Віра Купріянівна Кровякова  (зліва друга) у колі своїх шанувальниківЖІНКА, яка сидить перед вами в обрамленні своєї рукотворної краси, — Віра Купріянівна Кровякова, на порозі свого 85-ліття. Їй не хочеться оглядатися назад на прожиті роки. Бо оглядатись — для неї означає знову болісно переживати минуле. Голод, війна, втра¬та найдорожчих людей... Коли тобі тільки сімнадцять і ти, скінчивши навчання, щойно ступила на трудову стежку, і все найкраще попереду, а ти вже напівсирота і над тобою навис чорний червень 1941-го...

Разом із своїм рідним заводом №452 уже 25 червня 41-го Віра Голуб (яке ж бо красиве, ніжне і мирне прізвище їй випало) була в евакуації, далеко від міста на Дніпрі — на Волзі. В Куйбишеві (нині Самара) і мине її обпалена війною юність. Там працюватиме до знемоги на воєнному заводі №24 імені Фрунзе, який випускав мотори для літаків АМ-42 авіаконструктора Олександра Мікуліна. Там зустріне своє перше і єдине кохання — москвича Івана Кровякова, народить свою першу донечку Вікторію, що латинською означає перемога.

Віра Купріянівна Кровякова постійний і давній читач нашої бібліотекиМатеринство і поверне Віру Купріянівну до дитячого захоплення — вишивки. Вишивала своїй дівчинці і шапочку, і сорочечки, і навіть пелюшки. Пригадалась мамина наука, і тоді ще не усвідомлювала, що ті різнобарвні візерунки прикрасять і наповнять високим змістом усе її життя.

Другу донечку, Людмилу, народила уже в Дніпропетровську, їй пощастило: батько повернувся з фронту додому і допоміг молодій сім'ї придбати діляночку землі з халупою. Тут і звели вони з чоловіком ось цей ошатний будиночок, де проживає Віра Купріянівна і досі.

Їй пощастило на чоловіка. У її Вані були золоті руки. І спеціальність обрав непросту — слюсаря-лекальника, і вдома умів робити все. До золотого весілля дожили в мирі й злагоді. Це він і дав їй це дивне наймення — Алмазик. Бувало, запитує: "А чому Алмазик?" А її Ваня тільки загадково посміхається.

З усмішкою по життю  (Віра Купріянівна Кровякова в колі своїх однодумців клубу «Захопленість» друга зліва)Захопитися серйозно вишивкою допоміг випадок. До її сусідки Марусі приїхала з Далекого Сходу сестра Тетяна, яка дуже гарно вишивала. Перший килим Тетяна Мартинівна Краснощок вишила в лікарні. Зламала ногу, лежала в гіпсі і через нудьгу зайнялась вишивкою.

Цей подвиг Тетяни Мартинівни захопив Віру Купріянівну. Тут же купує в магазині драп, знаходить малюнок, збільшити який допомагає їй сестрин чоловік Микола, і береться за роботу. Цей чудовий килим на всю стіну та безліч інших вишивок прикрашають оселю Віри Кровякової на вулиці Кузбаській в селищі Клочко.

Пізніше Тетяна Краснощок організувала в селищі Північному, де вона проживала, гурток художньої вишивки, який згодом перекочує в Палац культури залізничників. Скільки літ ми, дніпропетровці, милувались на різноманітних виставках виробами цієї майстрині та її учнів, серед яких була і Віра Кровякова.

Віра Купріянівна Кровякова (перша зліва) завсігдатай читацького клубу «Захопленість»Не без гордощів показує мені Віра Купріянівна і свої трудові нагороди, із захопленням розповідає про свою багаторічну працю у Всесоюзному науково-дослідному інституті трубної промисловості. Їй вдячно тис руку сам міністр. А коли якось приїхав на завод і не застав її там, дуже засмутився: "Як? Уже на пенсії?" Спорожніло її робоче місце.

Хто говорить, що незамінимих людей нема, той глибоко помиляється. У всіх галузях народного господарства є люди, які світять нам і крізь роки. Так світить і досі своїм колегам Віра Купріянівна Кров’якова.

Ми познайомились в клубі ветеранів-читачів "Захопленість", члени якого ось уже 18 літ збираються за самоваром у філіалі обласної наукової бібліотеки на житловому масиві Клочко-6. Перед вами і одна з найактивніших читачок. "Вночі читаю, а вдень вишиваю", — світиться щирою усмішкою майстриня. І пишається, що вишивають її донечки і онучка Катруся, і що є в неї учні. А серед них Надія Григорівна Макаренко, яка веде гурток вишивки в обласному Будинку народної творчості.

Віра Купріянівна Кровякова  зі своєю улюбленою роботоюЩоб перелічити всі її диво-вишивки, не вистачить газетної сторінки. А скільки ще задумок! Ось зараз Віра Купріянівна вишиває милих кошенят, схожих на тих, що на¬родила недавно її кицька Дуня. Для неї щастя — дарувати свої вишивки сусідам, друзям, знайомим. Мають в дарунок її вишивки і члени клубу "Захопленість". Вони прикрашають не одну оселю її шанувальників.

Щасливого довголіття вам, люба Віро Купріянівно!

49006, м.Дніпропетровськ, вул.Савченка,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2013 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека