Дніпропетровська обласна універсальна

наукова бібліотека

 

Дніпропетровське обласне відділення

Всеукраїнської спілки країзнавців

 

 

 

Січеславщина

Краєзнавчий альманах

 

Вип.4.

Скарби Придніпровського степу

 

 

За редакцією доктора історичних наук,

професора

Ганни Швидько

 

 

 

 

Дніпропетровськ

 

2002

 

Випуск альманаху – тематичний, присвячений природі нашого краю. До збірника увійшли матеріали науковців Дніпропетровського національного університету про геологічну історію Придніпров’я, геологічні пам’ятки, а також художні замальовки степів одного з останніх лоцманів Дніпра – Григорія Омельченка, який нещодавно, на 92-му році пішов з життя. Збірник супроводжується бібліографією матеріалів з питань геології.

 

Редакційна колегія:

Гол. редактор                        д-р іст. наук Г.К. Швидько.

Заст. гол.редактора   Н.М. Титова.

Відп. секретар           І.С. Голуб.

Члени редколегії       д-р філ. наук А.М. Поповський,

 М.П. Чабан

 

ПЕРЕДМОВА

 

Черговий випуск альманаху “Січеславщина” свідчить про палітру інтересів членів клубу “Ріднокрай”. Протягом усього часу своєї діяльності “Ріднокрай” головну увагу приділяв історії та культурі нашого краю – від глибокої давнини до сьогодення, свідченням чому є як попередні випуски альманаху, так і численні замітки у пресі про засідання клубу. Проте час від часу засідання клубу присвячуються вивченню пам'яток природи нашого краю – геологічної структури Подніпров'я, світу мінералів, флори й фауни краю, а також історії дослідження пам'яток природи краю. Цілком очевидно, що таке розмаїття тематики засідань краєзнавців є однією з підвалин стабільної протягом більш ніж десятка років активної діяльності клубу та появи в ньому хвилі молодих науковців і краєзнавців-аматорів.

Одне із засідань “Ріднокраю” – 23 вересня 1999 року – було присвячене геологічним пам'яткам нашого краю. Засідання показало, що як постійні члени клубу, так і змінна його частина з числа читачів бібліотеки виявили зацікавлення цією тематикою не менше, ніж тематикою "історико-культурною". На засіданні головними доповідачами були науковці, спеціалісти в галузі геології – доцент Національної гірничої академії України Ю.Т.Хоменко, доценти Дніпропетровського національного університету Ю.Д.Шковира та В.В.Манюк. Змістовні доповіді з використанням ілюстративного матеріалу і в поєднанні з високим ораторським мистецтвом надовго запам'яталися учасникам засідання.

Редколегія вирішила присвятити окремий випуск альманаху цій проблематиці. Вміщуємо у ньому доповіді Юрія Демидовича Шковири “Слово про докембрій Придніпров'я” та Володимира Васильовича Манюка “Геологічні пам'ятки Дніпропетровщини у природному середовищі та житті людини”. Професор Варфоломій Степанович Савчук, який взяв участь в обговоренні питання про геологічні пам'ятки краю, запропонував редакції замітку “Тимофіївська глина: до історії вивчення геологічного минулого Придніпров'я”. Вважаємо доцільним вміщення в даному випуску роздумів і спостережень за природою нашого краю старожила, останнього лоцмана, Лауреата літературної премії ім. Д.І.Яворницького, ще донедавна члена клубу “Ріднокрай”, Григорія Микитовича Омельченка “Степи України”. Сподіваємося, що це число альманаху також знайде свого читача, котрий хоче пізнати свій край.

 

Ганна ШВИДЬКО

доктор історичних наук, професор, Заслужений діяч науки й техніки України, академік Української академії історичних наук, Голова обласної організації Всеукраїнської Спілки краєзнавців

 

Володимир МАНЮК

 

ГЕОЛОГІЧНІ ПАМ'ЯТКИ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ

У ПРИРОДНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ТА ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Встаю уранці й диво бачу,

Що сонце грає  в небесах

І землю сонячну , козачу

Клеча невидана краса.

М. Пронченко

Геологічне середовище є однією з найважливіших складових природного середовища, у якому мешкає людина. Це невід'ємний елемент природної системи, практичне значення якого важко переоцінити і яке слід розглядати не тільки як джерело мінеральної сировини, конче необхідне для прогресивного розвитку людства, а і як унікальні за різноманітністю природні ландшафти, створені безліччю геологічних процесів. Визначальними компонентами цих ландшафтів є виходи на земну поверхню гірських порід і мінералів різного віку і походження, які демонструють фрагменти геологічної історії, процеси грандіозної вулканічної діяльності, закономірності утворення родовищ корисних копалин, особливості нагромадження порід різного складу залежно від фізико-географічних умов їх формування, рідкісні рештки викопної фауни та флори тощо. У переважній більшості випадків Земля приховує від людського ока найголовніші таємниці своїх надр, тож виходи гірських порід і руд на поверхню, або відслонення, за визначенням геологів, які мають з одного боку велике науково–пізнавальне значення для геологічної науки, з іншого боку вони часто створюють неповторні природні ландшафти, приваблюючи найвибагливіших цінителів природи. Проблема збереження рідкісних об'єктів геологічного середовища, тобто фрагментів неживої природи, виникла давно, але лише впродовж останнього десятиріччя людство усвідомило необхідність об'єднання зусиль усіх країн світу, спрямованих на захист унікальних геологічних пам'яток природи від руйнації і знищення та збереження їх для нащадків. Такі об'єкти заслуговують на ретельну охорону, бо вони належать усьому людству як і визначні пам’ятки культури, але в разі знищення не можуть бути відновленими ні за яких умов і зникають з поверхні Землі назавжди. У червні 1991 року у Франції (м. Дінь) відбувся Перший Міжнародний симпозіум з охорони геологічної спадщини, на якому було створено Європейську Асоціацію зі збереження Геологічної Спадщини (ProGeo). Учасники симпозіуму прийняли “Міжнародну декларацію прав пам'яті Землі”, основні положення якої являють собою звернення до всього людства і тому мають бути процитовані:

1.    Прийшов час визнати унікальність Землі так само, як визнається унікальність людського життя.

2.     Мати Земля тримає нас, кожен з нас і всі ми разом прив'язані до неї. Вона –– зв'язок між нами.

3.    Земля має вік 4,5 млрд. років. Вона –– колиска життя з усіма змінами та перетвореннями” Її тривала еволюція, її повільне визрівання сформувало навколишнє середовище, в якому ми живемо.

4.    Наша історія і історія Землі тісно пов'язані. Її історія – це наша історія і її майбутнє –– наше майбутнє.

5.    Земля в усіх аспектах це наше середовище. Ми лише тимчасові супутники Землі.

6.    Як кільця старого дерева зберігають пам'ять свого росту і свого життя, так і Земля зберігає пам'ять свого минулого... Пам'ять ця записана у гірських породах і ландшафтах. Пам'ять, яка може бути прочитаною та зрозумілою людиною.

7. Настав час зберегти нашу природну спадщину, середовище, в якому ми живемо. Минуле Землі не менш важливе, ніж людське існування.

8. Ми і Земля володіємо спільною спадщиною. Ми і наші уряди –– гаранти цієї спадщини. Всі мають розуміти, що найменше розкрадання її –– це нівечення, руйнація, неповторна втрата.

9. Всім національним та міжнародним органам влади слід взяти до уваги необхідність охорони геологічної спадщини всіма юридичними, фінансовими та організаційними засобами.

На симпозіумі запропоновано критерії визначення конкретних геологічних об'єктів до Переліку світової геологічної спадщини:

1.    Геологічні об’єкти, що характеризують основні стадії еволюції Землі та життя на ній.

2.    Об'єкти, що відображають геологічні процеси, які відбуваються на планеті.

3.    Пам'ятки природи, що характеризують різні геологічні події, різноманітні геологічні утворення та їх особливості.

У листопаді 1999 року планується проведення III Міжнародного симпозіуму РгоGeo по збереженню геологічної спадщини, на якому передбачається обговорення проблем геологічної спадщини і туризму, інвентаризації і каталогізації геологічних пам'яток, освітньо-виховної діяльності, планування та менеджменту відносно збереження геологічних об'єктів і багато інших. Україна є активним учасником Європейської Асоціації РгоGео і в рамках її діяльності провідні спеціалісти Держкомгеології України та науковці НАН України започаткували певний обсяг робіт по виявленню, описанню, інвентаризації, створенню комп'ютерного банка даних з геологічної спадщини, по їх популяризації і залученню до "Реєстру природно-заповідних об'єктів України". Не буде зайвим нагадати, що одним з найбільш промислово-розвинутих регіонів України історично є Дніпропетровська область, бо саме у Середньому Придніпров'ї сконцентровано більшість найважливіших родовищ корисних копалин України. Не випадково після відкриття Олександром Полем багатих залізних руд Криворіжжя, встановлення В.А.Домгером марганцевих руд Нікопольського родовища та з'єднання їх з кам'яним вугіллям Донбасу Катеринославську губернію називали російським Масачусетсом. Проте, залізо та марганець не єдині види мінеральної сировини, якими славиться наш рідний край і наявність яких зумовлює необхідність збереження для нащадків фрагментів родовищ та рудовиявів, виходів гірських порід і мінералів, геологічних структур, викопної фауни і флори та інших геологічних пам’яток природи. На поверхню у вигляді природних відслонень, розкриваються ерозією річок і ярів, численними штучними гірськими виробками, часто утворюють чудові краєвиди. На заході області розташоване одне з кращих в світі за якістю і кількістю запасів Криворізьке родовище залізних руд, відкрите ще у 1781 р. В.Зуєвим, але залучене до промислової розробки лише у 1875 р. завдяки неабияким зусиллям видатного краєзнавця Олександра Поля. Крім залізних руд на Криворіжжі відомі скупчення талько-магнезитів та доломітів, придатних для виготовлення високоякісних вогнетривких виробів, помітні запаси чудових мармурів, покрівельних матеріалів, графіту, нікелю, кобальту, свинцю, міді, виробних каменів тощо. Всесвітнє значення має також Нікопольський марганцеворудний басейн, руди якого відкриті у 1883 р. геологом В.А.Домгером. Осадово-діагенетичні руди цього родовища залягають на незначній глибині, серед порід борисфенської світи палеогену, мають високу якість і складають 75 відсотків від загальних запасів марганцю колишнього СРСР. У межах родовища видобуваються також глини у якості керамзитової сировини, формовочні і будівельні піски, будівельні вапняки. У північній і східній частинах області розташована менш відома, але також одна з кращих у світі Придніпровська титаноносна провінція, розсипні ільменіт-цирконієві руди якої розробляються у межах Самотканського родовища з 1953 р. Інтенсивними процесами звітрювання неглибокозалягаючих докембрійських порід Українського щита зумовлені численні родовища каолінів і вогнетривких глин, серед яких краще в Україні Просянівське, а також значні за запасами П'ятихатське, Новопетровське, Девладівське та інші. З найдавнішими метаморфізованими гранітоїдами архейського віку у межах Середньопридніпровського геоблоку зв'язані відомі в Україні і далеко за її межами Токівське і Кудашівське родовища рожевих і сірих облицювальних гранітів, а також Карачунівське, Бородаївське, Підстепнянське та деякі інші родовища, поки що не залучені до видобутку у якості облицювального каменю, а частково використовуються на бут і щебінь. Латеритні кори звітрювання, фрагментарне поширені у південно-західній частині регіону, містять відоме Високопольське родовище бокситів (руди алюмінію) і декілька рудовиявів. До лінійної кори звітрювання гіпербазитів Верхівцевської зеленокам'яної структури приурочене Сухохуторське родовище силікатних нікелевих руд. Перспективними слід вважати також Олександрійський, Олексіївський та Усть-Кам'янський рудовияви нікелю подібного генетичного типу. Серед близько 400 мінералів, відомих у породах Середнього Придніпров'я, різних за віком і петрографічним складом, є чимало таких, що входять до скарбниці кольорових та виробних каменів, хоча перспективи використання окремих рудовиявів потребують подальших  досліджень. З точки зору гемологічної цінності найбільшої уваги заслуговують переливчасті, шовковисті різновиди крокідоліту у вигляді "тигрового, соколиного та котячого ока", чудові за забарвленням та рисунком, з мікроскладчастістю та мікротектонікою джеспіліти та залізисті роговики Криворіжжя, нефрити Ганнівського родовища, тектонічні брекчії, натічні агрегати гетиту, кристали аметисту, численні різновиди халцедону, офіокальцит, яшми і яшмовидні утворення, егіринові кварцити, гірський кришталь, раухтопаз і деякі інші мінерали, поширені у кристалічних породах архею і протерозою, вік яких від 3,7 до 2 млрд. років. Останніми роками все більше привертають увагу геологів перспективи так званих зеленокам'яних структур Середнього Придніпров'я, серед яких найбільш значними є Верхівцевська, Сурська, Чортомлицько–Солонівська, Малософіївська, Дерезуватська, Олександрійська та Високопільська. З ними зв'язані, перш за все, відомі Сергіївський та Аполонівський рудовияви золота, Балка Золота із промисловим вмістом золота жильного типу, Балка Широка і деякі інші рудовияви золота. Крім Криворізького родовища заліза у межах області оцінені запаси залізистих кварцитів у межах Чортомлицької зеленокам'яної структури, зв'язані з породами Чортомлицької світи конкської серії. У екзоконтактовій зоні згаданого вище Токівського масиву облицювальних гранітів, який являє собою південну частину Верховцевсько-Чортомлицької металогенічної зони, встановлено високо перспективне кварц-молібденове зруденіння. Залізорудні та сланцеві горизонти Криворіжжя містять унікальне за якістю та кількістю запасів родовище мінеральних залізоокисних фарб, придатних для виготовлення залізного сурику, вохри та мумії. Серед докембрійських утворень значне місце за площею поширення у межах Середнього Придніпров'я мають блоково-купольні та діапірові структури, складені потужними товщами гранітів, мігматитів та граніто-гнейсів. За тектонічною будовою, петрографічним і хімічним окладом та металогенічною спеціалізацією, а також абсолютним геологічним віком гранітоїди та мігматити об'єднано в ультраметаморфічні та магматичні комплекси славгородського, дніпропетровського, демуринського і інших комплексів. З іншими зонами зкварцювання, епідотизації та хлоритизації виділених комплексів зв'язані мінералізація міді, молібдену, вольфраму, рідкісних земель і деяких інших корисних копалин. Амфіболіти, широко поширені у межах Середньопридніпровського геоблока, являють собою якісну петрургічну сировину для виробництва базальтового волокна, потреба промисловості у якому зростає, кам'яного лиття, декоративного щебеню та фільтрувальних матеріалів. Серед теригенних утворень гданцевської світи Криворіжжя поширені чорні графітові сланці, придатні для видобутку високоякісного графіту і виділені у окремі перспективні рудовияви.

У східній частині регіону розташовані Новомосковське і Павлоградське родовища кам'яного вугілля, а також Кременівське, Юр'ївське, Голубівське та інші родовища нафти і газу. Вони приурочені до потужної карбонатно-вугленосно-теригенної товщі кам'яновугільної системи західної частини Дніпровсько-Донецької западини. Велике значення для мінерально-сировинної бази України має Придніпровський буровугільний басейн, частково розташований у Дніпропетровській області і представлений тут Синельниківським, Сурським та іншими родовищами, Бучацька та сімферопольська світи, які вміщують буре вугілля, перспективні також на вторинні каоліни, придатні для виготовлення вогнетривких виробів, фарфору і фаянсу, містять численні родовища германію сорбційного типу.

