Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека

 

Моє Придніпров’я

 

Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2003 рік

 

 

Дніпропетровськ

2002

 

 

Від упорядника

Календар "Моє Придніпров’я" — методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат і подій минулого Дніпропетровщини, а також текстові довідки та бібліографічні матеріали до найбільш цікавих дат.

Календар видається щорічно, починаючи з 1972 року.

Мета покажчика — допомогти бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям в поширенні знань з історії рідного краю, популяризації імен діячів науки, культури, мистецтва, пов’язаних із Дніпропетровщиною.

Користуючись матеріалами календаря, можна відзначити пам'ятні дати, оформити книжкову виставку, провести масові заходи, перегляди літератури. Покажчик також зорієнтує при плануванні роботи з популяризації краєзнавчої літератури, виконанні краєзнавчих бібліографічних довідок, в індивідуальній роботі з читачами.

Якщо у Вашій бібліотеці літератури недостатньо, рекомендуємо звернутись через міжбібліотечний абонемент (МБА) чи безпосередньо до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії обласної наукової бібліотеки. Працівники відділу підготують необхідні матеріали, зроблять ксерокопії (остання послуга платна).

Бібліотечним працівникам рекомендуємо широко інформувати читачів, зокрема вчителів, краєзнавців про надходження нового випуску календаря "Моє Придніпров’я".

До дат, виділених жирним шрифтом, у другій частині покажчика є розгорнуті текстові довідки та списки літератури. Література до текстових довідок дана в логічній та хронологічній послідовності.

Усі дати дано за друкованими джерелами.

Рекомендовані матеріали можна знайти у відділі краєзнавчої літератури і бібліографії за адресою:

         м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса 18, III поверх.  Телефон 47-45-37.

 

ХРОНІКА ПАМ’ЯТНИХ ДАТ І ПОДІЙ ОБЛАСТІ

зима

*  *  *

І все так чисто, первозданно

І так безгрішно, світе мій:

Сніг на деревах, на парканах

І на долоні на моїй.

 

Сріблястий сніг і дзвінко-дзвінко

Чийсь юний сміх і далини...

Неначе срібної сторінки,

Ми прагнем світу білизни.

 

Щоб знов отак, як і донині,

Писати без краплини лжі

Нові літописи боріння,

Нову історію душі.

Ганна Світлична

Січень

*  *  *

Побілів ти, степе, на цім білім світі.

Я приніс для тебе в'язанку привітів.

 

Їх переказали наші хлібодари,

і пастух веселий, і дівчисько каре.

 

Шлють привіт сопілка і гармонь-заблуда,

та, що од страждання надривала груди.

 

Степе ти мій, степе, мій талан і слава!

Вкрив тебе січневий, завірюшний саван.

 

Що тобі приснилось та ще й нині сниться?

Я прийшов до тебе з травнем у зіницях.

 

Я прийшов до тебе з голосом, як дзвоник.

Провеснійся, степе, голубе мій сонний.

Олександр Зайвий.

 

3 січня 1938 року — у м. Дніпропетровську народилась Неледва Галина Олександрівна, художник (65 років від дня народження).

Неледва Галина Олександрівна // Словник художників України – К.: УРЕ , 1973. – С. 160.

7 січня 1928 року — народився Залата Леонід Дмитрович, письменник, член Спілки письменників України (75 років від дня народження).

8 січня 1908 року — народився Некрасов Зот Ілліч, український вчений-металург, заслужений діяч науки і техніки УРСР, академік АН УРСР, Герой Соціалістичної праці. У 1952-1978 рок ах очолював інститут чорної металургії у Києві, потім у Дніпропетровську. Помер 1 грудня 1990 року (95 років від дня народження).

Некрасов Зот Ілліч // УРЕС. – Т.2. – Вид. 2-е.– К.: УРЕ, 1987. – С. 500.

10 січня 1938 року — у м. Дніпропетровську почала виходити газета «Днепровская правда» як орган обласного комітету Компартії та Ради народних депутатів. 1991 року вона набула статусу громадсько-політичної газети. (70 років від початку виходу).

На том стоим и стоять будем // Днепров. правда. – 1998. – 10 янв.

“Днепровская правда” // УРЕ. – 2-ге вид. – К., 1978. – Т.3. – С.391.

11 січня 1918 року — народився Яр Славутич (Жученко Григорій Михайлович), відомий український поет, літературознавець і мовознавець, член Спілки письменників України (85 років від дня народження).

Січеславський збірник: До 80-річчя Яра Славутича // Упоряд. М.А.Миколаєнко. – Дніпропетровськ: Січ, 1998. – 240 с.

13 січня 1808 року — народився Скальковський Аполон Олександрович, російський і український історик, статистик і економіст, етнограф, письменник і публіцист, член-кореспондент Петербурзької АН з 1856 року. Його праці з історії України, зокрема козаччини, містять значний фактичний матеріал. Помер 9 січня 1899 року ( 195 років від дня народження ).

Швидько Г.К. А.О.Скальковський та його “Історія Нової Січі...” // Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького / Передмова та коментарі Г.К.Швидько; Пер. з рос. Т.С.Завгородньої. – Дніпропетровськ: Січ, 1994. – С. 3-16.

 13 січня 1948 року — у с. Червонопартизанському Царичанського району народилась Кудіш Тамара Григорівна, художник, член Спілки художників України, майстер петриківського декоративного розпису, учасниця обласних та республіканських виставок (55 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 110 -111.

18 січня 1948 року — у м. Дніпропетровську народився Кублик Микола Олексійович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкового живопису. Учасник обласних та республіканських виставок. (55 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 108 –109.

21 січня 1948 року — у м. Дніпропетровську народився Бирчанський Фелікс Емануїлович, художник, член Спілки художників України (55 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 237.

21 січня 1863 року — народився Павлов Михайло Олександрович, видатний вчений-металург, академік АН СРСР. У 1900-1904 роках обіймав посаду професора Катеринославського Вищого гірничого училища. Отримав звання Героя Соціалістичної праці. Помер 10 січня 1958 року (140 років від дня народження).

Павлов Михайло Олександрович // УРЕС. – Т.2. – Вид. 2-е.– К.: УРЕ,1987. – С. 605.

26 січня 1918 року — вийшов перший номер газети «Світло Жовтня», органу Павлоградського райкому Компартії та Ради народних депутатів. Тепер — незалежна суспільно-політична газета «Рідний край» (85 років від початку виходу).

Крашаниця А. Перші кроки // Світло Жовтня. – 1972. – 22 серп.

Ніколаєнко В. “Рідному краю” – 80! // Сіл. новини. – 1998. – 31 січ.

27 січня 1863 року —у с. Удачне (нині — Криничанського району) на Катеринославщині народився Лаппо-Данилевський Олександр Сергійович, російський історик, академік Петербурзької Академії Наук. Помер 7 лютого 1919 року (140 років від дня народження).

Лаппо-Данилевський Олександр Сергійович // УРЕС. – Т.2. – Вид. 2-е.– К.: УРЕ,1987. – С. 239.

січень 1838 року — у м. Катеринославі вийшов перший номер газети «Екатеринославские губернские ведомости». Припинила існування 1918 року (165 років від початку виходу).

Газети і журнали Катеринославщини (1838–1916): Наук.- допоміжн. бібліогр. покажчик. Дніпропетровськ, 1993.– С.16-17.

 

Лютий

*  *  *

Шапки насунувши кошлаті,

Дерева у снігу стоять...

А місяць вийшов погуляти

Молодиком, коли ж гулять?

 

У небі свіжо і волого –

Розмиті сині береги.

В туман закутує він роги

І лячно зирка навкруги.

 

Не марно в кожусі зимовім

Ліс насторожено застиг.

Снігур останнє слово мовив,

І вивірка – все плиг та плиг.

 

Пощить, поскрипує тоненько

Морозний під полоззям сніг,

Та рання десь синичка дзенька...

Ось-ось весна вже на поріг!

Федір Ісаєв.

 

3 лютого 1998 року – у Дніпропетровську засноване ТОВ ВП “Теплогазбуд”(5 років від дня заснування).

ТОВ ВП “Теплогазбуд” // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С.138.

16 лютого 1943 року — у м. Павлограді почалось антифашистське повстання партизан і підпільників (60 років події).

23 лютого 1938 року — у м. Дніпропетровську народилась Воробйова Жанна Євгеніївна, художник, член Спілки художників України, працює в галузі станкової графіки, учасниця обласних, всесоюзних, міжнародних виставок (65 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 44-45.

24 лютого 1923 року –– народилась Фролова Клавдія Павлівна, доктор філологічних наук, професор, літературознавець, критик, член  Спілки письменників України (80 років від дня народження).

26 лютого 1933 року — у м. Дніпропетровську народився Козулін Мойсей Якович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкового живопису і графіки. Учасник обласних, республіканських та всесоюзних виставок. Мав дві персональні виставки. (70 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 88 –89.

лютий 1898 року — народився Козар Павло Антонович, дослідник дніпровської лоцманської служби, співробітник Дмитра Яворницького. Помер 24 квітня 1944 року (105років від дня народження).

Козар П.А. Лоцмани Дніпрових порогів : Історичний нарис.—Дніпропетровськ : Вид-во ДДУ, 1996.— 96с.

лютий 1923 року — на Катеринославщині утворено Криничанський район. З 1958 року Кринички — селище міського типу (80 років від дня утворення).

История городов и сел УССР. - Днепропетровская обл. - К.: УРЕ, 1977. - С. 341-350.

лютий 1933 року — відкрито Криворізький науково-дослідний гірничорудний інститут (70 років від дня відкриття).

Новик Л.И., Кан Д.И. Кривой Рог: Путеводитель-справ.– Днепропетровск: Промінь, 1986.– С. 111-114.

весна

*  *  *

Весна дивується укотре

сама собі, сама собі.

Всміхнулись їй вербові котики,

від сонця й неба голубі.

Із-за Дніпра крилатий вітер

сніги блакитні відгорнув,

і тихо ніжністю заквітнув,

таким п'янливим чимсь війнув...

Олесь Завгородній.

Березень

*  *  *

Потрошку весніє.

Весніє потрошку...

Бери, бери-березню,

синьви побільшу ложку,

кропи нею, небеню,

гори, ліси та долини,

і я за тобою

над степом

полинно полину.

Михайло Дяченко.

 

5 березня 1958 року — у м. Дніпропетровську народився Чабан Микола Петрович, письменник, член Спілки письменників України. (45 років від дня народження).

Січеславщина: Краєзнавчий альманах. – Дніпропетровськ: УкО ІМА-прес. – 1999. – 64 с.

19 березня 1908 року — у с. Семенівка на Дніпропетровщині народився Завгородній Сергій Олексійович, письменник, член Спілки письменників України. Багато років очолював Дніпропетровську обласну письменницьку організацію. Помер 1994 року (95 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. – Днепропетровск, 1987. – С.22-23.

21 березня 1933 року — у м. Марганці на Дніпропетровщині народився Бідняк Григорій Прокопович, поет, член Спілки письменників України. (70 років від дня народження).

Григорій Бідняк // Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г.Давидюк, Л.Г.Кореневич, В.П.Павловська. – Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1996. – С.18.

22 березня 1938 року — народився Савченко Віктор Васильович, письменник-фантаст, член Спілки письменників України. З 1994 року очолює Дніпропетровську обласну письменницьку організацію (65 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. – Днепропетровск, 1987. – С.80.

Сахно Л. Етюди про фантастику. 5.Тільки мить // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.— Дніпропетровськ : ВПОП "Дніпро", 1994.—С.289-290.

Віктор Савченко // Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г.Давидюк, Л.Г.Кореневич, В.П.Павловська. – Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1996. – С.261.

28 березня 1968 року – у Дніпропетровську засновано клуб підводників “Дельфін, тепер – об’єднання концерн “Гідромонтажспецбуд” (35 років від дня заснування).

Об’єднання концерн “Гідромонтажспецбуд” // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С.142.

29 березня 1903 року — у м. Катеринославі на базі Наукового товариства створено Катеринославську вчену архівну комісію, в роботі якої брали участь визначні вчені нашого краю. Проіснувала до 1916 року (100 років від дня заснування).

Квітень

*  *  *

Квітень-дивоцвітень

став біля порога:

“Нумо у дорогу!

Десь там май-розмай...

В лузі-перелозі,

біля оборогу,

ще й на виднокрузі –

сонце переймай!..”

Квітень-дивоцвітень

 став біля порога.

 

Мовить спозарану

квітень-первоцвітень:

“Ой стоять тумáни,

ще ж і тумани¢!

Там чекають ниви

сонічної зливи,

підемо порану:

ждуть, кажу, вони”, –

Мовить спозарану

квітень-первоцвітень.

Квітень-буйноцвітень

лине до крайнеба:

розігнати треба

туманόві сни.

 

Квітню-дивосиле,

дай снаги і сили,

ще й блакиті в небі,

лицарю весни!

Квітень-буйноцвітень

лине до крайнеба.

 

Квітень-дивоцвітень

у моєму серці...

Володимир Міщенко

 

1 квітня 1958 року — народився Тевяшов Василь Олександрович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкового живопису (45 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 240.

8 квітня 1903 року — у с. Покровське (нині — районний центр Дніпропетровської області) народився Тенета Борис (Гурій Борис Йосафович), український письменник. Репресований. Покінчив самогубством 6 лютого 1935 року (100 років від дня народження).

10 квітня 1783 року — після злиття Новоросійської і Азовської губерній створено Катеринославське намісництво як адміністративно-територіальну одиницю (220 років події).

История городов и сел УССР. - Днепропетровская обл. - К.: УРЕ, 1977. - С. 19-20.

12 квітня 1953 року — у смт. Петриківці на Дніпропетровщині народився Панко Віталій Федорович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі петриківського декоративного розпису (50 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 239.

15 квітня 1923 року — у с. Костромка Апостолівського району Катеринославщини народився Шишко Григорій Гордійович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі пейзажного живопису (80 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 210 –211.

15 квітня 1938 року — народився Корж Віктор Федорович, письменник, член Спілки письменників України (65 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. – Днепропетровск, 1987. – С.57 –60.

Фролова.П. Поетичне слово над Дніпром // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.— Дніпропетровськ : ВПОП "Дніпро", 1994.—С. 295-327.

16 квітня 1913 року — у м. Катеринославі народився Іванов Леонід Дмитрович, український літератор, краєзнавець і педагог. Помер 29 листопада 1972 року (70 років від дня народження).

Іванов Леонід Дмитрович // УРЕС. – Т.1. – Вид. 2-е.– К.: УРЕ, 1986. – С. 685.

19 квітня 1648 року — на Микитинській Січі Богдана Хмельницького обрано гетьманом Війська Запорозького (355 років події).

Мицик Ю.А. Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини ХV–XVIII ст.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1997.– С.86-88.

19 квітня 1903 року — народився Степанюк Іван Васильович, письменник. Почав друкуватись 1926 року у дніпропетровському журналі "Зоря" та місцевих газетах. Належав до ВУСПП та Спілки пролетарських письменників "Західна Україна". Помер 1929 травня 1934 року, похований у Дніпропетровську (100 років від дня народження).

Степанюк Іван Васильович //  УРЕС. – Т3. – Вид. 2-е.– К.: УРЕ, 1987. – С. 307.

28 квітня 1793 року — у м. Катеринославі відкрито головне народне училище, яке згодом було перетворено на Катеринославську губернську гімназію (210 років від дня заснування).

Столетие Екатеринославской классической гимназии 1805-1905 гг.: Краткий исторический очерк / Сост. Ф. Локоть. – Екатеринослав, 1908. – С. 14.

30 квітня 1958 року — відбулась перша передача Дніпропетровського телецентру (45 років події).

Шило И. и др. Так раскрывалось окно в мир Очерки истории Днепропетровского телевидения / И.Шило, В.Петренко, Н.Бондарчук // Козацтво. – 1993. – № 1. – С. 61-64.

квітень 1918 року — у м. Катеринославі вийшов друком підручник Лесі Українки "Стародавня історія східних народів" (85 років подій).

“...А може в Катеринославі будеш друкувати?” // Чабан М. Вічний хрест на грудях землі : Художньо-документальні нариси. - Дніпропетровськ : УкВ ІМА-прес, 1993. - С. 8-14.

 

Травень

*  *  *

На мить одну, неначе дикий мак,

Розквітне уночі удар боліда –

Травневий грім, як молодий співак,

Хвилюючись, готується до літа.

Михайло Чхан.

 

4 травня 1648 року — на території урочища Кам’яний Затон (нині с. Мишурин Ріг Верхньодніпровського району) почалось повстання запорозьких козаків проти польської шляхти. Повстанці приєднались до війська Богдана Хмельницького (355 років події).

Стороженко І. С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини ХVII ст. Кн. 1: Воєнні дії 1648-1652 рр.: Наук. вид. — Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1996. — С. 105-113.

5-6 травня 1648 року — козацьке військо під проводом Богдана Хмельницького у битві під Жовтими Водами розбило коронну армію Польщі, яка рухалась на Запорожжя для придушення повстання. Це стало першою значною перемогою у національно-визвольній війні 1648-1654 років (355 років події).

Стороженко І. С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини ХVII ст. Кн. 1: Воєнні дії 1648-1652 рр.: Наук. вид. — Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1996. — 320 с., 3 вкл.

Тої слави козацької повік не забудем /До 500 річчя українського козацтва/: Рек. бібліогр. покажчик. — К., 1992. — 68 с.

9 травня 1903 року — до м. Катеринослава прибув відомий російський співак Федір Шаляпін (100 років події).

14 травня 1953 року — до м. Дніпропетровська на гастролі прибув відомий російський композитор І.Й. Дунаєвський (50 років події).

Зустріч з композитором І.Й.Дунаєвським // Зоря. – 1953. – 15 трав.

18 травня 1903 року — у м. Катеринославі народився Поляков Микола Сергійович, вчений у галузі гірничої механіки. З 1967 по 1975 рік обіймав посаду ректора Дніпрпетровського гірничого інституту. Заслужений діяч науки України, академік АН України. Помер 13 грудня 1991 року (100 років від дня народження).

22 травня 1798 року — у м. Катеринославі засновано Катеринославську земську лікарню. Нині — Дніпропетровська обласна лікарня ім. І.І. Мечникова (205 років від дня заснування).

Фоменко А. Одна з найстаріших в Україні // Наше місто. – 1998. – 15 трав.

Мороз В. Больница Мечникова шагнула в третье столетие // Днепр вечерний. – 1998. – 2 июня.

літо

*  *  *

Здрастуй, літо, – зелений пломінь,

Кидай душу мою в черінь!..

Тихо бродить в моєму домі

Привид саду – зелена тінь –

По книжкових тугих полицях,

По мвстку моїх брів і дум.

І стоїить у моїх зіницях

Яблунь синьо-зелений шум.

Від розтоплених сонць і спеки

Ходить обертом голова.

Черепками дзвінкого глека

Геть розсипані всі слова.

Я зневірюсь у давніх міфах,

Всохне бог на крихкім корню,

Сповідаю я нині віру

Зеленавого жар-вогню.

І дослухуюсь, і, сп'яніла

В ціпенінні таємних мук,

Чую, кличе мене Ярило

У зелену пожежу рук.

Ганна Світлична.

 

Червень

*  *  *

Мов птах, червнева днина пролетіла –

Тепло струмить з прив'ялих чебреців.

Води світіння і світіння тіла –

Розлога гра вечірніх промінців.

Усе таким здається ілюзорним,

Як вітер, що над хвилями промчав.

Колись цю мить в уяві ми розгорнем,

Щоб молодість не гаснула в очах.

Щоб все могли ми знову повторити

На іншім рівні дуски і чуття.

Кажи, кажи про цикли, біоритми...

Ввійти не можна двічі... О життя!

Сергій Бурлаков.

 

2 червня 1938 року — у м. Кривому Розі на Дніпропетровщині народився Данилов Вячеслав Павлович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі монументально-декоративного живопису і скульптури, станкової графіки. Учасник обласних та республіканських виставок. Очолює Дніпропетровське відділення Спілки художників України (65 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 62 –65.

5 червня 1923 року — народився Авраменко Іван Гаврилович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової графіки, учасник обласних та республіканських виставок (80 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 12 –13.

7 червня 1903 року — у с. Бабайківка Царичанського району Катеринославщини народився Багмут Іван Адріанович, український письменник. У 30-ті роки репресований, згодом реабілітований. Лауреат премії ім. Лесі Українки 1973 року. Помер 20 серпня 1975 року (100 років від дня народження).

8 червня 1908 року — у м. Катеринославі народився Щукін Анатолій Костянтинович, художник, член Спілки художників України (95 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 220-221.

16 червня 1958 року — рішенням виконкому Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів новоствореному робітничому селищу надано назву "Вільногірськ" (45 років події).

История городов и сел УССР. - Днепропетровская обл. - К.: УРЕ, 1977. - С. 226-227.

17 червня 1903 року — у м. Катеринославі народився Свєтлов (Шейнкман) Михайло Аркадійович, російський поет і драматург, лауреат Ленінської премії. Помер 28 вересня 1964 року (100 років від дня народження).

21 червня 1938 року — народився Бурлаков Сергій Романович, поет, член Спілки письменників України. З 1979 по 1989 рік очолював Дніпропетровську обласну письменницьку організацію (65 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. – Днепропетровск, 1987. – С.5-8.

Фролова.П. Поетичне слово над Дніпром // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.— Дніпропетровськ : ВПОП "Дніпро", 1994.—С. 295-326.

Сергій Бурлаков // Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г.Давидюк, Л.Г.Кореневич, В.П.Павловська. – Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1996. – С.32.

21 червня 1948 року — народився Головачов Василь Васильович, письменник, член Спілки письменників України (55 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. – Днепропетровск, 1987. – С.15.

22 червня 1918 року — у с. Волоському на Дніпропетровщині народився Магро Петро Іванович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової графіки. Учасник обласних, республіканських та всесоюзних виставок. Мав персональні виставки (85 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 118 –119.

