"Щаслива тим, що байдужа до слави"

1958 рік — знаковий у моїй долі: я закінчила філфак Дніпропетровського університету, здобувши фах вчителя української мови і літератури, бо з дитинства мріяла стати вчителькою. Тому після закінчення Звонецько-Хутірської семирічки у Солонянському районі подалась у Дніпропетровське педучилище. Закінчила його з відзнакою і була рекомендована для вступу без екзаменів до університету.
Вірші почала писати з 7-го класу, в педучилищі друкувалась у стінгазеті, а потім в університетській багатотиражці "За передову науку", в альманасі "Вогні Придніпров'я", газеті "Молодий ленінець", в журналах "Зміна" та "Дніпро". Відвідувала літстудію в Палаці студентів, якою керував поет Ісай Науменко, а затим Ігор Пуппо. Доброю школою стало для мене і обласне літературне об'єднання, створене і кероване поетом Павлом Трохимовичем Кононенком.
В 1954 році, будучи студенткою другого курсу університету, в складі п'яти чоловік від області стала делегатом республіканської наради молодих письменників. Найстарший серед нас був Дмитро Лазаревич Демерджі, 26-річний Леонід Залата, 22-річний Григорій Кулеба і 20-річні студенточки — Дора Титаренко і Валентина Зубова. Усім нам пощастило бачити і слухати Максима Рильського, Павла Тичину, Миколу Бажана, Платона Воронька, Андрія Малишка, Володимира Сосюру, Остапа Вишню, Олеся Гончара та ще багатьох письменників старшого покоління.
Разом з нами починали тоді і були такими ж молодими, як ми, Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Тамара Коломієць, Валентина Малишко, Микола Вінграновський, Андрій М'ястківський, Григорій Печенівський та ще багато-багато зберегла моя пам'ять імен поетів і письменників, які тільки входили у велику літературу.
Але справжнім святом для молодих дніпропетровських поетів став вихід у світ в тому ж таки 1958-му колективної збірки поезій "Над широким Дніпром", куди увійшли вірші десяти, в тому числі і мої десять віршів. У тому ж 1958 році вийшла моя книжечка "Пісня юності" 1958-й — це рік народження і Дніпропетровського телебачення. Директору телестудії Михайлу Тимофійовичу Горяному рекомендували два прізвища: Дора Титаренко і Микола Безуглий. Але... відтоді я вірю в Долю. Саме вона згодом таки привела мене на обласне радіо.
Мені пощастило на першого радіовчителя Юрія Васильовича Харченка, який очолював редакцію обласних вістей. Він і порекомендував взяти мене, на роботу кореспондентом обласних вістей. Головою облтелерадіокомітету був уже знайомий мені по газеті "Молодий ленінець", де я друкувалась, Петро Зіновійович Шаповал, головним редактором — Леонід Дмитрович Залата. Всі троє уперто й наполегливо ліпили з мене журналіста.
Через рік — я вже редактор молодіжних передач, де вперше пробую себе в нарисах. А зоряним часом в радіожурналістицї вважаю свою дев'ятирічну роботу в музичній редакції. В ті роки на Дніпропетровщині діяла ціла плеяда самодіяльних композиторів, співаків, музикантів. До нас приїздили на гастролі молоді ще тоді зірки. Я зустрічалася з ними, записувала інтерв'ю, готувала радіо-нариси.
Паралельно писала про них і в "Зорю". Моя дружба із "Зорею" почалася саме в 60-ті роки минулого століття. І чимало цих публікацій включила ось і до своєї нової книги художньо-документальної прози "Я вірую у творчість і красу".
Досить-таки плідною була для мене і 20-літня робота в редакції листів, де одночасно завідувала кореспондентською мережею області, тобто курирувала редакції районного і фабрично-заводського радіомовлення. Навчаючи молодих журналістів, я вчилась і сама. Шліфувала свою журналістську майстерність і на циклі радіопередач "Ніхто не забутий", які вела в останні роки роботи на радіо. Всі сценарії зберегла і включила їх до книги художньо-документальної прози "Між минулим і майбутнім". Отож головну тему своєї творчості — героїку війни — я винесла зі стін обласного радіо.
Друга книга поезій, яку я назвала: "Крик із довгого мовчання", я видала в 1991 році, коли вже була на заслуженому відпочинку. Відтоді й починається моє відродження в поезії. Поезія стала рятівною соломинкою, яка утримала мене на цьому світі і дала сили для нового злету.. Бо вона допомогла мені вижити і вистояти серед життєвих бур і гроз. Тепер вона рятує від безвиході моїх читачів.