В області поширені також мергелі і вапнисті глини палеогенового віку, придатні для використання як в'яжучі речовини для виробництва цементів, портландцементів, повітряного та гідравлічного вапна; кварц-глауконітові алеврити межигірської світи, глауконіт з яких має високі адсорбційні властивості і може використовуватися як селективний адсорбент, у виготовленні мінеральних фарб, як ефективне мінеральне добриво; тонкодисперсні палеогенові і неогенові глини придатні для виготовлення керамзитового гравію; кварцові піски, які використовуються як чудова сировина у виробництві будівельної і силікатної цегли, різних видів бетону, в'яжучих розчинів, тинькових і асфальтових мас, формовочної суміші для виготовлення ливарних форм і стрижнів тощо, сарматські та понтичні вапняки, придатні за фізико-механічними властивостями для виробництва цементів, будівельного вапна, наповнювачів асфальтобетонів, у виробництві цукру. У дрібнозернистих кварцових пісках середнього сармату і новопетровської світи неогенової системи відносно часто, особливо у межах поширення розсипищ Придніпровської титаноносної провінції, зустрічаються дрібні кристали алмазів, що створює певні перспективи відкриття у майбутньому корінних джерел алмазів. Цей, далеко не повний, перелік родовищ і рудовиявів корисних копалин Дніпропетровщини яскраво свідчить про неабияке її значення у забезпеченні України більшістю видів мінеральної сировини і, відповідно, у зростанні економічного потенціалу держави та добробуту її населення” Звідси виникає необхідність особливо шанобливого ставлення до тих фрагментів унікальних геологічних об'єктів, які ще збереглися на поверхні Землі, характеризують певні риси її геологічної будови, мінеральний та петрографічний склад порід, фрагменти конкретних родовищ і рудовиявів корисних копалин, містять рештки викопної фауни та флори. За даними конкретних досліджень, проведених нами у межах Дніпропетровської області, геологічними пам'ятками природи, які потребують першочергової уваги і збереження для нащадків, слід вважати 34 об'єкта, з яких поки що лише 14 занесено до природно-заповідного фонду України. Два з заповіданих об'єктів є комплексними пам’ятками природи державного значення. Пам’ятки характеризуються значним різноманіттям, надто більшим, ніж це може здаватися на перший погляд. Згідно з діючою в Україні класифікацією геологічних пам'яток природи, виділяється 15 типів об'єктів, серед яких на Дніпропетровщині поширені стратиграфічні, геохронологічні, палеонтологічні, мінералогічні, петрологічні, тектонічні, геоморфологічні, ландшафтні, гідролого-гідрогеологічні, гляціологічні, музейно-колекційні та комплексні. Геологічним положенням регіону у межах Українського щита, Дніпровсько-Донецької та Причорноморської западин, суттєво відмінних за геологічним розвитком і особливостями будови, зумовлена найбільша цінність стратиграфічних об'єктів геологічної спадщини. Останні є фрагментами геологічної історії, зафіксованими у характерних розрізах з певною послідовністю накопичення геологічних верств. Такі розрізи  характеризують найбільш типові літолого-фаціальні умови певного відрізку часу для деякої ділянки території, відмінної від інших. Наприклад, у межах Криворізького залізорудного басейну розташовані численні відслонення різних за стратиграфічним складом кристалічних порід, які характеризують різні стратиграфічні рівні найдавніших на Землі докембрійських утворень. Серед них найбільш значні:

·      Скелеватське відслонення порід криворізької серії, яке характеризує повний розріз товщі порід, яка містить багаті залізні руди одного з кращих в світі родовищ заліза; складається з численних скельних виходів, які прикрашають ландшафт лівого берега р. Інгулець;

·      ЮГОКівське відслонення скелеватської світи один з найбільших виходів нижньої світи криворізької серії докембрія з чудовими відслоненнями метаконгломератів, метапісковиків і аркозо-філітових сланців, що простягаються майже безперервним розрізом вздовж р. Інгульця з висотою окремих скель до 15 - 20м;

·      відслонення порід скелеватської, саксаганської і гданцевської світ у балці Північній Червоній, комплексний розріз яких має унікальне науково-практичне значення у досліджені геології Криворізького басейна; виняткове значення має також рослинність балки, яка характеризується наявністю реліктових, рідкісних і зникаючих видів рослин, що потребують охорони;

·      Кіровська історико-геологічна пам'ятка, розташована у м. Кривий Ріг, на правому березі р. Саксагань і являє собою скельні виходи гаспидних сланців криворізької серії, які мають не тільки геологічну але й історичну цінність, бо саме в цих сланцях знайдено найдавніші гірські виробки Криворіжжя;

·      МОДРівська історико-геологічна пам'ятка, розташована у центральній частині м. Кривий Ріг у вигляді мальовничих скель біля р. Інгулець, у яких спостерігається чергування залізистих кварцитів із сланцями; крім стратиграфічного значення має тектонічне, як фрагмент Великої Тарапаківсько-Лихмановської антиклінальної складки, ускладненої дрібною складчастістю;

·      Новокиївський опорний розріз понтичного, сарматського і конкського ярусів неогенової системи на північному узбережжі Каховського водосховища, типовий для зони зчленування Північного Причорномор'я з Південним схилом Українського щита; розріз представлений численними відслоненнями карбонатно-теригенних порід, утворюючих урвища висотою до 15-35м з чергуванням глин, пісків, мергелів, вапняків та доломітів; вік кожної верстви надійно обґрунтований рештками викопної фауни.

До геологічних пам'яток природи стратиграфічного типу відносяться також відслонення топилівських верств меотичного ярусу на р. Топилі у Томаківському районі; неостратотип томаківських верств біля с. Кам'янка з унікальною у Європі викопною молюсковою фауною середземноморського типу; біогермні утворення верхнього сармату у берегових кручах Каховського водосховища у вигляді рідкісних у природі онкоїдних тіл із шкаралупуватою окремістю: опорний розріз континентальних четвертинних відкладів у балці Сажавці на південній околиці м. Дніпропетровська; лектостратотип сарматського ярусу неогенової системи біля с. Широкого по р. Інгульцю, складений теригенно-карбонатними утвореннями, характерними для північно-західної частини бористенської затоки палеобасейну Паратетис; опорний розріз новопетровської світи Дніпровсько-Донецької западини біля с. Богданівка у південно-східній частині області і деякі інші об'єкти геологічної спадщини.

До геологічних пам'яток природи геохронологічного типу слід віднести відслонення кристалічних порід центральноприазовської серії пізнього архею, які утворюють мальовничі скелі вздовж річки Вовчої, здавна відомі як "Біла скеля"; Карачунівське відслонення гранітоїдів кристалічного фундаменту докембрію на Криворіжжі та відслонення плагіогранітів дніпропетровського ультраметаморфічного комплексу острова Монастирського на Дніпрі. Всі ці відслонення мають не тільки геохронологічне значення, тобто характеризують породи певного абсолютного віку, обґрунтованого радіоізотопними дослідженнями, але і петрологічне, бо складені різноманітними кристалічними породами, дослідження яких має велике науково-пізнавальне значення.

У північній частині області збереглися яскраві докази колишніх грандіозних зледенінь четвертинного періоду, які являють собою гляціальні геологічні пам'ятки природи. Найбільш значними серед них є потужні гляціодислокації, флювіогляціальні, лімногляціальні і моренні відклади гори Калитви, розташованої між селами Царичанка і Китайгород, а також залишки відкладеної морени дніпровського зледеніння у вигляді величезних брил кристалічних порід у берегових кручах Дніпра біля с. Домоткань, відомі як "Бородаївські валуни." Пам'ятками є також геоморфологічні об'єкти природи, які створюють чудові ландшафти, прикрашаючи алювіальну низовинну рівнину. Подорожуючи вздовж південно-східного і південного схилів гори Калитви, можна спостерігати рідкісні явища: зім'яття горизонтальних верств пісків і глин алювіального походження в різні за формою складки, насуви величезних брил палеогенових кварц-глауконітових алевритів на молоді піщано–глинясті породи нижньочетвертинного віку долини річки Орелі, рештки скам'янілих дерев у вигляді уламків стовбурів і гілок.

Помітне місце серед геологічних пам'яток природи Дніпропетровщини займають об'єкти петрологічного типу, до яких відносяться природні і штучні скельні виходи різноманітних кристалічних порід докембрійського віку – свідки найдавнішої історії краю. Перш за все це:

·      Гуляйпільське відслонення габро-перидотитів серед плагіогранітів дніпропетровського комплексу;

·      відслонення дрібноскладчастих мігматитів з жилами рожевих апліто-пегматоїдних гранітів біля села Волового;

·      Лозоватське відслонення архейських гранітоїдних порід з дайками діабазів і останцями амфіболітів, які простежуються у вигляді окремих скельних виходів вздовж р. Інгульця;

·      відслонення амфіболітів Конкської серії біля с. Малософіївки у б. Калиновій;

·      Волоські скельні виходи гранітів дніпропетровського комплексу архейського віку, які являють собою продовження затопленого водами Дніпра Лоханівського порогу – одного з найстрашніших, згубних порогів до затоплення;

·      відслонення рожевих і сіро-рожевих крупнозернистих гранітів Таківського масиву, утворюючих на р. Кам'янці мальовничі пороги і невеликі водоспади;

·      Кудашівські сірі облицювальні граніти і деякі інші петрологічні об'єкти геологічної спадщини, перелік яких можна продовжити. Більшість з них мають не тільки велике науково–пізнавальне та практичне значення, але й являють собою чудові природно-ландшафтні комплекси, естетично привабливі і неповторні.

Особливої уваги заслуговують кар'єри із видобутку різних видів мінеральної сировини, якими так багаті надра Дніпропетровської області. З одного боку – це рани на тілі Землі, ушкодження цілісних ландшафтних систем, хоча їх створення і існування – неминуче. З іншого боку, вони відкривають таємниці надр, надають чудову можливість на великому просторі і значних глибинах простежити ті особливості геології, тектоніки і стратиграфії певних ділянок земної кори, їх петрографії, мінералогії і геохімії, процесів рудоутворення та літолого-фаціальні умови осадконакопичення, які неможливо визначити звичайними свердловинами або підземними гірськими виробками. Кар'єри відносяться до техногенних геологічних пам'яток природи, а деякі з них, які характеризують найбільш повні стратиграфічні розрізи, виразні риси геотектонічної будови, особливості петрографії або мінералогії, розглядаються як комплексні об'єкти геологічної спадщини. Важко зберегти для нащадків окремі кар'єри, бо існування їх тимчасове і відпрацьовані виробки потребують рекультивації з метою відновлення у першому наближенні природних умов, які існували до початку кар'єровидобування. Проте, в світі існує досвід заповідання окремих ділянок кар’єрів і навіть цілих кар'єрів, за умов, що вони відкривають виключно важливі фрагменти геологічної історії Землі. Наприклад, у Німеччині, в Нижньому Гартці створено заповідник у зв'язку з важливими стратиграфічним і палеонтологічним значенням девонських порід, що тут відслонюються. У кар'єрі Мессель у м. Дармштадт майже 40% території виділено у зону, що охороняється для проведення палеонтологічних досліджень у зв'язку з тим, що в кар'єрі розкриті еоценові породи з рештками ссавців, птахів, риб, амфібій. У Франції, яка уже багато років є найбільш відвідуваною туристами країною в світі, створено близько 40 Національних парків природи геологічної спрямованості з площею кожного від десятків до сотень тисяч гектарів. За ініціативою професора геології Жака Гоше заповідано, наприклад, кар'єр поблизу м. Ліон з подальшим його обладнанням і створенням геологічного музею П’єр – Фоль, добре відомого у Франції.

Одним з найвідоміших серед подібних кар'єрів на Дніпропетровщині безумовно вважається Рибальський, розташований між селами Чаплі та Ігрень на околиці Дніпропетровська. Кар'єр являє собою комплексну геологічну пам'ятку природи, що заслуговує заповідання як з боку палеонтології, так і стратиграфії та палеонтології. Сьогодні це єдине в Європі місце виходу на поверхню так званих "мандриківських верств" з унікальною викопною фауною, представленою різноманітними молюсками, нумулітами, форамініферами, остракодами, рештками коралів, моховаток, зубами акул і голками морських їжаків, що населяли теплі прибережні води субтропічного верхньоеоценового басейна 35 млн. років тому. Мандриківські верстви, доступні для вивчення тільки у Рибальському кар'єрі, являють собою безумовний еталон верхньоеоценових відкладів з чудовою різноманітною викопною фауною, дослідженою видатними палеонтологами і стратиграфами Росії, Франції, Німеччини і України, від перших визначень Домгера В.О., зроблених у 1882 році, до сучасних.

Залученими до Державного реєстру геологічних пам'яток природи мають бути також і інші об’єкти комплексного типу, серед яких слід відзначити опорний розріз палеоген-неогенових відкладів Південного схилу Українського щита у Басанському кар'єрі із видобутку марганцевих руд; стратотип кодакських верств середньочетвертинного віку у балці Сажавці біля с. Старі Кодаки, який має також геоморфологічне значення, як чудова ландшафтна пам'ятка з рідкими та зникаючими видами рослин; лектостратотип сарматського ярусу у с. Широкому по р. Інгульпю, представлений різноманітними верствуватими породами, чітко охарактеризованими викопною молюсковою фауною; рідкісні онкоїдні біогермні утворення міоценового віку у береговому уступі Каховського водосховища біля с. Вищетарасівка на Нікопольщині та багато інших. Таким чином, Дніпропетровська область має потужний фонд геологічних пам'яток природи, який потребує інвентаризації, заповідання та збереження для нащадків. Надійна система охорони пам'яток природи не може, напевно, бути створеною тільки на підставі адміністративних, економічних та правових заходів. Значно ефективнішими можуть бути дії, спрямовані на популяризацію унікальних об'єктів природи, на розумне використання їх для науково-туристичних та просвітницько-туристичних цілей, на залучення молоді, не байдужої до природи рідного краю, до всебічного наукового дослідження його геологічної спадщини. Пропонується наступна низка заходів, необхідних для створення науково–обгрунтованого реєстру геологічних пам'яток природи з подальшим використанням його для розвитку рекреаційно-туристичного підприємництва та науково-пізнавальних екскурсій:

1        Популяризація знань щодо геологічної історії Дніпропетровщини, корисних копалин області та їх значення у житті людини, діяльності, спрямованої на збереження геологічних пам'яток природи з метою залучення активної молоді, небайдужої до проблем охорони довкілля і охорони геологічних пам'яток природи: студентів геологічних, географічних та екологічних спеціальностей, школярів та усіх тих, хто здібний не тільки усвідомлювати необхідність збереження фрагментів первозданної природи, але й здатних до конкретних дій у цьому напрямку.

1        Публікація серій статей у популярних виданнях для широкого кола громадськості з просвітницькою метою, для залучення найбільш активної її частини до проблеми збереження пам'яток природи.

2        Організація науково–пізнавальних екскурсій на об'єкти геологічної спадщини, якими є:

а) відомі геологічні пам'ятки природи, що залучені до Державного реєстру пам'яток, що охороняються;

6) перспективні об’єкти геологічної спадщини, рекомендовані до першочергового залучення до реєстру заповідних об'єктів України;

в) ділянки виходів на поверхню гірських порід та родовищ корисних копалин, у межах яких можливе виділення об'єктів геологічної спадщини.

4. Для ефективного проведення науково-пізнавальних досліджень за участю активної молоді і краєзнавців, для виявлення об'єктів на місцевості передбачити:

а) попереднє надання навичок учасникам польових експедицій орієнтування на місцевості, вміння користуватися топографічними, геологічними та тектонічними мапами, прив'язувати об'єкти до найбільш характерних орієнтирів;

б) вивчення архівних геологічних матеріалів для виявлення найбільш цінних та унікальних об'єктів геологічної спадщини та організації цілеспрямованого їх пошуку.

5. Детальне обстеження і описання геологічних пам'яток природи, уточнення або встановлення геологічного віку стратифікованих утворень, петрографічного і мінералогічного складу порід; з'ясування літолого-фаціальних умов утворення об'єктів відповідних типів.

6. Складання місцевих, регіональних і загальних стратиграфічних схем для об'єктів стратиграфічного, палеонтологічного, геохронологічного і комплексного типів; зарисовок, блок-діаграм, геологічних розрізів, фрагментів географічних, геологічних та тектонічних мап певних ділянок територій, у межах яких розташовані відповідні пам'ятки природи.

7, Кольорова фотозйомка і мікрофотозйомка геологічних пам'яток природи і їх фрагментів; характерних мінералів і порід, черепашок молюсків, коралів, моховаток та іншої викопної фауни; складання фототек, фотоальбомів, атласів, буклетів тощо,

8. Організація проведення відео зйомок геологічних пам'яток природи, створення навчальних, наукових та навчально-популярних відеофільмів, які демонструють не лише власне виходи гірських порід але й особливості ландшафтів, мальовничі об’єкти природи, серед яких вони розташовані; ділянки геологічного середовища, які зазнали антропогенного навантаження, частково або повністю зруйновані, яскраві свідчення невідновності втрачення унікальних об’єктів геологічної спадщини, докази необхідності шанобливого відношення до тих фрагментів найдавнішої історії Землі, які ще збереглися.

9. Здійснення комплексних аналітичних досліджень гірських порід і мінералів, необхідних для науково-обгрунтованої характеристики петрологічних, геохронологічних, мінералогічних, стратиграфічних та деяких інших геологічних пам'яток.

10. Палеонтологічні визначення решток викопної фауни і флори, які визначають відносний вік стратифікованих утворень, дають можливість відтворити історію геологічного розвитку ділянок земної кори, визначити цінність досліджених відслонень гірських порід.

11. Організація виставок з використанням фотографій, плакатів, геологічних мап, розрізів і блок-діаграм, слайдів і відеофільмів, які демонструють рідкісні об'єкти геологічного середовища, або процеси, що створюють ці чи інші об'єкти. Демонстрація колекцій мінералів, гірських порід, руд і викопної фауни і флори; ювелірних та виробних каменів і виробів з них, зразків облицювального каміння.

12. Цілеспрямоване зібрання колекцій мінералів, гірських порід, викопної фауни і флори, як матеріальних свідчень процесів мінерало- та структуроутворення у земній корі, еволюції органічного світу. Колекції, як частки геологічних пам'яток природи, несуть в собі цінну і досить повну інформацію про ці об'єкти і процеси та процеси, що їх створили. Зібрання колекції передує організації музейної справи одного з найважливіших засобів збереження для нащадків фрагментів неживої природи за умов можливої їх руйнації або знищення. Отже, створення геологічних, палеонтологічних та загальноприродних музеїв слід сьогодні вважати однією з головних справ науковців і краєзнавців, спрямованою як на збереження пам'яток природи, так і на їх популяризацію, широке використання колекцій спеціального призначення, тобто монографічних, опорних чи еталонних.

14. Створення комп'ютерного банка даних, який повинен містити максимально повні дані про об'єкти геологічної спадщини, починаючи з огляду літератури, історичних відомостей, наукового описання і закінчуючи кольоровими ілюстраціями, малюнками, схемами, блок-діаграмами, результатами лабораторних досліджень, палеонтологічними визначеннями, встановленням можливості відвідування їх туристами та іншими даними, необхідними для отримання вичерпної інформації відносно геологічних пам'яток природи.

15. Впровадження світового досвіду дослідження, зберігання, популяризації та використання геологічних пам'яток природи; налагодження обміну інформацією з розвинутими європейськими країнами; розвинення зв'язків з ними та налагодження потужної реклами усіма можливими способами.

16. Найбільш ефективне екскурсійне та туристичне використання геологічних пам'яток природи можливе лише за умов широкого використання інформації щодо інших пам'яток, розташованих у межах поширення об'єктів геологічної спадщини або поблизу від них. Такими слід вважати, перш за все, пам'ятки і пам'ятні місця Дніпропетровщини, пов'язані з історією козацтва, археологічні, етнічні, історико-культурні та архітектурні пам'ятки, маршрути релігійного спрямування. Крім того, до комплексних об'єктів природи можуть бути залученими цінні геоботанічні об'єкти з рідкісними, реліктовими та зникаючими видами рослин, які теж вимагають безумовного дослідження, по-перше, а по-друге, – можливого залучення до Реєстру природно-заповідних об'єктів регіонального або державного значення, використання для науково-просвітницьких та туристичних цілей, охорони і збереження для нащадків.

Зрозуміло, що неможливо поки що сподіватися на масштабне залучення туристів, особливо іноземних, до відвідування навіть кращих геологічних пам'яток, об’єктів природи, архітектури та історико–культурної спадщини у зв’язку з відсутністю розвинутої туристичної інфраструктури, нормального транспортного зв’язку, належного рівня готельного сервісу, налагодженої реклами, громадського харчування та чинної підготовленості об'єктів до їх відвідування. Тож, починати треба з запропонованої низки заходів, спрямованих на зосередженні зусиль по збереженню природного навколишнього середовища, вихованні свідомості безповоротності процесів порушення і руйнації довкілля;, з негайного створення потужних інформаційних систем.

Геологічні пам'ятки природи Дніпропетровщини являють собою унікальні об'єкти геологічної спадщини, гідні міжнародної уваги і внесення до Переліку Світової Геологічної Спадщини Землі.

 

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

 

1. Белевцев Я.Л., Епатко Ю.М., Веригин М.Л. и др. Железорудные месторождения докембрня Украины и их прогнозная оценка.– К.: Наук.думка, 1981.– 232 с.

2. Белевцев Я.Л. Железный пояс Земли.– К.: Наук. думка, 1987.– 118 с

3. Бобров А.Б., Малюк Б.І., Сіворонов А.0. та ін. Типізація золоторудних родовищ Українського щита. // Відомості АГН України.– 1997.– N 4.– С. 81-85.

4. Варсанофьева В.А., Геккер Р.Ф. "Охрана памятников неживой природы".– М., 1951.– 40 с.

5. Геологические памятники Украины: Справочник – путеводитель // Коротенко Н.Е., Щирица А.С., Каневский А.Я. и др. – К.: Наук, думка, 1985.– 156 с.

6. Геологічні пам'ятки природи України: проблеми вивчення, збереження та раціонального використання.– Кол. авт.– К., 1995.– 60 с.

7. Ївтіхов В.Д. Етапи формування мінерально-сировинної бази залізорудних родовищ Криворізько-Кременчуцького лініменту // Відомості АГН України.– 1997.– N 4.– С. 111-114.

8. Івченко А. Геологічна спадщина України: вивчаючи світовий досвід // Географія та основи економіки в школі.– 1998. N , С.7-8.

9. Манюк В.В. Геологічні пам'ятки Дніпропетровщини // Бористен.– 1998.– №2.– С.2-4.

10. Металлогения Украины и Молдавии.– К.: Наук. думка, 1974.– 512 с.

11. Петренко В.М., Лындя А.Г. Днепропетровщина заповедная: Путеводитель. – Днепропетровск: Проминь, 1980.– 160 с.

12. Проскурко А.И. Минеральные ресурсы Украины. Охрана и рациональное использование. – Львов: Вища школа, 1989.– 180 с.

13. Реестр природно-заповедного фонда области. Государственное управление охраны окружающей среды по Днепропетровской области.– Днепропетровск, 1993.– 70 с.

14. Цветные камни Украины. // Семенченко Ю.В., Агафонов Т.Н., Солонина И.С. и др.– К.: Будівельник, 1974.– 188 с.

15. Шварц М. Великие памятники природы (известные места геологических исследований). Пер. с нем., М.: Мир, 1973. – 336 с.

16. Еsрасе Ріеrrеs Fоllеs. Un itinегаіге gео1оgiquе. // Saint – Jеаn – dеs Vіgnеs (Rhоnе). 69380.

 

Варфоломій САВЧУК

«ТИМОФІЇВСЬКА  ГЛИНА» :  ДО  ІСТОРІЇ  ВИВЧЕННЯ

ГЕОЛОГІЧНОГО  МИНУЛОГО  ПРИДНІПРОВ’Я

Якщо запитати не тільки геологів, але й краєзнавців, істориків нашого краю, яка знахідка відіграла найбільш значну роль у розвитку промисловості регіону, та й взагалі в Україні, більшість вкаже на знамениту і відому знахідку О.М.Поля у так званій «Дубовій балці», поблизу Кривого Рогу. Як відомо, економічне і природничо-наукове обґрунтування своєї знахідки О.М.Поль спочатку отримав у Німеччині. В 1872 р. вчений передав зібрані ним у районі злиття річок Саксагань та Інгулець зразки залізної руди голові Фрейбергської гірничої академії в Саксонії. Потім за порадою останнього він запросив професора Штрипельмана до України для проведення польових робіт. На їхній підставі було зроблено висновок не тільки про високу якість криворізьких руд, але й про їхню повну придатність для промислової розробки.

Але мало хто зараз знає про інші пошуки місцевих краєзнавців, людей різних спеціальностей та уподобань, котрі також знаходили поклади тих чи інших мінералів, корисних копалин, пропонували застосовувати їх інколи самим несподіваним чином. До однієї з таких знахідок належить і так звана «тимофіївська глина». Підтримку подібних досліджень краю краєзнавці знаходили у природничо-наукових товариствах з різними напрямками досліджень. У Катеринославі такими товариствами були: Товариство катеринославських лікарів, Катеринославське наукове товариство, Катеринославське відділення Російського товариства садівництва та інші.

Свого часу «тимофіївська глина» та її чудові лікувальні властивості набули поширення в усій Росії та Україні. Так що це за глина?

Катеринославський лікар, член Катеринославського товариства лікарів В.Т.Скрильников свого часу звернув увагу на глину з Девладової балки на Катеринославщині. Володарем балки був Тимофеєв, тому ця глина отримала назву «Тимофіївська глина». Її зразки були відібрані В.Т.Скрильниковим і направлені до Харківського університету. Хімічний аналіз цієї глини показав, що вона є кремнистим оксидом алюмінію та заліза. За даними кандидата фізико-математичних наук П.Джунковського, що були отримані під наглядом проф. Бріо (між іншим – вихованець Катеринославської чоловічої гімназії) склад глини був таким: (дані наведені у відсотках):

—  вода слабо з’єднана                               –          4,528;

—  вода міцно з’єднана                               –          1,600;

—  органічна речовина                               –          5,530;

—  кремнієва кислота у з’єднанні   –                      51,340;

—  кремнієва кислота вільна                      –          12,060;

—  оксид алюмінію                                      –          18,204;

—  оксиди заліза                                          –          3,500;

––  магнію                                         –                      0,401;

––  кальцію                                        –                      0,415;

––  натрію                                         –                      0,300;

––  калію                                            –                      0,050;

—  сірчаного ангідриду                               –          1,210;

—  вуглекислоти                                          –          0,715;

—  хлору                                                       –          0,147.

Тимофіївська глина видобувалася з грунту на глибині 22 сажені в схилі Девладової балки, що впадає в р. Саксагань, поклади її йшли паралельно по усьому підвищеному схилу цієї балки, тому шари не перевищували одного фута.

Доктор Скрильников звернув увагу на цілющі властивості цієї глини і виступив 6 лютого 1889 р. на засіданні Катеринославського медичного товариства з доповіддю про тимофіївську глину, обгрунтовуючи її застосування в медицині багатьма прикладами старовинних рецептур. Напередодні, ще у 1888 р. він організував «врачебную экскурсию» до Девладової балки. Інформація про чудесну тимофіївську глину поширилась по Україні і Росії. Так, у газеті «Крым» була надрукована стаття І.Шмакова «Алюминиево-железная глина, глей г-на Тимофеева».

В.Т.Скрильников почав застосовувати цю глину у вигляді порошків, таблеток, у натуральному вигляді як для зовнішнього, так і для внутрішнього вжитку при лікуванні хвороб кишечника, загального кровотворення, захворювань шкіри тощо. І хоча питання було дискусійним, і не всі лікарі Катеринослава підтримували застосування цієї глини, але наслідки були досить вагомі. Тому Товариство катеринославських лікарів рекомендувало доповідь про цю глину на Всеросійський з’їзд російських лікарів. На цьому ж з’їзді (1889) була організована виставка, на якій серед інших експонатів під №126 (звіт про виставку доцента і лікаря Віленського воєнного шпиталю Л.Л.Гейденрейха, с. 50) детально описана і тимофіївська глина.

Лікувальні властивості цієї глини та засоби її застосування у медичній практиці розглядалися доктором Скрильниковим у його працях неодноразово. Однією з перших була брошура «Лечение глиной. Врачебная экскурсия в Девладову балку» (1888).

На чому ж базувалась така впевненість у лікувальних властивостях цієї глини, і чи було все це вигадкою? Як ставилася офіційна медицина до цих пошуків?

В одній з робіт доктора Скрильникова наведено дуже цікаві відомості, запозичені з «Deutsche Medische Woche» про продукт, що отримується при дистиляції бітумінового каміння. Цей засіб надходив у Німеччині до продажу у вигляді густого масла, яке суттєво складалося з маслоподібного гелю і туменолової кислоти. Туменол у вигляді тинктури, мазей, пасти, пластирів використовувався для лікування екзем на шкірі, опіків першого і другого ступенів, проти корости, при пораненнях (рани, що гнояться та мокнуть), виразках гомілок тощо. Так от, порівнюючи цей препарат за дією на хвороби за описом проф. Нейтера  В.Скрильников допускав, що туменол і його кислота, спосіб добування з бітумінозного каміння – все разом нагадують знайдену у Девладовій балці тимофіївську глину. Вона також навпомацки жирна, важкорозчинна у воді, осаджується у грунт Девладової балки з бітумінозного каміння, розташованого у піщаному грунті, що покриває глинистий шар більш ніж двадцятьма двома саженями піщаних шарів різних кольорів і щільностей. Глинистий шар пронизано значною кількістю камінців, що напевно попали в нього з моря або річки.

Медичний департамент Міністерства внутрішніх справ Росії 16 березня 1889 р. надіслав Катеринославському губернському земству повідомлення за  №2954, в якому зокрема говорилось про рішення медичної ради щодо застосування тимофіївської глини в медичній практиці: «Разрешив ходатайство врача Скрильникова и принимая в соображение, что он имеет по званию своему полное право применять все врачебные средства, медицинский совет не встретил препятствий к употреблению «Тимофеевской глины» (кремнекислой окиси алюминия и железа) в формах порошка, пилюль, лепешек и карамелей в тех болезнях, в которых он признает это уместным, тем более, что упомянутое вещество не принадлежит к сильнодействующим». Підписано лікарським інспектором.

Цікаво, що місцеві лікарі, крім лікаря Аскоченського, не дуже застосовували цей препарат. В той же час з інших міст і сіл з різних кінців Росії за цим засобом звертались прямо до Тимофеєва.

Катеринославські з’їзди земських лікарів ще за 2–3 роки до цієї знахідки склали програму такої практичної діяльності цих з’їздів, «где всесторонне изучалась бы почва, вода, климат уездов с целью санитарного исследования губернии». Але, як зазначив Скрильников, мало хто працював в цьому напрямку. Він з гіркотою писав: «Неужели мы, врачи, ждем пока появится у нас иностранный врач и станет применять физиологически и терапевтически наше туземное средство в медицине, для оригинальности назвав его кремнеалюмином». І далі, вказуючи на необхідність пильної уваги до рідної природи, до використання усіх можливостей у медицині, які надають нам багатства рідного краю, він писав: «Итак, гг. геологи, медики, фармацевты, химики, агрономы нашего русского отечества, оставим свою привычку повторять чужие научные исследования наших же богатсв – минеральных, растительных, животных и прочее; станем лично трудиться над изучением их в своем отечестве обширном и богатом разными ископаемыми и растительными предметами..., мы будто стесняемся заявить публично о своих народных врачебных средствах, попирая их ногами, как вещь простую, домашнюю и потому бесценную... Это же самое вещество наши соседи употребляют и обогащаются по всем правилам меркантильного искусства, и еще более странно, если мы свое родное лекарственное средство, обработанное в заграничных торговых складах, получим в свои аптеки за высокую цену, как это случается с местными травами и кореньями, произрастающими на наших полях, степях, озерах, лугах, вроде мяты, ромашки, фиалки, бодяна, чемарицы, чебреца, болиголова, иссопа и проч., за получение которых мы приплачиваемся заграничным аптекарским складам».

Екскурс в історію геологічних досліджень нашого краю та використання результатів цих досліджень в досить несподіваній і неочікуваній галузі дозволяє стверджувати, що ми мало знаємо про різноманітні багатства ріднокраю, перспективи їх використання. І, можливо, нові пошуки, нові геологічні дослідження на території Дніпропетровщини ще не раз вразять нашу свідомість незвичайними та цікавими результатами.

 

Юрій ШКОВИРА

СЛОВО ПРО ДОКЕМБРІЙ ПРИДНІПРОВ'Я

Мільйон років – це багато, чи мало? Важко сказати однозначно. Мільйон років тому (деякі вчені вважають, що 1,7 мільйонів) з'явилася на планеті Земля розумна істота – гомо сапієнс, людина. Ще дуже примітивна, але вона вже піднялась на дві ноги і вхопила до рук каменюку чи палицю і, може, почухала потилицю, щось думаючи... Це було дуже-дуже давно – 1,7 мільйонів років тому! Цей період в геологічній історії Землі геологи називають четвертинним періодом або ж антропогеном. "Антропос" грецькою мовою означає "людина". Якщо ж тривалість геологічної історії Землі умовно прийняти за добу (24 години), то людина виникла наприкінці доби за 20 секунд до її кінця, за 20 секунд до опівночі! А наша цивілізація (від древнього Єгипту та Вавілону) почалася за 0,02 секунди перед опівніччю!

Яка же грандіозна геологічна історія нашої планети, коли наші археологи вивчають лише оці частки секунди з її 24-годинного буття. Геологи вивчають всі ті 24 години, або 4600 мільйонів років розвитку планети – 4,6 мільярдів років. В геологічній історії Землі виділено п'ять ер (груп): архейська (найстаріша); протерозойська (первісного життя); мезозойська (середнього життя); кайнозойська {нового життя).

Архейська і протерозойська ери об'єднані у криптозойський еон прихованого життя. Цей етап розвитку Землі ще має назву докембрію, тому що далі йде ера явного життя, фанерозойський еон, котрий починається з кембрійського періоду. Як архейська, так ї протерозойська ери мали величезну тривалість – по 2000 млн. років кожна! Протягом 4-х мільярдів років планета була не тільки ніким не заселена, на ній не було ніяких рослин, тільки в протерозої з'являються в морях синьо-зелені водорості – одноклітинні організми типу тих, що живуть і досі влітку в стоячій воді дніпрових водосховищ. Якщо ми продовжимо порівнювати історію Землі з 24-ма годинами доби, то цей час тривав до 21 години вечора. Залишилось три години до кінця доби, коли в безмежних морських просторах з'явилися перші організми, які залишили там свої відбитки – трилобіта, археоциати та інші. Це сталось на початку фанерозою, в кембрійський період, 570 млн. років тому.

Фанеозойський еон поділяється на палеозойську групу (палеозой – РZ), мезозойську (мезозой – MZ) і кайнозойську (кайнозой – KZ).

Палеозой складається з таких періодів: кембрій, ордовик, сілур, девон, карбон (або кам’яновугільний), перм. Мезозой має три періоди: тріас, юра, крейда. Кайнозой теж має три періоди: палеогеновий, неогеновий та четвертинний або антропогеновий. Тривалість періодів приведена нижче (знизу вгору, або від найдавніших часів  до наших днів).

ДОКЕМБРІЙ:

(AR) – архейська ера – 2000 млн. років;

(PR) – протерозойська ера – 2000 млн. років.

ПАЛЕОЗОЙСЬКА ЕРА:

Є – кембрійський період – 67 млн. років;

О – ордовікський період – 66 млн. років:

S – силурійський період – 28 млн. років;

D – девонський період – 56 млн. років;

C – кам'яновугільний період – 67 млн. років;

Р – пермський період – 41 млн. років.

МЕЗОЗОЙСЬКА ЕРА:

Т – триасовий період – 37 млн. років;

І – юрський період – 71 млн. років;

К – крейдяний період – 72 млн. років.

 

КАЙНОЗОЙСЬКА ЕРА:

Р – палеогеновий період – 41 млн. років;

N – неогеновий період – 23 млн. років;

Q – четвертинний період – 1,7 млн. років.

Тут вже говорилось про те, що людина як гомо сапієнс з'явилась на Землі за 20 секунд до кінця доби, якщо за добу прийняти всю історію розвитку планети Земля. Якщо її формування як земної кулі було завершене приблизно 4,6 мрд. років тому і ми приймемо це за початок відліку доби, тобто за нуль., або 12 годин ночі, то архейська і протерозойська ери тривали від опівночі до ранку, потім увесь день і до 21 годиш вечора. І тільки тоді починається ера явного життя, того життя, котре залишило сліди перших організмів – трилобітів. Це ракоподібні істоти кількох сантиметрів завдовжки, що виникли в кембрійському періоді. Далі, біля 10 годин вечора, за дві години до кінця доби з’являються в морській воді перші види черепашок ордовіка, сілура. В девоні вже виникають перші панцирні риби, які поступово виповзають і на сушу, де з’являються перші рослини. За півтори години до кінця доби, або за 250-300 млн. років до нашого часу відбувається небачений розквіт рослинності на суші, особливо в понижених районах лагун та річкових долин. Накопичуються на планеті гігантські поклади рослинних та водоростевих залишків, які згодом перетворяться на кам’яне вугілля. Це так званий кам’яновугільний період. В зв'язку з життєдіяльністю рослин в атмосфері різко збільшується кількість кисню, що дає можливість розквітнути тваринному світу на суходолі. Вже в пермському періоді, а потім в триасі, юрі і крейді виникають гігантські звіроящери, як травоїдні, так і хижі. За двадцять хвилин до кінця доби – палеогеновий період. Гігантські звіроящери несподівано швидко зникають. Десь об одинадцятій годині ночі, за годину до кінця доби виникають перші птахоподібні – археоптерикси. За 10-20 хвилин до кінця доби з'являються перші ссавці. Але до людини ще далеко. І ось за 20 секунд – людина! Це 1,7 млн. років тому. Але цій істоті треба за ці 20 секунд ще пройти довгий шлях. Треба навчитися користуватися вогнем, винайти лук, колесо, навчитись орати землю, зробити перший горщик, виплавити метал, побудувати вітрильник, збудувати храми, двигуни, винайти електрику. Все останнє було зроблено вже за 0,002 секунди до кінця доби. Яка ж грандіозна історія Землі порівняно з життям людської цивілізації!

Для того, щоб читачеві було зрозуміло те, про що йтиметься далі, потрібно засвоїти дещо з простих геологічних понять. Платформа – це велика (тисячі кілометрів) ізометричної форми частина континенту двох'ярусної будови. Нижній ярус – це складчастий фундамент платформи, а верхній – майже горизонтально залягаючі породи верхнього ярусу. або чохла. Між нижнім і верхнім ярусами – перерва в накопичуванні порід, а також структурна незгода. Нижній ярус складений в складки і розмитий. Якщо нижній ярус складений архейськими і протерозойськими породами, то платформа називається докембрійською. Такою платформою є і Східноєвропейська платформа (мал. І ), до складу якої входить майже вся територія України. Ця платформа має форму великого трикутника, східна сторона якого проходить від Каспійського до Баренцевого моря трохи західніше Уральського хребта. Північно-західна сторона тягнеться від півострова Рибачий на півночі Кольського півострова на південний захід вдовж кордону Норвегії зі Швецією і далі до Брістольської затоки на Британських островах. Південно-західна сторона йде від Брістольської затоки на Берлін, Варшаву, південь України, північніше Азовського моря, північ Каспійського моря.

Тепер треба пояснити, що таке щит в межах платформи. Щит – це частина платформи, де нижній древній складчастий ярус виходить на поверхню. В межах щита відсутній верхній ярус або чохол. В межах Східноєвропейської платформи виділяються два щита: Балтійський та Український (мал.1).

Мал.І. Східноєвропейська платформа та кристалічні щити в межах Європи. Квадратиком показана площа, зображена на мал.2.

 

Ось чому на Україні ми зустрічаємо в відслоненнях по берегах річок, а також в штучних кар'єрах численні виходи порід докембрійського віку: граніти, гнейси, залізисті кварцити та ін. Дніпро перетинає породи щита від м. Дніпропетровська до м. Запоріжжя, де колись були численні пороги докембрійських порід, затоплених після побудови Запорізької греблі. У Дніпропетровську ці породи найпростіше побачити біля парку ім. Шевченка.

На південь від Запоріжжя платформа швидко занурюється в Причорноморську западину, а на північ – у Дніпровсько-Донецьку западину, яка тягнеться від Білорусі до Донбасу і далі в Передкавказзя. Східноєвропейська платформа в інших місцях перекрита чохлом потужністю в кілька сотень метрів, а інколи до 1,5 км, як поблизу Москви і навіть до двох десятків км, як в районі північніше Астрахані – в Прикаспійській западині.

На малюнку 1 маленьким квадратиком показана площа, яка нас цікавить в цій статті – район Середнього Придніпров'я, це Дніпропетровська і частково Запорізька області.

Сучасні методи ізотопної геохронології гірських порід дають можливість достатньо точно датувати конкретні геологічні процеси – магматизм, метаморфізм, гранітизацію. Таким чином геологи датують і вік порід, які створені в результаті цих процесів – гранітів, кристалічних сланців, мігматитів, гнейств. Це дало змогу виділити не тільки площі порід архейських (старіших за 2,6 млрд. років) і протерозойських (від 2,6 млрд. років до 1,5 млрд. років), але й виділити серед них палеархей (3,8-3,4 млрд. років), мезоархей (3,4-3,2 млрд. років), неоархей (3,2-2,6 млрд. років), а також розділити протерозой на палеопротерозой (2,6-2,0 млрд. років), мезопротерозой (2,0-1,7 млрд. років) і неопротерозой (1,7-І,5 млрд. років) в стратиграфічній схемі докембрію України. Проміжок між 1,5 млрд. років і 0,7 млрд. років, коли починається кембрій, займають породи рифея і венда, яких на Придніпров'ї не виділяють.

Таке геохронологічне датування порід Українського щита, а також вивчення контактів різних порід між собою за допомогою методів геологічної зйомки дало можливість виділити в межах середнього Придніпров’я та Західного Приазов’я декілька достатньо крупних блоків архейських порід, розділених між собою вузькими смугами більш молодих протерозойських утворень. На малюнку 2 архейські блоки позначені римськими цифрами: І – Середньопридніпровський, II – Західноприазовський і III – Ремовський.

Літологічний склад архейських порід цих блоків не зовсім подібний, як не дуже схожі й породи протерозойського віку смуг, які їх розділяють: Криворізька, Оріхово-Павлоградська та інші. З цієї причини геологи України створили для різних районів і блоків окремі стратиграфічні схеми, які корелюються між собою.

Мал.2. Схематична геологічна карта Середнього Придніпров’я.

Архейські блоки: I – Середньопридніпровський; II – Західноприазовський;

III – Ремовський.

Архей: І – аульська серія; 2 – конксько-верховцівська серія;

3 – західноприазовська серія.

Протерозой: 4 – криворізька серія /а/, гуляйпольська світа /б/;

5 – центральноприазовська серія; 6 – розломи земної кори;

7 – границі Українського щита.

 

Розглянемо стратиграфію Середньопридніпровського блоку.

ПАЛЕОАРХЕЙ

Найдавнішими породами тут є породи аульської серії, котрі розвинуті між Криворізьким та Оріхово-Павлоградським розломами. Породи аульської серії – це біотитові або роговообманкові гнейси, амфіболіти, роговообманкові кристалосланці. Інколи серед них зустрічаються гіперстен-діопсидові, діопсидові, піроксен-амфіболові кристалосланці, зрідка є прошарки магнетитових кварцитів. Геологи вважають, що ці породи є метаморфізованими вулканогенними утвореннями. Породи аульської серії зустрічаються у вигляді окремих залишків ї невеликих площин серед ультраметаморфічних утворень-мігматитів, гранодіоритів тощо. У Західноприазовському і Ремовському блоках породам аульської серії за віком відповідають породи західноприазовської серії. Це також різні кристалічні сланці та гнейси (двопіроксенові, діопсидові, гранатбіотитові), амфіболіти і прошарки магнетитових кварцитів. Цікаво, що в контактах архейських блоків (Західноприазовського і Ремовського) ми виявили наявність білих мусковітових та біотіт-мусковітових сланцюватих порід, котрі є нічим іншим, як метаморфізованою корою вивітрювання на поверхні архейських блоків. Такі самі слюдяні породи знайдені в контакті аульської серії  з більш молодою конкською свитою в Веселянському профілі.

НЕОАРХЕЙ

Ще до недавнього часу геологи України замість неоархея виділяли верхній архей, до якого відносили конксько-верхівцевську серію, до складу якої входили (знизу догори) такі світи: конкська, білозерська та тепловська. Треба мати на увазі, що "світа" є нижча за рангом товща, ніж "серія". Останнім часом геологи схильні виділяти окремо конкську і білозерську серію та тепловську товщу замість конксько-верховцевської серії. Не вдаючись в подробиці цих суперечок, ми для економії часу залишимо тут поки що стару назву всієї товщі – конксько-верховцевська серія. Утворення цієї серії користуються широким розвитком в межах Середньопридніпровського блоку. Вони складають крупні синклінальні та моноклинальні структури: Верхівцевську, Софіївську, Чортомлицьку, Сурську, Дерезоватську, Конкську, Білозерську (див. мал.2).

Конкська світа (серія} – це амфіболіти, метаспіліти, метадіабази, метапорфіріти, метакератофіри, магнетитові кварцити, сланці кварц-серицітові, двохслюдяні, амфіболітові. Потужність її досягає 4500 м. Рядом свердловин показано, що амфіболіти конкської світи залягають на метаморфізованій корі вивітрювання по гнейсах аульської серії..

