|
ЕТНОГРАФІЯ,
НАРОДНІ ЗВИЧАЇ Й СВЯТА НА КАТЕРИНОСЛАВЩИНІ
СВЯТО
КУПАЛА – ВІДРОДЖЕННЯ ТРАДИЦІЙ ВЕДИЧНОГО ПРАВОСЛАВ`Я |
Однією
з найбільш цікавих і значних колекцій музею імені Д.І. Яворницького є
етногра¬фічна колекція. Ще на початку XX ст. під керівництвом Д. І. Яворницького
була проведена велика робота по етнографічному обстеженню Кате¬ринославської
губернії. До цієї роботи Дмитро Іванович залучив відомо¬го етнографа з
Харкова В. О. Бабенка, який добре вивчив побут Катеринославщини і свої
наукові дослідження викладав, а зібрані предмети ма¬теріальної і духовної
культури передав музею. Особливо ця робота активізувалася під час підготовки
та проведення XIII Всеросійського археологічного з'їзду. Була розроблена
спеціальна програма по збиранню етнографічного матеріалу.
Вже в 1910 р. відділ етнографії в музеї складався з 16 розділів де були
представлені народний одяг, знаряддя праці, вироби ремісників пред¬мети
побуту, ритуальні речі, предмети народного мистецтва.
Можна з певністю стверджувати, що відділ етнографії в музеї Д.І. Яворницького
був своєрідною енциклопедією народного життя не тільки українців, а й
інших національностей, котрі мешкали на Катеринославщині.
В 20-30-х роках Катеринославський музей щодо багатства етнографічного
матеріалу був винятковим явищем і вважався одним з найкращих на Україні.
В ньому зберігалися, цінні рідкісні предмети побутового вжитку що мали
різнобічне значення для вивчення життя й побуту народу його матеріальної
культури, естетичних смаків і нахилів майже всієї східної України. Ця
розповідь про деякі народні звичаї й свят¬ки, про які е можливість розповісти
і під час екскурсій, завдяки наявності відповідних експонатів.
Серед весняних свят найбільшим багатством обрядових дій та звичаїв виділявся
великоденний цикл. У Вербну неділю приносили з церков освячену вербу й
шмагали нею всіх членів сім'ї й худобу, приказуючи: «Лоза б'є, не я б'ю,
за тиждень — Великдень». Пізніше цією гілкою перший раз виганяли корів
у череду. Від вербної неділі починали активну підготовку до Великодня
(Пасхи): варили яйця і розписували писанки, фарбували крашанки, начиняли
ковбаси, випікали обрядове печиво, включаючи обов'яз¬кову пшеничну паску
й солодку бабу. Д. І. Яворницький зазначав, що розписували писанки на
Катеринославщині тільки в Чистий, або Страсний четвер, при чому це треба
було зробити до вечора. Вважалося, що такі писанки будуть довго зберігатися;
а саме головне, вони принесуть щастя та багатство. Тому писанки дарували
своїм знайомим, рідним і близьким, тим кому ти бажав щастя. Дівчина обов'язково
дарувала писанку своєму коханому, бажаючи, таким чином, йому щастя, а
саме головне, щоб він був продовжувачем роду. Парубки дарували писанки
тим дівчатам, з якими хотіли мати шлюб. Іноді у дівчини набиралося декілька
писанок. Вона на¬низувала їх на нитку або стрічку й розвішувала по вікнах,
прикрашала божницю. Входячи в дім, зразу було видно, якою шаною користувалася
у парубків дівчина, скількох прихильників вона мала. Займалися розписом
пи¬санок жінки, дівчата. Освячені писанки зберігали до наступного Великод¬ня.
Увечері на Страсний четвер кожна господиня, намагалась принести з церкви
запалену свічку. Нею випалювали хрести на стелі й дверях, споді¬ваючись
у такий спосіб захистити свій дім від впливу злих сил. В чистий четвер
прибирали в хаті: мили, білили, розписували стіни. Дівчата рано на світанку
бігали до криниці набрати води, поки півні не напилися й відьми не вмилися.
Цією водою вмивалась вся родина. Вважалось, що ця во¬да цілюща: вона дівчатам
відбілить личко, рум'янцю добавить й краси подасть, в четвер деякі господині
й паски пекли. Ну, а в неділю, на світле воскресіння христове зранку йшли
до церкви на богослужіння. Повернув¬шись додому, родина розговлялась після
Великого посту. З цього дня відновлювалися й розваги молоді, адже під
час Великого поста заборонялися різні розваги: ігри, вечорниці, співанки.
Найбільш поширеними на Катеринославщині були ігри в «квач», «довгої лози»,
— це коли всі хлопці ставали в ланцюжок і останній починав пли¬гати через
передні, доходячи до початку ланцюжка, і так по черзі кожний. Поширеними
серед парубків були скачки — біг на випередки на призи.
Дівчата змагалися в танцях, співах, у перевтіленнях. Великодні ігрища
вважались в народі справжнім ярмарком наречених.
Значне місце посідали обряди, пов'язані з культом предків Померлих родичів
провідували у перший понеділок після Великодню На цвинтар несли паску,
крашанки, інші страви, обідали біля могил на хрест пов’язували рушники.
У цей день обов'язково годували старців і роздавали милостиню «за упокій
душі».