24 червня 1913 року – народився Будник Василь Сергійович, доктор технічних наук, академік НАНУ. З 1951 по 1954 роки був Головним конструктором Дніпропетровського автомобільного заводу (згодом – “Південмаш”), з1954 по 1970-ті рр. – першим заступником Головного конструктора КБ “Південне”, Герой Соціалістичної праці (90 років від дня народження).

Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 44-45.

 Червень 1793 року — у м. Катеринославі на базі пересувної друкарні князя Г. Потьомкіна відкрито першу в місті друкарню (210 років події).

Голуб И. История типографии Потемкина // Собор. – 1997. – 18 верес.

Липень

*  *  *

...Давайте поїдемо в липень,

Ми в ньому колись жили.

Хмільні й веселі з нічого,

Відверті у захваті віч

І трішки закохані.

В кого?

Ах, боже, не в цьому річ!

Давайте яскріти зухвало

Тим сонцем, що у крові.

Втечем од старих печалей,

Наскочивши десь на нові.

Збираймось! Поїдемо! В липень!

Забутий віднайдемо слід.

Давайте повіримо сліпо

В минущість усіх наших бід!

Ми будемо жить легковажно

І знати, за кожну мить

З нас кожен умів безстрашно

До строку іще заплатить.

Ганна Світлична.

 

 

1 липня 1913 року — народився Біба Петро Микитович, поет. Заслужений працівник культури України (85 років від дня народження).

Чемерис В.Чортомлицька ваза // Кур’єр Кривбасу. – 1996. – № 61-64. – С. 68-74.

Зобенко О. Грані таланту // Зоря. – 1999. – 5 серп.

3 липня 1918 року — у м. Дніпропетровську народився Шерман Яків Мойсейович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі декоративно-ужиткового мистецтва, акварелі. Учасник обласних та республіканських виставок. Мав персональну виставку (85 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 208-209.

7 липня 1993 року – у Дніпропетровську засновано Акціонерний банк “Кредит-Дніпро” (10 років від часу заснування).

Акціонерний банк “Кредит-Дніпро” // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид. 2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 290-291.

14 липня 1923 року — у сел. Чаплине Василькiвського району Дніпропетровщини народилась Коваленко (Сєдая) Любов Михайлівна, письменниця, член Спілки письменників України (80 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. – Днепропетровск, 1987. – С52.

23 липня 1893 року — народився Хорошун Антон Панасович, народний артист України. Довгий час працював у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі ім. Т.Г. Шевченка. Помер 5 березня 1970 року (110 років від дня народження).

Левенець С.Я. Актор і громадянин: Нарис про життя і творчість нар. арт. УРСР А.О.Хорошуна. – К.: Мистецтво, 1988. – 135 с. – (Майстри сцени та екрана).

26 липня 1903 року — у с. Нижньодніпровському (тепер у межах м. Дніпропетровська) народився Ройтер Володимир Андрійович, український физико-хімік, академік АН України. Помер 8 серпня 1973 року (100 років від дня народження).

Ройтер Володимир Андрійович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.– Т.3.– С.117.

26 липня 1918 року — у м. Верхньодніпровському на Катеринославщині народилась Вишневська Зоя Всеволодівна, майстриня художнього ткацтва (75 років від дня народження).

Вишневська Зоя Всеволодівна // Словник художників України. – К.: УРЕ, 1973. – С. 43.

31 липня 1918 року — народився Савченко Георгій (Юрій) Петрович, керівник дніпропетровського антифашистського підпілля. В січні 1943 року страчений фашистами. Посмертно нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни I ступеню (85 років від дня народження).

Супрун Ю. Цього не можна забути // Дніпров. зоря. – 1993. – 31 серп.

липень 1898 року. –– у м. Катеринославі засновано Нижньодніпровські вагоноремонтні майстерні, тепер – ВАТ “Дніпровагонрембуд”(105 років від часу заснування).

Каменщик Ю.А. и др. Боевой отряд Заднепровья: Очерк истории Днепропетровского ордена Трудового Красного Знамени вагоноремонтного завода имени С.М. Кирова / Каменщик Ю.А., Трегуб В.К., Брусиловский А.С. — Днепропетровск: Сич, 1991. — 223 с.

Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 56-57.

Серпень

*  *  *

Та схилиться, буває, серпень в сон –

І бачу: крізь гарячий день, налитий сонцем,

Летить дівча між трав за горизонт,

Й біжить за ним,

І наздогнати його ніяк не може,

Й сміється смутно пізній сонях...

Володимир Грипас.

 

7 серпня 1933 року — народився Ніколенко Олександр Васильович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової графіки (70 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 239.

11 серпня 1923 року — народився Карплюк Микола Андрійович, письменник, член Спілки письменників України (80 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. – Днепропетровск, 1987. – С.43-44.

Карапиш Б. Штрихи до портретів: [Є про М. Карплюка] // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін. — Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994. — С. 255–271.

11 серпня 1948 року — народилась Дробиш Валентина Володимирівна, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі плакату і станкової графіки. Учасниця обласних, республіканських та всесоюзних виставок (55 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 68-69.

12 серпня 1923 року — у м. Катеринославі народився Брандис Анатолій Якович, льотчик, генерал-майор авіації, двічі Герой Радянського Союзу. Помер 1988 року (80 років від дня народження).

Золотые звезды: Книга о дважды Героях и Героях Советского Союза, уроженцах Днепропетровщины.– Днепропетровск: Промінь,1967.– С.17–18.

И генерал, и рядовой: Очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Днепропетровской области.– Днепропетровск: Промінь,1983.– С.5–9.

12 серпня 1933 року — у м. Кривий Ріг народився Липицький (Кучер) Анатолій Григорович, прозаїк, член Спілки письменників України (70 років від дня народження).

Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г.Давидюк, Л.Г.Кореневич, В.П.Павловський.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1996.– С. 166.

14 серпня 1893 року — народився Нікітін Василь Петрович, український вчений у галузі електромеханіки та електрозварювання, академік АН СРСР. Довгий час працював на заводах і у вузах Дніпропетровська. Помер 16 березня 1956 року (110 років від дня народження).

Нікітін Василь Петрович //  УРЕС. – Т3. – Вид. 2-е.– К.: УРЕ,1987. – С. 520.

16 серпня 1908 року — народився Задонцев Антон Іванович, український вчений-рослиннознавець, член-кореспондент АН УРСР, дійсний член ВАСГНІЛ. Довгий час був директором Всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи у  м. Дніпропетровську. Помер 5 грудня 1971 року (95 років від дня народження).

Задонцев Антон Іванович // УРЕС. – Т.1. – Вид. 2-е.– К.: УРЕ, 1986. – С. 636.

23 серпня 1918 року — народилась Константинова Ірина Кузьмівна, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі театрально-декоративного мистецтва. Учасниця обласних, зональних та республіканських виставок (85 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 94-95.

25 серпня 1943 року — у с. Губиниха на Дніпропетровщині народилась Шепітько Ганна Семенівна, поет, член Спілки письменників України (60 років від дня народження).

30 серпня 1958 року — у с. Попова-Баловка на Дніпропетровщині народилась Рибак Наталя Михайлівна, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі петриківського декоративного розпису (45 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 239-240.

30 серпня 1968 року — у м. Дніпропетровську відкрито планетарій (35 років події).

Абрамова Т. Звезды в юбилейном хороводе // Наше місто. – 1998. – 12 груд.

осінь

*  *  *

На вохру берегів кладе задуму осінь

й сивини хвиль малює у печаль.

До неї верби йдуть простоволосі,

повільно несучи свій тихий жаль.

Я теж іду із пам'яттю про літо,

до осені, немов на прощу йду.

Стоїть в природі ніжність непролита,

цілує сонце гілку золоту.

Художнице, чаклунко, мавко-осінь,

малюй, чаклуй і владним зором клич.

Твоїх картин барвисте суголосся

і світло тисячі твоїх облич

живуть в мені...

Наталка Нікуліна.

 

Вересень

*  *  *

Мороз небавом прийде,

Верескун,

А поки

Вересень повсюдно розкошує,

Холодні зорі спроквола куштує,

Багряно пропікає синь різку.

Сергій Бурлаков.

 

1 вересня 1928 року — вийшов перший номер багатотиражної газети "Петровец", органу трудового колективу Дніпропетровського металургійного заводу ім. Г. Петровського. З 1929 року газета отримала назву "Ударник", з 1957 — "Трибуна металурга" (75 років від дня виходу).

Черкашина Л. Чуть больше года она называлась «Петровец» // Трибуна металлурга.– 1998.– 7 авг.

9 вересня 1878 року — народився Труба Іван Михайлович, письменник, перекладач, освітянин, громадський діяч Катеринославщини початку XX ст. Помер 27 серпня 1950 року у чеському м. Пльзені (125 років від дня народження).

9 вересня 1943 року — народився Пилипенко Михайло Митрофанович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкового живопису (60 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 239.

10 вересня 1943 року —  сел. Межова та Петропавлівка, районні центри Дніпропетровської області, звільнені від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

13 вересня 1948 року — у м. Кривому Розі на Дніпропетровщині народився Маклок Віктор Іванович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкового живопису. Учасник обласних, республіканських та всесоюзних виставок (55 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 120-121.

17 вересня 1943 року —с. Васильківка, районний центр Дніпропетровської області, звільнена від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

18 вересня 1928 року — вийшов перший номер газети "Дзержинець", органу Дніпродзержинського міському Компартії і міськради депутатів трудящих міста Дніпродзержинська (75 років події).

18 вересня 1943 року — м. Павлоград визволене від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

19 вересня 1858 року — на хуторі Веселий Олександрівського повіту на Катеринославщині народився Кащенко Андріан Феофанович, письменник. Багато історичних творів присвятив козацтву. Помер 29 березня 1921 року у Катеринославі (145 років від дня народження).

Вічний хрест на грудях землі : Худож.-документ. нариси. - Дніпропетровськ : УкВ ІМА-прес, 1993. - С.32-38.

Чемерис В. Таємниця Андріана Кащенка // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.— Дніпропетровськ : ВПОП "Дніпро", 1994.—С. 39-48.

20 вересня 1943 року — у повітряному бою над м. Дніпропетровськ загинув гвардії майор Столяров Михайло Степанович. Вулиця, на яку упав його літак, названа іменем героя (60 років від дня загибелі).

Белич В.Я., Сумина З.Г. Днепропетровск: Путеводитель-справ.– Днепропетровск: Промінь,1985.–С.93.

21 вересня 1943 року — сел. Перещепине та м. Синельникове на Дніпропетровщині визволені від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

22 вересня 1943 року — м. Новомосковськ на Дніпропетровщині звільнене від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

23 вересня 1943 року — сел. Магдалинівка, районний центр на Дніпропетровщині, звільнене від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

24 вересня 1943 року — сел. Царичанка, районний центр на Дніпропетровщині, визволене від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

27 вересня 1948 року — народився Валсамакі Віталій Дмитрович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової графіки (55 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 237.

Вересень 1843 року — у м. Верхньодніпровську та навколишніх селах побував Тарас Григорович Шевченко (160 років події).

Чабан М. Великі в Катеринославі-Дніпропетровську // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава–Дніпропетровська, їх творців і художників. – Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001. – С. 298-299.

Фоменко А.К. Т.Г.Шевченко і Придніпров’я // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава–Дніпропетровська, їх творців і художників. – Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001. – С. 264-267.

Вересень 1918 року — у м. Катеринославі на базі Вищих жіночих курсів створено університет. Нині –– Дніпропетровський державний університет (85 років події).

История Днепропетровского университета. — Днепропетровск: ДДУ, 1993. — 240 с.

Жовтень

*  *  *

Небо у змарах рваних.

Місяця біг полохливий.

Зливи обліжні рано

листя додолу збили.

 

Голі дерева, як олені,

дивно-незвично застигли.

Хто мені мовить, хто мені,

чому це осені стільки?!

 

Жовтня лишилось на краплю –

падає сніг навскісно...

Листя холодними лапками

подріботіло до лісу...

Олесь Завгородній.

 

2 жовтня 1948 року — у с. Кам'янка Апостолівського району Дніпропетровщини народився Іов Іван Павлович, поет, член Спілки письменників України. Лауреат обласної премії ім. В. Булаєнка (55 років від дня народження).

Стрельбицький М. “А Іван Іов – воїн Авіа...” // Кур’єр Кривбасу. – 1999. – № 110. – С. 172-173.

Соболь В. Чому “Калина по краплині крапле в серце”? // Слово і час. – 2001. – № 6. – С. 58-63.

3 жовтня 1948 року — у м. Дніпропетровську народився Чернета Григорій Олександрович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкового живопису (55 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 240.

4 жовтня 1918 року — у м. Катеринославі народився Пузирков Віктор Григорович, живописець, народний художник України, лауреат Державної премії СРСР (85 років від дня народження).

Пузирков Віктор Григорович // Словник художників України. – К.: УРЕ , 1973. – С. 188.

5 жовтня 1953 року – у м. Дніпропетровську народився Лебідь Сергій Якимович, прозаїк, член Спілки письменників України (50 років від дня народження).

Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г.Давидюк, Л.Г.Кореневич, В.П.Павловський.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1996.– С. 163.

6 жовтня 1943 року — народився Левчук Георгій Петрович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової і монументальної скульптури. Учасник обласних і республіканських виставок (60 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 114-115.

10 жовтня 1908 року — у с. Петриківка на Катеринославщині народилась Глущенко Пелагея Іванівна, майстер декоративного розпису, заслужений майстер народної творчості УРСР. Померла 11 квітня 1983 року (95 років від дня народження).

Глущенко Пелагея Іванівна // Словник художників України. – К.: УРЕ, 1973. – С. 57.

13 жовтня 1928 року — у с. Магдалинівка (тепер — районний центр) народилась Короткевич Марія Петрівна, скульптор (75 років від дня народження).

Короткевич Марія Петрівна // Словник художників України. – К.: УРЕ , 1973. – С. 113.

19 жовтня 1943 року — м. П'ятихатки на Дніпропетровщині звільнене від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

21 жовтня 1878 року — народився Пічета Володимир Іванович, історик, академік АН України. Тривалий час працював на Катеринославщині. Брав активну участь в роботі Катеринославської вченої архівної комісії. Помер 23 червня 1947 року (125 років від дня народження).

22 жовтня 1938 року — Указом Президії Верховної Ради СРСР селища Нікопольського району: Городище, Максимівка, Ворошилівка, Госстрой та інші об'єднані в м. Марганець (65 років події).

Куликов Я.П. Сталеве серце республіки. — Дніпропетровськ: Промінь, 1972. — 212 с.

Марганець = Марганец : Фотоальбом / Авт. фото В. Хмара; Вступ. стаття В. Лантух; Худож. М Нечипоренко. — К.: Мистецтво, 1984. — 96 с., іл. — Текст укр. та рос. мовами.

22 жовтня 1943 року — м. Верхньодніпровськ на Дніпропетровщині визволене від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

23 жовтня 1943 року — ст. Верхівцеве на Дніпропетровщині визволена від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

25 жовтня 1913 року — в сел. рудника Інгулецький (нині — м. Інгулець) на Дніпропетровщині народився Гуреїв Олексій Іванович, Український письменник (90 років від дня народження).

Гуреїв Олексій Іванович // УРЕС. – Т.1. – Вид. 2-е.– К.: УРЕ, 1986. – С. 470.

Гуреїв О. Повість мого життя // Кур’єр Кривбасу. – 1996. – № 65-66. – С.58-64.

25 жовтня 1918 року — у м. Павлограді народився Шуть Микола Степанович, український поет. У роки Великої Вітчизняної війни був учасником павлоградського підпілля. 1944 року загинув у фашистському концтаборі. 1961 року посмертно прийнятий до Спілки письменників України (85 років від дня народження).

Шуть Микола Степанович // УРЕС. – Т.3. – Вид. 2-е.– К.: УРЕ, 1987. – С. 694.

Люлько Г. Незгасний спалах поезії // Рід. край. – 1998. – 21 жовт.

25 жовтня 1933 року – засновано Дніпропетровський металомеханічний завод (70 років від часу заснування).

Дніпропетровський металомеханічний завод Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 75.

25 жовтня 1943 року — м. м. Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ звільнені від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

25 жовтня 1968 року — у м. Дніпропетровську прийняв перших мешканців 12-поверховий готель "Дніпропетровськ" (35 років події).

26 жовтня 1888 року –– в с. Гуляй-Поле на Катеринославщині народився Махно Нестор Іванович, відомий політичний та військовий діяч початку XX століття. Помер 25 липня 1934 року в еміграції в Парижі.

 

26 жовтня 1943 року — с. Солоне на Дніпропетровщині визволене від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

27 жовтня 1943 року — с. Кринички на Дніпропетровщині визволене від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

Листопад

Грабує вітер

Вже прозорий сад.

Листок шукає неба у криниці, –

Неначе тінь сво згубила птиця –

Й вертається,

Шукаючи,

Назад.

На павутинці

Він

В саду

Печально,

Мов маятник,

Відлічує нам дні.

...Самотній човен

згорбивсь на причалі.

Холодні

Листопадові

Вогні...

Олександр Абліцов.

 

3 листопада 1948 року — у с. Іванівка Синельниківського району народився Дерев’янко Анатолій Павлович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової графіки (55 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 238.

5 листопада 1888 року — народився Свиренко Дмитро Онисифорович, український ботанік і гідробіолог, доктор біологічних наук, член-кореспондент АН УСРС. У 1920-1923 та 1927-1941 р.р. викладав у Дніпропетровському університеті. Помер 26 жовтня 1944 року (115 років від дня народження).

Свиренко Дмитро Онисифорович  // УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.3. - С.176.

6 листопада 1923 року — у м. Кам’янському (нині — Дніпродзержинськ) споруджено пам’ятник "Прометей" (80 років події).

Так народився "Прометей" // Бочарова С., Харибіна Т. Дніпродзержинськ: Путівник-довідник. — Дніпропетровськ: Промінь, 1974. — С. 20-23.

"Прометей ": [О памятнике] // Луценко В.А., Брахник И.И. Днепродзержинск: Путеводитель. — Днепропетровск: Промінь, 1987. — С. 17-19.

7 листопада 1928 року — вийшов перший номер газети "Эхо", органу трудового колективу Нижньодніпровського трубопрокатного заводу ім К. Лібкнехта. Нині газета має назву "Придніпровський металург" (75 років події).

Газета не могла не родиться...// Приднепров. металург.– 1998.– 6 нояб.

7 листопада 1938 року — народився Ганцев Анатолій Гаврилович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі театрально-декоративного мистецтва. Учасник обласних та республіканських виставок (65 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 48-49.

8 листопада 1883 року — народився Єфремов Петро Олександрович,  вчений, літературознавець, перекладач, критик, професор Катеринославського університету  на початку XX ст. 1929 року репресований і згодом  знищений (120 років від дня народження).

Єфремов П. Молитва Богу невідомому: Літ.-крит. статті / Упоряд. М.Чабан. – Дніпропетровськ, 1993. – 66 с.

13 листопада 1883 року — народився Бардін Іван Павлович, видатний інженер-металург, академік АН СРСР, Герой Соціалістичної праці. У 1926-1929 роках працював на Дніпровському металургійному заводі. Помер 7 січня 1960 року (120 років від дня народження).

Бардін Іван Павлович УРЕС. - 2-е вид. - К., 1986. - Т.1. - С.137.

15 листопада 1873 року — відкрито рух на Катерининській залізниці (нині —Придніпровська залізниця) (130 років події).

Дорога и люди (Документальные очерки). – Днепропетровск: УкО ИМА-пресс, 1998. – 320 с.: 16 с. вкл.

21 листопада 1873 року — народився Терпигорєв Олександр Митрофанович, видатний вчений у галузі гірничої справи, академік АН СРСР. Викладав у Катеринославському вищому гірничому училищі . Помер 8 листопада 1959 року (130 років від дня народження).

Днепропетровский горный институт: Исторический очерк: В 2 кн. / Днепропетр. горн. ин–т; Сост.: А.А. Ренгевич, И.П. Гаркуша, Н.Я. Биличенко и др.; Под ред. А.А. Ренгевича, А.М. Теселько. — М.: Недра, 1990. — Кн. 1: История и развитие (1899–1989). — 345 с.: ил.

Терпигорев А.М. — С. 14, 15, 21, 22, 23, 173, 179, 180, 181, 183, 189, 190, 324, 340.

Днепропетровский горный институт. Исторический очерк: В 2 кн. / Сост.: Г.Г. Пивняк, А.А. Ренгевич, К.Ф. Тяпкин и др. — К.: Техніка, 1995. — Кн. 2: Кафедри (1899–1992). — 408 с.

Терпигорєв А.М. — С. 76, 80–81, 82, 84, 85, 92, 113, 114, 215, 216.

24 листопада 1918 року — народився Арефьєв Анатолій Васильович, художник, член Спілки художників. Працював у галузі театрально-декоративного мистецтва, обіймав посаду головного художника Дніпропетровського театру опери і балету. Брав участь в республіканських, всесоюзних та міжнародних виставках. Заслужений діяч мистецтв Киргизької РСР, народний художник СРСР, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка. Помер 27 січня 1989 року (85 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 20-21.

25 листопада 1903 року — у с. Новомиколаївка на Катеринославщині народився Зноба Іван Степанович, скульптор, член Спілки художників України (100 років від дня народження).

28 листопада 1943 року — сел. Новопокровка Солонянського району визволене від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

Правда. – 1944. – 13 січ.

листопад 1943 року – у Дніпропетровську організована артіль “Дніпропромтрикотаж”, тепер – КП виробничо-торгова фірма “Славутич” (60років від часу відкриття).

Колективне підприємство Дніпропетровська виробничо-торгова фірма “Славутич” // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 95.

зима

*  *  *

Зима і приходить

Для того,

Щоб в думах і вчинках

Наших

Частіше з'являлося

Свіле, ніжне...

Щоб ми,

По її

білосніжжю

Ступаючи,

Хоч раз мимохіть,

Як в світлиці,

Оглянулись: сліду лихого

Ніде не лишили?

Володимир Грипас.

 

Грудень

*  *  *

Відпалала листям осінь,

Грудень помережив став,

Вітер пасма білі в коси

Вербам рясно повплітав.

 

Пахне снігом і смолою

Приорільська далина,

З лісу казкою живою

Йде навстріч мені зима.

 

Простягає ніжно руки

У засніжених шовках,

Мерехтять іскристо луки

В несполоханих снігах.

 

Засніжило. Вечоріє.

Тиша йде в село здаля.

Врожаєм майбутнім мріє

Снігом встелена земля.

Валентин Бурхан.

 

2 грудня 1903 року — у с. В’язівок на Катеринославщині народився Кириленко Іван Улянович, письменник. Репресований і страчений 1939 року (100 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.2. - С.73.

8 грудня 1918 року — у с. Могильові на Катеринославщині народився Огій Степан Олександрович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової і монументальної скульптури. Учасник обласних та республіканських виставок. (85 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 134-135.

8 грудня 1938 року — народився Коцюбинський Андрій Федорович, письменник-гуморист, член Спілки письменників України (65 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. – Днепропетровск, 1987. – С.61.

12 грудня 1908 року — народився Чорнобривець Степан Аністратович, письменник, член Спілки письменників України (95 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. – Днепропетровск, 1987. – С.96-99.

12 грудня 1963 року — дала промисловий струм перша турбіна Дніпродзержинської ГЕС (40 років події).

УРЕС. – Т.1. – Вид. 2-е.– К.: УРЕ,1986. – С. 529.

Сто тисяч сонць Дніпродзержинська // Прапор юності. – 1963. – 8 груд.

15 грудня 1928 року — вийшов перший номер газети "Артемівець", органу Дніпропетровського гірничого інституту. Нині називається "Вісник Національної гірничої академії України" (75 років події).

Ромазан Н. Перша вузівська // Прапор юності.– 1978.– 16 груд.

18 грудня 1923 року — народився Селезньов Михайло Сергійович, поет, член Спілки письменників України. Лауреат премії ім. О. Стовби (80 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. – Днепропетровск, 1987. – С85-87.

Карапиш Б. Шрихи до портретів : [Є про М. Селезньова] // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.—Дніпропетровськ : ВПОП "Дніпро", 1994.—С. 255-271.

Михайло Селезньов : [Про нього] // Письменники України : Довідник / Упоряд. Д.Г. Давидюк, Л.Г. Кореневич, В.П. Павловська.—Дніпропетровськ : ВПОП "Дніпро", 1996.—С. 266.

23 грудня 1948 року — народився Городиський Володимир Миколайович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкового живопису. Учасник обласних та республіканських виставок (55 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. – Днепропетровск, 1991. – С. 58-59.

24 грудня 1903 року — народився Голодний (Епштейн) Михайло Семенович, поет, дитинство і юність якого пройшли у Катеринославі. Помер 20 січня 1949 року (100 років від дня народження).

28 грудня 1908 року — у м. Катеринославі народився Вучетич Євген Вікторович, скульптор, народний художник СРСР, дійсний член АН СРСР, Герой Соціалістичної праці, лауреат Державної премії СРСР. Помер 12 квітня 1974 року (95 років від дня народження).

Вучетич Євген Вікторович // УРЕС. - 2-е вид. - К., 1986. - Т.1. - С.351.

30 грудня 1938 року — у м. Дніпропетровську відкрито Центральний універмаг (65 років події).

Центральний універмаг // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С.144.

30 грудня 1943 року — смт. Томаківку визволено від німецько-фашистських окупантів (60 років події).

грудень 1923 року — утворено Межівський та П’ятихатський райони (80 років від дня утворення).

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. - С.416, 608.

 

Сонет

Згортає осінь жовті паруси.

І вже зима нові ладнає – білі,

А там весна, як вісників краси,

Свої пошле, зелені, легкокрилі,

Верстає путь до звабної яси

В погоду і в слботу туге вітрило.

Спочиву не шукай і не проси –

Вогнем-снагою наливає жили.

Супроти вітру й штормової хвилі

Лети, вітрило, в юну голубінь,

Минай причалів затишок дрімливий,

Бо тільки в леті не старіють крила

І не міліє серця глибочінь.

Лети, вітрило, в юну голубінь.

Петро Шаповал.

 

 

 

дати і події року

 

988 року — на острові Монастирському під час походу на Корсунь (Херсонес) зупинявся із військом Київський князь Володимир (1015 років події).

Швидько Г.К. Мить довжиною в два тисячоліття // Моє Придніпров’я. Календар знаменних подій області на 2001 рік: Бібліогр. покажчик/ Упоряд. І .Голуб. – Дніпропетровськ: Обл. наук. бібліотека, 2000.– С. 12.

1638 року — на Микитинському Розі (на місці сучасного м. Нікополя) засновано Микитинську Січ (365 років від дня заснування).

Мицик Ю.А. Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини ХV–XVIII ст.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1997.– С.117.

1738 року — закладено зимівник військового старшини Семена Панчохи, на місці якого засновано слободу Саксагань (нині — однойменне село П’ятихатського району) (265 років від дня заснування).

Феодосій (Макаревський) Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого ХVIII століття. / Старослов. та рос. мовами. – Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2000 .– С. 376-380.

1773 року — розпочато будівництво Троїцького собору у Новомосковську. Керував роботами майстер-будівничий Яким Погрібняк (230 років події).

Плохій С.М. Козацькій собор // Мицик   Ю.А., Мосьпан Н.В., Плохій С.М. Місто на Самарі: Навчальний посібник.– Дніпропетровськ: Вид-во  ДДУ, 1994.– С.53-57.

1778 року — закінчено будівництво козацького Троїцького собору у Новомосковську. Будівничий Яким Погрібняк (225 років події).

1778 року — після ліквідації Запорозької Січі козацькі зимівники були об’єднані у слободу Підгороднє. Нині це селище міського типу Дніпропетровського району (225 років події).

1783 року — засновано с Магдалинівка. 3 вересня 1925 року має статус районного центру (220 років від дня заснування).

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. - С.367-376.

1793 року — правнук гетьмана Данила Апостола, відставний майор М.Д. Апостол одержав за указом Катерини II земельний наділ, де було побудовано с. Апостолове. Нині — м. Апостолове, адміністративний центр однойменного району (210 років події).

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. - С.145-157.

1793 року — засновано: с. Адамівку Криничанського, с. Олександропіль Петропавлівського районів та с. Софіївку, нині селище міського типу, районний центр (210 років від дня заснування).

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. - С.362,587,701-712.

1813 року — засновано с. Іверське. З 1925 року — с. Дзержинівка Солонянського району (190 років від дня заснування).

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. - С.697.

1838 року –– у м. Катеринославі засновано газету “Екатеринославские губернские ведомости” (165 років від дня заснування).

1853 року — відкрито постійну суднохідну лінію Нікополь-Одеса (150 років події).

1863 року — народилась Сулима-Бичихіна Тетяна Степанівна, українська письменниця. Померла після 1931 року (140 років від дня народження).

Зобенко М. Ярославни Придніпров’я, або Сповідь жіночої душі при свічі істини  // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.— Дніпропетровськ : ВПОП "Дніпро", 1994. — С. 274-275.

1873 року – у Катеринославі на Озерній площі Катеринослава засновано перший паровий пивоварний завод Ботте, тепер – Дніпропетровський пивоварний завод “Дніпро” (130 років).

Дніпропетровський пивоварний завод “Дніпро” Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С.104.

1883 року — на Придніпров’ї вийшла друком перша художня книжка українською мовою "Жар-птиця, або З паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи. Оповідання А. Торішнього", яку написав Андріан Кащенко (120 років події).

Чемерис В. Таємниця Андріана Кащенка // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.— Дніпропетровськ : ВПОП "Дніпро", 1994.—С. 39-48.

1893 року — у с. Великі Терни на Криворіжжі народився Феденко Панас Васильович, письменник, публіцист. Після 1917 року був членом Української Центральної Ради. Емігрував, був професором Українського Вільного Університету в Празі і Мюнхені. Помер 1981 року (110 років від дня народження).

Голуб А. В защиту страждущих я голос поднимаю...// Днепров. правда. – 1997. – 19 марта.

Чабан М. Панас Феденко // Кур’єр Кривбасу. – 1997. – № 77-78. – С. 119-135.

1898 року — у с. Успенське Верхньодніпровського повіту народився Мусіяк Свирид Опанасович, український письменник. 1937 року репресований та засланий. Реабілітований 1957 року. Помер 1986 року (105 років від дня народження).

Чабан М.  Січеслав у серці : Нариси : Книга пам’яті. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. - С.18.

1898 року — у м. Катеринославі засновано музичне училище, один з найстаріших музичних навчальних закладів України, нині — Дніпропетровське музичне училище ім. М.І. Глінки (105 років від дня заснування).

Танич А. Початок нового сторіччя // Наше місто. – 1998. – 30 квіт.

1898 року — до м. Катеринослава приїздив Немирович-Данченко Володимир Іванович, один із засновників МХАТу для перегляду спектаклів за участю місцевого актора Вишневського О.Л. (105 років події).

Чабан М.П. Великі в Катеринославі-Дніпропетровську. Володимир Немирович-Данченко // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників. – Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001. –С. 313-314.

1898 року — засновано с. Андріївка Покровського району (105 років від дня заснування).

История городов и сел УССР. - Днепропетровская обл. - К.: УРЕ, 1977. - С. 601.

1898 року — у м. Катеринославі почали виходити:

–– журнал "Врачебно-санитарная хроника Екатеринославской губернии". Припинив існування 1916 року;

–– газета-журнал суспільного життя і літератури "Днепровская молва". Редактор і видавець — М.В. Биков. Видання припинило існування 1901 року;

–– науково-літературна, політична та економічна газета "Приднепровский край". Припинила існування 1906 року (105 років від початку виходу).

Газети і журнали Катеринославщини (1838–1916): Наук.- допоміжн. бібліогр. покажчик. Дніпропетровськ, 1993.– С.30.

1903 року — у м. Катеринославі почала виходити газета "Вестник Екатеринославского земства". Припинила існування 1905 року (100 років від початку виходу).

1908 року — у м. Катеринославі почав виходити журнал "Новости техники и промышленности". Редактори — Н.І. Іванов та І.І. Танатар. Припинив існування 1913 року (95 років від початку виходу).

Газети і журнали Катеринославщини (1838–1916): Наук.- допоміжн. бібліогр. покажчик. Дніпропетровськ, 1993.– С.33.

1913 року – у Катеринославі засновано “Цементну фабрику акціонерного товариства”, тепер – Дніпропетровський цементний завод (90 років від часу заснування).

Дніпропетровський цементний завод Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 93.

1913 року – у Катеринославі відкрито готель “Асторія” (90 років від часу відкриття).

Готель “Асторія” // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 153.

1918 року – у Києві засновано український театр, який з 1927 року переїхав до Дніпропетровська, тепер – Дніпропетровський український музично-драматичний театр ім.. Т.Г.Шевченка (85 років від часу заснування).

Дніпропетровський український музично-драматичний театр ім.. Т.Г.Шевченка // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 250.

1923 року — засновано с. с. Орли Покровського, Перше Травня Софіївського та Жовтневе (до 1930 року — Ділянка-105) Криничанського районів (80 років від дня заснування).

История городов и сел УССР. - Днепропетровская обл. - К.: УРЕ, 1977. – 838 с.

    Орли – С. 603; Перше Травня – С.731; Жовтневе – С. 363.

1923 року — на Катеринославщині утворено Криворізьку округу (80 років від дня утворення).

История городов и сел УССР. - Днепропетровская обл. - К.: УРЕ, 1977. - С.49.

1928 року – у Дніпропетровську створено підприємство сліпих, тепер Дніпропетровське УВО “Луч” УТОС (75 років від часу створення).

Дніпропетровське УВО “Луч” УТОС // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 89.

1933 року – у Дніпропетровську засновано Державний проектний інститут “Придніпровський Промбудпроект” (70 років від часу заснування).

Державний проектний інститут “Придніпровський Промбудпроект” // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 268.

1953 року — відкрито Криворізький будівельний технікум (50 років від дня відкриття).

1958 року – засновано Дніпропетровський державний політехнікум – ВУЗ I рівня акредитації (45 років від часу заснування).

Дніпропетровський державний політехнікум // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 234.

1958 року – у Дніпропетровську засновано видавництво “Зоря” (45 років від часу заснування).

Видавництво “Зоря” // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 166-169.

1968 року – у Дніпропетровську відкрито готель “Дніпропетровськ”, побудований за проектом архітектора В.А.Зуєва (35 років від часу відкриття).

Готель “Дніпропетровськ” // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 154.

1973 року — при обласній станції юних техніків м. Дніпропетровська організовано мультстудію "Веснянка". Тепер — дитячо-юнацький кіноцентр (30 років від дня створення).

Днепропетровская народная мультстудия "Веснянка". — Днепропетровск: Облполиграфиздат, 1982. — 20 с.

Красный Ю.Е., Курдюкова Л.И. Мультфильм руками детей: Кн. для учителя. — М.: Просвещение, 1990. — 176 с.: ил.

1978 року – у Дніпропетровську створений ВАТ “Укркомундорпроект” (25 років від часу створення).

ВАТ “Проектно-вишукувальний інститут” “Укркомундорпроект” // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С.278-279.

1978 року — у м. Дніпропетровську відкрито Будинок культури металургів (25 років від дня відкриття).

1988 року – у Дніпропетровську на базі ПКБ РВО “Укрстальконструкція” засновано Інститут “Укрстальпроект” (15 років від часу заснування).

АТЗТ  УАПКТІ “Укрстальпроект” // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 266.

1988 року – створено Державне управління природних ресурсів у Дніпропетровській області (15 років від часу створення).

Державне управління природних ресурсів у Дніпропетровській області // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С.174-175.

1993 року – заснована Дніпропетровська академія управління, бізнесу та права (10 років від часу заснування).

Дніпропетровська академія управління, бізнесу та права // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С. 211.

1998 року – у Дніпропетровську відкрито шпалерну фабрику “Дніпромайн” (5 років від часу заснування).

Українсько-німецьке акціонерне товариство закритого типу з іноземними інвестиціями “Дніпромайн” // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид.2-ге. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С.106-107.

 

*­­*****************************************************************

                   Залата Леонід Дмитрович

75 років від дня народження

7 січня 1928 року

        

Є люди, характер, поведінка і переконання яких не змінюються з роками. Вони немов із неіржавіючого металу. Саме до таких належить письменник Леонід Дмитрович Залата.

Багато літераторів Дніпропетровщини, які починали творчий шлях на початку п'ятдесятих років і групувалися навколо газети “Молодий ленінець”(нині “Прапор юності”), якою тоді керував улюбленець молоді поет Петро Зіновійович Шаповал, пам'ятають по-доброму худорлявого, неквапливого і серйозного юнака, який мав тихий голос, був дуже стриманим у виявленні своїх почуттів та делікатним у поводженні з досить емоційною пишучою нашою братією.

Таким Леоніда Залату бачать і сьогодні ті, хто знає його і спілкується з ним.

Життєва біографія його типова для більшості літераторів – його ровесників. Народився 7 січня 1928 року у селі Сиваському Ново троїцького району Херсонської області. А по тому – “босоноге дитинство”, полюбляють казати деякі письменники. Воно було не лише босоногим, але й нелегким. Школу закінчив Леонід лише після війни, поєднуючи навчання з щоденними турботами про шматок хліба насущного. А потім три роки служби у Військово-Повітряних Силах, навчання на історико-філологічному факультеті Дніпропетровського університету, який Леонід Залата закінчив у 1956 році. По тому – робота в редакції газети “Молодий ленінець”, у республіканському зональному видавництві “Промінь”(нині –“Січ”). Багато років був головним редактором Дніпропетровського обласного радіокомітету, потім директором клубу дніпропетровських письменників і лише за станом здоров'я був змушений перейти на нелегку творчу роботу.

Журналістська практика, мабуть, значною мірою вплинула на його письменницьку діяльність. Бо улюбленою формою він обрав оповідання. Писав російською і українською мовами, якими володіє досконало. Саме збіркою оповідань “Мальчишки” (у співавторстві з братом Федором Залатою) він дебютував у 1956 році у видавництві “Молодь”. Потім спробував свої сили на гостросюжетній повісті “Обыкновенное дело” (у співавторстві), яка вийшла у 1957 році у Дніпропетровському обласному видавництві.

Через три роки на книжкових полицях дніпропетровських книгарень з'явилась його збірка оповідань “Жили на світі дві подружки”, написана українською мовою. Письменник шукав свій стиль, свої засоби вираження того, що бачив навколо себе. Та він завжди був у вічному пошукові!

Здавалось би, письменник знайшов свій стиль, свою форму, свою тематику. Але у 1966 році несподівано для шанувальників його творчості з'являється збірка його віршів “Іду у небо”. Зміна жанру? Ні, просто те, що накопичилося у пам'яті й на душі, у письменницьких записниках і за жанром не вміщувалось у прозових творах, вихлюпнулось у віршах.

Пошуки, пошуки...

У 1969 році вийшла у “Промені” його збірка фантастичних оповідань “Ущелина синіх туманів” (у співавторстві), а у 1971 році там же знову збірка прози реальна – оповідання “В один слід”. А у 1975 році читачі несподівано одержують від нього виданий у “Промені” роман “Далеко в Арденнах”, в основу якого покладено справжні події, які відбулися в Бельгії під час другої світової війни і в якому розповідається про долю полоненого радянського офіцера, який став командиром партизанського полку в бельгійських Арденнських горах.

Через рік Леонід Залата знову дивує своїх читачів, шанувальників і друзів по перу, опублікувавши у книзі “Город мой рабочий” вірші “Моя любов”, а ще через два роки у книзі “Юність моя комсомольська” вірші “Балада про сурмача”. Ні, такі не вміщувались у вибудуваних із суворого життєвого матеріалу прозаїчних творах Леоніда Дмитровича оті почуття, оте відчуття плину і проявів буття людського і проривалося воно поетичними рядками. До речі, не лише у нього. Дніпропетровські літератори, здавалось би, “закоренілі поети”, вдавались до прози, як, наприклад, Михайло Селезньов, Михайло Чхан, Володимир Грипас, Фросина Карпенко, Костянтин Чернишов. Дніпропетровські письменники не боялися братись  за нове, не боялись набити на цьому шляху синців та гуль. Яскравий приклад – творчий шлях Леоніда Залати. І не лише його.

У 1977 році  видавництво “Дніпро” перевидає його роман “Далеко, в Арденнах” та повість “Полум'я в степу”, а згодом у перекладі російською мовою вони з'являються у московських видавництвах. А у 1979 році у видавництві “Промінь” друкується збірка оповідань “Сиві коні на припоні” і перед читачами знову з'являється Леонід Залата – оповідач.

Уважні літературні критики, товариші по перу, читачі давно вже помітили, що Леонід Залата тяжіє саме до гостросюжетної тематики, до творів, у яких діють люди у надзвичайних обставинах. Тому й не дуже дивувалися, коли на книжкових полицях у 1981 році з'явився його роман “Вовчі ягоди” – твір, присвячений тривожним будням карного розшуку, а згодом його продовження – повість “Без особливих прикмет”, які у 1989 році вийшли окремою книгою.

Завжди він у пошукові – так кажуть про нього літературознавці.

Завжди він цікавий – відгукуються читачі, колеги по перу.

Завжди він – людина, хочеться додати до цього.

Крапиш Б. Штрихи до портретів // З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С.260-263.

 

Література:

 

Залата Л.Д. Вовчі ягоди: Роман; Без особливих прикмет: Повість.– К.: Дніпро, 1989.– 455 с.

         Залата Л.Д. Особое задание: Повести, рассказы, очерки.– Днепропетровск: Проминь, 1987.– 234 с.

         Залата Л.Д. Без особливих прикмет: Повість. – Дніпропетровськ: Промінь, 1986.– 166 с.

         Залата Л.Д. Далеко в Арденнах: Роман; Пламя в степи: Повесть.– М.: Сов. писатель, 1984.– 448 с. (Пер. с укр.).

         Залата Л.Д. Далеко в Арденнах: Роман; Пламя в степи: Повесть.– М.: Сов. писатель, 1980.– 478 с. (Пер. с укр.).

         Залата Л.Д. Далеко в Арденнах: Роман; Полум'я в степу: Повість.– К.: Дніпро.– 1977.– 410 с.

         Залата Л.Д. Далеко в Арденнах: Роман.– Дніпропетровськ: Промінь, 1975.– 280 с.

         Залата Л.Д. В один слід: Оповідання.– Дніпропетровськ: Промінь, 1971.– 148 с.

         Бурлай В., Залата Л. Ущелина синіх туманів: Фантастич. оповідання.– Дніпропетровськ: Промінь, 1969.– 100 с.

         Залата Л.Д. Іду в небо.– Дніпропетровськ: Промінь, 1966.– 85 с.

         Залата Л.Д. Жили на світі дві подружки: Оповідання.– Дніпропетровськ, 1960.– 122 с.

         Залата Л.Д. Полум'я в степу: Повість.– Дніпропетровськ, 1959.– 198 с.

         Залата Л.Д. Валя: Нарис.– Дніпропетровськ, 1957.– 22 с.

*  *  *

         Залата Л. Рубаї.– Зоря.– 2000.– 14 жовт; 2001.– 19 квіт.

         Залата Л. Прощай, “дельфінчик” ! // Зоря.– 2000.– 7 верес.

         Залата Л. Рубаї // Днепр вечерний.– 1999.– 13 февр.

         Залата Л. Низка притч // Зоря.– 1998.– 1 лют.

*  *  *

         Крапиш Б. Штрихи до портретів // З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С.260-263.

         Фролова К. Поетичне слово над Дніпром // З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.–       С.301-302.

*  *  *

         Миколаєнко М. Леонідові Залаті – 70 // Літератур. Україна.– 1998.– 5 лют.

         Пуп по І. Хай сиві твої коні не будуть на припоні // Днепр вечерний.– 1998.– 6 янв.

         Миколаєнко М. За законами краси // Зорі.– 1998.– 6 січ.

        

Нескорений Павлоград

60 років повстання

16 лютого

1943

Час виступати!

16 лютого всі наші бойові загони зосередилися в місцях, заздалегідь намічених штабом. Явочні квартири, що відіграли таку велику роль у дні підпільної боротьби, перетворилися на запасні командні пункти бойових загонів. < >

Настрій у всіх бійців піднесений, збуджений.

Гітлерівці, відчуваючи наближення відплати, драпали з міста. < >

Зелена ракета в повітрі!

Сигнал був прийнятий всіма загонами, котрі негайно відкрили вогонь по окупантах. На околицях і в центрі міста зав'язався бій.

Гітлерівці не чекали нашого виступу. Паніка серед них була велика. Багато з них вистрибували з будинків в одній білизні і, відстрілюючись, мчали до річки Вовчої.. Але й там на них чекали загони повсталих

Проте розгубилися не всі окупанти. Штаб 104-го італійського полку, який розміщався в чотириповерховому будинку на Радянській вулиці, чинив упертий опір. Ліквідувати цей вузол опору треба було в першу чергу, тому що він являв велику небезпеку для успіху всієї справи. Штаб весь час підтримував радіозв'язок зі своїми тилами, які перебували за рікою, і міг коректувати артилерійський вогонь, вже викликаний, певно, ним же. Тому на Радянську вулицю були надіслані найбільш боєздатні групи товаришів Бойка, Осьмиченка, Бєлого, Сидорова, Дахна, Олександра Бабенка ї Ларцева.

Завдання було не з легких. Всі вікна штабу були перетвореиі на амбразури, що вивергали вогонь. На снігу біля штабу вже чорніли кілька трупів наших людей. Вирішили підірвати двері і штурмом заволодіти ворожою фортецею.

Кілька бійців на чолі зі сміливцем Осьмиченком ривком подолали зону обстрілу і, несучи ящики з динамітом, підібралися до входу. Підривники були знавцями своєї справи. Ще мить — і величезний вибух струсонув місто: шлях було відкрито. До будинку увірвалися наші бійці. Мені розповідали потім, який запеклий опір чинили чорносорочечники на чолі зі своїм командиром, моложавим полковником з бакенбардами. Він лежав убитий біля штабу. А дві роти солдатів, які не побажали вмирати разом з чорносорочечниками, здалися в полон. Вони стояли у дворі, чорноокі, смугляві і, здається, були дуже задоволені тим, що тепер уже все для них скінчилося. < >

Тимчасом наша друга ударна група на чола з старший лейтенантом Бєляшовим і молодшим лейтенантом Кузнецовим < > напала на приміщення гестапо і міської управи, взяла штурмом приміщеная поліції і визволила радянських громадян, приречених на розправу в катівнях гестапо. Яким невимовним щастям світилися обличчя тих, хто чекав смерті і вже, певно, не плекав жодної надії на порятунок, який прийшов так несподівано. Якби не раптовість нашого нападу, гітлерівці неодмінно розстріляли б усіх в'язнів.

Врятовані люди схвильовано обіймали своїх визволителів. Ті, хто міг рухатись і боротись, просили зброю і ставали в ряди повсталих.

У самий розпал бою, коли ще не все нам було ясно і до штабу тільки починали надходити добрі вісті про успіх, з центральної площі долинув довгожданий голос репродуктора: «Увага, говорить Москва!».

Цей голос рідної Москви, якого ми були позбавлені довгі місяці ворожої окупації, мов сонце, освітив похмурі, занедбані вулиці Павлограда. Це група капітана Луценка виконала своє бойове завдання і, захопивши пошту і телеграф, відразу ж «зловила» нашу славну станцію імені Комінтерну.

Запеклий бій спалахнув біля будинку сінагоги, де німці влаштували великий продовольчий склад. Розуміючи значення цього об'єкту для шлунків гітлерівськото воїнства, німецьке командування посилило охорону будинку. Охорона вчинила запеклий опір, але незабаром вартові втекли, залишивши кілька трупів на підступах до складу. Тепер вже наше командування виставило біля нього охорону, а коли ввійшли наші війська, передали це продовольство Червоній Армії.

У всіх цих боях особливо відзначились наші підпільники і партизани — молодший лейтенант Костянтин Бєляев, лейтенант Іван Сидоров, старшина Дима Ларцев, старшина Йосип Бойко, Іван Бєлий, технік-лейтенант Козирев, лейтенант Олександр Соколов, старшина Чемерський, рядові Тихін Золотарьов, Юрій і Іван Осьмиченки та багато інших.

Бойова група лейтенанта Маслова і старшого лейтенанта Макарова заволоділа казармами і млином, в якому було захоплено багато зерна і борошна. Диверсійна група Г. П. Усенка разом з бійцями групи І. І. Маслова вийшла до залізничної станції, встановила контроль на коліях між річками Вовчою та Самарою, оточила склади з пальним. А в цей час на шляхах у бік Дніпропетровська і Запоріжжя вже діяли групи капітана Вільянова, старшого лейтенанта Степана Чумака, старшого лейтенанта Івана Чорного і лейтенанта Савченка.

В резерві, в районі Хуторів Першого та Другого, перебувала бойова група лейтенанта К. І. Шлеги і біля обозного заводу — група Р. А. Полчанінова. В районі цегельного заводу діяла диверсійна група старшини В. П. Горбунова.

Міські бойові групи були підтримані сміливими діями патріотів навколишніх сіл. Так, у селі Вербках вдарили по гїтлерівцях бійці загонів Миколи Івановича Лупиря і Григорія Микитовича Погорелова. А в районі сіл В'язівок і Кочережок бійці з групи лейтенантів Леоніда Даниловича Фоменка і Василя Зіновійовича Сободиря відкрили ураганний вогонь по гітлерівцях, що відходили, і посіяли паніку в їх рядах.

Важко передати радість наших людей, коли вони бачили, як в паніці мчать по вулицях гітлерівці. Біжать ті, хто багато місяців наводив жах на мешканців міста, хто розстрілював і вішав за найменшою підозрою в належності чи співчутті до підпільників. Прийшов для катів день відплати! < >

Аж ось вже й червоне полотнище майорить над будинком колишньої міської управи! Це Юра Осьмиченко, бойовий підпільник, підняв прапор перемоги.

Незабаром до міста увійшли передові частини Червоної Армії.

Це було величезною радістю для всіх нас і для жителів міста. Танкові частини корпусу генерала Гагена дотримали свого слова і своєчасно підійшли на допомогу повсталим. Важко передати словами, що діялося на вулицях у цей холодний, але по-весняному святковий день 17 лютого! Жителі повисипали з будинків, вікна прикрасились червоними стрічками, хустками, прапорами.

Жінки обіймали танкістів і партизанів, запрошували до себе, пригощали всим, що було в домі. Були відкриті склади, і населення одержувало борошно, цукор, крупи та інші продукти.

В середині дня 17 лютого підпільники влилися в підрозділи діючої Червоної Армії і вже спільно продовжували громити відступаючого ворога. < > 

Тут же ми дізналися, що гітлерівське командування на своїх оперативно-тактичних картах позначило місто Павлоград чорною фарбою, як небезпечне партизанське місто. Пізніше нам також довелося довідатись, що Гіммлер назвав Павлоград “чорним містом” і наказав зрівняти його з землею.

Рябой К.В. 193 дні в підпіллі. – Дніпропетровськ: Промінь, 1968. – 120 с.

 

Література:

Караванченко А.П., Федоренко Д.Т. Непокоренный Павлоград. – М.: Политиздат, 1965. – 159 с.

Рябой К. 493 дні в підпіллі. – Дніпропетровськ: Промінь, 1968. – 120 с.

Карнаух Л.Г. Обелиски в степи // У стен Запорожья: Воспоминания, очерки. – Днепропетровск, 1975. – С. 215-238.

Вєтров І.Ю. З особливим дорученням.– К.: Політвидав України, 1976. – 150 с.

Ветров И.Е. Таинственный доктор. – К.: Политиздат Украины, 1979. – 127 с.

Книга пам’яті України. Дніпропетровська обл.: Дніпродзержинськ, Дніпропетровський р-н. – Дніпропетровськ: Січ, 1994. – 24с.

*  *  *

Карасев И. Двух правд не бывает // Днепров. панорама. – 1992. – 6 окт.

Шимкевич В. Наца, Нина, Надя Филипенко: [Руководитель подполья] // Прапор юності. – 1994. – 7-13 трав.

Малаков А. Так было ли восстание в Павлограде? // Павлоград. ведомости. – 1998. – 20 февр.

Останина Н. И это наша история // Павлоград. ведомости. – 1998. – 20 февр.

Ніколаєнко В. Кожен будинок давав бійця // Сіл. новини. – 1998. – 14 лют.

55 лет назад Павлоград. подполье поднялось за честь страны // Слово Ветерана. – 1998. – 19 февр.

*  *  *

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С.44-45.

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. – С61.

 

               Фролова Клавдія Павлівна

80 років від дня народження

24 лютого 1923

Фролова Клавдія Павлівна відомий літературознавець, критик, член Спілки письменників та Спілки театральних діячів. Вона автор книжок: “Андрій Головко” (у співавторстві), “Розвиток образної свідомості в українській радянській ліриці”, “Аналіз художнього твору”, “Естетичні категорії в українській радянській ліриці”, “Морально-естетичні пошуки в сучасній українській ліриці”, “Субстанції незримої вогонь”, “Теория и методика применения эстетических категорий в литературоведческом анализе”, “Ярина”, “Цікаве літературознавство”, “Прилетіла ластівочка” та інших. Має сотні наукових статей,  друкувалася в журналах: “Радянське літературознавство”, “Вітчизна”, “Радуга”, “Прапор”, “Жотень”, “Література і сучасність”, газеті “Літературна Україна”.

Фролова Клавдія Павлівна народилася 24 лютого 1923 року в с. Сенькові Орловської області Росії. Дитинство її проходило в селі Рудька Царичанського району на Дніпропетровщині, куди переїхала сім'я. В селі був гарний самодіяльний театральний колектив, і дівчинка з ранніх літ прилучилася до мистецтва театру. А потім закінчила Дніпропетровський державний університет і вступила до театрального училища. З 1948 року працювала у Дніпропетровському українському драматичному театрі імені Шевченка актрисою, завлітом, а також художнім керівником в Палаці культури студентів. У 60-х роках Клавдія Павлівна керувала міським університетом культури, читала цикли лекцій з питань історії, культури, естетики, мистецтва.

У 1957 році вона вступила на аспірантуру при кафедрі української літератури ДДУ, захистила кандидатську дисертацію, а з 1973 року очолила кафедру української літератури університету. Вона доктор філологічних наук, професор. Багато років К.П.Фролова керувала роботою науково-дослідної лабораторії фольклору, народних говорів та літератури Придніпров'я, створеної при кафедрі за її ініціативи 1988 року. Керувала також творчою літературною студією “Гарт” при ДДУ.

Поєднання в одній людині таланту прискіпливого вченого та акторського дару рідкісне явище. Але Клавдії Павлівні це дало можливість не лише створити авторську програму викладання курсу літературознавства, але й викладати його студентам на такому високому емоційному рівні, що практично кожна лекція перетворилася на явище мистецьке.

Професор Фролова стала автором теорії та методики застосування естетичних категорій трагічного, комічного, драматичного та гармонійного в літературознавчому аналізі. Вона виховала учнів: під її керівництвом захистилися та продовжили наукові дослідження доктори та кандидати наук. Вона має нагороди за відмінну роботу в галузі освіти.

Відома Клавдія Фролова і як письменник, має художні твори. З 1978 року вона член Спілки письменників.

 

Література:

Фролова К.П. Об искусстве речи пропагандиста.– Дніпропетровськ, 1962.– 36 с.

Фролова К.П. Розвиток образної свідомості в українській радянській ліриці (1917-1967).– Дніпропетровськ, 1970.– 315 с.

Фролова К.П. Естетичні категорії в українській радянській ліриці: Учбовий посібник по спецкурсу.– Дніпропетровськ: ДДУ, 1975.– 228 с.

Фролова К.П. Аналіз художнього твору. Деякі методи вивчення тексту художнього твору: Посібник для вчителів.– К.: Рад. школа, 1975.– 175 с.

Фролова К.П. Чувство семьи единой.– М.: Знание, 1980.– 64 с.: ил. (Новое в жизни, науке, технике. Сер. “Литература”, №2).

Фролова К.П. Субстанції незримої вогонь...(Про поетику художнього твору): Літ.-крит. нарис.– К.: Дніпро, 1983.– 134 с.

Фролова К.П. Прилетіла ластівочка: Українські народні свята та обряди.– Дніпропетровськ, 1991.– 40 с.

Фролова К.П. Ярина: Учбов. посібник з народознавства.– Дніпропетровськ: Книгодрук, 1993.– 228 с.

Фролова К.П. Поетичне слово над Дніпром // З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І Шаповал та ін. – Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 295-326.

*  *  *

Фролова К.П. Проблеми психології творчого процесу в оцінці Івана Франка // Укр. літературознавство.– 1983.– Вип.40.– С. 3-7.

Фролова К.П. Творчий метод і естетичні категорії [в літературознавстві] // Рад. літературознавство.– 1984.– №2.– С. 7-14.

Фролова К. Рудька: [Оповідання] // Бористен.– 1993.– №2.– С. 15-16.

Фролова К. Трагічний гумор українського фольклору Совєтської доби: [З виступу на наук. конф. “Сатира і гумор в українській літературній традиції” 11 груд. 1994 р., Чернівці] // Визвол. шлях.– 1997.– №4.– С. 495-499.

Фролова К. З Україною в серці: [Про Ю. Семенка] // Бористен.– 1998.– №3.– С. 6-8.

*  *  *

Зобенко М. Ярославни Придніпров'я, або Сповідь жіночої душі при свічі істини: [Про творчість К.Фролової] // З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І Шаповал та ін. – Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 273-278.

*  *  *

Чабан М. Поезіє, сонце моє оранжеве! // Зоря.– 1993.– 23 лют.

Галацька В. Секрет таланту //  Бористен.– 1993.– №2.– С. 14.

Галацкая В. “Молекула художественности” // Днепр вечерний.– 1993.– 3 марта.

Галацька В. Молекула художності в молекулі життя // Наше місто.– 1998.– 24 лют.

Хазан Н. Соняшник її душі // Зоря.– 1998.– 24 лют.

*  *  *

Фролова К.П. // Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник.– 1981.– С. 279.

Фролова Клавдія Павловна // Писатели Днепропетровщины: Бибиблиограф. указатель.– Днепропетровск, 1987.– С. 91-92.

Галацька В.Л. Бібліографічний огляд праць професора К.П.Фролової з українського літературознавства: Навч. посібник.– Дніпропетровськ: ДДУ, 1993.– 40 с.

Гуманітарні науки: Бібліограф. довідник.– Дніпропетровськ: ДДУ, 1993.– 68 с.– (Біобібліографія вчених ДДУ).

Фролова К.П. – С. 58.

Клавдія Фролова // Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г.Давидюк, Л.Г.Кореневич, В.П.Павловський.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1996.– С.313.

 

Катеринославська вчена архівна комісія

29 березня 1903

100 років

від дня заснування

Протокол відкриття

Губернської Катеринославської Вченої Архівної Комісії

16 березня 1903 року*

За заздалегідь розісланими п. Губернатором запрошеннями до квартири Його Сіятельства прибули о другій годині дня 29 чоловік для взяття участі у відкритті Катеринославської Губернської Вченої Архівної Комісії. На засіданні були присутні**: Голова Зібрання п. Начальник Губернії Генерал-Лейтенант Граф Ф.Е.Келлер, Віце-Губернатор В.В.Князєв, Губернський Предводитель Дворянства М.І.Миклашевський, Управляючий Казеною Палатою А.А.Шипов, Катеринославський Повітовий Предводитель Дворянства В.В.Малама, Директор Катеринославського Вищого Гірничого Училища С.М.Сучков, Голова Наукового Товариства професор Гірничого Училища В.В.Курилов, Правитель Канцелярії Губернатора Н.І.Гаврилов, Начальник Катерининської залізниці Ф.І.Шмідт, Член-Секретар Губернського Статистичного Комітету Я.Г.Гололобов, Начальник Поштово-Телеграфної Контори Є.Я.Мухін, Радник Губернського ПравлінняН.І.Парвицький, Головний Контролер Катерининської залізниці Д.Я.Голубов.

Директори: Комерційного училища А.С.Синявський, I-го Реального училища А.В.Крижанівський, Гімназії – К.О.Драгош, Народних училищ – К.Т.Калабановський. Інспектора Народних училищ: Катеринославського повіту – Я.І.Теодорович, Новомосковського – А.В.Соловйов, Управляючий відділенням Катеринославського Дворянського Банку В.В.Горицький, Губернський Тюремний Інспектор С.Н.Рагозін. Член Правління Наукового Товариства Е.А.Штебер, Редактор газети “Приднепровский край” Ф.А.Духовецкий, Законовчитель Комерційного училища о. Дмитро Страховський, М.В.Биков, Викладачі: Вищого Гірничого училища В.Я.Загулін, Духовної Семінарії – Я.А.Павловський, А.І.Рождественський, Комерційного училища –– І.Ф.Вертоградов.

Відкриваючи засідання, п. Начальник Губернії повідомив, що Катеринославське Наукове Товариство, маючи на меті всебічне вивчення губернії, 1-го квітня 1902 року порушило перед п. Начальником Губернії клопотання про надання йому прав Губернської Вченої Архівної Комісії, але клопотання це Міністерство Внутрішніх Справ не задовольнило через те, що право розбору справ і документів губернських та повітових архівів, різних відомств і зберігання їх приватному товариству не може бути надане.

Тоді за ініціативою Директора Комерційного училища Антона Степановича Синявського подано було п. Начальнику губернії прохання щодо відкриття Губернської Вченої Архівної Комісії, яке підписали: Голова Губернської Земської Управи М.В.Родзянко, А.А.Шипов, Ректор Духовної Семінарії Архімандрит Іоаникій, К.Т.Калабановський, Інженер П.М.Валуєв, В.В.Курилов, Е.А.Штебер, священик о. Д.Страховський, І.Я.Акінфієв, К.О.Драгош, Голова Повітової Земської Управи С.А.Бродницький, Л.Н.Реформатський, А.І.Рождественський, А.Я.Павловський, Я.П.Новицький та І.Ф.Вертоградов.

Причому приміщенням для Вченої Архівнох Комісії А.С.Синявським вказано приміщення, яке було надане обласному музею імені О.М.Поля (Комерційне училище). 5 листопада 1902 року п. Начальник губернії граф Ф.Е.Келлер розпочав клопотання перед п. Міністром Внутрішніх Справ. 19 того ж листопада надійшов дозвіл на заснування в Катеринославі Вченої Архівної Комісії на засадах, викладених у Вище затвердженому 13 квітня 1884 р. Положенні Комітету Міністрів про Губернські Історичні Архівні та Вчені Архівні Комісії.

Згода на заснування Вченої Архівної Комісії від п. Директора С.-Петербурзького Археологічного Інституту була отримана заздалегідь, ще в квітні 1902 року, причому професор В.Н.Покровський, визнаючи створення в Катеринославі такої Комісії своєчасним і вельми бажаним, разомі з тим звернув увагу  на необхідність віднайдення матеріальних коштів для успішного ведення справи, а заразом і вільного приміщення для Архівної Комісії.

  Історичну довідку заснування Губернських Вчених Архівних Комісій в Росії взагалі та зокрема в Катеринославі, а також Вище затверджене Положення Комітету Міністрів про них, за пропозицією Голови Зібрання, прочитав Н.І.Гаврилов. З нарису зрозуміло, що ініціатива організації Комісії в Катеринославі належить покійному дпректорові класичної гімназії Олександрові Івановичу Андрєєвському та головним чином п. Попечителеві Одеського Навчального Округу Х.П.Сольському, який ще в 1897 році звернувся щодо цього з проханням до Катеринославського губернатора. Прохання своє про заснівання Архівної Комісії Х.П.Сольський підтверджував потім декілька разів.

Після прослухання нарису Я.Г.Гололобов і М.І.Биков вказали на те, що перша думка про відкриття в Катеринославі Вченої Архівної Комісії  народилася не в 1897 році, а в 1895 році серед тісного гуртка осіб, що групувалися навколо “Екатеринославских Губернских Ведомостей”, але через відсутність достатньої кількості працівників археографів не була зреалізована.

 Після цього п. Головою Зібрання запропоновано було тим, що зібралися, хто побажав би бути членами Архівної комісії – записатися.

Записались: Ф.А.Духовецький, Я.І.Теодорович, В.В.Горицький, Є.Я.Мухін, Н.І.Парвицький, А.В.Соловйов, М.В.Биков, С.Ф.Тимошенко, А.В.Крижанівський, Губернський предводитель дворянства М.І.Миклашевский, В.Ф.Малама, М.С.Сучков, С.Н.Рагозін, П.М.Сочинський, інженер Валуєв, Н.І.Гаврилов, Ф.І.Шмідт.

Присутні потім розпочали вибори голови комісії, його заступника та діловода. А.А.Шипов пропонує обрати головою М.І.Миклашевського. Професор В.В.Курилов та М.В.Биков підтримують пропозицію Шипова. М.І.Миклашевский, посилаючись на брак часу внаслідок великої складності занять на посаді Губернського Предводителя Дворянства, спочатку настійно відмовляється, але потім приймає на себе звання голови за умови, якщо буде обраний йому компетентний в археографії заступник. М.І.Миклашевский, голова зібрання та інші пропонують в заступники голови А.С.Синявського.  А.С.Синявський після довгих відмовлянь згоджується, в міру сил, попрацювати для архівної комісії.

