Сцена – це дзеркало,
в якому відображається наше життя

Мігель де Сервантес

Театру завжди потрібен лідер. І не має значення, як зветься його посада у штатному розкладі. Достатньо, що є той Перший, за яким ідуть, на якого оглядаються і рівняються. Щастя, коли таких «перших» декілька. Біда, якщо їх немає.

Сьогодні у дніпровській опері Головний хормейстер Валентин Пучков-Сорочинський займає одну з перших позицій. Перфекціоніст, який вважає, що немає межі досконалості. Харизматичний, артистичний, з гострим розумом – таким його знають в Україні та за її межами.

Початок...

Валентин виріс в унікальній сім’ї: його батько був директором Дніпропетровської музичної школи № 3, а бабуся Варвара Петрівна Сорочинська – ученицею знаменитого композитора М. Леонтовича. В пам’ять про неї маестро взяв другу частину свого прізвища. Гени взяли своє. Прекрасний викладач музичної школи Бася Генріхівна Пасова вчила хлопця грі на фортепіано, за що він дякує їй все життя. Фортепіанне відділення рідного музичного училища імені М.І. Глінки та педагог Неллі Павлівна Харченко дали путівку в життя – Донецький державний музично-педагогічний інститут. Таких ВНЗ в СРСР було два – «гнесінка» в Москві та Донецький, престижний, який свого часу закінчили Євген Мартинов – відомий радянський композитор і співак, Валерій Гавва – народний артист Росії, Юрій Новіков – ректор Дніпропетровської академії музики. Викладав хорове диригування професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук, ректор інституту Бахарєв Віктор Леонідович.

Любов до музики стала потребою

Закінчивши вуз, тепер уже Валентин Миколайович, одержав запрошення до Дніпропетровського театру опери та балету на посаду хормейстера під керівництво головних диригентів, лауреатів Державної премії України імені Т.Г. Шевченка Василя Васильовича Кіосе та Петра Семеновича Вариводи.

У 1985 році його направили на стажування до академічного Большого Театру Союзу РСР в Москву. Це було нечуване щастя та відкриття чудових професійних перспектив. Два роки навчання у Головного хормейстера Большого Театру Олександра Васильовича Рибнова, народного артиста Радянського Союзу, дало блискучу школу диригування, а присутність на майстер-класі головного диригента Ленінградського оперного театру Юрія Темірканова, спектаклях великих майстрів театру «Современник», Театру сатири, Московської філармонії, а також легендарних О. Образцової, М. Рейзена, В. Атлантова, Т. Синявської, Є. Нестеренка, а також співпраця з Головним диригентом Большого театру Юрієм Сімонови було чимось недосяжним.

Після стажування у 1977 році повернувся до рідного міста.

Злет

Я не прагну бути привабливим для людей.
Моя справа – змушувати кожного з них ставати кращим

Стів Джобс

Яскравий період життя розпочався у 1999 році, після призначення Валентина Миколайовича головним хормейстером Дніпропетровської опери. Починаючи з цього періоду, постає новий етап в житті оперного хору: новий підхід до прослуховування, творчої дисципліни. Починається гастрольна діяльність колективу – Італія, Іспанія, Франція, де вперше прозвучала виконана українським хором «Урочиста меса» Л.В. Бетховена та знаменитий твір Верді «Чотири духовні пісні» під керуванням В.М. Пучкова-Сорочинського. У Франції він познайомився з Мішелем Пікмалем, який диригував нашим колективом. Репетиції та спілкування з метром прояснили «білі плями» в професії, відкрили нові творчі горизонти. В Італії разом із хором дніпропетровської опери співали блискучі виконавці. Іспанський період гастролей прославив колектив театру виконанням «Норми» Белліні під керуванням знаного диригента сучасності Мануеля Ортеги.

Починаючи з 2000 року, весь репертуар хору – це заслуга Валентина Миколайовича.

У 2004 році Валентину Миколайовичу Пучкову-Сорочинському присвоїли звання «Заслужений діяч мистецтв України».

