звягільським, Генеральним прокурором Геннадієм Васильєвим, депутатом, екс-міським головою Донецька Володимиром Рибаком за останній рік дещо погіршились. Це пояснюється тим, що прем'єр, відчуваючи відповідальність за дієвість парламентсько-урядової коаліції, прагнув не псувати стосунків з членами коаліції і в жодному разі не дратувати Президента. Крім того, прем'єр мусив прислухатися до побажань інших ФПГ, передусім у тому, що стосується приватизації (групи "Інтерпайп", пов'язаної з депутатом Віктором Пінчуком, групи "Укрсиббанку", пов'язаної з депутатом Олександром Ярославським).
Одним із ключових питань збереження єдності "донецьких" залишаються стосунки прем'єр-міністра Віктора Януковича з першим віце-прем'єром, міністром фінансів Миколою Азаровим. Наразі назвати їх зразковими не можна, але за плечима Азарова - підтримка Президента та особисті хороші стосунки з В.Рибаком, В.Ландиком, Ю.Звягільським, В.Семиноженком. Окрім цього, перший віце-прем'єр відповідає за фінансову та економічну стабільність у державі (і фактично, контролює фінансові, передусім, бюджетні і позабюджетні потоки), що є дуже важливо напередодні старту передвиборчої кампанії. Тому навряд чи Янукович зможе ним пожертвувати, хоча таку ціну може назвати глава адміністрації Президента, лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук в обмін на свою підтримку на президентських виборах. Крім того, зберігати стосунки з Азаровим важливо для Януковича і з тієї точки зору, що саме він нестиме основний тягар урядової роботи в період виборчої кампанії, а в разі перемоги може бути лояльним до президента Януковичу прем'єр-міністром. Не варто також забувати, що Азаров - теж виходець з Донецька.
Можна прогнозувати, що під час президентської кампанії 2004-го року "донецькі" будуть діяти узгоджено та консолідовано. Насамперед тому, що донецькі бізнесові кола насторожує невизначеність потенційного кандидата від опозиції Віктора Ющенка стосовно майбутнього курсу реформ та наближеність до нього фінансово-промислових груп, що можуть прагнути нового перерозподілу власності, і точно прагнутимуть свого доступу до ресурсів.
Донецькі групи - основна група підтримки Януковича як кандидата у Президенти. Не виключено, що саме "донецькі" очолять антиющенківську кампанію, що триває з боку інших фінансово-промислових і бізнес-політичних угруповань, зосереджених навколо чинного Президента Леоніда Кучми. Якщо при підтримці всіх провладних сил кандидатури Януковича чинний прем'єр не зможе перемогти на виборах, донецька група відстоюватиме збереження за нею нинішніх посад в уряді, що вимагатиме неабияких дипломатичних здібностей - а в разі перемоги на виборах Ющенка це виглядатиме проблематично.

СДПУ(о) ("київська група")
Згідно даних соціологічних досліджень, СДПУ(о) не має прохідного кандидата у президенти. Тому вибори-2004 для СДПУ(о) - підготовка до майбутніх парламентських виборів 2006-го року та спроба взяти участь у перерозподілі власності після закінчення каденції Леоніда Кучми. З одного боку, лідер СДПУ(о), глава адміністрації Президента Віктор Медведчук розглядав прем'єр-міністра Януковича та очолювану ним Партію регіонів як природних суперників у боротьбі за контроль над головами обласних державних адміністрацій, центральними (київськими) і регіональними та місцевимии ЗМІ, найпривабливішими приватизаційними об'єктами. Провал проходження конституційної реформи через Верховну Раду 8 квітня змусив Медведчука і підрозділи адміністрації Президента шукати нових підходів, в результаті чого Януковича і було названо єдиним кандидатом у Президенти від парламентсько-урядової коаліції і при цьому фактично відповідальним за втілення конституційної реформи. Прихований конфлікт Медведчука з Януковичем і СДПУ(о) з "донецькими" від цього не зникає, і може проявитися вже у кілька найближчих тижнів. Це буде пов'язано і з конкуренцією за контроль над фінансовими потоками, адміністративним, медійним ресурсами, і з тим, що на відміну від Януковича, лідер СДПУ(о) Медведчук не має шансів виграти президентські вибори. Мета, яку, ймовірно, Віктор Медведчук переслідує на даному етапі - посада голови Верховної Ради.
Програма мінімум для СДПУ(о) на даному етапі - закріплення своїх представників в уряді Януковича, і контроль над урядом в разі перемоги Януковича на виборах. Те, чого може вимагати Медведчук взамін на підтримку при висуненні Януковича єдиним кандидатом від влади, - нові міністерські призначення.
Медведчук розуміє, що .Янукович потребує не просто формальної підтримки СДПУ(о) при висунення його єдиним кандидатом від парламентської більшості. Янукович як кандидат у Президенти не зможе обійтися без потужного медіа-ресурсу Медведчука (це телеканал "Інтер", "ТЕТ"; Медведчук має суттєвий вплив на "Перший національний", "1+1", газети "Киевские ведомости", "Бизнес", "День"). Далі ефективне проведення передвиборчої кампанії Януковича залежить і від адміністративного ресурсу соціал-демократів - це губернатори у 5 областях України (Закарпатській, Чернівецькій, Черкаській, Полтавській, Чернігівській), а також губернатори інших областей, які опосередковано підтримують СДПУ(о) (Львівська, Хмельницька, Сумська).