Через відмову намічених зібранням осіб: М.В.Бикова, А.І.Рождественського та І.Ф.Вертоградова від посади діловода, зібрання просить прийняти на себе обов'язки діловода заступника голови, який висловив згоду; тоді викладач Комерційного училища І.Ф.Вертоградов бере свою відмову назад і приймає на себе обов'язки діловода.

Питання про віднайденя коштів на покриття видатків комісії Зібрання вирішило встановленням трикарбованцевого членського внеску зі звільненням від нього членів співробітників.

Разом із тим голова пропонує зробити посильні пожертви, підписавши ту чи іншу суму тепер же. Членських внесків та пожертв було зібрано тут же 60 карбованців.

Про відкриття комісії постановлено надіслати вітальні телеграми: 1) Його Високості Великому Князю Костянтину Костянтиновичу, Президентові Академії Наук, 2) Панові Міністру Внутрішніх справ, 3) Директорові С.-Петербурзького Археологічного Інституту та 4) П.Попечителеві одеського навчального округа.

* В заголовку  – дата за старим стилем.

** В ініціалах можуть бути помилки, оскільки повних імен та батьківств в тексті не наведено

Друкується за виданням: Вестник Екатеринославского земства.– 1903.– №10-11.– 25 дек.– С. 29-31.

Переклад з російської – упорядника

 

Література:

Летопись Екатеринославской Ученой Архивной комиссии. Вып.I-II. / Под ред. А.Синявского. – Екатеринослав, 1904. – XXXIV, 1-206, 206 а-з, 207-255, 1-9 с.

Летопись Екатеринославской Ученой Архивной комиссии. Вып.2-й. / Под ред. А.Синявского. – Екатеринослав, 1905. – 126, 134, II, 71 с.

 Летопись Екатеринославской Ученой Архивной комиссии. Вып.3-й. / Под ред. А.Синявского. – Екатеринослав, 1905. – XV, 176 с.

Летопись Екатеринославской Ученой Архивной комиссии. Вып.4-й. / Под ред. А.Синявского. – Екатеринослав, 1908. – 368 с.

 Летопись Екатеринославской Ученой Архивной комиссии. Вып.5-й. / Под ред. А.Синявского. – Екатеринослав, 1909. – 166 с., 23 с. прил.

Летопись Екатеринославской Ученой Архивной комиссии. Вып.6-й. / Под ред. А.Синявского. – Екатеринослав, 1910. – 268 с.

Летопись Екатеринославской Ученой Архивной комиссии. Вып.7-й. / Под ред. А.Синявского. – Екатеринослав, 1911. – 271 с., 2 л. ил.

Летопись Екатеринославской Ученой Архивной комиссии. Вып.8-й. / Под ред. А.Синявского. – Екатеринослав, 1912. – 331 с.

Летопись Екатеринославской Ученой Архивной комиссии. Вып.9-й. / Под ред. А.Синявского. – Екатеринослав, 1913. – 275 с.

 Летопись Екатеринославской Ученой Архивной комиссии. Вып.10-й. / Под ред. А.Синявского. – Екатеринослав, 1915. – 385 с., 94 с. прил.

*  *  *

Абросимова С.В. Катеринославська учена архівна комісія: напрямки її діяльності // До 90-річчя Катеринославської ученої архівної комісії (1903-1916 рр.): Зб. статей. – Дніпропетровськ, 1993. – С.1-4.

Первое десятилетие существования Екатеринославской губернской ученой архивной комиссии. 1903 –1913г. // Синявский А. Вибрані праці. – К.: наук. думка, 1993. – С. 98-107.

Фаримець А.М. В.Д.Машуков – діяч Катеринославської ученої архівної комісії // З минувшини Подніпров’я: Зб. наук конф. – Дніпропетровськ: Дніпро, 1995. – С. 60-63.

Заруба В.М. Антін Синявський і Катеринославська вчена архівна комісія // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. Вип. 8-й. – К., 1999. – С. 282-287.

Журба О.І., Абросимова С.В. Едиційна археографія в Україні у XIX-XX ст.: плани, проекти, програми видань. Катеринославська учена архівна комісія (1903-1919 рр.) // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. Вип.2.–  Дніпропетровськ: Генеза, 2001.– С. 430-452.

*  *  *

Жгайло М. Пусть сердце полнится любовью // Днепров. правда. – 1990. – 2 авг.

Слайковский Н. Мал золотник, да дорог… // Днепр вечерний. – 1994. – 22 февр.

Під псевдонімом “Те-не-те”

8 квітня 19037

100 років

від дня народження

На початку XX століття в Катеринославі нуртувало літературне життя. Молоді поети та прозаїки утворювали групи, спілки, збиралися для прочитання та обговорення своїх творів. Серед них був і молодий письменник Борис Тенета.

Біографічні відомості про нього скупі та суперечливі, адже він в числі багатьох українських діячів культури був репресований і знищений радянською владою. Спочатку ім'я письменника було під забороною, а потім просто забулося.

Борис Тенета, а насправді Борис Йосафович Гурій, народився 8 квітня 1903 року в селищі Покровському на Катеринославщині в сім'ї учителя. 1914 року після смерті батька хлопчик перебрався до Катеринослава. Тут він отримав освіту, почав літературну діяльність. Вже в альманасі “Вир революції”, що вийшов у Катеринославі в 1921 році, був надрукований відгук на першу збірку поезій молодого автора “Чорний пар” та п'єсу “Казка”, що вже підготовлені до друку. Видані вони не були, так і залишилися розкиданими по збірках. У 20-х роках його вірші друкували журнали “Червоний шлях”, “Нова громада”, “Зоря”, “Глобус”, “Життя й революція”. 1925 року з'явилося друком його оповідання “Безробітний”, в якому автор змалював Катеринослав часів НЕПу.

В Катеринославі Борис Тенета був членом літературної групи “Плуг”, у Києві, куди він переїхав, приєднався до організації “Ланка”, до якої входили  молоді письменники: Валер'ян Підмогильний, Григорій Косинка, Борис Антонечко-Давидович, Євген Плужник, Тодось Осьмачка. 1927 року вийшла перша його книга “Листи з Криму” – збірка оповідань. Збірка відразу ж стала популярна серед молоді, можливо тому, що була мистецьки написана і йшлося в ній не про революційну боротьбу, а про людські почуття.

Наступного року в Державному видавництві України вийшла повість “Гармонія і свинушник”. Ця книга тут же розійшлася серед молоді і стала популярною настільки, що була знову перевидана великим тиражем. І це при тому, що офіційна критика сприйняла книгу досить гостро. Протягом кількох років вийшли книги прози: “Десята секунда”, “Будні”, “Ненависть”, “П'яниці”, “В бою”. Перед молодим письменником простилалася широка дорога творчості, але вже почалося цькування, а згодом і фізичне винищення  українських письменників.

Щоб урятуватися від арешту, в грудні 1934 року письменник разом із сім'єю переїхав до Нового Афона, друзі боялись писати йому, аби не викрити місце переховування. Та уникнути репресій не вдалось, 20 січня наступного року Бориса Тенету було заарештовано. В київській в'язниці, куди перевезли письменника, його допитували, катували, і, зрештою, дружині повідомили, про смерть її чоловіка від розриву серця. Насправді ж він не витримав тортур і наклав на себе руки. Перед смертю він написав листи Сталіну та Горькому, в яких намагався відкрити їм очі відносно того, що відбувається в країні.

Життя талановитого письменника обірвалося на тридцять другому році життя. Понад шістдесят років його ім'я було забуте, твори не друкувались. Але про Бориса Тенету написано багато спогадів людьми, які знали його, зберегли про нього пам'ять, донесли її нащадкам.

 

Література:

Тенета Б. Місто: Оповідання // Прапор юності.– 1988.– 13 жовт.

Тенета Б. Ти сидиш в задимленій кімнаті...[Вірші] // Прапор юності. – 1988. – 13 жовт.

*  *  *

Історія української літератури у восьми томах. Т.6. Література періоду боротьби за перемогу соціалізму (1917-1932). – К.: Наук. думка, 1970. – 515 с.

Про Б. Тенету – С. 233, 273, 274, 280.

Чабан М. “Судилось жити й згинути мені” // Чабан М.П. Січеслав у серці: Нариси / Книга пам’яті. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. - С. 45-53.

Чабан М. Доба спалила й пропекла...: “Судилось жити й згинути мені” // З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І Шаповал та ін. – Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 110-118.

*  *  *

Чабан М. “Судилось жити й згинути мені” // Прапор юності. – 1988. – 13 жовт.

Мельник В. “Мене не розстріляють, я не дамся...” // Слово і час. – 1993. – №6. – С. 15-18.

*  *  *

Тенета Борис Йосафович // УРЕ. – Т. XV. – С.333.

Тенета Борис // УРЕС. – 2-ге вид. – К., 1987. – С.371.

 

Великій Шаляпін у Катеринославі

                                                     9 травня 1903

100 років

У Катеринославі великий співак побував тричі, вперше – у 1903 році. Концерт відбувся 9 травня. Одна з місцевих газет писала: “На концерт у Новому театрі зібрався увесь Катеринослав. Партер, ложі, амфітеатр, балкон, місця в оркестрі заповнені людьми. Надто довге і напружене чекання закінчилося. І на сцені з’явився кумир публіки, сучасний богатир російської оперної сцени Ф.І.Шаляпін”.

Катеринославці бурхливими оплесками зустріли його появу на сцені. Надзвичайно красивий і могутній голос співака полонив серця глядачів. Успіх був, як і завжди, беззаперечний. Під час цього першого приїзду до Катеринослава Шаляпін виконав кращі вокальні твори вітчизняних та зарубіжних композиторів. Зі сцени лунали: “Пророк” Римського-Корсакова, “Старий капрал” Даргомижського, “Блоха” Мусоргського, “Нічний огляд” Глінки, “Доля” Рахманінова, “Два гренадери” та “Я не серджусь” Шумана, а також арії з опер “Садко” і “Борис Годунов” та народні пісні.

Українські народні пісні займали значне місце у творчості співака. Він охоче виконував “Закувала та сива зозуля”, “Ой, у лузі, та ще й при дорозі”, “Ой, зелений дубе, на яр похилився” та інші.

Пізніше Шаляпін був у Катеринославі ще двічі – восени 1910 та в квітні 1915 років. В останній свій приїзд він також дав концерт у Кам’янському (Дніпродзержинськ) в заводській аудиторії.

А пояснюються ці симпатії великого співака до нашого міста просто. Ще юнаком підтримував він зв’язки з уродженцем Катеринослава Георгієм Йосиповичем Деркачем, відомим у свій час антрепренером. Той утримував російську, а згодом українську трупу, яка виступала по всій Україні, Росії, на Кавказі, гастролювала навіть у Парижі. Шаляпін приєднався до неї і на деякий час розділив долю мандрівних акторів. Саме тоді його захопила краса української пісні, а, можливо, й думка побувати в Катеринославі...

 

Література:

Чабан М. Великі в Катеринославі-Дніпропетровську. Федір Шаляпін // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава–Дніпропетровська, їх творців і художників. – Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001. – С. 318-322.

*  *  *

Алехин И. Шаляпин в Екатеринославе // Днепров. панорама. – 1991. – 27 февр.

Пицык О. “Особенно хорошо в Потемкинском саду…” // Наше Місто. – 2000. – 23 верес.

Чабан Н. “Господа, я человек капризный...” // Бизнес-Время. – 2001. – 26 апр.

Чабан М. Федір Шаляпін співає у Катеринославі // Зоря. – 2001. – 26 квіт.

 

Поляков Микола Сергійович

                                                              18 травня 1903

100 років

від дня народження

Миколу Сергійовича Полякова, видатного вченого-гірника, доктора технічних наук, професора, академіка Академії наук України, колеги і співробітники згадують як справжнього інтелігента. Не буде перебільшенням сказати, що все життя його було присвячене одній справі – становленню гірничої науки, геотехнічної механіки, вирішенню проблем промислового освоєння природних багатств Придніпров’я і Донбасу. В значній мірі завдяки діяльності академіка М.С. Полякова Дніпропетровськ став чи не найважливішим науковим центром України з гірничої справи.

Столиця Придніпров’я має виключно вигідне географічне розташування. Поруч знаходяться Донецький вугільний басейн, Криворізький залізорудний та Нікопольський марганцеворудний басейни. Саме наявність цих природних багатств й визначила важливість регіону й міста в межах цілої України. І водночас, саме це й спонукало до необхідності наукового вивчення шляхів розробки основних басейнів корисних копалин України.

Розуміння необхідності наукових досліджень з гірничої справи виникло ще наприкінці ХІХ ст., адже в цей період почалася інтенсивна розробка корисних копалин Донецького та Криворізького басейнів. З метою підготовки кваліфікованих фахівців-гірників та досліджень в гірничодобувній галузі у 1899 р. у Катеринославі створюється Катеринославське гірниче училище, згодом Гірничий інститут, а нині – Національний гірничий університет. Протягом першої половини ХХ ст. наукова діяльність з гірничих наук зосереджувалася в стінах цього вищого навчального закладу. В часи Великої Вітчизняної війни і після її закінчення питання подальших шляхів інтенсивного розвитку гірничодобувної галузі постало дуже гостро. Країна потребувала ресурсів для відновлення й подальшого розвитку.

З цією метою на базі Гірничого інституту виникають спеціалізовані наукові заклади – наукові лабораторії й інститути. Найбільшою такою установою став і зберігає свої позиції сьогодні Інститут геотехнічної механіки Академії наук України. Головним ініціатором, фундатором і першим директором цього інституту був видатний вчений в галузі гірничої механіки, академік М.С. Поляков.

Микола Сергійович – корінний катеринославець. Народився в місті 18 травня 1903 р., в сім’ї залізничника. Після закінчення реального училища енергійний і талановитий юнак став студентом хімічного відділення Дніпропетровського університету та одночасно вступив для навчання у Дніпропетровський гірничий інститут на гірничоексплуатаційну спеціальність.  По закінченні Дніпропетровського гірничого інституту у 1926 р. Миколу Сергійовича запросили залишитись в інституті для викладацької роботи. У Дніпропетровському гірничому інституті він викладав 38 років, у 1934-1963 рр. завідував кафедрою, а з 1948 по 1961 рік працював проректором з наукової роботи.

Вже в перші роки праці молодого фахівця привертає увагу характерна риса: талант і працездатність дозволяють йому поєднувати викладацьку та наукову роботу в інституті з інженерною діяльністю в проектних організаціях із вдосконалення старої та створення нової техніки для шахтного виробництва. Незвичайна енергія, ініціативність, наполегливість у досягненні поставленої мети була характерною рисою академіка Полякова до кінця його життя.

Як висококваліфікований фахівець, М.С. Поляков отримав можливість виїхати до Германії для вивчення досвіду проектування й експлуатації шахт. Центральним об’єктом його наукових інтересів вже в цей час є механізація рудникового транспорту, завдяки якій стає можливим єдиний виробничий процес видобутку корисних копалин. В подальшому вчений розвинув цей напрямок досліджень, зокрема організував щорічне видання наукових збірників “Питання рудникового транспорту”. Таким чином, академік М.С. Поляков став засновником Дніпропетровської наукової школи рудникового транспорту.

У довоєнні роки М.С. Поляков заявляє про себе як дослідник рудникових конвеєрних установок. Під його науковим керівництвом проведена величезна робота з аналізу й вибору оптимальної схеми централізованого управління конвеєрними лініями в шахтах. Ще у 1930-і рр. вчений вперше поставив питання про транспортування людей до місць праці у шахтах, розробив основні правила безпеки при перевезенні людей до підземних виробіток. У 1939 р. він отримав вчене звання професора. М.С. Поляков – один із засновників дисципліни “Рудниковий транспорт” у вітчизняній вищій школі. У 1944 р. вийшов друком посібник “Курс рудникового транспорту” (у співавторстві з А.О. Співаковським), котрий став фактично першою у вітчизняній науці працею з подібної тематики і отримав широке визнання.

Після Великої Вітчизняної війни М.С. Поляков керує кафедрою рудникового транспорту та лабораторією в гірничому інституті. Одночасно з 1945 року працює завідувачем відділом комплексної механізації в Інституті гірничих справ Академії наук. Тоді ж його обирають членом-кореспондентом Академії наук УРСР. У 1960 р. вчений отримав ступінь доктора технічних наук.

Успішний розвиток гірничовидобувної промисловості нерозривно пов’язаний із механізацією шахтного транспорту. Протягом всього життя М.С. Поляков виконав фундаментальні дослідження  в галузі теоретичних основ гірничого транспорту та механізації процесів розробки корисних копалин. Основні його праці присвячені розробці фізичних основ теорії і роботи гірничих транспортних машин, новим методам їх обрахунку, механізації гірничих робіт при підземному й відкритому способах розробки родовищ. Тобто головною метою роботи вченого був пошук нових видів машин, котрі могли б значно зменшити тягар шахтарської праці та водночас збільшити обсяги видобутку корисних копалин. Під керівництвом М.В. Полякова створена нова технологія підземної розробки родовищ марганцевої руди та бурого вугілля в Україні, сконструйовані та введені в дію нові, ефективніші типи гірничих і транспортних машин.

Вчений надав неоціненну наукову допомогу в будівництві, реконструкції і відновленні шахт Донбасу. Як визнаний спеціаліст, М.С. Поляков взяв активну участь у складанні генерального плану механізації шахт Донбасу, в розробці Правил безпеки в шахтах та п’ятирічного плану розвитку буро-вугільної промисловості України, котрий передбачав заміну ручної праці складними машинами.

Головною ідеєю життя М.С. Полякова, яку він виношував цілі десятиліття, було створення багатопрофільного науково-дослідного інституту для дослідження проблем гірничої справи на потребу всієї України. Узагальнивши попередній досвід, Микола Сергійович розробив тематику діяльності майбутнього інституту. Від ідеї до її втілення треба було пройти нелегкий шлях, здебільшого по кабінетах посадовців, але й тут Микола Сергійович виявив неабияку витримку і не зупинявся перед труднощами.

Титанічні зусилля М.С. Полякова нарешті увінчалися успіхом. Спочатку у 1962 році виникає Дніпропетровський філіал Інституту механіки (ФІМ) АН УРСР. Керівником цього філіалу та одночасно завідуючим відділом у ньому стає М.С. Поляков.

У 1967 році на базі відділення Інституту механіки нарешті був утворений окремий науково-дослідний Інститут геотехнічної механіки (ІГТМ) в системі вітчизняної Академії наук. У 1967 році вчений за свої заслуги був обраний академіком Академії наук України.

М.С. Поляков очолював своє дітище у 1967-1975 рр., до виходу на пенсію за станом здоров’я. Фактично за декілька років під керівництвом академіка Полякова відбулося становлення інституту, укомплектування його науковими та конструкторськими кадрами, створена лабораторна база. Інститут геотехнічної механіки став головним науковим центром країни з питань розробки покладів корисних копалин на великих глибинах, на нього була покладена відповідальність за координування напрямків та рівень науки в країні в цій галузі, а також за практичне впровадження наукових досягнень. Ці свої функції інститут зберігає і розвиває впродовж кількох десятиліть. Сьогодні він входить до системи Національної Академії наук України. Між іншим, саме на базі Інституту геотехнічної механіки був створений і діє Придніпровський науковий центр Національної Академії наук України.

Академік М.С. Поляков опублікував понад 300 друкованих робіт, є автором 30 винаходів. Серед учнів М.С.Полякова 66 докторів і кандидатів наук. За свою плідну працю на ниві вітчизняної гірничої науки вчений був удостоєний 12 урядових нагород: 3 ордена Леніна (на той час найвища нагорода в державі), 2 ордена Трудового Червоного Прапора, орден “знак Пошани”, медаль “За відновлення вугільних шахт Донбасу”, знаки “Шахтарська слава” всіх трьох ступенів та низку інших. За величезну роботу з оптимізації шляхів розробки корисних копалин у 1978 році академік Поляков отримав звання “Заслужений діяч науки УРСР”.

Головним достоїнством Миколи Сергійовича була вірність і відданість справі, якій він служив. Однак не тільки своєю науковою працею відзначився академік Поляков. Добру пам’ять залишила ця людина в серцях нащадків своєю інтелігентністю, доброзичливістю, скромністю у спілкуванні. Микола Сергійович, незважаючи на чималу зайнятість, знаходив час і бажання турбуватися проблемами будь-якого зі співробітників інституту, якщо до нього зверталися по допомогу.

         Після виходу на пенсію, Микола Сергійович не побажав і не мі залишати справу всього життя. Часто приходив до Інституту зі свого будинку, постійно здійснював наукові консультації з важливих проблем галузі. Однак життя брало своє, і, найприкріше, що Микола Сергійович втратив зір. Як же тепер працювати, бути в курсі всіх наукових новин? Допомагали працівники інституту. Згадують О.М. Сипченко та В.Я. Кухар: “Чимало співробітників приходили до будинку Миколи Сергійовича. Тут ми допомагали йому працювати з науковою документацією, читали тексти, разом з тим, обговорюючи найважливіші питання. Академік робив свої зауваження, ми записували їх, відносили до інституту”.

         Микола Сергійович Поляков помер 5 грудня 1991 року, не доживши два роки до свого 90-літнього ювілею. Похований на Сурсько-Литовському кладовищі Дніпропетровська. В Інституті зберігають пам’ять про свого фундатора, вшановують на наукових конференціях, в спеціальних наукових збірниках з’явилася низка розвідок про його життя та діяльність. А в травні 1995 р. у пам’ять про видатного вченого відкрита меморіальна дошка з горельєфом на будинку інституту.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

Максим Кавун

Література:

Шаповал І. На головному напрямку // Стежками незвіданими: Розповіді про науковців Дніпропетровщини. – Дніпропетровськ, 1966.– С. 87-91.