Білозерська світа (серія) складається магнетитовими та безрудними кварцитами, сланцями кварц-хлорит-серіцітовими і двохслюдяними, амфіболовими. Потужність світи 2000-2500 м.

Тепловська світа (товща) складає привісьові частини синклінальних структур (Верхівцевської, Чортомлицької, Білозерської). Вона складена більшою частиною вулканогенними (андезитовими та діабазовими метапорфірітами, амфіболітами, метапікрітами, метакератофірами), а також залізистими кварцитами. Потужність світи до 500 м. В межах Західноприазовського і Ремовського блоків неоархей складений центрально-приазовською серією. В її складі в свою чергу виділяють дем'янівську та темрюцьку світи. Це перешарування слюдяних та гранатових кварцитів з графітовими, гранат-біотитовими біотитовими гнейсами при незначній ролі в їх складі  амфіболових і піроксенових гнейсів, піроксен-плагіоклазових кристалосланців, амфіболітів та піроксен-магнетитових кварцитів. Потужність серії досягає 4 км.

Архейські ультраметаморфічні утворення

Описані вище породи палео- та неоархею більшою частиною в результаті дії на них високих температур ї  тиску були метаморфізовані і ультраметаморфізовані. Вони перетворилися в мігматити діоритового та гранодіоритового складу, плагіограніти та плагіомігматити. В районах розповсюдження порід аульської серії утворилися гранітоїди так званого дніпровського комплексу. Радіологічний вік цієї групи порід дорівнює 300^±160 млн. років.

Ультраметаморфічні утворення по породах неоархею є породи так званого сурсько-токівського комплексу з віком 2600 млн. років. Серед них виділяються мікроклінові та мікроклін-плагіоклазові рівномірнозернисті та порфіробластові  граніти (токівські, вишневецькі, макромосковські та ін.), граніт-порфіри, та апліт-пегматоїдні граніти.

ПАЛЕОПРОТЕРОЗОЙ (КРИВОРОЖІЙ)

Середньопридніпровський блок на сході та заході має тектонічні межі. На сході це Оріхово-Павлоградський розлом, або структурно-тектонічна зона, а на заході – Криворізький розлом, до якого примикає зона розташування усесвітньо відомих. порід криворізької серії з їх багатющими родовищами залізних руд. Ця зона, або смуга, витягнута в субмеридіональному напрямку на 150км від м. Інгульця на півдні до м. Кременчука на півночі.

Криворізька серія складається з п'яти світ (знизу догори):

Новокриворізька світа залягає внизу на метаморфізованій корі вивітрювання архейських гранітоїдів. До її складу входять метаморфізовані вулканогенні утворення: амфіболіти. діабазові метапорфірити, амфіболітові та біотитові сланці, туфосланці. В розрізах світи зустрічаються прошарки метапісковиків, білих кварцитів, пластові тіла ультрабазитів. Потужність світи сягає 1200 м.

Схелеватська світа – амфібол-талькові та тальк-карбонатні породи, метапісковики, метаконгломерати. Вони залягають на розмитій поверхні новокриворізької світи, а там, де вона відсутня, – на розмитій поверхні архейських гранітоїдів. Потужність до 300 м.

Саксаганська світа – це продуктивна товща Криворіжжя. Складається вона залізистими кварцитами, сланцями філітовидними, кумінгтонітовими, графітовими, хлоритовими, тальковими, біотитовими. З залізистими кварцитами пов’язані поклади багатих залізних руд і кварцитів, придатних: для збагачування. Потужність до 1200м.

Гданцівська світа з перервою лежить на більш древніх світах. Характерним для її складу є велика кількість літологічних різновидів порід, різка їх доціальна зміна впродовж смуги. Тут присутні седиментаційні брекчії, метапісковики, безрудні кварцити. хлоритові та магнетит-хлоритові сланці, кварц-карбонатні породи кварц-карбонат-біотитові, кварц-карбонат-графітові сланці, доломітові мармури. Потужність світи досягає 1500 м.

Глеєватська світа завершує розріз Криворізької серії. Зустрічається вона тільки в привісьовій частині Криворізької структури і складається метаморфізованими теригенними утвореннями. Це метаконгломерати, метапісковики, метаалевроліти, сланці та амфібол-кварц-біотитові. Потужність світи не перевищує. 3500 м. Останнім часом глеєватську світу деякі геологи виносять за межі криворізької серії і ставлять її вище останньої (Мінерал. журн.-1999-21, №1).

В межах Західного Приазов’я поблизу м. Гуляйполе розташована брахісинклиналь довжиною 4-5 км при ширині 2 км, що складається (знизу догори) метапісковиками й метагравелітами, магнетитовими кварцитами, біотитовими і графіт-біотитовими сланцями. За віком ці городи відповідають Криворізьким і віднесені до гуляйпільської світи.

Породи, що заповнюють проміжки між архейськими блоками у Західному Приазов’ї (мал.2), ми схильні віднести до центральноприазовської серії палеопротерозойського віку. До цього висновку ми прийшли після власних геологічних зйомок в регіоні в 70-х роках, що й показано на мал.2. Це графітові, гранат-біотитові та біотитові гнейси при незначній ролі амфіболових і піроксенових гнейсів, амфіболітів і піроксен-магнетитових кварцитів. Потужність світи коливається від 1700 до 2100 м.

.Треба мати на увазі, що побудова регіональної стратиграфічної шкали докембрію є надто трудомісткою і кропіткою роботою кількох поколінь українських геологів. Для цього використовувалися різноманітні критерії, головними з яких є такі (Щербак, Єсипчук, 1983):

ЛІТОЛОГО-СТРАТИГРАФІЧНІ. Вони включають, перш за все, вивчення реальних геологічних ресурсів, характеру нашарування, послідовності порід, наявності ритмів, переривів і таке інше. Використання цих критеріїв дозволяє виявити характерні типи порід і їх сполучень, характер їх природних відносин, їх стратиграфічні межі.

СТРУКТУРНО-ПЕТРОЛОГІЧНІ. Включають вивчення структурних особливостей геологічних тіл та їх сполучень, структурних взаємовідносин між собою порід різного складу та генезису. Дозволяють виявити черговість виникнення складчастих та розривних деформацій, встановити первинну послідовність нашарування.

ІЗОТОПНО-ГЕОХРОНОЛОГІЧНІ. Вони полягають в датуванні конкретних процесів (магматизму, метаморфізму, гранітизації), виявленню нижніх та верхніх меж світ і серій, а також кореляції просторово розрізнених, часто формаційно несхожих стратиграфічних підрозділів.

Для застосування цих критеріїв геологи користуються у своїй праці принципами, які були вироблені протягом кількох століть видатними дослідниками світу. Це такі принципи:

І. Принцип послідовності утворення геологічних тіл.

2. Принцип об'єктивної реальності і неповторності стратиграфічних підрозділів.

3. Принцип біостратиграфічного розчленування і кореляції.

4. Принцип вікової міграції меж геологічних тіл.

5. Принцип неповності геологічного літопису.

6. Принцип дуалізму стратиграфічної класифікації.

Таким чином, ми бачимо, що геологія є наукою чудовою, що постійно вдосконалюється, живе і розвивається, і тут я показав лише краплинку з океану знань, які були відкриті геологами на Придніпров’ї.

 

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО

 

СТЕПИ  УКРАЇНИ

Україна – це степ,

степ – це Україна.

 

Що таке степ? Природна зона помірних широт. Безмежна рівнина, вкрита густою травою. Степ – тип рослинності, що об'єднує трав'яні угрупування, в складі яких переважають ксерофіти (посухостійкі рослини), такі як ковила, типчак, житняк, келерій, тонконіг, степова осока, метелиця, зубровка (чаполоч) і багато інших трав'яних рослин. Серед трав багато квіткових рослин, які прикрашають землю: польові айстри, волошки, будяки, буркун, алтей, гіацинти, сокирки, дзвіночки, астрагал, звіробій, материнка, шавлія, польові півники (тюльпани), деревій, білі і жовті ромашки та безліч інших. Із кущових рослин по балках і ярах – шипшина, терен, глід, жостір, барбарис, ліщина, калина, крушина.

В давні часи степ був основним багатством і джерелом існування для багатьох поколінь наших предків-слов'ян. Степ годував величезні табуни худоби. Люди жили в степу не лише із землеробства і тваринництва, а й з рибальства, полювання та бджільництва. В ріках було стільки риби, що під час нересту в невеликих ріках і рукавах Дніпра вона не вміщувалась у воді і витискувалась на берег. А дичини в степах було так багато, що дрохви і стрепети, стаєю злітаючи з землі, закривали сонце.

Скільки відбулось великих подій на тобі і за тебе, степе! Ти був колискою наших предків слов'ян. Ти став місцем вольниці непокірних сміливців. В низинах твоєї ріки Славути виникли перші козацькі січі, які відіграли велику роль у створенні нашої нації.

Твої багатства, степе, незмірні і незчислимі!

Ти не збіднів, старий, сивий степе, і в наш час. Не шепоче на тобі шокова трава – тирса. Шелестять золотаві хліба. Не бродять табуни диких коней тарпанів – замість них пасуться коні чистокровних порід. Не бігають сайгаки та джейрани – пасуться мільйонні отари тонкорунних овець-мериносів.

Весною ти, наш степе, у рожевім цвіту яблунь і персиків, у білім цвіту вишень, черешень, абрикос, груш і слив. Обплітають тебе сотень сортів виноградники – від найраніших до найпізніших у визріванні. Ти змінився, але не збіднів, наш сивий степе. Ти був, є і будеш найважливішим джерелом людського багатства. Хвала тобі, наш Степе! Це про тебе козацький нащадок Микола Гоголь у властивій йому літературній манері сказав: "Дідько вас бери, степи, які ви хороші!"

Твоїй безмежній широчіні немає ні кінця, ні краю. Десь в імлистій далечіні степ не кінчається, а переходить в небо. Сріблясто-сиві хвилі трав і яскраві квіти між ними в далечині зливаються в одне суцільне сиво-блакитне полотно, що сходиться з небом. То на нерівній, а особливо в гірській, місцевості горизонт підходить близько до тебе, і небо різко відокремлюється від землі. В степу немає тієї межі.

В степу земна поверхня така рівна, а горизонт так далеко, що різність фарб зникає – і колір неба, і далечінь горизонту одинакові. Будеш йти та йти, а степовій рівнині, здається, ніколи не буде ні кінця, ні краю. Бо вона поступово переходить в небо, зливаючись з ним.

Коли ж оглянешся близько навколо себе, не можеш відірвати очей від привабливої яскраво-барвної палітри степу. Сивими хвилями хитається ковила. І, мов бризки серед сиво-срібного, шовковистого її колосся, зринають і знов потопають мільйони квітів.

Трави і квіти такі різноманітні і різнобарвні, що їх не вбереш очима. Яскраво-червоними голівками гойдаються польові маки, рожевіють і біліють на високих стебельцях айстри, синіють волошки, біліють кашки і ромашки, виблискують золотистим відливом жовті, білі і рожеві безсмертники. Все це духмяне різнобарв'я і різновиддя зринає і потопає у хвилях трав. А в траві, на землі і в повітрі бринить, дзвенить, гуде і вирує життя. Бджоли, метелики, коники і безліч інших комах, всяк на свій мотив, славлять своє буття. Високо в повітрі переливається тисячоголосий спів пташок.

Не можна словесно передати все, що в степу бачиш, чуєш, вдихаєш. На земля і в повітрі стільки музичних звуків, що їх не здатен охопити наш слух. Аромати такі ніжні, терпкі, гострі – і такі різноманітні, як кольори рослин.

Багатий! Прекрасний! Чарівний наш Степ!

 

 

ВЕСНЯНИЙ  СТЕП  НАШОГО КРАЮ

 

Сонце з кожним днем підіймається все вище і вище. Із стріх падають великі краплини. Дзвінко дзюрчать невеликі струмочки по сніговій ковдрі. Сніг посірів, став крихким і розсипчастим. В місцях, де частіше пригріває сонечко, утворюються чорні плями проталин. Повітря насичене парою і якимось своєрідним запахом весни.

Ще декілька сонячних днів – і сніг залишиться лише на північних схилах бугрів, в балках та ярах. На узліссі та прогрітих сонцем схилах балок і бугрів з'являються перші квіти – проліски. З кожним днем теплішає. На деревах помітно набрякають бруньки, кора поступово набуває зеленуватого кольору. В степу з'являються перші квіти – цибулькові.

На чорних проталинах серед ледве помітної зелені трави манять зір світлоблакитні гіацинти, такі ніжні і легкі для зору. Їх листочки, пелюсточки, стебельця такі ніжні і тендітні, що, здається, ось-ось зламаються від найменшого подиху вітру. Зриваєш ці перші весняні квіти і в букетику з жовтими тюльпанами підносиш, щоб понюхати, але вони не пахнуть. Ще не досить тепла, щоб вони виділяли аромати. Ці квіти нагадують квіти тундри – яскраві, але без запаху.

Квітень...

Місяць повного пробудження весни. Місяць цвітіння. Вийдеш у степ і відчуваєш, як парує нагріта сонячними променями земля. В повітрі ледь-ледь вловимі перші запахи квітів і трав. Цвітуть сади, і від того цвіту все навколо біліє.

Серед зеленіючих трав можна знайти запашну шавлію і тмин, астрагал і лапчатку. З кожним днем з'являється все більше квітів. Поступово землю вкриває зелений килим.

Травень...

Місяць повного розквіту квітів і буйства трав. Все суціль вкривається зеленим килимом. Повітря бринить від веселого гудіння бджіл, що поспішають взяти з квіточок багатий нектар. Вони перелітають з квітки на квітку, з дерева на дерево, наповнюючи повітря легким, мелодійним дзижчанням.

Повітря напоєне терпким і міцним ароматом степових квітів і трав.

Серед зеленого килиму зринають і потопають яскраві польові ромашки і волошки, фіалки червоні та жовті дзвіночки, пухнасті кульбаби і шавлія, польові півники з різнокольоровими пелюстками. Яскраво-жовтим красивим букетом розцвів кущ барбарису, а поруч, немов білий від снігу стіжок сіна, цвіте глід. Розквітло все, і степ – безмежне різнобарвне море.

Червень...

Місяць дозрівання квітів і трав. Сонце підіймається все вище і вище, посилаючи на землю найбільше тепла. На початку цього місяця рослинність досягає своєї кульмінації.

В цей час цвіте тирса – шовкова трава. Її сиве пір'я, зливаючись докупи, утворює неосяжне, молочно-біле море, могутні хвилі якого коливаються від найменшого подиху вітру. Хвиля йде за хвилею. Так на морі після бурі хвилі викидають на запінені гребені вирвані з корінням водорості. І так серед білизни тирси то тут, то там зринають яскраві кольори маків, айстр, волошок, ромашок, деревію, фіалки, дзвіночків, півників, будяків, дроку, буркуну, алтею. Все це – червоне, біле, рожеве й блакитне, синє й жовте – переливається і коливається на сиво-блакитно-білих хвилях тирси, створюючи своєрідну і дивночарівну картину степу.