"Трудова Україна" ("дніпропетровська група")
З припиненням повноважень Президента дніпропетровські фінансово-промисловіі групи опиняться в ситуації жорсткішої конкуренції за сфери впливу і доступу до ресурсів з донецькими. За президента Януковича "дніпропетровські" можуть бути відтиснуті на політичний маргінес.
Можна припустити, що за дуже певних умов в інтересах "Трудової України" може бути підтримка на президентських виборах кандидатури Віктора Ющенка (зокрема, в разі чітких гарантій з боку Ющенка нинішньому Президенту Кучмі та його родині, в разі відмови від перегляду результатів приватизації). До речі, впродовж останніх місяців у пресі, наближеній до дніпропетровців, почастішали натяки про зустрічі "двох Вікторів" - Пінчука та Ющенка.
В обмін на гарантії захисту свого бізнесу, допуск до приватизації чи кадрові призначення для керівництва (розведення посад першого віце-прем'єра та міністра фінансів та призначення Анатолія Кінаха міністром фінансів, призначення голови Національного банку Сергія Тігіпка на більш публічну посаду, наприклад, віце-прем'єра, лідер "дніпропетровських" Віктор Пінчук може запропонувати медіа-підтримку підконтрольних йому ЗМІ, популярних у східних регіонах країни (телеканали ICTV, СТБ, "Новий", "М1", газета "Факты и комментарии"). Крім того, не виключено, що в руках дніпропетровців може опинитися й значний адміністративний ресурс. Наразі вони мають свого губернатора Кіровоградської області (Коломієць), а губернатори, які поки що є так званими "людьми президента" в Івано-Франківській, Волинській, Київській, Одеській, Харківській областях, можуть об'єднатися з групою "дніпропетровців", яка є найбільш ліберальною серед представників "більшості".
На даний момент більш реалістичною виглядає версія змушеного блокування "дніпропетровців" з Януковичем. В такому разі вони мають можливість зберегти всі "командні висоти": Нацбанк (Сергій Тігіпко), Антимонопольний комітет (Олексій Костусєв), посади віце-прем'єра з гуманітарних питань (Дмитро Табачник), міністра економіки та європейської інтеграції (Микола Деркач), міністра промислової політики (Олексій Неустроєв), або ж принаймні, зберегти можливість після виборів провести до уряду "своїх" за тими ж квотами.

Голова Верховної Ради Володимир Литвин
Чинний спікер парламенту з одного боку, потрібен Януковичу як союзник і противага Медведчуку. Крім того, Литвин може стати фігурою, навколо якого можуть об'єднаютися депутатські групи та окремі депутати із середовища НДП, аграріїв, депутатських груп "Народовладдя", "Демократичні ініціативи", які незадоволені процесом конституційної реформи і переймаються своїм самозбереженням після президентських виборів. Литвин, за умови що йому вдасться утриматися на посаді голови Верховної Ради, отримає необхідні адміністративні важелі і ресурси мажоритарників для створення свого партійного проекту до 2006 року.
На даний момент голова ВРУ намагається підтримувати з Януковичем союзницькі стосунки. Він, зокрема, підтримав програму уряду 2004 року, підкреслив, що вважає за необхідне дати можливість урядові попрацювати ще рік, "щоб він не оглядався на те, хто його завтра буде викликати, вимагати звіту і висловлювати недовіру". Показово, що голосування 16 березня відбувалося з порушеннями Регламенту ВРУ (голосували депутати-сумісники Андрій Клюєв, Віктор Слаута, Анатолій Толстоухов, Володимир Заплатинський, Микола.Злочевський, Олександр Стоян). Спікер Литвин при цьому всіма можливими засобами сприяв затвердженню програми уряду.
Водночас Литвин, бажаючи успіху Януковичу як єдиному кандидату від провладних сил, висловлює серйозні сумніви у його перспективах - очевидно, він краще за багатьох знає, про що саме йдеться. Литвин не виключає "сюрпризів" в ході президентської кампанії, і очевидно, що до деяких з них він може бути причетним особисто.
Литвин не є представником певної політичної партії чи бізнес-структури, але він - людина Президента. Віктор Янукович потребує здібностей Литвина для реалізації законодавчих ініціатив уряду та можливості опосередковано впливати на думку президента Леоніда Кучми. Враховуючи, що на Януковича покладено зобов'язання довести конституційну реформу до кінця, а Литвин, від якого це залежатиме чи не в першу чергу, є противником повторного голосування, можна передбачати або появу нового конфлікту, або ж виникнення поля для компромісів, в яких не братимуть участі нинішні "кризові менеджери".

***
Очевидно, що для реалізації своїх планів Віктору Януковичу необхідно обирати специфічну стратегію відносин з різними фінансово-промисловими групами. При виборі союзників і сам прем'є.р-міністр, і ті політики та бізнесмени, які його підтримують, користуватимуться значною мірою певними психологічними вподобаннями та бізнесовими інтересами, які насправді відомі лише їм. Однак, вже зараз можна виділити найбільш загальні та ймовірними тенденції: консолідація донецької групи, "холодний мир" з соціал-демократами, тимчасовий союз із "дніпропетровськими", використання посередницьких і миротворчих здібностей Володимира Литвина