Творчі доробки:



Калинова Д.В. Диво калинове: поезії. – Дніпропетроськ: Пороги, 1993. - 79 с.
Калинова Д.В. Зелен-цвіт: Вірш. – Дніпропетровськ: Журфонд, 2004. – 224 с.
Калинова Д.В. Крик из долгого молчания: Стихотворения. – Днепропетровск: Сич,1991. – 55 с.
Калинова Д.В. Між минулим і майбутнім: документально-художня проза. – 2-е вид. - Дніпропетровськ: ІМА-прес,2006. – 511 с.
Калинова Д.В. Не померкне подвиг у віках: Художньо-документальне видання. – Дніпропетровськ: Журфонд, 2007. – 306 с.
Калинова Д.В. Не померкне подвиг у віках. – Кн.2. Я вас люблю, про вас пишу. – Дніпропетровськ: Журфонд, 2011. – 204 с.
Калинова Д.В. Одкровення: поезії. – Дніпропетровськ: Моноліт, 2002. – 100 с.
Калинова Д.В. Одкровення душі моєї: поезії. Дніпропетровськ: Ліра, 2013. – 211 с..
Калинова Д.В. Перлини мудрості: записні книжки. – Дніпропетровськ: Ліра, 2010. – 312 с.
Калинова Д.В. Творчість і краса врятують світ. -Кн.3. – Дніпропетровськ: Журфонд, 2014. – 423 с.
Калинова Д.В. Я вас люблю, про вас пишу: Художньо-документальна проза. – Дніпропетровськ: Інновація, 2011. – 204 с.
Калинова Д.В. Я вірую у творчість і красу. – Дніпропетровськ: Журфонд, 2008. – 464 с.
Калинова Дора. Книга чекає на вас. Болісні роздуми про долю книг
http://www.libr.dp.ua/175/chit/1.htm

 

Поезія її серця

Люблю я квіти...

Не жду, коли хтось квіти подарує,
Завжди собі дарую їх сама.
Немов до щастя стежечку торую,
Чи осінь то, весна, а чи зима.
Люблю я квіти палко, як життя,
І пахощі їх жадібно вдихаю,
Вони для мене свято і буття,
Тоді, здається, знову я кохаю.
Хоча кохання згинуло давно,
Живу тепер, спустошена до краю,
Кохати вічно, мабуть, не дано,
Його вернути долю не благаю.
Бо ним уже я сита через край,
І вже не хочу його біль відчути,
А квіти — це для мене вічний рай,
Вони завжди мою долають смуту

 

Я тебе відпускаю, лети!

Я тебе відпускаю, лети!
Піднімайся все вище і вище
І своєї сягни висоти.
І життя хай пала, мов кострище.
Ти свій сад на землі посади
І дітей сотвори і онуків
А в мені ти навік, назавжди
І не буде між нами розлуки.
Я тебе відпускать не боюсь,
Бо у тебе влила свою силу,
А сама я ще вище здіймусь,
Бо незламні ти дав мені крила.
Тільки раз така зустріч бува,
Не повториться наша година,
Хоч і сива уже голова,
Та для тебе я в світі єдина.


Поезія

  Поезія!
Сила в ній дужа, могуча,
Вона мене давить,
вона мене мучить,
Вона в моїм серці
змогла засвітить
Вогонь,
що тепер не згаса ні на мить.
Поезія!
Душу мою полонила,
Могутні, незламні
дала мені крипа,
Тепер моє серце
тріпоче, тремтить,
Мов птиця,
піднятися хоче в блакить.
Поезія! Юність!
Я хочу віднині,
Щоб ти помогла
Не старіти людині,
Поради давала
І другом була,
І щирим коханням
У серці цвіла.
Поезія!
Треба шукати, творити,
Щоб людям
небачені далі відкрити...
І радісно,
легко на серці стає:
В поезії бачу
безсмертя своє.
 
 

***

Высокое и низкое —
Всегда несовместимо.
Далекое и близкое —
Всегда неповторимо.
Плохое и хорошее
Идут по жизни рядом.
А доброе и злое
Изведать в жизни надо.
И ко всему, что судится,
Приходим постепенно.
Чего мы ждем, все сбудется,
Всему узнаем цену.

19 апреля 2003 г

 

***

Не торопи, мой друг, событий,
Пусть все идет само собой.
Не совершай пустых открытий
И не кидайся с ходу в бой.
Терпенье, выдержка, молчанье –
Залог успехов и побед.
Предотвратят твои страданья,
Уберегут тебя от бед.
Пусть говорят: ты трус и нытик,
Пренебрегаешь, мол, борьбой.
Не торопи, мой друг, событий,
Пусть все идет само собой.

5 июня 1987

 

 

 

 

 

     

 

49006, м.Дніпропетровськ, вул.Савченка,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2013 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека