Олександр Поль

I

Займаючись археологічними дослідженнями в маєтку моєму, с. Олександропіль, Катеринославської губернії, Верхньодніпровського повіту, наприкінці квітня 1869 року, я взявся до розкопування кургану, який знаходиться поблизу путівця, що веде з м. Нікополя через річку Базавлук до м. Верхньодніпровська: могила ця була висотою 41/2 аршина: північний бік її був стрімчастий; південний пологий; діаметр її: з півночі на південь 21 сажень. Розкопування почато з її вершини. При заглибленні на 1/2 аршина почали траплятись шматки деревного вугілля, черепки простих, кепсько оброблених горщиків і обгорілі кістки тварин. На глибині 11/2 аршина позначилось випалене місце; коли воно було розчищене, то позначилась випалена площина або жаровище, 8 сажнів в діаметрі, вкрите товстим шаром попелу та вугілля; в центрі площини цієї знайдений незграбної роботи, кепсько обпалений горщик чи урна, наповнена попелом; поруч обвуглені людські та конячі кістки; навколо шматки товстого, квадратного, зотлілого дерева, в значній кількості*). Дерево це заглиблювалось на 1/2 аршина. При заглиблені ще на 1 аршин від цієї випаленої площини, тобто на відстані 2 1/2 аршини від верхівки та на 2 аршини від підошви могили, відкрилося знову друге велике жаровище; на якому знайдені розбита глиняна урна незграбної роботи, з попелом та обгорілі людські та конячі кістки. Побіля знайдено кам’яне гранітне знаряддя, яке, вірогідно, слугувало молотком; уламки ручки від амфори, схожі з ольвійськими та керченськими та навколо багато товстого, перегнилого дубового дерева. При подальшому заглибленні, останні два аршини насипу пройдені без знахідок. В ґрунті відкрито чотири гробниці: перша в центрі, від сходу на захід, довжиною 31/2 аршини, шириною 21/2, вкрита дуже товстими дубовими колодами; на глибині 11/2 аршини знайдено кістяк, при ньому кістяна паличка, вірогідно кістяне шило та різьблена кістяна фігурка. У трьох інших гробницях, з котрих одна була заглиблена усього на 1/2 аршина, а дві інших на 11/2 аршини, крім кістяків у лежачому стані в них нічого не знайдено.

*) “И Радимичи и Вятичи и Севера одинъ обычай имяху: аще кто умряше творяху кладу велику и возложутъ на кладу мертвеца, сожжаху; а по семъ собравше кости, вложуть въ судину малу и поставяху на столпе на путяхъ. Сіи-же творяху обычаи Кривичи и прочіс поганин”.(Лет. Нестора, лавр. спис. Моск. 1864г. стр. 6). Зотліле дерево, напевне, становило залишки стовпа, голубця чи буди, на якій стояв прах.

II

Селяни селища Мишурин Ріг у жовтні 1870 року в могилі висотою до 4-х сажнів, діаметром до 14 сажнів, який знаходиться у трьох верстах від Дніпра, знайшли між вугіллям: 6 круглих маленьких ґудзиків, 3 продовгуваті бляшки та одну бронзову стрілку. При огляді мною місця знахідки виявилось таке: зачепивши плугом на вершині могили камінь, селяни відрили його, при чому побачили, що в землі був складений правильно пам’ятник, верхній камінь якого вкритий якимись знаками. Камінь цей, на жаль, розбитий селянами, при чому одна частина його, із зображенням, за словами їх, 12 знаків втрачена і за всієї старанності не відшукана мною; інші частини знайдені мною в землі й фотографічне зображення їх при цьому додаю. По знищенні пам’ятника селяни продовжували розкопування вглиб; пройшовши понад сажня в насипу, що складався з чорнозему, вони уздріли величезний шар прекрасного деревного вугілля. Шар цей мав товщу в центрі 21/2 аршина й був діаметром до 14 сажнів. Як видно, це було величезне вогнище. Пройшовши цей шар вугілля, селяни, за їх словами, знайшли на поверхні обпаленої площини тобто на основі вогнища великий плескатий камінь і під ним розбиту глиняну урну, шість золотих ґудзиків, три таких же бляшки та одну бронзову стрілку. Крім того між вуглинами траплялись перепалені конячі кістки. Є підстави думати, що знахідка не обмежувалась лише цим: але на жаль, інші речі, можливо у вищій мірі цікаві, збуті ними та, вірогідно, потрапили вже до плавильного горщика якогось єврея. Вищезазначена знахідка придбана мною в розкопників і з неї два золотих ґудзики та одна продовгувата бляшка, особисто надані мною до Музею Товариства. В даний час перепроваджую на розсуд Товариства фотографію каменя*) та опис обставин своєї знахідки.

*) А. Зображення на нашому камені, як видно з рисунку, мають велику схожість 1-е) зі скандинавськими рунами, зображеними на стор.76 та 77. Leitfaden zur Rortisch. Alterthumstunde. Kopenhagen, 1837, і 2-е) зі слов’янськими рунами (Briefe uber Slavische Alterthumer, Gresen, 1846. S. Wolanski.). Б. Могила ця цілком підтверджує сказання Нестора та арабських письменників про звичаї спалення трупів, що побутували у слов’ян і русів. При цьому не можна не звернути уваги на слова Ібн-Фолдана, (Сказания мусульманск. писат. о Славян и Русск. Гаркави. СПб.1870 года. Стр. 101), який говорить: “після спалення вони Руси побудували щось подібне круглому пагорбу, встановили в середину велике дерево, написали на ньому ім’я (померлої) людини та ім’я руського царя”. – Наш камінь також знайдено всередині могили, яка мала круглу форму. В. Розрита могила знаходиться поблизу Дніпра та селища Мишурин Ріг. Дніпро був давнішим “шляхом з Варяг у Греки”. Між селищем Мишурин Ріг та селищем Переволочною, відомим уже в X столітті, заходився найдавніший перевіз через Дніпро. Перевіз через велику ріку, в давнину, був важливішим місцем в адміністративному, торговому та військовому відношеннях. При заселенні Америки європейцями, перші поселення засновувались при річках, на переправах. – Рюрик будував “городи”, тобто редути для утримання народу в послуху й роздавав своїй дружині. Чи не був Мишурин Ріг одним з таких городів Аскольда й Діра? Чи не є слово “рог”, яке вимовляється малоросіянами “ріг”, залишок скандинавського “рік”, що означало область, володіння?

III

Восени минулого 1870 року, в маєтку п. генерал-майора С.К.Деконського, селищі Червоний Кут, що лежить у Верхньодніпровському повіті, на річці Омельнику, між казенними селищами Лихівкою та Калужиною, в невеликій, що складається з каміння могилці, яка знаходиться в кінці стародавнього городища, відкрито було плугом декілька однакових старовинних предметів. Два з них, зображених під №1 та 2-м, завдяки люб’язності власника, потрапили до мого зібрання старожитностей; №3 знайдено також в кам’яній могилі, над Дніпром; №4-й відшукано в могилі, у мене в маєтку. Усі чотири предмети зроблені, як здається, з чистої червоної міді, без домішку інших металів і мусять бути віднесеними до періоду бронзового віку Новоросійського краю.
Знаменно, що №4, 2 та 3 знайдені у невеликих кам’яних могилах, тобто в таких місцях, в яких звичайно знаходять їх на півночі Європи, наприклад, в Данії, Англії тощо.
№1 і 3 зображені у дійсну величину. Це сокири з двома вушками (у №3 одне відбито), і порожниною всередині для насадження на ручку. Схожі сокири трапляються в Сибіру й навіть під Москвою.
№2, як видно з рисунку, знаряддя роду клина чи долота, без вушка, також з порожниною всередині для насаджування та з отвором для прикріплення його цвяхом до держака. Це знаряддя відоме в Західній Європі під назвою “цельта” або “кельта” й трапляється там досить часто, особливо на півночі.
№4, гостряк стріли чи списа, з червоної міді, зображене в дійсну величину.
№1, 2 і 3 відлиті з червоної міді й збереглись так, як вийшли з ливарної, тобто з краями не обпиляними й такими, що мають на собі нерівності форми. Ця обставина дає нам привід думати про відливку їх на місці; оскільки існування багатих мідних руд у сусідніх з Верхньодніпровським повітах не підлягає сумніву; а можливо знахідка ця вказує на існування їх й у Верхньодніпровському повіті.

Пер. з рос. І.Голуб