Шаповал І. Ужинок вченого // Шаповал І. Придніпровські джерела: Оповіді про вчених. – К., 1982. – С. 192-200.

Днепропетровский горный  институт:  Исторический  очерк: В 2 кн. / Сост.: А. А. Ренгевич, И. П. Гаркуша, H. Я. Биличенко и др.; Под ред. А. А. Ренгевича, М. П. Теселько. – М.: Недра, 1990. – Кн. I: Ис­тория и развитие (1899—1989). – 345 с.: ил.

Про М.С. Полякова – с. 63-66, 95, 139,174, 182-183, 186, 194, 200, 240.242, 246, 338-340.

Днепропетровский горный институт: Исторический очерк: В 2 кн. / Сост. Г.Г. Пивняк, А.А. Ренгевич, К.Ф. Тяпкин и др. – К.: Техніка, 1995. – Кн. 2: Кафедры (1899 – 1992). – 408 с.

Про М.С. Полякова – с. 206 – 215.

 

*  *  *

Поляков М.С. Скарби прийдуть з глибин: [Інтерв'ю з дир. ін-ту геотехн. механіки] // Зоря. – 1968. – 24 січ.

Шаповал И. Жизнь интересная и многогранная // Днепров. правда. – 1968. – 8 мая.

Поиски молодого института: [Є про М.С. Полякова] // Днепров. правда.– 1970. – 26 авг.

Волотковский С. Видный организатор // Днепров. правда.– 1973. – 19 мая.

О присвоении академику Академии наук УССР Полякову Н.С. (Институт геотехнической механики) почетного звания заслуженного деятеля науки Украинской ССР // Днепр вечерний. – 1978. – 23 июня.

Шаповал І. Мечты становятся явью // Днепр вечерний.– 1978. – 5 мая.

Шеховцова Н. Идеи на завтра // Днепров. правда. – 1983. – 29 мая.

Николай Сергеевич Поляков: [Некролог] // Днепр вечерний. – 1991. – 10 дек.

Поляков Микола Сергійович: [Некролог] // Артемівець. – 1991. – 13 груд.

Перепелица В. Он был настоящим интеллигентом: [О жизни и деятельности] // Днепр вечерний. – 1993. – 19 мая.

Грабовский В. Имя на мемориале: [відкрито меморіальну дошку академіку М.С. Полякову] // Днепр вечерний. – 1995. – 23 мая.

Булат А.Ф. Геотехническая механика на пороге XXI века // Геотехн. механика: Межведом. сб. научн. трудов. – Днепропетровск, 1998. – №5. – С.10-22.

Потураев В.Н. Вослед и рядом: [Про наук. діяльність академика М.С.Полякова] // Геотехн. механика: Межведом. сб. научн. трудов. –Днепропетровск, 1998. – №5. – С.3-10.

Осенняя Н.В. Научное наследие Н.С. Полякова // Геотехн. механика.– 1998. – №6. – С. 178-181.

*  *  *

Поляков Микола Сергійович // УРЕ. – Т. XI. – С. 359.

Поляков М.С. // Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. – К.: УРЕ, 1969. – С. 41, 60, 110.

Поляков Николай Сергеевич // История Академии наук Украинской ССР. – К., 1979. – С. 723.

Поляков М.С. // УРЕ. – 2-е вид. – К., 1982. – Т.8. – С. 503.

Поляков Микола Сергійович // УРЕС. – 2-е вид. – К., 1987. – Т.2. – С. 722.

 

Багмут Іван Адріанович

7 червня 1903

100 років

від дня народження

Іван Багмут – один з багатьох українських письменників, що залишили помітний слід в літературі. Хоча час його літературної діяльності був не таким вже довгим.

Багмут Іван Адріанович народився  в селі Бабайківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер Царичансього району). Батько його був вчителем і намагався дати синові добру освіту. Вчився Іван спочатку в Новомосковській чоловічій гімназії, продовжував освіту в учительській семінарії, яку закінчив у 1921 році. Деякий час він вчителював у рідному селі, а згодом переїхав до Харкова. Тут І.Багмут працював інспектором Народного комісаріату освіти УРСР, потім став редактором відділу юнацької літератури у Державному видавництві України, літредактором художнього відділу Всеукраїнської радіоуправи, референтом в РАТАУ. В Харкові він продовжував навчання в сільськогосподарському інституті.

 Наприкінці 20-х років Іван Багмут багато подорожував. Наслідком подорожей стали публікації в харківських газетах та журналах, а скоро з'явились і книги: “Подорож до Небесних гір”, “Преріями та джунглями Біробіджана”, “Вибухи на півночі” та низка інших.

Іван Багмут був членом літературних організацій “Молодняк” та “Політфронт”, але його літературна діяльність перервалася  влітку 1935 року.

За міфічну контрреволюційну діяльність письменника засудили на шість років позбавлення волі та заслали до виправно-трудових таборів в Комі АРСР, де він працював геологом у пошуковій партії, яка обслуговувала будівництво Печорської залізниці. Звільнився письменник напередодні війни, деякий час працював там же вільнонайманим, а з початком воєнних дій пішов добровільцем на фронт. Він був розвідником на Воронезькому фронті, в лютому 1943 року письменник був тяжко поранений і після лікування в лютому 1944 повернувся до Харкова.

Тут він знову зайнявся літературною діяльністю, видав збірки оповідань “Гарячі джерела”, “Оповідання”, “Шматок пирога”, “Злидні”, “Знак на стіні”, ряд повістей, п'єси. За літературну творчість у 1973 Іван Багмут був удостоєний премії імені Лесі Українки. Цього ж року харківський суд переглянув його справу і скасував попередній вирок за відсутністю складу злочину. Письменник отримав реабілітацію, але жити йому залишалось недовго. 20 серпня 1975 року він помер.

Література:

Багмут І. Записки солдата: Повісті, оповідання, нариси. – К.: Дніпро. 1975. – 503 с.

Багмут И.А. Записки солдата: Повести и рассказы. – М.: Сов. писатель, 1985. – 494 с., портр.

*  *  *

Багмут І. Гострити зброю: [Інтерв’ю в передденьV з’їзду письменників України] // Прапор. – 1966. – №5. – С. 2-3.

*  *  *

Історія української літератури. Т.6. Література періоду боротьби за перемогу соціалізму (1917-1932). – К., 1970. – 515 с.

Про Багмута – С. 72, 84.

Історія української літератури у 2-х томах. Т.2. Радянська література. – К.: наук. думка, 1988. – 742 с.

Про Багмута – С. 166, 172, 209, 218, 233, 325, 326.

Мукомели О. Іван Багмут // З порога смерті: Письменники – жертви сталінських репресій. – К., 1991. – 1991. – С. 51-53.

*  *  *

З літературної географії Приорілля : [Біографія І.Багмута] // Приоріл. правда. – 1971. – 22 квіт.

Іван Андріанович Багмут: [Некролог] // Літ. Україна. – 1975. – 26 серп.

Ющенко О. Побували в Галактиці!: [Спогад]  // Березіль. – 1977. – №9-10. – С.170-175.

Тимченко В. Життєві і творчі горизонти // Прапор. – 1979. – №6. – С.91-96.

Нездійминога М. Жила-була сім’я... : [Про письменників Багмутів] // Приоріл. правда. – 1991. – 15 січ.

Письменники України – жертви сталінських репресій: Іван Багмут // Нові рубежі. – 1992. – 15 груд.

*  *  *

Багмут І.А. // УРЕ. – Т.1. – С. 400.

 

Багмут І.А. // УРЕ. – 2-ге вид. – К., 1978. – Т.1. – С. 317 с.

 

Иван Багмут // Писатели Украины в Великой Отечественной: Биобиблиограф. справочник. – К., 1985. – С. 17.

 

Багмут Іван Андріанович // УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.3. - С.122.

 

 “Смычками страданий на скрипках времен…”

17 червня 1903

100 років від дня народження

Михайла Свєтлова

 

Особисто у мене ім'я пролетарського поета Михайла Свєтлова асоціюється з дитинством, шкільними роками, рідним містом. “Ка-хов-ка, Ка-хов-ка, род-ная вин-тов-ка...” щогодини вигравав годинник на головній площі мого маленького міста. Автограф пісні, подарований поетом, лежав під склом в історико-краєзнавчому музеї. Її, а також романтичну “Гренаду” ми, піонери, старанно виспівували на міжшкільних оглядах військово-патріотичної пісні. “И девушка наша в походной шинели” крокувала, вилита в бронзі,  на виїзді з Каховки, а по другий бік містечка зростав новий мікрорайон Свєтлово... Пізніше слова пісні підштовхнули наш клас до краєзнавчих пошуків: легендарною дівчиною виявилась Зельма Янівна Пігель, що воювала у складі загону червоних латиських стрільців. З її листом, отриманим аж із Риги, ми носилися по всій школі. Тоді я ще не знала, що житиму в місті, де народився Михайло Свєтлов і займатимуся краєзнавством...

Дніпропетровськ пам'ятає свого сина. В місті є вулиця імені М.Свєтлова. Обласна юнацька бібліотека носить його ім'я, на будинку, де він жив встановлена меморіальна дошка. На схилі років поет написав “Повзрослевшие сказки”, де згадував, як він хлопчаком ганяв колесо в Англійському саду рідного міста.

Михайло Аркадійович Шейнкман народився в Катеринославі в сім'ї бідного єврейського ремісника. Щоб вчитися у вищому початковому чотирикласному училищі, доводилося підробляти службою у фотоательє, на товарній біржі.

1917 року в місцевій газеті “Голос солдата” було надруковано його перший вірш., і з цього почалась літературна діяльність поета Свєтлова. Через два роки він уже був призначений на посаду завідуючого відділом друку Катеринославського губернського комітету комсомолу, разом з такими ж юними ентузіастами випустив кілька номерів журналу “Юный пролетарий”. Скоро молодий поет познайомився з Михайлом Голодним та Олександром Ясним, утрьох вони випускали газету “Грядущая смена”, писали вірші, друкувалися також в журналах “Молодая кузница” та “Мартен”, вели довгі диспути. В 20-х роках один за одним троє друзів перебралися спочатку до Харкова, а згодом і до Москви.

В Харкові вийшли перші книги М.Свєтлова, в Москві до нього прийшли успіх, визнання, слава, любов читачів. “Гренада”, “Песня о Каховке”, “Рабфаковке”, “Итальянец” – хто з представників старшого та середнього поколінь не знає цих романтичних піднесених творів? Частина з них стали піснями завдяки яскравим образам, легкому ритму, простоті сюжетів.

Михайло Свєтлов став маститим поетом, класиком. До кінця життя він залишався романтиком, до кінця свого віку згадував Катеринослав і свою юність...  

  

Література:

Светлов М.А. Я – за улыбку! – М.: Правда, 1962. – 63 с.

Светлов М. Беседует поэт: Статьи, воспоминания, заметки. – М: Сов. писатель, 1968. – 232 с.

Игин И. Улыбка Светлова: Альбом. Эпиграмы Светлова. – Л.: Сов. художник, 1968. – 47 с.

Светлов М. Избранные стихотворения. – М., 1983. – 185 с.

Светлов М.А. Стихотворения, песни, поэмы. – М.: Молодая гвардия, 1983. – 255 с.

*  *  *

Паперный З. Человек, похожий на самого себя // Ты помнишь, товарищ...– М., 1973. – С.255-258.

Славин Л. Черты из жизни Михаила Светлова // Славин Л. Мой чквтвительный друг. – М.: Сов. писатель, 1973. – С. 380-392.

*  *  *

Аливанцева Е. “Два ангела на двух велосипедах – Любовь моя и молодость моя” // Торг. дом. – 1996. – 19 апр. – С. 4.

Алексеенко И. 10 копеек на Английский сад // Торг. дом. – 1998. – 11 трав. – С. 6.

Пуппо И. Вечно юная добрая муза // Днепр вечерний. – 1998. – 17 июня.

Кочевих О. Романтик з Катеринослава // Політика і культура. – 2000. – №18. – С. 32-33.

Богинский И. Михаил Светлов // Общна и ты. – 2001. – №7.

Шевченко В. Будь я не еврей, а падишах… // Община и ты. – 2001. – №7.

Кокошко Ю. «Я бульваров твоих не забыл...» // Днепр вечерний. – 2001. – 14 сент.

*  *  *

Свєтлов Михайло Аркадійович // УРЕ. – Т.XII. – С.560.

Свєтлов Михайло Аркадійович // УРЕС. – 2-е вид. – К., 1987. – Т.3. – С.175.

 

Шепітько Ганна Семенівна

                                                                           25 серпня 1943

60 років

від дня народження

Що мені в світі треба?

Спокою й сині неба.

Більше за все любові

до Батьківщини й слова.

(Ганна Шепітько)

 

Ганна Семенівна Шепітько народилася 25 серпня 1943 року в селищі Губиниха на Дніпропетровщині. 1961 року вона закінчила Губиниську середню школу, а після цього деякий час працювала. З 1964 по 1969 роки навчалася на філософському факультеті Київського державного університету, після його закінчення стала викладачем філософії у Львівському університеті імені І.Франка. У 1977 році без навчання на аспірантурі Ганна Семенівна захистила кандидатську дисертацію за темою “Гносеологічні проблеми передбачення”, отримала кандидатський ступінь, 1979 року була обрана на посаду доцента кафедри філософії. 

1984 року вона переїхала до Дніпропетровська, де  стала працювати в університеті доцентом кафедри філософії, але через деякий час перейшла на роботу до українського музично-драматичного театру імені Шевченка. Тут вона була заступником головного режисера з літературної частини та репертуару.

Паралельно з викладацькою та науковою роботою Ганна Шепітько постійно займалась літературно творчістю, писала вірші. Перша книга поетеси “Весняні сходи”побачила світ у видавництві “Радянський письменник” 1971 року. Філософ і поет – це поєдналося в маленькій тендітній жінці. В її поезії широкий діапазон духовних зацікавлень: від ніжної інтимної лірики до громадянськи наснажених віршів. Боротьба за духовність людини – ця тема наскрізь пронизує творчість поетеси. Вона не втомлюється закликати людей пізнавати світ, сенс буття, себе і своє єство, щоденно прагнути високого. 

Ганна Шепітько – член Національної спілки письменників та Спілки театральних діячів України, авторка шістнадцяти наукових праць, цілої низки поетичних збірок.

 

Література:

Шепітько Г.С. Моя весна: Поезії. – Львів: Каменяр, 1980. – 79 с.

Шепітько Г.С. Відкриття: Поезії. – Львів: Каменяр, 1988. – 62 с.

Шепітько Г. Час говорить: Лірика. – Дніпропетровськ: Січ, 1991. – 80 с.

Шепітько Г.С. Обпалена зірка: Вірші, поеми. – Дніпропетровськ: Січ, 1992. – 102 с.

Шепітько Г.С. Вічне: Лірика. – Дніпропетровськ: Січ, 1993. – 176 с.

Шепітько Г.С. Спалах пам’яті. – Дніпропетровськіч, 1998. – 124 с.

Шепитько А.С. Цветы тревоги: Маленькие стихи. – Дніпропетровськ: Січ, 2000. – 101 с.

Шепітько Г.С. Самарська веселка: Поезії. – Дніпропетровськ: Січ, 2001. – 152 с.

*  *  *

Зобенко М. Ярославни Придніпров’я, або Сповідь жіночої душі при свічі істини // З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І Шаповал та ін. – Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 273-283.

Про Г.Шепітько – С. 280.

Фролова К. Поетичне слово над Дніпром // З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І Шаповал та ін. – Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 295-326.

Про Г.Шепітько – С. 319-320.

*  *  *

Горлинка О. “Спасибі долі за букет надій…” // Новомосков. правда. – 1993. – 21 серп.

Нечай Р. Визнання таланту // Зоря. – 1993. – 18 верес.

Нікуліна Н. “Маю тільки – слово освятити” // Бористен. – 1993. – №1. –С. 9.

Квітка Б. …І нових злетів бажаємо! // Приднепров. магистраль. – 1993. – 16 окт.

Абрамова Т. Про вічні почуття // Наше місто. – 1995. –22 лют.

Бабич Л. Вогонь той – незгасний:[Про кн. “Спалахи пам’яті”] // Днепров. правда. – 1998. –25 нояб.

Абрамова Т. “Привіт тобі, мій друже незнайомий!”:[Про кн. “Спалахи пам’яті”] // Наше місто. – 1999. – 13 серп.

 

Труба Іван Михайлович

                                                                           9 вересня 1878

125 років

від дня народження

Іван Михайлович Труба – людина, яка зробила значний внесок у розвиток українського національного відродження. Свого часу він був відомий як значний громадський та політичний діяч, педагог, письменник, перекладач, видавець. Незважаючи на всю цю багатогранну діяльність, сьогодні його ім'я знають переважно фахівці – історики та літературознавці. Причина цього стає зрозумілою після ознайомлення з його біографією.

Іван Труба народився 9 вересня 1879 року у Гомелі. В Ромнах закінчив з відзнакою реальну школу, а згодом Петербурзький Технологічний інститут. Вже в ці роки почалась його громадська та політична біографія – в інституті він став одним із засновників та активістів Української студентської громади, а 1902 року за участь у революційному студентському гуртку юнак був засланий на три роки до Іркутської губернії. Наступне заслання, дворічне, відбував в Архангельську. 1908 Іван Труба переїхав до Катеринослава, де працював викладачем фізики та математики в жіночій гімназії П.Іоффе та комерційному училищі А.Свіда, інженером на Катеринославській залізниці.

Тут він продовжив активну громадську діяльність. Входив до складу ради літературно-артистичного товаристві “Просвіта”, був членом ревізійної та будівничої комісій, брав участь в організації бібліотеки-читальні імені Т.Шевченка, активно виступав з доповідями, лекціями, рефератами. Після Лютневої революції 1917 року Іван Михайлович став ініціатором перших політичних зборів у місті, проведених службовцями Катерининської залізниці, був обраним гласним до міської думи та до губернської земської управи. Від цієї останньої  він був делегований у вересні до Петербургу  на Всеросійську раду робітничих і солдатських депутатів. Він також став членом однієї з комісій Центральної Ради, одержав призначення на посаду комісара народної освіти Катеринославської губернії.

Української національної школи в Україні на той час практично не існувало, треба було починати з нуля. І.М.Труба став ініціатором створення в Катеринославі в квітні 1917 року Українського учительського товариства, а у серпні – проведення З'їду земських працівників освіти. Тоді ж у Катеринославі було засновано дві українські гімназії – чоловічу та жіночу. Велику увагу просвітник приділяв друкуванню українських книг для шкіл, в першу чергу підручників, літератури для початкових класів. До книговидавничої діяльності він залучав відомих культурних діячів, педагогів, письменників, художників, вчених.

Одним із центрів українського життя в місті став будинок Івана Труби на Пороховій (тепер – Кавалерійська,22), побудований за його ж проектом в українському стилі. Тут збиралися діячі української та російської культури: М.Л.Кропивницький, І.Ю.Репін, Олена Пчілка та її донька О.П.Косач-Кривинюк з чоловіком, В.К.Винниченко, В.Г.Короленко, місцевий педагог і видавець Є.Вировий, подружжя Біднових. В цій затишній оселі обговорювались плани видавництва шкільних підручників українською мовою, дитячої книги. З 1917 року в місті діяло “Українське видавництво в Катеринославі”, яке видавало найкращі твори української та зарубіжної   літератури.

Іван Труба й сам багато писав для дітей. З під його пера вийшло чимало книжок для наймолодших читачів: казки “Як гриби збирались воювати з жуками”, “Пан Коцький”, оповідання “Буде паном”, ”Подорож на села”, “Ходить сон коло вікон” та багато інших, переклади українською творів Андерсена, Братів Грімм, Гауфа.

Частину  своїх власних оповідань: “Засівальники”, “На страсті”, “Клечана неділя” та інші він видав у другій частині читанки “Стежка додому”. Усього вийшло три частини, але до нас дійшла лише одна, інші поки що не виявлені.

Наприкінці 1918 року активіст українського відродження під тиском більшовицьких сил та через загрозу фізичного знищення змушений був покинути Україну і переїхав до Західної Європи. 

Осів І.М.Труба в Празі. Тут був значний осередок української еміграції, діяли Український вільний університет, Український педагогічний інститут ім. Драгоманова, Українська господарська академія в Подєбрадах, де Іван Михайлович деякий час викладав на інженерному факультеті. З 1932 року він працював у Пльзені на заводі Шкода, захистив дисертацію, одержав ступінь доктора технічних наук. Весь час займався й літературною працею, перекладав, видавав. Намагався підтримувати зв'язки з батьківщиною, деякий час, поки це ще було можливо, листувався з Яворницьким, намагався допомогти сім'ї, яка залишилась в Україні.

27 серпня 1950 року Іван Труба помер у Пльзені. Тіло його було кремоване, а прах, за його заповітом, розвіяний.

У Дніпропетровську проживають нащадки Івана Труби, залишився його будинок.  Книги, що довгі роки були заборонені та забуті, як й ім'я їх автора,  вже відомі дослідникам творчості письменника і чекають на знайомство з широкою публікою. Ім'я людини, яка так багато зробила для рідної культури повертається.

Література:

Василенко Н.С. Громадсько-політична та культурно-освітня діяльність І.М.Труби // Питання історії України. Історико-культурні аспекти: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1993. – С. 72-80.

Чабан М.  “Чистими пити устами!” // Чабан М.  Вічний хрест на грудях землі: Художньо-документальні нариси. – Дніпропетровськ: УкВ ІМА-прес. 1993. – С.76-84.

Василенко Н. Повернувся із небуття // З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І Шаповал та ін. – Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 177-182.