Кипить, вирує життя. Кожне створіння по-своєму хвалить велич природи. В повітрі безугаву звучить дзвінка пісня невидимого жайворонка. Здається, саме повітря дзвенить, бринить тисячами натягнутих струн, що виводять свої чудові пісні-мелодії. Довго водиш по небу очима, до болю напружуючи зір, і, нарешті, у мерехтливій блакиті неба знаходиш невеличку чорну цяточку. Поступово з неї вимальовується контур, крильця, а потім і весь виконавець пісні – жайворонок. Здається, він не тріпотить крильцями, а, прив'язаний до чогось невидимою мотузкою, висить так, нерухомий, посилаючи свою пісню на землю. Придивившись, помічаєш ледь-ледь помітне тріпотіння крилець, яке зливається з мерехтінням блакитного повітря. Розгледівши одного жайворонка, тут же знаходиш другого, третього і безліч їх в небесно-блакитній височині. І, здається, це не жайворонки, а сам степ співає, саме повітря дзвенить у тріпотінні.

Дивна і велична картина степу в цей час. Хочеться лягти на м'який, такий свіжий і прохолодно-теплий килим із трав і лежати до безкінечності, слухаючи життя степу, вдихаючи міцне, напоєне пахощами степове повітря.

А в повітрі, в траві, на землі буяє життя. Стрекочуть, цвірінчать коники, гудуть джмелі, дзижчать оси, пурхають різнокольорові метелики, плигають, бігають, повзають різні жучки і комахи.

Ось пронизливо свиснув ховрах, попереджуючи своїх сусідів про небезпеку. Свиснув і одразу сховався в нору.

Високо в небі ширяє орел, описуючи кола без помаху крил, а внизу шугають швидкі шуліки, визираючи на землі здобич. Ось шуліка каменем падає на землю і миттєво злітає, тримаючи в своїх пазурах польову мишку.

В чагарниках, заростях ярів та балок воркують горлиці, дудукають одуди, кують зозулі, свистять інші пернаті. Інколи дорогу перебіжить заєць, недалеко від дороги стане на задніх лапах стовпчиком і озирається навколо вирячкуватими очима – зачудовано і з подивом на все навкруги і на людину, яку вперше зустрів у своєму степу.

З різким посвистом пурхне з-під ніг перепел чи куропатка, і різке "фр-р-р-р" ще довго шумить у вухах. І знов – непорушна тишина степу. І тільки шовкова трава тирса-ковила коливається казковими хвилями від найменшого подиху повітря.

Чарівний і вечірній степ. Спекотний день змінюється прохолодно-лагідним вечором.

Гудуть хрущі, тонко і дзвінко виводять свою мелодію вечірні комахи і жучки. А в кущах і садах, перекриваючи всі інші звуки, дзвінкоголосо тьохкає соловейко. Його голосна і чиста пісня захоплює своєю ніжністю і переливами.

Спалахують світлячки. Наступає прохолодна ніч. На траву падає роса.

Дмитро Іванович Яворницький, закоханий у свій степ, природу і історію свого краю, у свій народ і вітчизну, писав так:

"Під час моїх блукань по степу багато пережив і щасливих, і радісних днів.

Яка це краса, яка велич і яка чарівність – безмежний степ напровесні, коли він вкритий яскравою зеленню, увесь залитий сяйливим промінням вранішнього сонця, наповнений цілим світом живих істот, які вітають прихід нового дня, степ зволожений свіжою росою, з духмяними пахощами найнеможливіших квітів!

А яке величезне, незбагненне і невимовне задоволення від ночівлі в чистому степу або десь у широкій розлогій балці, на щойно скошеній траві, коли ви, лежачи голічерва і спрямувавши очі в безкрайню далечінь неба, милуєтесь ніжним полиском зірок, вслухаєтесь у протяжне пирхання та жування ваших коней, що стоять біля брички, і потім поволі, ледь-ледь починаєте дрімати, плутаючи сон з дійсністю, і зрештою впадаєте в цілковите забуття".

Пройшли роки, і в степах, як і у всій природі, сталися великі зміни. Змінилися флора і фауна, деякі їх види зникли назавжди. Тридцять років тому я у своїй балці "Вила" збирав звіробій, астрагал, материнку, дев'ясил, дягіль, братки, проліски та інші рослини. Тепер їх немає.

Нині цілинні степи залишилися лише в заповідниках. На півдні – степовий заповідник Асканія Нова площею 33403 га. На відміну від інших степів, покраєних балками та ярами, його поверхня рівна, мов стіл. Вода не розмиває поверхневі шари грунтів. На цій плоскій рівнині трапляються неглибокі блюдцеподібні зниження – поди. В дощове літо в них утворюються зелені острівки-оази вологолюбивих рослин – очерету, лепехи, осоки, ромашки та інших. 87 видів степових трав складають основу цих степів з переваженням ксерофітів.

На півночі України, в Сумській області збереглася Михайлівська цілина – ділянка цілинного степу з еталоном чорнозему.

На сході, в Новоазовському районі Донецької області цілину репрезентує Хомутовський степ. В інших місцевостях цілина збереглася лише невеликими шматками та по балках і на галявинах лісів.

Заповідні степи є еталонами типових чорноземів. Сюди приїжджають вчені усього світу, щоб подивитися на це багатство природи.

Збережемо ж хоч залишки правічної природи – свідки життя і діянь наших предків!

 

Душа відлетіла за пороги...

 

Не стало останнього лоцмана Дніпра Григорія Омельченка. На 92-му році життя перестало битися серце людини, яка до останнього вболівала за долю України, її майбутнє. Про це свідчать і два останні його листи до редакції, відправлені незадовго до смерті. Один з них він назвав “Не упустіть свій шанс”, в якому писав, що доля України залежить від волевиявлення народу.

Григорій Омельченко народився 22 січня 1911 року в Лоцманській Кам’янці під Катеринославом у родині, де здавна лоцманували і батько, і дід, і прадід... Застав пороги і юний Григорій – йому був 21 рік, коли піднявся рівень води і Дніпро покрив віковічні брили. Але він пройшов замолоду випробування грізними порогами. Цей досвід знадобився йому в майбутньому, коли довелося долати різні життєві випробування.

Учасник бойових дій, він пройшов війну від початку докінця. Був офіцером-артилеристом, отримав контузію, через що на старість зовсім втратив слух. А по війні, коли повернувся до свого мирного фаху – педагога, воював з неправдою. У 1946-му році подав свій голос на захист дітей, які мерли від голоду. За це був запроторений у далекосхідні табори, де й відбув свою семирічку. З ГУЛАГу вийшов у 1954-му. Лише через сім років йому дозволили повернутися до свого фаху. Виховував у дітях любов до рідної землі, доброту, душевну щедрість.

У 1989 році в “Зорі” з’явився уривок з його спогадів, а через кілька років вони побачили світ окремим виданням. У 1994-му в Лоц-Кам’янці відкрився створений Григорієм Омельченком унікальний музей лоцманства. За це, а також за свої спогади про лоцманів був удостоєний звання лауреата премії імені Дмитра Яворницького.

І весь цей час лунав його неспокійний голос.

Мені здавалося, старий лоцман до кінця залишався великою дитиною, ідеалістом, який не змирився з неправдою, лукавством, нещирістю. Жити по совісті, бути чесним передусім із собою – ось уроки життя, які виносили всі, хто спілкувався з цією непересічною людиною. Він був патріархом не лише за віком, його слово було вагомим і значним. Він певною мірою поєднував епохи, був містком між минулим і майбутнім. Григорій Микитович знав Яворницького, і, здавалося, що й ми знали ”козацького батька”. У міцному потиску його руки було щось від запорозької міці.

І ось цієї людини не стало... Пухом йому земля.

Микола Чабан.

 

Бібліографія

Геологія Придніпров’я

Історія геологічних досліджень краю

Геологічні пам’ятки

 

1. Пигулевский П.И., Берзенин Б.З. Геолого-геофизическая модель Орехово-Павлоградской шовной зоны // Вопросы теории и практики геологической интерпретации гравитационных, магнитных и электрических полей: Материалы 27-й сессии Междунар. семинара им. Д.Г. Успенского / Под ред. В.Н. Страхова. – М.: ОИФЗ РАН, 2000. – С. 143-145.

 

2. Гончаров А.И., Евтехов В.Д. Яшмоиды Глееватского месторождения как один из видов камнесамоцветного сырья Криворожского бассейна // Матеріали I Міжнародної конференції “Коштовне і декоративне каміння”. Київ, 2-5 квітня 1999 р. – К., 1999. – С. 62.

 

3. Богданович В.В., Богданович Е.М. Лито-генетическая зарактеристика караганских отложений Никопольского бассейна // Вісник Дніпропетр. ун-ту. Геологія та географія. Вип.. 1. – Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1998. – С. 24-31.

 

4. Дудник Н.Ф. и др. Хлориты метавулканитов Сурской структуры (золотопроявление Балка Золотая) / Н.Ф. Дудник, В.Н. Иванов, Ж.М. Балла // Вісник Дніпропетр. ун-ту. Геологія та географія. Вип. 1. – Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1998. – С. 14-19.

 

5. Ильвицкий М.М. Геохимия золота рудопроявлений Сурской структуры // Вісник Дніпропетр. ун-ту. Геологія та географія. Вип. 1. – Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1998. – С. 10-14.

 

6. Манюк В.В. До проблеми відновлення фізико-географічних умов седиментогенезу в палеогенових басейнах Середнього Придніпров’я // Вісник ДДУ. Геологія, географія. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1998. – С. 57-62.

 

7. Пикареня Д.С. Серебряная минерализация в породах Белозерской серии одноименной зеленокаменнойструктуры // Вісник Дніпропетр. ун-ту. Геологія та географія. Вип. 1. – Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1998. – С. 19-23.

 

8. Приходько Н.А. Спектроаналитическое исследование пород и минералов рудопроявления Балка Золотая // Вісник Дніпропетр. ун-ту. Геологія та географія. Вип. 1. – Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1998. – С. 61-65.

 

9. Барг І.М. Нариси геологічної історії Дніпропетровщини. – Дніпропетровськ: ТзОВ “Альфа” НМОП І, 1997. – 148 с.

 

10. Евтехов В.Д., Харитонов В.Н. Этапы формирования скандий-ванадиевого оруденения в породах железисто-кремнистой формации Северного района Кривбасса: Тези доповідей міжнар. конф. “Глибинна будова літосфери та нетрадиційне використання надр Землі”, Київ, 14-18 травня, 1996. – К., 1996. – С.152.

 

11. Меддахи Р. Минералогия тальк-содежащих сланцев Криворожского бассейна. Автореф. канд. дис. – Львов: Львов. госуниверситет, 1996. – 17 с.

 

12. Літологічні типи кори звітрювання на ділянці Балка Золота // Проблеми геологічної науки та освіти в Україні. – Львів, 1995. – С. 221-222.

 

13. Бобров А.Б. Геологическая позиция промышленных типов золотого оруденения в зеленокаменных поясах Украинского щита // Критерии поисков и перспективы промышленной золотоносности Украины: Труды II Межведом. совещания. – К., 1993. – С. 135-141.

 

14. Государственная геологическая карта Криворожского горнорудного района. Объяснительная записка. – К.: Госкомгеология Украины, 1992. – 220 с.

 

15. Евтехов В.Д. Генетическая и прикладная минералогия натриевых метасоматитов железисто-кремнистых формаций Украинского щита (по природным и экспериментальным данным) // Автореф. докт. дис. – Львов: ЛГУ, 1992. – 38 с.

 

16. Железисто-кремнистые формации докембрия Европейской части СССР. Метаморфизм. – К.: Наук. думка, 1989. – 148 с.

 

17. Евтехов В.Д. и др. Зональность натриевых метасоматитов в железистых кварцитах Северного Криворожья // Очерки физико-химической петрологии. – М.: Наука, 1988. – № 5. – С.17-37.

 

18. Новые местонахождения мандрыковских слоев в районе Днепропетровска и их палеонтологическая характеристика // Стратиграфия кайнозоя и Крыма. Вып.2. – Днепропетровск: ДГУ, 1987. – С. 40-48.

 

19. Стефанский В.Л. К изучению фауны моллюсков мандрыковских слоев Чаплинского гранитного карьера (г. Днепропетровск) // Биостратиграфия, палеонтология осадочного чехла Украины. – К.: Наук. думка. – 1987. – С. 160-162.

 

20. Монахов В.С. Метасоматическая зональность Сурской синклинали. – К.: Наук. думка, 1986. – 190 с.

 

21. Монахов В.С. Метасоматическая зональность Сурской структуры. – К.: Наук. думка, 1985. – 192 с.

 

22. Суярко В.Г. Методические рекомендации по применению гидрогеохимического метода поисков скрытого оруденения в Донбассе и Донецко-Днепровской впадине. – Симферополь: ИМР Мингео УССР, 1985. – 92 с.

 

23. Гранитоидные формации Украинского щита. – К.: Наук. Думка, 1984. – 192 с.

 

24.Трощенко В.Н. Индикаторное значение термолюминесценции кварца в решении вопросов генезиса и геологи продуктивной толщи Кривбасса // Мінералогия рудных месторождений Украины. – К.: ИГФМ АН УССР, 1984. – С. 84.

 

25. Гаева Н.М., Гаев И.А. О типоморфизме самородного золота из докембрия Среднего Приднепровья // Минералогические критерии поисков редких и цветных металлов в пределах Украинского щита. – К.: Наук. думка, 1977. – С. 6-11.

 

26. Минералогия Криворожского бассейна. – К.: Наук. думка, 1977. – 544 с.

 

27. Веклич М.Ф., Сирено Н.А. Плиоцен и плейстоцен левобережья Нижнего Днепра и равнинного Крыма. – К.: Наук. думка, 1976. – 186 с.

 

28. Романюк А.Ф. Про йодо-бромні води палеозойських відкладів Дніпровсько-Донецької западини // Геологія і геохімія горючих копалин. Респ. міжвід. зб. Вип. 33. – 1973. – С.37-40.

 

29. Кучеренко Т.М., Соколовская Х.В. Палеография Западного Донбасса в раннекаменноугольную эпоху // Известия Днепропетровского отдела географического общества Украины. Вып. 2. Сб. научн. работ. – Днепропетровск, 1972. – С.59-64.

 

30. К вопросу исследования морфологической структуры ландшафта Днепропетровской области // Природные и трудовые ресурсы Левобережной Украины и их использование. – М.: Недра, 1971. – С.166-168.

 

31. Половко Н.И. Баланс веществ при образовании щелочных метасоматитов Криворожско-Кременчуцкой зоны. – К.: Наук. думка, 1970. –139 с.

 

32. Путівник екскурсії по Криворізькому залізорудному басейну. До міжнар. симпозіуму з геології та генезису докембрійських залізо-марганцевих формацій та рудних родовищ. – К.: Наукова думка, 1970. – 41 с.

 

33. Багатство надр України. Розвиток геологорозвідувальної справи за роки Радянської влади. – К.: Наукова думка, 1968. – 352 с.

            Геологорозвідувальні роботи на території області – С. 12-14,16,17, 37, 38, 45, 46, 50, 56, 62,67, 73, 89, 92, 95, 100-103, 107, 109, 110, 114, 115, 117, 118, 119, 123, 125, 126, 138, 142-144, 149, 155, 157, 164, 165, 169, 170, 172, 176, 179, 181, 184, 186-189, 192, 203, 213, 228, 237, 238, 256, 257, 312, 313, 315, 316, 319, 322, 329,331, 334-336.

 

34. Веклич М.Ф. Стратиграфия лессовой формации Украины и соседних стран. – К.: Наук. думка, 1968. – 238 с.