Завершувалися весняні свята троїцькою обрядовістю, в основі якої ле¬жав
культ рослинності, магія закликання майбутнього врожаю На «Зеле¬ні свята»
(так у народі називали християнське свято Трійці) обов'язково обмащували
подвір'я, хату, господарські будівлі зеленими гілками клена, верби, липи,
акації. Гілки встромлювали у стріху, на воротах, біля вікон, за іконами.
Підлогу встеляли пахучими травами: любистком, м'ятою, піжмою, ласкавцями.
На зелені свята дівчата водили хороводи і як на проводи провідували померлих
родичів, на кладовищах влаштовували панахиди й спільні поминальні трапези.
Одним з найважливіших свят кожної родини було весілля. На Катеринославщині
це було ціле театральне дійство. Починалось воно з заручин — молодий засилав
старостів до батьків дівчини. Якщо всі були згодні, дівчина подавала рушники
старостам, молодого перев'язувала хусткою й підносила йому вишиту весільну
сорочку. На передодні весілля проводив¬ся «дівич-вечір», на якому гуляла
переважно молодь. Молодий з старшим боярином ходив запрошувати своїх родичів
й сусідів на «вечорини». Входячи до хати, молодий робив 3 земних укліна,
промовляючи: «Проси¬ли батько й мати і я прошу на свадьбу на весілля».
Боярин подав весільні шишки молодому, а той господарю дома.
Молода точно так ходить з «дружками», запрошуючи своїх рідних. Після запрошування
молода у себе вдома пригоща «дружок», а молодий з боярами вдома прикрашає
весільне «гільце» — колоссями, квітками, калиною й ласощами.
В день весілля батько молодого («весільний батько») після повернення молодого
з-під вінця додому (молода — до свого дому) відправляється без шапки з
хлібиною під рукою запрошувати в свою чергу на весілля. Коли зберуться
всі запрошені до молодого, сідають за стіл й пригощаються обі¬дом. Після
цього виходять всі у двір. Дружно виводять молодого й тричі обводять навкруги
бочки з водою. В цей час мати благословляє сина а вій вклоняється на всі
чотири боки. Молодого виводять за двір, за ним йдуть бояри, світилки з
квітами — світильником, мати обсипає всіх зерном, на¬сінням, грішми. Свашки
співають: «Мати сина в дорогу виряджала». І всі поїздом йдуть до молодої.
Парубки з боку молодої не пускають молодого до двору, вимагаючи ви¬куп:
«Ми калину рубали та твою молоду годували».
Сплативши викуп, молодий зі своєю свитою входять у двір. Дружко з підружим
йдуть до хати молодої, але їх не признають старости молодої й вимагають
у них «білет». Мати молодої в вивороченому кожусі виїздить верхи на кочерзі
й танцює перед молодим, який починає роздавати подарунки. Матері — чоботи,
сестрам й братам — хустки й пояси.
З хати виходять старости, перев'язують один одного навхрест рушниками,
дружко веде молодого в хату, рубаючи повітря хусткою в дверях, і повертаючись
до старостів, промовляє: «Старосто й пані підстаросто благословіть молодого
князя в цей чесний дім ввести». Йому відповідають - «Бог благословить».
За столом коло молодої стоять малі її брати з солом'яними кийками й погрожують
молодому. Після викупа молодого заводять за стіл. Гості з боку жениха
теж вмощуються за стіл й пригощаються. Після цього йде роздача короваю.
В с. Нікопольському Катеринославського повіту, коли молодого садили за
стіл то співали:
«Йде Андрій на посад
Зустріча його Господь сам,
ой із долею із щасливою
із доброю годиною...
цей же посад писар писав.
Писали його писарі,
а малювали маляри
темної ночі при свічі,
а ясного сонця у віконця
для Андрія молодця».
Після закінчення святкового обіду збирають все придане молодої — скриню,
подушки, одяг і т. ін. й відправляють до жениха. При цьому гості співають:
«Вигортай, мати, з печі вар
Коли тобі дочки жаль.
Кидай в пічку дрова
Й залишайся здорова».
При вході до хати жениха молодих благословляють на «спокій», якщо молода
чесна, співають:
«Благослови Боже
чесному дитяті
чесно співати.
Не бійся матінко, не бійся —
в червоні чобітки вбуйся...»
В противному випадку співають іншої:
«Бодай тобі ж морозенку
що поморозив ти калиноньку,
посмутив всю родиноньку,
й близьку й далеку
і отця, неньку рідненьку».
На наступний день водять молодих до рідних молодої. Весілля продовжується
декілька днів.
На весілля печуть спеціальні хліби: шишки, які роздають гостям: коровай
—великий круглий хліб з оздобленням із тістечка; лежень – самий великий
хліб довгий за формою. Його кладуть посеред столу й встромляють в нього
вільце (прикрашена гілочка дерева). З боків кладуть короваї й калачі Все
це лежить на столі до закінчення весілля, а потім роздається гостям. Роздачу
проводить дружко й підружій. Після роздачі коровая проходить «скриваньє»
молодої. Це робиться у хаті молодої до того, як її відправляють в дім
до жениха. Молодший брат молодої підходить й зніма «кісника» з коси. Дівчата,
подруги молодої співають:
«Братик сестриці
Косу розпліта.
Де він розплітки
ті дівав —
поніс на базар —
не продав,
меншій сестриці
даром віддав».
До молодої підходять свашки, знімають з неї весільну квітку й одягають
очіпок, обв'язують голову наміткою й перев'язують червоною стрічкою
Ось таким було весілля на Катеринославщині.
|