Чабан М. П. Діячі Січеславської “Просвіти” (1905-1921): Біобібліографічний словник.: Наукове видання.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2002.– С. 445-453. 

*  *  *

Абросимова С., Василенко Н. Просветянин Иван Труба // Собор. – 1991. – 16 марта.

Білокінь С. Згадаймо Івана Трубу // Борисфен. – 1992. – №3. – С. 2-3.

Ребрий А. Тропинка к дому // Днепров. панорама. – 1994. – 27 апр.

Чабан М. Гине будинок Івана Труби // Зоря. – 1997. – 16 верес.                       

Чабан М. Порятуймо будинок комісара освіти // Джерело. – 1997. – 9 жовт.

Василенко Н. Будинок Івана Труби – пам'ятка українського модерну // Бористен.– 1998.– №7.–С.3.

Матросов Я. На згадку не лише про домашнє вогнище: [Спогади внука І.Труби] // Бористен.– 1998.– №7.– С. 3-4; №8.– С. 8-9.

 

Пахоменков Ю. З листів Івана Труби // Бористен. – 2001. – №3. – С.13.

Пархоменко Ю. Изгнанник, преданный Украине // Наше місто. – 2001. – 16 січ.

*  *  *

Пахоменков Ю. Екатеринославец Иван Труба – жить для Украины // gorod.dp.ua. / История города.

 

Визволення селищ Межова та Петропавлівка

10 вересня 1943

60 років

 

Повідомлення Радінформбюро про звільнення частинами Червоної Армії районних центрів Межової та Петропавлівки

10 вересня 1943р.

Протягом 10 вересня наші війська вели успішний наступ на Павлоградському напрямку й, просунувшись уперед від 20 до 40 кілометрів, оволоділи містом Барвенкове, містом і залізничним вузлом Чаплине, районним центром Харківської області Петровська, районними центрами Дніпропетровської області Петропавлівка і Межова, а також зайняли понад 140 інших населених пунктів, у тому числі великі населені пункти Верхній Бишкін, Шебелинка, Чепель, Протопопівка, Велика Камишеваха, Запаро-Мар’ївка, Андріївка, Степанівка, Слов’янка, Вознесенка, Преображенка, Троїцьке, Миколаївка, Федорівка, Підгороднє, Новопавлівка та залізничні станції Брагинівка, Фурсове, Кирпичеве, Демурине, Просяна.

Днепропетровская область в годы Великой Отечественной войны Советского Союза (1941-1945 гг.): Сб. документов и материалов. – Днепропетровск, 1962. – С. 166-167.

Пер. з рос. – упоряд.

Література:

Визволення Межової

Єрьоменко І. Пам’ятаймо і шануймо їх подвиг // Червона зірка. – 2000. – 9 верес.

Вони звільняли Межівщину // Червона зірка. – 1993. – 26 жовт.

Прихожа О. Уроки мужності // Червона зірка. – 1988. – 22 верес.

Пудла М. Залізна троянда // Зоря. – 1988. – 11 верес.

*  *  *

Визволення Петропавлівки

Руденко Г. Не зламати бурям дуба // Зоря. – 1994. – 8 верес.

Жарушкін В. В ім’я прискорення нашого розвитку // Степова зоря. – 1988. – 10 верес.

Сибірна З. Уклін тобі, воїне // Степова зоря. – 1988. – 13 серп.

 

Визволення селища Васильківка

17 вересня 1943

60 років

Література:

Калмикова Н. Розквітай, селище моє! // Васильків. вісник. – 2000. – 16 верес.

Савицька А. Це було 55 років тому // Васильків. вісник. – 1998. – 15 верес.

Волосюк І. ...Жінки вручали бійцям на ходу свої бідні харчі // Васильків. вісник. – 1991. – 17 верес.

Дорошенко Л. Шлях пробивали безстрашні танкісти // Васильків. вісник. – 1991. – 17 верес.

Малишко Н. Все ближче гуркотіла канонада...// Васильків. вісник. – 1991. – 17 верес.

Чорнобай В. І вистояли, і перемогли // Шляхом комунізму. – 1989. – 16 верес.

*  *  *

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С. 148.

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. – С. 175.

 

Газета Прометеєвого міста

18 вересня 1928

75 років

від початку виходу газети “Дзержинец”

Література:

“Дзержинець”:10000 номеров // Днепров. правда.– 1970.– 12 сент

Слобожанко О. Полвека в боевом строю // Днепров. правда.– 1978.– 21 сент.

Гордієнко О. Бойова трибуна // Зоря.– 1978.– 22 сент.

Белеев В. Золотой юбилей газеты // Днепр вечерний.– 1978.– 22 сент.

Бедринец В., Пискун Н. Полвека в рабочем строю. С торжественного собрания, посвященного вручению газете “Дзержинец” ордена Трудового Красного Знамени // Дніпр печерний.– 1978.– 23 сент.

Висока нагорода на прапорі газети. З урочистих зборів, присвячених врученню Дніпродзержинській міській газеті “Дзержинець” ордена Трудового Червоного Прапора і 50-річчя з дня виходу її першого номера // Прапор юності.– 1978.– 26 верес.

Бєляєв В. Юність ювіляра // Дзержинець.– 1988.– 4 трав.

Бєляєв В. Вірність традиціям // Дзержинець.– 1988.– 4 верес.

Бути в авангарді перебудови // Дзержинець.– 1988.– 18 верес.

Нагороди газеті: [За участь в обласному конкурсі газет] // Дзержинець.– 1990.– 30 трав.

Про міську газету “Дзержинець”: Постанова бюро Дніпродзержинського міському Компартії України від 12 вересня 1990 року // Дзержинець.– 1990.– 16 верес.

Бути “Дзержинцю” як незалежній громадсько-політичній газеті трудящих міста // Дзержинець.– 1990.– 30 верес.

Яким буде “Дзержинець”:[Газета отримала статус громадсько-політичної газети трудящих мста] // Дзержинець.– 1990.– 11 листоп.

Бєляєв В. Літописець нашого життя // Дзержинець.– 1991.– 24 квіт.

Бєляєв В. Про що писав “Дзержинець” 50 років тому // Дзержинець.– 1991.– 11 лип.

“Дзержинцю” – 66 // Дзержинець.– 1994.– 21 верес.

“Дзержинцю” – 68 //  Дзержинець.– 1996.– №73.– верес.

Савченко І. “Дзержинцю” залишатися в строю // Дзержинець.– 1997.– 12 лют.

 

Визволення міста Павлограда

18 вересня 1943

60 років

Павлоград. Окупований 11 жовтня 1941 р. Звільнений 17 лютого 1943 р. військами Південно-Західного фронту в ході Ворошиловградської операції:

1-ша гвардійська армія – 35-та гвардійська стрілецька дивізія (генерал-майор Кулагін Іван Якович) 4-ий гвардійський стрілецький корпус (генерал-майор Гаген Микола Олександрович).

У звільнені міста брав участь підпільний загін (Кравченко Петро Онуфрієвич).

Наказами Верховного головнокомандуючого присвоєно найменування Павлоградських: 60-ій гвардійській стрілецькій дивізії, 172-ій стрілецькій дивізії; 269-му окремому саперному батальйону (капітан Шевчук Федір Кузьмович), 288-ій винищувальній авіаційній дивізії, 305-ій штурмовій авіаційній дивізії (підполковник Михевичєв Микола Германович ).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 жовтня 1979 р. місто Павлоград за заслуги трудящих міста в революційному русі, боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни та успіхи, досягнуті в господарському та культурному будівництві, нагороджене орденом Трудового Червоного Прапора.

Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941-1945 / М.Л.Дударенко, Ю.Г.Перечнев, В.Т.Елисеев и др. – М.: Воениздат, 1985. – С. 62.

Пер. з рос.  – упорядника

Література:

Днепропетровская область в годы Великой Отечественной войны Советского Союза (1941-1945 гг.): Сб. документов и материалов. – Днепропетровск, 1962. – С. 168.

Уткин Г.М. Штурм “Восточного вала”. Освобождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. – М.: Воениздат, 1967. – 464 с.

Павлоград – С. 16, 17, 267, 268, 281, 297, 445.

Карнаух Л.Г. Обелиски в степи // У стен Запорожья: Воспоминания, очерки. – Днепропетровск, 1975. – С. 215-238.

*  *  *

Василенко В. Приголомшлива правда // Світло Жовтня. – 1988. – 27 верес.

Кучеренко І. Подвигу жити у віках // Світло Жовтня. – 1988. – 19 лип.

Цыбуля К. Пятерка героев: [О героях «Павлоград. дивизии»] // Днепров. панорама. – 1994. – 7 мая.

Незабываемый сентябрь // Слово Ветерана. – 1998. – 17 сент.

Воскресенский О. 57-я годовщина освобождения города Павлограда от немецко-фашистскойоккупации // Зах. Донбас. – 2000. – 12 верес.

Занин О. Освобождение Павлограда // Зах. Донбас. – 2001. – 13 лют.

 

Визволення селища Перещепиного та міста Синельникового

21 вересня 1943

60 років

Повідомлення Радінформбюро про звільнення частинами Червоної Армії районних центрів Котівки, Перещепиного, Синельникового та інших населених пунктів області

21 вересня 1943 р.

На Дніпропетровському напрямку наші війська продовжували розвивати успішний наступ і, просунувшись уперед від 10 до 15 кілометрів, оволоділи містом і великим залізничним вузлом Синельникове, районими центрами Дніпропетровської області Котівка і Перещепине, а також зайняли понад 80 інших населених пунктів, серед яких великі населені пункти: Ковпаківка, Личкове, Виноградівка, Новопетрівка, Герасимівка, Новостепанівка, Івано-Михайлівка, Хощеватка, Знаменівка, Дерезоватка, Хорошеве, Середньо-Раївка, Весела, Циганівка, Августинівка та залізничні станції Бузівка, Перещепине, Мізкове, Домаха, Зайцеве.

(Днепропетровская область в годы Великой Отечественной войны Советского Союза (1941-1945 гг.): Сб. документов и материалов. – Днепропетровск, 1962. – С. 166-167.

Пер. з рос. – упоряд.

*  *  *

Синельникове. Окуповане 2 жовтня 1941 р. Звільнене 21 вересня 1943 р. військами Південно-Західного фронту в ході Донбаської операції:

6-та армія – частина сил 25-ої гвардійської стрілецької дивізії (полковник Білютін Кондратій Васильович), 26-ий гвардійський стрілецький корпус (генерал-майор Фірсов Павло Андрійович).

12-та армія – 333-а стрілецька дивізія (генерал-майор Голоско Аисим Михайлович), 66-ий стрілецький корпус (генерал-майор Купріянов Дмитро Андрійович).

17-та повітряна армія – частина сил 288-ої винищувальної авіаційної дивізії (полковник Смирнов Борис Олександрович), 1-ий змішаний авіаційний корпус (генерал-майор авіайії Шевченко Володимир Іларіонович).

Наказом Верховного головнокомандуючого присвоєно найменування Синельниківських 25-ій гвардійській стрілецькій дивізії та 333-ій стрілецькій дивізії.

Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941-1945 / М.Л.Дударенко, Ю.Г.Перечнев, В.Т.Елисеев и др. – М.: Воениздат, 1985. – С. 62.

Пер. з рос.  – упорядника

Література:

Визволення Снельникового

Уткин Г.М. Штурм “Восточного вала”. Освобождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. – М.: Воениздат, 1967. – 464 с.

Синельниково – С. 297.

*  *  *

Кузнецов Г. Жаркий вересень 1943-го // Ленін заповіти. – 1988. – 31 серп., 2, 3, 6, 21, 23, 28, 30 верес.

Мокій І. Шляхами 333 стрілецької // Ленін. заповіти. – 1989. – 20 верес.

Кружилов П. У боях за Дніпро // Синельників. вісті. – 1993. – 15 черв.

Летюк О., Трущенко С. У лютому під Синельниковим // Синельників. вісті. – 1993. – 20 лют.

Осока О. У нашому місті знаходився штаб:[Ген. армії Р. Я. Малиновського] // Синельників. вісті. – 2000. – 4 жовт.

Стрельченко Г. Ревіли, наче плакали пороги дніпровськії // Синельників. вісті. – 2000. – 7, 14, 21 жовт.

Визволення міста Новомосковська

22 вересня 1943

60 років

Новомосковськ. Окупований 27 вересня 1941 р. Звільнений 27 вересня 1943р. військами Південно-Західного фронту в ході Донбаської операції:

1-ша гвардійська армія – 195 стрілецька дивізія (полковник Сучков Олександр Михпйлович), 6-й гвардійський стрілецький корпус (генерал-майор Алфьоров Іван Прокопович).

Наказом Верховного головнокомандуючого присвоєно найменування Новомосковських 195-ій стрілецьків дивізії та 295-ій винищувальній авіаційній дивізії (полковник Сильвестров Анатолій Олександрович).

(Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941-1945 / М.Л.Дударенко, Ю.Г.Перечнев, В.Т.Елисеев и др. – М.: Воениздат, 1985. – С. 62.).

Пер. з рос.  – упорядника

Література:

Днепропетровская область в годы Великой Отечественной войны Советского Союза (1941-1945 гг.): Сб. документов и материалов. – Днепропетровск, 1962. – С. 169-170.

Уткин Г.М. Штурм “Восточного вала”. Освобождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. – М.: Воениздат, 1967. – 464 с.

Новомосковск – С. 267.

Фоменко Н.И. Гремели бои в Приднепровье: Записки офицера. – Днепропетровск: Промінь, 1975. – 23-39 с.

*  *  *

Кисельов В. В боях під Новомосковськом // Присамар. нива. – 1995. – 14 лют.

Мосьпан Н. Новомосковськ у роки війни // Новомосков. правда. – 1995. – 11, 15, 19, 25 берез.

Кузьмин Д. Освобождение Новомосковска // Комуніст Присамар’я. – 1998. – № 10. – верес.

Ткач А. 55 років звільненому місту // Комуніст Присамар’я. – 1998. – №10. верес.

Как это было // Комуніст Присамар’я. – 1999. – 23 верес.

Вилиток В., Лєскін С. Бій за Новомосковськ // Новомосков. правда. – 2000. – 9, 13, 16, 20 верес.

22 вересня – День визволення міста від німецько-фашистських загарбників: [Підбірка матеріалів] // Трубник Присамар’я. – 2000. – 22 верес.

Кузьмин Д.Н. 22 сентября – 58 лет со дня освобождения г. Новомосковска // Комуніст Присамар’я. – 2001. – 20 верес.

 

Визволення селища Магдалинівки

23 вересня 1943

60 років

 

Література:

Ольшанський О. Ціна визволення // Шляхом Леніна. – 1989. – 19 січ.

Костянтинов І. Святкувала Магдалинівщина // Наше життя. – 1995. – 11 трав.

Олексєєнко В. Влював, будував, прикрашав: [Ветеран Вов М.Л.Шелест] // Наше життя. – 1995. – 27 квіт.

Федоренко Л. Незабутній вересень // Наше життя. – 1996. – 21 верес.

*  *  *

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С. 370.

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. – С. 372.

 

Визволення селища Царичанка

24 вересня 1943

60 років

Література:

Голуб М. Є що згадати ветерану // Приоріл правда. – 1988. – 17 верес.

Білоусов Л. Радісне свято визволення // Приоріл правда. – 1989. – 10 жовт.

Білоусов Л. Вікопомний вересень // Приоріл правда. – 1991. – 24 верес.

*  *  *

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С. 857.

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. – С. 755.

 

 

Визволення міста П'ятихатки

19 жовтня 1943

60 років

П’ятихатки. Окуповане 13 серпня 1941 р. Звільнене 19 жовтня 1943р. військами Степового фронту в ході наступу на Криворізькому напрямку:

5-та гвардійська танкова армія – 7-ий механізований корпус (генерал-майор танкових військ Дубовий Іван Васильович) у складі: 16-ої механізованої бригади (полковник Железняк Ананій Маркович), 41-ї гвардійської танкової бригади (підполковник Васецький Федір Прокопович), 1821-го самоходно-артилерійського полку (підполковник Шалахов Сергій Петрович); 29-ий танковий корпус (генерал-майор танкових військ Кириченко Іван Федорович) у складі: 25- ої танкової бригади (полковник Хотимський Михайло Васильович), 32-ої танкової бригади (полковник Воробйов Костянтин Костянтинович), частина сил 31-ої танкової бригади (полковник Новиков Олександр Антонович), 53-ої мотострілкової бригади (полковник Сироїжкін Іван Васильович), 1446-го самоходного артилерійського полку (майор Ликов Іван Семенович).

(Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941-1945 / М.Л.Дударенко, Ю.Г.Перечнев, В.Т.Елисеев и др. – М.: Воениздат, 1985. – С. 62.).

Пер. з рос.  – упорядника

Література:

Днепропетровская область в годы Великой Отечественной войны Советского Союза (1941-1945 гг.): Сб. документов и материалов. – Днепропетровск, 1962. – С. 172.

 

Уткин Г.М. Штурм “Восточного вала”. Освобождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. – М.: Воениздат, 1967. – 464 с.

Пятихатки – С. 198, 205, 222, 224, 225, 226, 231, 308, 461.

Шеховцов Н.И. Битва за Днепр. – М.: Знание, 1983. – 64 с.

Пятихатки – С.44

*  *  *

Соколенко М. Визволителі – почесні громадяни П’ятихаток: [М.І.Глотов, І.М.Фанін] //  Злагода. – 1993. – 16 жовт.

Боклаг О. Вічний вогонь подвигу // Злагода. – 1996. – 19 жовт.

Верболоз В. Хто і як звільняв П’ятихатки // Злагода. – 1996. – 23 жовт.

Ігнатьєв І. Сокіл у небі Кривбасу // Жовтовод. вісті. – 2000. – 31 берез.

 

Пічета Володимир Іванович

21 жовтня 1878

125 років

від дня народження

Життя та діяльність всесвітньо відомого вченого-історика Володимира Пічети пов'язана і з нашим краєм, адже багато років він жив у Катеринославі, викладав  у місцевих  навчальних закладах, видавав тут свої наукові праці, брав активну участь в роботі Вченої архівної комісії.

Народився Володимир Іванович Пічета 9 жовтня 1878 року в Полтаві, в родині ректора семінарії. Батько його був серб, мати – українка, українцем В.Пічета усвідомив себе змалечку, через усе життя проніс любов до мальовничої Полтави.

Освіту Володимир Іванович здобув у Московському університеті, де були зібрані блискучі викладацькі кадри. Дипломну роботу, присвячену Ю.Крижаничу, молодий випускник захистив відмінно. У червні 1901 року В.Пічета почав працювати викладачем словесності в учительській семінарії Коростишіва, а через два роки, у вересні 1903 переїхав до Катеринослава.

Тут почалася його активна наукова та громадська діяльність. Володимир Іванович викладав історію та словесність у Вищому комерційному училищі, жіночій, а згодом і чоловічій гімназіях. Вже у 1904 році в катеринославській друкарні вийшла його книга “Падіння кріпосного права в Росії”. В цій праці погляди її автора на розвиток суспільства знайшли найяскравіше вираження. Історія селянства завжди цікавила вченого.

Тут же, в Катеринославі, Володимир Пічета став активним членом створеної півроку тому Вченої архівної комісії. В одному з випусків “Літопису”, які видавала комісія, було надруковане дослідження В.Пічети про боротьбу селянства проти кріпацтва. Продовжив він і дослідження діяльності хорватського діяча Ю.Крижанича, опублікував дві праці.

Володимир Пічета також брав активну участь в громадському житті Катеринослава, це не пройшло поза увагою уряду, неблагонадійного викладача вирішено було вислати до Молдавії. Він випередив ці наміри влади і сам виїхав до Москви. Усього два роки прожив Володимир Іванович у Катеринославі, але проводжали його численні друзі, шанувальники, учні. На вокзалі чергував наряд поліції.

В. Пічета всією своєю науковою та громадською діяльністю сприяв наближенню подій жовтня 1917 року, але і його, тоді вже ректора Білоруського державного університету, не обминула хвиля репресій. Він відбув п'ять років заслання, на засланні загинув і його син. Він вистояв, не зломився, продовжував працювати. Вченого підтримували друзі, ним опікувався його колега по університету М.М.Нікольський, який надсилав потрібну для роботи літературу, підтримував матеріально і морально.

У 1935 році вчений отримав звільнення, знову повернуся до улюбленої праці. Під час війни Пічета активно публікувався в пресі, виступав у військових частинах з лекціями, в яких намагався підіймати бойовий дух захисників вітчизни. За свою лекторську діяльність він був нагороджений почесною грамотою.

Життя видатного вченого обірвалося 23 червня 1947 року. Спадщина, залишена ним, складає близько п'ятиста праць з історії слов'янського світу. Для її дослідження сучасним науковцям нині відкрите велике поле діяльності. Так само є що досліджувати і краєзнавцям.

 

Література:

Пичета В. Записка Юрия Крижанича о Малороссии // ЛУАК.– Екатеринослав, 1904.– Вып.1.– С. 1-17.

Пичета В. К столетию Императорского Общества Истории и Древностей Российских // ЛУАК.– Екатеринослав, 1904.– Вып. 1.– С. 44-53.

Пичета В. Несколько слов о состоянии архива Екатеринославского Нижнего Земского суда // ЛУАК.– Екатеринослав, 1904.– Вып. 1.– С. 54-61.

*  *  *

Копотієнко І.Й. Стартовий майдан у велику науку // Копотієнко І.Й. Не погасне галаганом  козацькеє сонце: Статті.– Дніпропетровськ: Пороги.– 1997.– С. 93-98.

*  *  *

Копотієнко І.Й. Два роки в Катеринославі // Спадщина.– 1992.– №3.– С. 10.

Копотієнко І.Й. Терор і мир. // Прапор юності.– 1990.– 8 трав.

Колос В. В старом Екатеринославе // Днепр вечерний.– 1978.– 3 нояб.