 

35. Казак В.М. О требованиях к разведанности месторождений богатых железных руд Кривого Рога. Сб. научн. трудов (Научно-исслед. горноруд. ин-т). Вып. 8. – 1965. – С. 239-254.

 

36. Селектор С.М. Эксплуатационная разведка и некоторые вопросы рудничной геологии железорудных месторождений Кривого Рога. – М.: Госгеолтехиздат, 1963. – 140 с.

 

37. Геология криворожских железорудных месторождений. Т.1. Общие вопросы геологии Кривбасса. Геологическое строение и железные руды месторождений рудников “Ингулец”, Рахмановского и им. Ильича. – К.: Изд-во АН УССР, 1962. – 484 с., ил.

 

38. Геология криворожских железорудных месторождений. Т.2. Геологическое строение и железные руды месторождений им. Дзержинского, им. Кирова, им. К. Либкнехта, “Большевик”, им. Фрунзе, им. XX партсъезда, им. Красной гвардии, им. Ленина. – К.: Изд-во АН УССР, 1962. – 566 с., 5 л. табл., схема.

 

39. Соловйова Ф.І. Мінералогічна характеристика мідної мінералізації з мігматитів Криворізького району. Труди.(Ін-т геолог. наук УРСР). Вип 16. – 1962. – С.5-21.(Сер. петрографії, мінералогії і геохімії).

 

40. Кобзар В.М., Кучер В.М. Мікрогнейси північного Криворіжжя та їх стратиграфічне положення. Труди.(Ін-т геолог. наук УРСР). Вип 16. – 1962. – С.22-33. (Сер. петрографії, мінералогії і геохімії).

 

41. Елисеев Н.А., Никольский А.П., Кущев В.Г. Метасоматиты Криворожского рудного пояса: Труды ЛАГЕД АН СССР. – М.-Л.: Изд. АН СССР, 1961. – Вып. 13. – 204 с.

 

42. Вопросы геологии и минералогии осадочных формаций Украинской ССР. Сб. работ научн.-исслед. Ин-та геологии. – Днепропетровск, 1960. – 178 с.

 

43. Сафронов Л.И. Лессовые отложения Днепропетровской области и их применения в промышленности // Труды Днепропетров. сельскохоз. ин-та. – 1960. – Т.8. – С. 59-75.

 

44. Стригін О.І. Характер залежності гідротермально-метасоматичного парагенезису мінералів від складу вихідних порід при альбітизації порід Криворізької серії // Матеріали з мінералогії України. – К.: Вид-во АН УССР, 1960. – Вип. 6. – С. 117-127.

 

45. Белевцев Я.Н. Геология Криворожского бассейна за 40 лет Советской власти. Сб. научн. трудов. – 1959. – № 2. – С. 7-24.

 

46. Мінералогія і геологія залізорудних родовищ Української РСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. – 136 с.

 

47. Лапко М. Дніпропетровський економічний адміністративний район. – Дніпропетровськ, 1959. – 108 с.

 

48. Шостак А.Г. Геологическое строение Криворожского железорудного бассейна // Разработка железорудных залежей в Криворожском бассейне. – М.: Металлургиздат, 1959. – С. 7-29.

 

49. Алымов Д.Ф. Геологическое строение и история геологического развития Приднепровского каменноугольного района Западного Донбасса // Известия Днепропетровского ордена Трудового Красного Знамени горного института им. Артема. Т. XXI.М.: Углетехиздат, 1957. – С. 19-34.

 

50. Геологічне минуле історії області // Лапко В.М. Дніпропетровська область: Географічний нарис. – К.: Рад. школа, 1957. – С.7-10.

 

51. Геологическое строение и железные руды Криворожского бассейна / Под ред. Я. Н. Белевцева. – М.: Госгеолтехиздат, 1957. – 280 с.

 

52. Горошников. Б.И. Геологическая структура южной части Саксаганской железорудной полосы Кривого Рога. Автореф. дис. на соискание учен. степени канд. геол.-минерал. наук. – К., 1956. – 12 с. (М-во высш. образования УССР. Киев. ун-т им. Т.Г. Шевченко).

 

53. Крутиховская З.А. Вопросы методики геофизических исследований с целью поисков богатых руд криворожского типа: Труды ин-та геол. наук.Вып. 1. – 1956. – С. 75-87. (Сер. геофизика).

 

54. Малахов Г.М. До історії відкриття і вивчення залізорудних родовищ Криворізького басейну // Нариси з історії техніки. Вип. 3. – К., 1956. – С. 68-74.

 

55. Геология и генезис руд Криворожского железорудного бассейна (Труды совещания). – К.: Вид-во Акад. наук УССР, 1955. – 283 с.

 

56. Каниболоцкий П.М. Петрогенезис пород и руд Криворожского бассейна. – Черновцы: Изд. АН УССР, 1946. – 312 с.

 

57. Белевцев Я.Н. Поисковые критерии железных руд магнитных аномалий (применительно к различным районам Кривого Рога). Вып.4. – К., 1954. – 44 с. (Сер. петрографии, минералогии и геохимии).

 

58. Алексеев А.К., Половинкина Ю.И. Геологическая съемка Криворожья в масштабе 1: 126000. Описание листа XXVII- II (сс. Новгородка, Братолюбовка, Петрово, Устиновка и станция Долинская). – Л.-М.: Геологоразведиздат, 1933. – 113.с.

 

59. Крокос В.И. Четвертичная серия Днепропетровского района // Путеводитель экскурсии второй четвертичной геологической конференции. – Л.-М., 1932.

 

60. Саваренский Ф.П. Четвертичные отложения в районе Днепростроя // Путеводитель экскурсии второй четвертичной геологической конференции. – Л.-М., 1932.

 

61. Свитальский Н.И., Фукс Э.К., Половинкина Ю.И. и др. Железорудное месторождение Кривого Рога. – М.-Л.: Госгеолиздат, 1932. – 284 с.

 

62. Лещенко І. Коротка характеристика скель м. Дніпропетровська, як пам’ятки природи // Охороняймо природу. – 1930. – 43 с.

 

63. Крокос В.І. Матеріали до характеристики четвертинних покладів східної та південної України. Матеріали дослідження ґрунтів України. Вип. 5. – Харків, 1927.

 

64. Танатар И.И. Геологический очерк месторождений марганцевих руд Никопольского и Криворожского бассейнов // Руда.: Научно-технич. сб. по Криворожскому и Никопольскому районам. Ч.1. – Харьков: Горняк, 1922. – С. 94-111.

 

65. Домгер В. Геологическое исследование Южной России в 1881-1884. Геология Екатеринославщины. Издание трудов геологического института. Вып. XX. №1. – 1920.

 

66. Подосинников Н. Геологическая экскурсия по Екатеринославской губернии. – Екатеринослав, 1916.

 

67. Гуськов В. Отчет о командировке на II съезд деятелей по практической геологии и разведочному делу. – Екатеринослав: Типография губерн. земства, 1912. – 21 с.

 

68. Михальский А.С. О некоторых основных вопросах геологии Кривого Рога. Труды геологического комитета. Т.32. – 1908.

 

69. Лаврский А.В. Геологический очерк Екатеринославской губернии // Сб. статей Екатеринослав. научн. общества по изучению края. – Екатеринослав, 1905. – С.1-75.

 

70. Материалы по геологии третичных отложений Криворожского района / А.Фаас. – Спб, 1904. – 140 с., табл. (Труды геологич. комитета. Вып. 10.).

 

*  *  *

71. Баранов П.Н. и др. Декоративные разновидности джеспилитов Горишне-Плавнинского и Лавриковского месторождений / П.Н. Баранов, Р.Б. Камков, Ю.Т. Хоменко // Наук. вісник НГАУ. – 2001. – № 5. – С. 59-60.

 

72. Баранов П.Н. и др. Новый украинский ювелирный камень – нефелиновый «кошачий глаз» // Наук. вісник НГАУ. – 2001. – № 5. – С. 53-54.

 

73. Дудник Н.Ф. и др. Типоморфные особенности хлоритов из рудных зон Сергеевского месторождения (Среднее Приднепровье) // Наук. вісник НГАУ. – 2001. – № 5. – С. 88-89.

 

74. Евтехов В.Д., Меньшиков Д.М. Технологическая минералогия окварцованных железистых кварцитов Первомайского месторождения // Наук. вісник НГАУ. – 2001. – № 5. – С. 50-51.

 

75. Евтехова А.В. Альпийское минералообразование в железистых породах Криворожского бассейна // Наук. вісник НГАУ. – 2001. – № 5. – С. 52-53.

 

76. Калинин В.И. и др. К проблеме поисков алмазов в Среднем Приднепровье (глубинное физико-тектоническое районирование) / В.И.Калинин, П.И.Пигулевский, С.А. Слободянюк // Наук вісник НГАУ. – 2001. – № 4. – С.108-109.

 

77. Кічурчак В.М. Структура та зональність Шевченківського рідкіснометалевого родовища // Наук. вісник НГАУ. – 2001. – № 4. – С. 61-62.

 

78. Малиновский А.К., Берзенин Б.З. Прогноз золоторудной минерализации в Верховцевско й и Сурской золоторудных структурах //  Наук. вісник НГАУ. – 2001. – № 5. – С. 57-58.

 

79. Манюк В.В. Особливості геологічної будови Рибальського кар’єру // Наук. вісник НГАУ. – 2001. – № 5. – С. 62-63.

 

80. Музыка В.В. Морфологмческие особенности зоны северного краевого разлома юго-остока ДДВ по геофизическим данным // Наук. вісник НГАУ. – 2001. – № 4. – С. 94-95.

 

81. Письменна О.А. Загальні особливості будови і складу графітвмісної товщі Західно-Інгулецької міжблокової зони Українського щита // Наук. вісник НГАУ. – 2001. – № 5. – С. 63-64.

 

82. Плотников А.В. Фрактальная модель определения рациональных параметров сети скважин эксплуатационной разведки на месторождениях железистых кварцитов // Наук. вісник НГАУ. – 2001. – № 5. – С. 51-52.

 

83. Свистун А.К. Краткий обзор геофизических исследований, выполненных Днепропетровской экспедицией «Днепрогеофизика» в Днепровско-Донецкой впадине // Наук. вісник НГАУ. – 2001. – № 4. – С. 92-93.

 

84. Смірнова Г.Я. та ін. Деякі риси топомінералогії сульфідів залізорудної товщі Інгулецького родовища Криворізького басейну / Г.Я. Смірнова, В.Д. Євтєхов, О.Т. Мачадо // Наук. вісник НГАУ. – 2001. – № 4. – С. 88.

 

85. Тяпкин О.К. К созданию среднемасштабной экотектонической основы по геолого- геофизическим данным // Наук. вісник НГАУ. – 2001. – № 5. – С. 32-33.

 

86. Богданович В.В. К палеографии Днепропетровского горизонта (средний сармат) Никопольского марганцеворудного бассейна // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 3. – С. 36-37.

 

87. Гончаров А.И., Евтехов В.Д. Рибекит-содержащий кварц гидротермальных жил Глееватского месторождения – один из видов самоцветного сырья Криворожского бассейна // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 11.

 

88. Дыщук М.Ю. Геолого-структурные особенности золотого оруденения Сергеевского месторождения // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 14-15.

 

89. Євтєхов Є.В. Корисні копалини залізо-вмісних розрізів Ганнівського родовища та родовища шахти ім. Леніна як показник їх історико-геологічних особливостей / В.Д. Євтєхов, М.І.Мумряк, В.М. Харитонов // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 15-16.

 

90. Євтєхов В.Д. та ін. Рибекіт Криворізького басейну як основний мінеральній пігмент // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 26-27.

 

91. Иванов В.Н. О самородном золоте Сергеевского месторождения // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 3. – С. 9-10.

 

92. Ильвицкий М.М. и др. Кристалломорфология и микроэлементный состав пиритов из рудопроявлений Среднего Приднепровья // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 3. – С. 41-43.

 

93. Каталенец А.И. Некоторые закономерновти развития оруденения золота  в докембрийских структурах // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 3. – С. 40-41.

 

94. Ковальчук Л.Н. Деякі риси геології і прикладної мінералогії Ганнівського родовища абразивного гранату // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 18-19.

 

95. Козарь Н.А. и др. К вопросу геолого-геофизического изучения сейсмической активности юго-востока Украинского щита / Н.А.Козарь, П.И. Пигулевский, О.К. Тяпкин // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 6. – С. 70-75.

 

96. Максименко Н.І. Ло питання про використання талькових сланців Кривбасу // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 24-25.

 

97. Манюк В.В. Особливості нижньо-середньогосарматського седиментогенезу у межах Нікопольського марганцеворудного района // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 25-26.

 

98. Орлинская О.В. Новый взгляд на формирование докембрийских железистых кварцитов // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 28-29.

 

99. Осенний В.Я. Комплексные исследования кварцитов Первомайского месторождения Кривбасса // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 29-30.

 

100. Паранько І.С., Євтєхова А.В. Про виділення серед утворень докембрію групи месоматичних формацій (на прикладі Криворізького басейну) // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 31.

 

101. Пасечный Г.В. Корреляция морских и континентальных отложений неогена платформенной Украины // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 32-33.

 

102. Погребной В.Т. и др. Белоцветный слюдисто-глинистый прфиль благороднометального элювия на месторождении Балка Золотая (Средее Приднепровье) / В.Т. Погребной, В.Н.Иванов, Л.В.Липчук // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 42-44.

 

103. Приходченко В.Ф., Приходченко С.Ю. Особливості малоамплітудної порушеності вугільних пластів Павлоградсько-Петропавлівського району Донбасу // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 4-5.

 

104. Сливная Е.В. Расчленение гранитоидов зоны сочленения Среднеприднепровского и Приазовского блоков Украинского щита // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 44-45.

 

105. Стеценко В.В. минералогическое обоснование выбора технологии обогащения мусковит-содержащих пород Криворожского бассейна // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 48-49.

 

106. Хоменко Ю.Т. та ін. Каменесамоцвітна сировина  у докембрійських комплексах Середнього Придніпров’я / Ю.Т. Хоменко, П.М.Баранов, Л.М. Козловський  // Наук. вісник НГАУ. – 2000. – № 4. – С. 12-13.

 

107. Євтєхов В.Д., Паранько І.С. До проблеми розвитку мінерально-сировинної бази Криворізького басейну // Мінер. ресурси України. – 1999. – № 2. – С. 7-11.

 

108. Манюк В. Зберегти скарби геологічної спадщини Дніпропетровщини // Свята справа. – 1999. – №1. – С.19-25.

 

109. Манюк В. Геологічні пам’ятки природи Дніпропетровщини // Бористен. – 1998. – №2. – С. 2-4.

 

110. Абатан К.М. Проблема гранитоидов Криворожского района как декоративного камня // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 52-53.

 

111. Блоха В.Д. О поделочных камнях Кривбасса: [Добываются на железоруд. месторождении Кривого Рога] // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – № 4. – C. 45-46.

 

112. Геология и структура золоторудного месторождения Балка Золотая (Среднее Приднепровье) // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 67-74.

 

113. Грицай О.Ю.Карбонати халцедонових прожилкiв з кори вивiтрювання Iнгулецького i Валявкинського залiзорудних родовищ // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 35-36.

 

114. Дудник Н.Ф., Балла Ж.М. Рудопрояви золота архейських гранiт- зеленокам'яних структур: [Балка Широка, Балка Золота, Пiвнiчно-Сергiївське родовища] // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 99.