«Вчитися – це все одно, що пливти проти течії,
тільки перестанеш гребти, тут же опинишся далеко внизу»

Бенджамін Брітен

Навіть сьогодні зустрічаються люди, спроможні стати героями нашого часу. До них можна віднести і Валентина Пучкова-Сорочинського. Тому що він не просто розбурхав Дніпропетровськ, поставивши у 2008 році разом із хором і балетом під керівництвом Олега Ніколаєва сценічну кантату «Carmina Burana» К. Орфа. Його вважають ініціатором і «музичним батьком» цієї акції. Ця вокально-пластична феєрія забезпечила театру понад сто аншлагових спектаклів. Випадок, майже небувалий… Це стало брендом театру та хору.

За майже тридцятилітній період роботи В.М. Пучкова-Сорочинського з колективом, в його репертуарі – більше п’ятидесяти спектаклів. Причому більшість із них – світова класика: опери Бізе, Моцарта, Верді, Пучіні, «Поргі і Бесс» Гершвіна, «Паяци» Леонкавало, «Сільська честь» Масканьї, які потребують незвичайної віртуозності виконання. Крім цього, в репертуарі хору три «Реквієми» – Моцарта, Верді і Форе, «Урочиста меса» Бетховена, «Чотири духовних пісень для хору і оркестру» Верді, меса «Глорія» Пучіні, які хор виконував за кордоном.

Робота з хором – безперервний процес навчання. Маестро любить повторювати вислів Бенджаміна Брітена: «Вчитися – це все одно, що пливти проти течії, тільки перестанеш гребти, тут же опинишся далеко внизу».

Подія всього життя – гастролі в Піднебесній

Подія, яка сталася у вересні 2017 року – грандіозна за своїм значенням. Хор Дніпровського академічного театру опери та балету запросили до світового проекту коштом у три мільйони доларів – до Китаю. На участь у проекті претендував хор філармонії з Познані (Польща), проте колектив з Дніпра переміг.

Це було ознакою того, що хор під керівництвом В.М. Пучкова-Сорочинського є високопрофесійним, творчо дієздатним колективом; вони знайшли одне одного. Тому зрозуміло, що імпресаріо Китаю, який хотів зробити європейську оперу, відзначив високу світову якість звучання колективу. А запросив його до Китаю для виконання всесвітньо відомий американський композитор і диригент Брайт Шенг для виконання геніальної опери, відомої в усьому світі – «Dream of the red chamber» («Сон у червоному теремі»). Твір величезної складності, та хор блискуче впорався з ним, адже в опері були задіяні китайські артисти, які співають в кращих театрах світу. Для кожного артиста хору пошили костюми за індивідуальними мірками. Протягом 36 днів хор побував у 9-ти містах Китаю, де опера ставилась при повному аншлагу. Прем’єра відбулася в Пекіні в присутності мерів Пекіна та Сан-Франциско, міністра культури Китаю, послів США, Англії, Італії, Франції та України. Брайт Шенг був дуже задоволений звуком, тембром звучання хору та пообіцяв, що коли буде ще такий проект, – обов’язково запросить хор із Дніпра. Після закінчення гастролей Брайт Шенг подарував маестро Валентину Пучкову-Сорочинському клавір своєї опери «Сон в червоному теремі» зі своїм автографом і словами захоплення хором і його керівником.

В арсеналі Валентина Миколайовича – твори багатьох композиторів: і тих, хто творив багато століть тому, і тих, хто пише музику сьогодні. Маестро – чудовий стиліст. Він ювелірно аналізує не тільки поліфонію, а й естетику музики. Якщо в нотах є людський плач, то ви його почуєте засобами музики. А якщо радість, щастя, то ви почуєте і цей душевний стан.

Є у Валентина Миколайовича мрія – стати за диригентський пульт. Він відчуває потребу повноти процесу створення твору. Не знає, що це буде: опера, ораторія чи меса, але підійти до оркестру хоче, не змінюючи головної професії. А ще – диригувати хоровими колективами провідних театрів світу. Він пам’ятає уроки видатних майстрів з Большого Театру, і ми впевнені, що ця мрія маестро обов’язково здійсниться.

www.opera-ballet.com.ua/component/k2/valentin-puchkov-sorochinskij
https://www.youtube.com/watch?v=UDqN3qKPXQs