 

115. Євтєхов В.Д. Етапи формування комплексної мiнерально-сировинної бази залiзорудних родовищ Криворiзько-Кременчуцького лiнеаменту // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 111-114.

 

116. Євтєхов Є.В. Формацiйна приналежнiсть залізорудної товщі Ганнiвського розрізу Кривбасу // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 63-65.

 

117. Жуков С.О. Геологiчнi та мiнералогiчнi особливостi Iнгулецького родовища з точки зору видобутку будiвельних матерiалiв // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №2. – C. 7-8.

 

118. Золото в арсенопиритсодержащих рудах Сергеевского месторождения (Среднее Приднепровье) / Монахов В.С. и др. // Минер. журнал. – 1997. – Т. 19. – № 2. – С. 81-86.

 

119. Iванов В.М. Про залiзистi кварцити як одне з джерел золота: [Золотi родовища та рудопрояви обл.] // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 100-101.

120. Калiнiченко О.О. Деякi особливостi міграції хімічних елементів в глибинних зонах окислення залізистих порід Криворізького басейну // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 33-34.

 

121. Ковальчук Л.Н., Евтехов В.Д. Минералогическое обоснование процесса подготовки гранатсодержащих сланцев к обогащению: [Анновск. месторождение Кривбасса] // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 49-51.

 

122. Кравченко В.М., Рузина М.В. Роль региональных разломов Среднего Приднепровья в размещении проявлений благородных металлов среди зеленокаменных структур: // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 104-105.

 

123. Кузьмiнов Л.П. Оцінка просторової мiнливостi технологічних властивостей залізних кварцитів: [Родовища Iнгулецьке та Михайлiвське у Кривбасi] // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №2. – C. 21-23.

 

124. Мачадо О.Т., Юртаєва А.Д. Золотоноснiсть магнетит-силiкатних кварцитiв пiвденної частини Iнгулецького родовища // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 110-111.

 

125. Новые данные о геологии и условиях образования золоторудного месторождения Балка Широкая // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 86-92.

 

126. Орлинская О.В. Роль разломов в образовании богатых железных руд Саксаганского типа: // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 96-98.

 

127. Письменна О.А. Графiт Захiдно-Iнгулецької мiжблокової зони Українського щита // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. 1997. – №4. – C. 93-94.

 

128. Пiкареня Д.С. Геохiмiчнi особливостi мiнералiзацiї благородних металiв в Бiлозерському залiзорудному районi Українського щита // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 92-92.

 

129. Рузiна М.В. Зв'язок мiнералiзацiї благородних металiв з проявами прирозломного дислокацiйного метаморфiзму в Бiлозерському залiзорудному районi Украiнського щита: // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 101-102.

 

130. Скакун Л.З., Эль Айяши А. Роль пирротина в локализации золота в золоторудных месторождениях зеленокаменных поясов Украинского щита: [Месторождения Сергеевское, Балка Золотая, Балка Широкая] // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 108-110.

 

131. Смiрнова А.Я.,Євтєхов В.Д. До топомiнералогiї сульфiдiв продуктивної товщi Iнгулецького родовища // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 43-44.

 

132. Стеценко В.В., Евтехов В.Д. Топоминералогия мусковитсодержащих пород Кривбасса // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 31-33.

 

133. Тарасютiн В.М. Дослiдження та оцiнка початкових складних рудопородних масивів: [На прикладi Великотроїцького родовища залiз. руд] // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №2. – C. 61-62.

 

134. Типiзацiя золоторудних родовищ Українського щита: // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 81-85.

 

135. Харитонов В.М. Скандiєносний магнетит з егiринових метасоматитiв Первомайського родовища Кривбасу // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 29-31.

 

136. Эль Айяши А. Примесь серебра в самородном золоте руд месторождений и рудопроявлений Соленовского рудного поля (Сурская зеленокаменная скруктура) // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 14-17.

 

137. Яценко Г.М., Росихина А.И. Проблема эксплозивного рудогенеза в Криворожье: // Вiдомостi Акад. гiрн. наук України. – 1997. – №4. – C. 105-108.

 

138. Геологічна будова Сергієвського родовища золота / Дищук Ю.М. та ін. // Мінер. ресурси України. – 1995. – № 3-4. – С. 4-7.

 

139. Сульфосоли из проявлений золотой минерализации в докембрии Среднего Приднепровья / Монахов В.С. и др. // Минер. журнал. – 1995. – Т. 17. – № 3. – С. 58-66.

 

140. Бухтіяров В. Буде й у нас гранатовий браслет: Історичний екскурс та аналіз сучасних геологічних можливостей краю // Червон. гірник. – 1994. – 2 квіт.

 

141. Евтехов В.Д. и др. Минералогия и обогатимость гранат-содержащих сланцев Анновского месторождения Кривбасса / Евтехов В.Д., Ламрани О., Гурин В.А. // Горн. журнал. – 1994. – № 5. –С. 11-14.

 

142. Корчин В.А. Прогнозная оценка напряженного состояния плагиогранитов по разрезу Криворожской сверхглубокой скважины // Геофизич. журнал. – 1994. – Т.16. – № 2. – С. 57-71.

 

143. Плотников А.В. Тектоническое строение и развитие Криворожского рудного района как зоны глубинного разлома // Геотектоника. – 1994. – № 2. – С. 33-48.

 

144. Омельянович В. Тайны недр Приднепровья // Никопол. правда. – 1992. – 4 июля.

 

145. Кулик Д.А., Черновский М.И. Фрактальная модель многопорядковой складчастости железистых кварцитов (Криворожский бассейн) // Известия ВУЗов. Геология и разведка. – 1990. – № 6. – С. 77-85.

 

146. Возраст осадочно-вулканогенных формаций Восточно-Анновской полосы // Доклады АН УССР. Сер. Б. – 1989. – №.2. – С. 30-35.

 

147. Смирнов О. Штурм геокосмосу:[Криворіз. надглибока свердловина] // Зоря. – 1989. – 2 квіт.

 

148. Ефименко Н.Г. О проявлении кислого и щелочного вулканизма в образованиях криворожской серии Саксаганского района Кривбасса // Геол. журнал. – 1988. – № 3. – С. 123-132.

 

149. Золото амфиболовых метасоматитов докембрия одного из районов Среднего Приднепровья / Бондарь М.Н., Монахов В.С., Бобров А.Б. и др. // Докл. АН УССР. Сер. Б.– 1988. – № 2. – С.3-6.

 

150. Батурина А. Читая “книгу земли”...: [О выходах скалистых пород на поверхность в Днепропетровской области] // Днепров. правда. – 1987. – 26 апр.

 

151. Серадский Ю. К тайнам миллиардолетий: [Об исследованиях земной коры на территории области] // Днепров. правда. – 1987. – 31 мая.

 

152. Чудаков С. К мантии земли: [Продолжается бурение на Криворож. сверхглубокой скважине] // Днепров. правда. – 1986. – 7 янв.

 

153. Підкорись, земна твердь! // Червон. гірник. – 1984. – 8 верес.

 

154. Монахов В.С., Шаркин О.П., Абрамов И.К. и др. Элементы-примеси самородного золота из докембрийских осадочно-вулканогенных толщ как индикаторы его генезиса // Геохимия и рудообразование. – 1981. – Вып 9. – С.91-95.

 

155. Особенности минерально-геохимической зональности щелочных метасоматитов в железистых кварцитах Первомайського месторождения Кривбасса // Геол. журнал. – 1981. – Т. 41. – Вып.1. – С. 82-91.

 

156. Приходько Н. Скалы в степи: Заповедные места Приднепровья: [“Скалы Мопра” на Криворожье] // Днепров. правда. – 1979. – 17 апр.

 

157. Шумилин Н. Орлиное гнездо [Геолог. памятники Кривбаса] // Днепров. правда. – 1977. – 30 янв.

 

158. Прожогін Л.Г. Нові дані про взаємовідношення верхньої і середньої світ Криворізької серії в Саксаганському районі // Геол. журнал. – 1976. – Т.36. – Вип. 3. – С. 73-84.

 

159. Печковский В.И. До формаційного аналізу девонських відкладів Дніпровсько-Донецької западини // Доповіді АН УССР. – 1975. – № 2. – С. 99-102. (Сер. Б. Геологія, геофізика, хімія та біологія).

 

160. Венидиктов В.М. К вопросу о происхождении розовых аплито-пегматоидных гранитов юго-западной части Украинского щита // Геол.. журнал. – 1974. – № 2. – С. 35-43.

 

161. Додатко А.Д., Дорфман Я.З. Линейная кора выветривания сланцев некоторых районов Кривбасса // Геол. журнал. – 1974. –№ 5. – С. 133-144.

 

162. Додатко А.Д., Дорфман Я.З. Площадная кора выветривания на железистых кварцитах и сланцах Криворожья // Известия АН СРСР. Сер. Геология. – 1974. – № 8. – С.129-138.

 

163. Новые данные о стратиграфическом положении и возрасте мандрыковских слоев окрестностей г. Днепропетровска // Докл. АН СССР. – 1974. – № 5. – С. 1145-1147.

 

164. Шапошников В. Памятники, созданные природой // Днепров. правда. – 1974. – 12 марта.

 

165. Гаев И.А., Гаева Н.М. Золото в докембрии Среднего Приднепровья // Доклады АН СССР. – 1971. – Т. 198. – № 5. – С. 1153-1155.

 

166. Бєлєвцев Р.Я.Метаморфическая зональость Криворожского бассейна // Геол. журнал. – 1970. – Т.30. – № 4. – С. 25-38.

 

167. Бєлєвцев Я.І., Іщенко Д.І. Досягнення радянських геологів у вивченні Криворізького залізорудного басейну // Геолог. журнал. – 1967. – Т.27. – Вип. 4. – С. 44-52.

 

168. Поляков Н.С., Розовский М.И., Глушко В.Т. Первая Всесоюзная конференция по реологии горных пород. [Днепропетровск 28 сент. – 1 окт.1966 г.] // Прикладная механика. – 1967. – Т.3. – Вып. 2. – С. 142-143.

 

169. Півненко А. Маршрути крізь століття // Прапор юності. – 1966. – 4 липня.

 

170. Войткевич Г.В., Анохина Л.К. О возрасте некоторых комплексов горных пород Криворожского железорудного района // Геохимия. – 1961. – № 2. – С. 185-187.

 

171. Гречишников М.П., Гречишникова З.М. Нові дані про геологічну будову Західно-Інгулецької зони // Геол. журнал. – 1961. – Вип.3. – С. 16-17.

 

172. Джежзалов А.Т. Анализ методики разведки богатых железных руд Кривого Рога // Геология рудных месторождений. – 1961. – № 5. – С.104-117.

 

173. Куман В.Е. О генезисе амфибол-асбестовой минерализации железисто-кремнистых формаций докембрия и перспективах выявления месторождений амфибол-асбеста а Криворожье // Доклады Акад. наук СССР. – 1960. – Т. 131. – №1. – С.161-163.

 

174. Андреева Р.И. К вопросу о применении геофизических методов разведки для изучения областей распространения вулканитов в Днепровско-Донецкой впадине // Сов. геология. – 1959. – № 6. – С. 122-126.

 

175. Клименко В.Я. Закономерности образования и размещения соляных структур в Днепровско-Донецкой впадине // Сов. геология. – 1959. – № 6. – С.91-97.

 

176. Михайлова Н.П. Магнітне поле та деякі риси структури Нікополь-Криворізького району // Геол. журнал. – 1959. – Т.19. – Вип. 6. – С. 44-53.

 

177. Определение устойчивости основания бортов и отвалов карьеров [Днепровского бассейна] // Уголь Украины. – 1959. – №12. – С. 24-27.

 

178. Стригін О.І. Парагенезис мінералів егіринізованих порід Криворізької серії // Геол. журнал. – 1959. – Т. 19. – № 4. – С. 58-69.

 

179. Іщенко А.М. Про геологічний вік середньої світи Криворізької серії // Доповіді Акад. наук УРСР. – 1957. – № 2. – С. 176-178.

 

180. Селектор С.М. О некоторых способах повышения эффективности эксплуатационной разведки [в Криворожье] // Разведка и охрана недр. – 1957. – №3. – С. 61-63.

 

181. Лапкин Ю.И. К геологии газоносных образований нижней перми Днепровско-Донецкого грабена. // Газов. промышленность. – 1956. – № 13. – С. 4-6.

 

182. Лебединский В.И., Макаров Н.Н. Геологическое положение и генезис Орликского массива розовых гранитов (Приднепровье УССР) // Доклады Акад. наук СССР. – 1956. – № 1. – С.141-144.

 

183. Новые данные о взаимодействии пород средней и верхней свиты в пределах рудоуправления им. Ильича Криворожского бассейна // Доклады Акад. наук СССР. – 1956. – Т. 108. – № 3. – С.535-537.

 

184. Половинкина Ю.И. К вопросу о происхождении железных руд Кривого Рога // Информ. сборник. – 1956. – № 3. – С.86-90.

 

185. Джедзалов А.Т. Особенности тектонических структур Кривого Рога и методика их изучения // Горн. журнал. – 1955. – № 9. – С. 9-13.

 

186. Домарев В.С. Некоторые данные по петрографии и геологии Северного Криворожья. // Материалы Всесоюз. науч.-исслед. геол. ин-та. Вып.4. Петрогрография и минералогия. Петрографич. сборник – 1955. – №1. – С.43-64.

 

187. Бондарчук В.Г. Досягнення у вивченні геологічної будови Української РСР за роки Радянської влади // Геол. журнал. – 1954. – Т. 14. – Вип. 2. – С. 3-14.

 

188. Коржинський Д.С. Проблеми вивчення Кривого Рогу і Курської магнітної аномалії // Геол. журнал. – 1954. – Т. 14. – Вип. 4. – С. 3-12.

 

189. Новик К.О. Історія геологічних досліджень Дніпровсько-Донецької западини // Вісник Акад. наук УРСР. – 1954. – № 9. – С.54-62.

 

190. Половинкина Ю.И. Эгирины Криворожского железорудного месторождения // Минералог. сборник. – 1951. – № 5. – С. 167-178.

 

191. Карлов Н. Там, де шуміло море...[З геологіч. минулого м. Дніпропетровська] // Зоря. – 1946. – 9 черв.

 

192. Белевцев Я.Н., Жилкинский С.И. Направление разведочных работ в Криворожском бассейне // Горн. журнал. – 1945. – № 1. – С. 5-9.

 

193. Соколов Н.А. К истории причерноморских степей с конца третичного периода // Почвоведение. – 1904. – № 3.

 

194. Тиме И. О марганцевом промысле в Екатеринославской губернии // Горн. журнал. – 1889. – С.217.

 

Упорядкувала Ірина Голуб

 

Короткі відомості про авторів

 

Манюк Володимир Васильович, кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент ДНУ.

Омельченко Григорій Микитович, краєзнавець, вчитель географії, громадський діяч, в юності був лоцманом на дніпровських порогах ( 22/I 1911 – 28/II 2002).

Савчук Варфоломій Степанович, кандидат природничих наук, доктор історичних наук, професор ДНУ.

Чабан Микола Петрович, редактор з питань культури Дніпропетровської обласної газети “Зоря”, член Спілки журналістів України, член Спілки письменників України, член Правління Всеукраїнської спілки краєзнавців.

Шковира Юрій Демидович, кандидат геолого-мінералогічних наук.

 

 

 

Січеславщина: Краєзнав. альманах. Вип.4. Скарби Придніпровського степу / За ред. Г.К.Швидько. – Дніпропетровськ, 2002.