*  *  *

Пичета Володимир Іванович // УРЕ.– Т.XI.– C. 225.

 

 

Визволення міста Верхньодніпровська

22 жовтня 1943

60 років

Верхньодніпровськ. Окупований 15 серпня 1941 р. Звільнений 22 жовтня 1943 р. військами 2 Українського фронту при наступі на криворізькому напрямку в ході битви за Дніпро:

57 армія – 27 стрілецький корпус (генерал-майор Альохін Євген Степанович) у складі: 58 гвардійська стрілецька дивізія (полковник Русаков Володимир Васильович), 303 стрілецька дивізія (полковник Федоровський Костянтин Степанович).

Наказом Верховного головнокомандуючого присвоєно найменування Верхньодніпровських: 36-ій гвардійській стрілецькій дивізії (генерал-майор Денисенко Михайло Іванович), 303-ій стрілецькій дивізії , 1008-му винищувально-протитанковому артилерійському полку (підполковник Котенко Василь Григорович), 523-му мінометному полку (підполковник Черенков Михайло Олексійович).

Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941-1945 / М.Л.Дударенко, Ю.Г.Перечнев, В.Т.Елисеев и др. – М.: Воениздат, 1985. – С. 62.

Пер. з рос.  – упорядника

Література:

Уткин Г.М. Штурм “Восточного вала”. Освобождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. – М.: Воениздат, 1967. – 464 с.

Верхнеднепровск – С. 16, 17, 179, 198, 203, 222, 426.

Смирнов Ф.Г. Через Днепр // Под гвардейским знаменем: Воспоминания, очерки, стихи. – Харьков, 1982. – С. 59-63.

Шеховцов Н.И. Битва за Днепр. – М.: Знание, 1983. – 64 с.

Верхнеднепровск – С. 36,45.

*  *  *

Іванов Г. Над рідним містом // Придніпров. комунар. – 1989. – 11 листоп.

Міняйло І. Стріли Марю Анахідзе // Придніпров. комунар. – 1990. – 13 лют.

Галюк М. Розповім своїм онукам... //  Придніпров. комунар. – 1991. – 22 жовт.

Озерний І. Бої на Бородаївському плацдармі // Придніпров. комунар. – 1993. – 22 жовт.

Руденко Г. Куди летить крилата пам’ять // Зоря. – 1995. – 28 берез.

Джога І. Він визволяв Верхньодніпровськ // Придніпров. комунар. – 2001. – 20 січ.

Визволення станції Верхівцеве

23 жовтня 1943

60 років

Література:

Уткин Г.М. Штурм “Восточного вала”. Освобождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. – М.: Воениздат, 1967. – 464 с.

Верховцево – С. 182.

*  *  *

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С. 195.

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. – С.210.

 

 

Визволення міста Дніпропетровська

25 жовтня 1943

60 років

Дніпропетровськ. Окупований 25 серпня 1941 р. Звільнений 25 жовтня 1943 р. військами 3-го Українського фрнту в ході Дніпропетровської операції:

46-та армія – 152-га стрілецька дивізія (полковник Калужський Петро Іванович), 34-й стрілецький корпус (генерал-майор Кособуцький Іван Степанович).

8-ма гвардійська армія – 39-а гвардійська стрілецька дивізія (генерал-майор Лещінін Василь Андрійович), 28-ий гвардійський стрілецький корпус (генерал-майор Гурьєв Степан Савелійович).

17-та повітряна армія – 11-та гвардійська винищувальна авіаційна дивізія (полковник Осадчий Олександр Петрович), 1-й гвардійський змішаний авіаційний корпус (генерал-майор авіації Клевцов Василь Ілліч).

Авіація дальньої дії – 3-тя гвардійська авіаційна дивізія дальньої дії (полковник Бровко Іван Карпович), 3-ій гвардійський армійський корпус дальньої дії (генерал-майор авіації Волков Микола Андрійович).

Наказом Верховного головнокомандуючого присвоєно найменування Дніпропетровських: 152-ій стрілецькій дивізії, 236-ій стрілецькій дивізії (полковник Фесін Іван Іванович), 518-му гарматному артилерійському полку (підполковник Миронов Віктор Федосійович), 58-му гвардійському мінометному полку (підполковник Линенко Василь Захарович), 1114-му зенітному артилерійському полку (підполковник Голубчиков Василь Іванович), 4-ій понтонно-мостовій бригаді (підполковник Баландін Костянтин Максимович), 5-ій  понтонно-мостовій бригаді (підполковник Номинас Борис Деомидович), 8-му моторизованому понтонно-мостовому полку (підполковник Коржов Валентин Петрович), 3-ій гвардійській авіаційній дивізії дальньої дії, 11-ій гвардійській винищувальній авіаційній дивізії.

Військам, бравшим участь у звільненні Дніпропетровська та Дніпродзержинська, наказом Верховного головнокомандуючого від 25-го жовтня 1943 р. оголошена подяка і в Москві дано салют 20 артилерійськими залпами з 224 гармат.

Відзначаючи активну участь трудящих міста Дніпропетровська в революційному русі, у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни, за великі досягнення  в господарському та культурному будівництві, успішне виконання завдань дев’ятої п’ятирічки та у зв’язку із 200-річчям від дня заснування Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 травня 1976 р. місто Дніпропетровськ нагороджене орденом Леніна.

(Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941-1945 / М.Л.Дударенко, Ю.Г.Перечнев, В.Т.Елисеев и др. – М.: Воениздат, 1985. – С. 84-85).

Пер. з рос.  – упорядника

 

Література:

Днепропетровская область в годы Великой Отечественной войны Советского Союза (1941-1945 гг.): Сб. документов и материалов. – Днепропетровск, 1962. – 334 с.

Днепропетровск – С. 170, 172-173, 175-179.

Уткин Г.М. Штурм “Восточного вала”. Освобождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. – М.: Воениздат, 1967. – 464 с.

Днепропетровск – С. 12, 17, 18,179, 203, 228, 268, 300, 304, 305, 306, 307, 308, 310, 422, 426, 445.

Фоменко Н.И. Гремели бои в Приднепровье: Записки офицера. – Днепропетровск: Промінь, 1975. – 196 с.

Суворов Р., Шавлак В. Стежками юності батьків. – Дніпропетровськ: Промінь, 1977. – 125 с.

Шатилов В.М. На земле Украины. – М.: Воениздат, 1980. – 181 с., порт. – (Военные мемуары).

Трегубенко Т.М., Кашиц В.А. Рожденная в пламени. – М.: Воениздат, 1984. – С. 74-87.

Грозные версты. Днепропетровщина 1941-1945гг. – Днепропетровск: Промінь, 1985. – 461 с.

Книга пам’яті України. Дніпропетровська обл.: Дніпродзержинськ, Дніпропетровський р-н. – Дніпропетровськ: Січ, 1994. – 685 с.

Дніпропетровськ: Віхи історії. – Дніпропетровськ: Грані, 2001. – С. 198-199.

*  *  *

Серадский Ю. Этот военный нес не разрушение, а жизнь: [Маршал Конев разработал тактику освобождения Днепропетровска] // Днепр вечерний. – 1995. – 12 апр.

Суворов Р. Ради жизни на земле: [Бои на Нижнеднепров. плацдарме] // Днепр вечерний. – 1995. – 5 мая.

Бухтіяров В. Вони пройшли по тій війні // Червон. гірник. – 1996. – 26 жовт.

Суворов Р. Операция в днепровской излучине // Днепр вечерний. – 1996. – 25 окт.

Суворов Р. Переправа, берег левый, берег правый // Днепр вечерний. – 1996. – 23 окт.

Белан Н.А. Место высадки десантной группы советских воинов в 1943 г. при освобождении Днепропетровска // Придніпр. наук. вісник. – 1997. – №2. – С. 25.

Селезнев М. Материнские очи на твоем берегу // Днепр вечерний. – 1997. – 25 окт.

Суворов Р. Тогда, в октябре 43-го: [Воспоминания участников освобождения] // Днепр вечерний. – 1997. – 25 окт.

Забуга М. Вспомним мы пехоту и родную роту… // Наше місто. – 1998. – 19 серп.

Куркин П., Пуппо И. Били врага “не щадя живота своего” // Днепр вечерний. – 2001. – 24 дек.

Кучеренко В. Красные флаги над городом // Приднепров. металлург. – 2001. – 24 окт.

Могила В.В. Дивизии присвоено звание Днепропетровской: [152-й и 195-й стрелков. дивизиям] // Вестник вагонника. – 2001. – 19 окт.

*  *  *

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С.45-46.

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. - С.61-62.

 

Визволення міста  Дніпродзержинська

25 жовтня 1943

60 років

Дніпродзержинськ. Окупований 24 серпня 1941 р. Звільнений 25 жовтня 1943 р. військами 3-го Українського фрнту в ході Дніпропетровської операції:

46-та армія – 6-ий гвардійський стрілецький корпус (генерал-майор Алфьоров Іван Прокопович) у складі: 353-ї стрілецької дивізії (генерал-майор Колчук Федір Самійлович), 195-ї стрілецької дивізії (полковник Сучков Олександр Михайлович); 52-го окремого танкового полку (підполковник Шкадов Іван Миколайович), 1816-го самоходного артилерійського полку (підполковник Рижанов Михайло Пилипович); 51-а інженерно-саперна бригада (полковник Візиров Аслан Фахрадович).

Наказом Верховного головнокомандуючого присвоєно найменування Дніпродзержинських: 353-ій  стрілецькії дивізії, 52-му окремому танковому полку, 109-му гарматному артилерійському полку (полковник Ігнатьєв Василь Миколайович), 437-му винищувально-протитанковому артилерійському полку (майор Бородько Василь Дмитрович), 51-ій інженерно-саперній бригаді.

Військам, бравшим участь у звільненні Дніпропетровська та Дніпродзержинська, наказом Верховного головнокомандуючого від 25-го жовтня 1943 р. оголошена подяка і в Москві дано салют 20 артилерійськими залпами з 224 гармат.

Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941-1945 / М.Л.Дударенко, Ю.Г.Перечнев, В.Т.Елисеев и др. – М.: Воениздат, 1985. – С. 84.

Пер. з рос.  – упорядника

Література:

Днепропетровская область в годы Великой Отечественной войны Советского Союза (1941-1945 гг.): Сб. документов и материалов. – Днепропетровск, 1962. – С. 174-175.

Уткин Г.М. Штурм “Восточного вала”. Освобождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. – М.: Воениздат, 1967. – 464 с.

Днепродзержинск – С. 182, 205, 271, 272, 300, 304, 305, 306, 307, 308, 310.

Фоменко Н.И. Гремели бои в Приднепровье: Записки офицера. – Днепропетровск: Промінь, 1975. – 196 с.

Суворов Р., Шавлак В. Стежками юності батьків. – Дніпропетровськ: Промінь, 1977. – 125 с.

Шатилов В.М. На земле Украины. – М.: Воениздат, 1980. – 181 с., порт. – (Военные мемуары).

Трегубенко Т.М., Кашиц В.А. Рожденная в пламени. – М.: Воениздат, 1984. – С. 74-87.

Грозные версты. Днепропетровщина 1941-1945 гг. – Днепропетровск: Промінь, 1985. – 461 с.

Книга пам’яті України. Дніпропетровська обл.: Дніпродзержинськ, Дніпропетровський р-н. – Дніпропетровськ: Січ, 1994. – 685 с.

Будут жить в веках…: Сб. истор. очерков и воспоминаний ветеранов Вов / Сост. Н.А.Цыганок. – Дныпропетровськ: Водолей, 1995, 209 с. 

*  *  *

В боях за город // Відомості. – 1995. – 20 жовт.

Сабов М. Освобождение Днепродзержинска. Как это было // Огонь Прометея. – 1996. – 23 окт.

Москва Салютовала! // Ведомости. – 1998. – 21 окт.

Незабутній день визволення // Зоря. – 1998. – 24 жовт.

55 лет освобождения Днепродзержинска от немецко-фашистских захватчиков: [Подборка материалов] // Огонь Прометея. – 1998. – 23 окт.

Сабов М. В боях за Днепродзержинск: [Хроника событий] // Огонь Прометея. – 1998. – 23 окт.

Навіки в пам’яті народній // Вагонобудівниу. – 1999. – 22 жовт.

Звільнення прийшло так // Вагонобудівник. – 2000. – 21 жовт.

Тарасенко Б. Их біло семнадцать // Знамя Дзержинки. – 2001. – 24 окт.

Шапочкіна І.В. Переправа, переправа. Берег лівий, берег правий... // Огонь Прометея. – 2001. – 19 окт.

*  *  *

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С.45-46..

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. - С.61-62.

 

Махно Нестор Іванович

26 жовтня 1888

115 років від дня народження

 

Одним з найяскравіших діячів часів громадянської війни, безперечно, є Нестор Махно,  особа, що стала легендою ще за життя. Він воюав з усіма і проти всіх, сповідував свою, особливу від інших ідеологію, нікому не підкорявся і безупинно бунтував. При тому цей бунтар-анархіст зумів створити з таких же, як і сам, бунтарської натури сільських дядьків, боєздатне військо,  тримав його в суворій дисципліні й отримував перемоги над вишколеними професійними арміями. Йому лестили, його армію намагалися залучити на свій бік. Одним з перших він отримав від більшовицької влади орден Бойового Червоного Прапора, хоча він же й боровся проти цієї влади, як ніхто інший.

Молодого Нестора Махна  в народі шанобливо нарекли “батьком”, бо він захищав інтереси селян; його ж взивали бандитом за жорстокі криваві розправи над ворогами і тими, хто випадково траплявся під руку.                   

Про Махна написано багато. Про нього писали О.Толстой, В.Винниченко, О.Гончар, В.Підмогильний, О.Безименський, В.Чапленко. Радянські автори зображували його убивцею чи недоумком; українські письменники, що були прибічниками власної незалежної держави, – бунтарем і захисником народу.

Так хто ж такий Нестор Махно?

Дуже довго не було точних відомостей про дату його народження, вказували то на 1884, то на 1889 рік. Навіть сам Нестор Іванович вказував свою дату народження невірно. Ніхто ніколи не шукав по-справжньому, першим це зробив дослідник-біограф Махна Валерій Волковинський, який за церковними книгами встановив точну дату народження.

Отже 26 жовтня 1888 року в селі Гуляйполе на Катеринославщині (тепер це в межах Запорізької області) у сім'ї Івана Родіоновича та Явдохи Матвіївни Махнів народився п'ятий син. Батько помер рано, сім'ю обсіли злидні. Малому Несторові змалечку довелося працювати на місцевих поміщиків та колоністів. До початкової школи в рідному селі він ходив усього дві зими.

З дитинства він був злий, упертий, відлюдькуватий, завжди намагався бути лідером, увесь час потрапляв у скандальні історії, разом з тим відзначався природною кмітливістю, мав феноменальну пам'ять. З початком першої російської революції він кинувся у вир боротьби, причому політична сторона його абсолютно не цікавила,  він захоплювався романтикою.

Нестор кинувся спочатку до меншовиків, потім до анархістської “Спілки бідних хліборобів”, яка займалась убивствами та грабунками поміщиків і представників влади. 1907 року він потрапив до рук поліції, але на цей раз його відпустили на волю під заставу. Наступного року поліція вже організувала захоплення Махна, його зинуватили у вбивстві провокатора, який діяв серед анархістів. Махно не був причетним до цього вбивства, тримався стійко, відкидав усі звинувачення, пробував втекти з в'язниці. 1910 року йому було винесено смертний вирок, замінений згодом, як неповнолітньому, на довічну каторгу – тут зіграла свою роль плутанина з роком народження. З 4 серпня 1911 по 2 березня 1917 року він просидів у зловісно відомій московській в'язниці Бутирці весь час закутий у кайдани. Тут він познайомився з відомим анархістом П.Аршиновим, який став для нього наставником і вчителем, а пізніше й біографом. З тюрми його випустила Лютнева революція. Наслідком ув'язнення став туберкульоз, через що він втратив одну легеню, та нестримна жага діяльності. 

Нестор Махно повернувся до Гуляй-Поля, перед односельцями він мав ореол героя, і це сприяло його діяльності. Скоро він став повновладним диктатором в рідному селі та окрузі, очолив раду робітничих і селянських депутатів, був обраний головою профспілки, керував рядом місцевих організацій. З колишніх анархістів, що вже пройшли першу світову війну, він створив “чорну гвардію” і на чолі її почав терор проти поміщиків, поліції, духовенства. Перемогу більшовиків у 1917 році Махно сприйняв позитивно і виступив на її боці проти Української Центральної Ради.

Події в Москві, Петербурзі, Києві розгорталися стрімко і невтримно, боротьба за владу наростала, інтервенція австро-угорських військ загострила ситуацію. Боротися вже доводилося на кілька фронтів: з іноземними окупантами, з державною вартою гетьмана П.Скоропадського, згодом з військами української Директорії. У грудні 1918 року Махно на прохання радянської влади, яка сама не могла впоратися з військами Петлюри, захопив Катеринослав. Петлюрівці під командуванням Самокиша перейшли в наступ і відвоювали позиції, а Махно виніс для себе певні уроки. Своєю підтримкою більшовиків батько Махно зажив  серед них неабиякого авторитету, став знаменитістю. Про нього з симпатією писали більшовицькі газети, він став відомим за кордоном. Натомість українська та білогвардійська преса називала його бандитом, звинувачували в кривавому терорі.

Симпатії більшовицької влади до “батька” закінчилися після того, як він заарештував радянських комісарів. Розбиратися на місці приїхав сам Антонов-Овсієнко. Спільна мова була знайдена, комісарів звільнили, але через деякий час, після нових свавільних дій Махна відносини знову загострилися. У травні 1919 року рада робітничо-селянських депутатів прийняла рішення про ліквідацію махновщини.

Перипетії цієї боротьби: криваві сутички, тимчасові перемир'я, переговори, підтримка недавніх ворогів, пошук нових союзників вже не одноразово описані в історичних дослідженнях та мемуарній літературі. Видані та перевидані спогади соратників Махна, захищені дисертації, надруковані монографії з дослідженнями такого нестандартного явища як махновщина. Детально проаналізована діяльність Махна, його ідеологічна платформа, політика, військова тактика... Відсилаємо читачів до цих джерел.

Біографія Махна драматична, як драматична доля багатьох діячів цього періоду. З 1921 року Нестор Іванович опинився за межами рідної землі. Спочатку, рятуючи залишки своєї армії і перейшовши кордон з Румунією, він полегшено зітхнув. Але скоро довелося шукати інше пристановище, бо більшовицький уряд намагався будь-що ліквідувати “бандитського батька”. Декілька років він з дружиною перебував у Польщі, уряд якої категорично не згоджувався на видачу селянського ватажка радянській владі. З 1925 року Махно преїхав до Парижа, де й перебував до кінця життя. Помер він 25 липня 1934 року, на поховання з'їхалися анархісти Франції, Італії, Іспанії та інших країн.

Наприкінці життя Махно написав мемуари, вони видані та перевидані, до них звертаються численні дослідники життя та діяльності відомого анархіста, намагаючись дати відповідь на численні питання історії.

Так хто ж Махно? Народний месник?

Герой? Бандит? Авантюрист?

Його б спитать. Так не воскресне...

Хто ж на питання відповість?.. 

 

 

Нестор Махно

 

I

Не крик гайвороння, не клекіт шулік –

Лунає ланами отаманів клик.

 

Дуднить Приозів’я і Гумань гуде –

Отаман зухвалу ватагу веде.

 

За ким же погоня? Хто ворог йому?

Кому катування і кулі кому?

 

Червоний чи білий, чи жовтоблакить –

Пекти нагаями і нагло добить!

 

І стогнуть степи і ридає земля –

Батько гуля!

 

II

Вовками тачанки гарчать по ярах;

Мов кібці, тачанки летятьна вітрах,

 

Ширяють під небо, не доли й горби,

Колеса блищать –  як під сонцем серпи.

 

І Бог, і Дніпро, і Сиваш, і Дінець

Волають валами: – Бездольний кінець!

 

Та горно пекельо клекоче в краю

І, сповна розкривши безодню свою,

 

Вергає степами, і зветься воно –

Нестор Махно!

 

III

Це – воїв напруга, що гнала татар,

Це – вимах меча, що навогнює вдар,

 

Це – княжі незгоди, це – чвари Сірка,

На палі усміхнена стать козака,

 

Це – злети шабель, рокотання гармат,

Це – в людях новітніх предвічний Пилат. 

 

О Боже великий! Допоки йому

Кривавити сонце, темнити пітьму?

 

Земля двиготить і ридає земля –

Батько гуля!

 

IV

І зойк матерів, і квиління дітей,

І чвальні походи потьмарних смертей,

 

І спалах полів за повсталим селом,

І жахіт зіниць під навислим чолом,

 

І патлів потік, що на плечі спада,

І вилиць крутих непокора тверда,

 

Що душі нутрує і палить серця,

Що брата на брата жене без кінця, -

 

Нелюдське прокляття,і зветься воно –

Нестор Махно!

Яр Славутич

*  *  *

Погляд батьків спинився на Алімі. Татарин байдуже сидів на дзиґлику, дивився перед себе й ворушив губами. Це теж був паразит на Несторі Махні. Татарин жив з його жорстокості, з того, що батько мусив прибирати з шляху людей, щоб його не прибрали. Це звалося “красти” — за­бити нишком і приховати.

Нестір зрушився з місця, де став був, увійшовши, й схо­пив татарина за плечі:

— Сволоч! Пішов вон!

Він випхав татарина за двері, і разом пішло по фойє глухе шепотіння:

— Батько кричить.

Нестір Махно сів до столу. Хвилювання його меншало. Йому радісно було почувати, що він сам у кімнаті. Він замислився.

Волін каже — треба здійснити анархізм. Для цього об­рати певну територію, осісти на ній і там виявити творчі сили анархізму.

Нестір посміхнувся. Нащо територію й осісти? Інші ка­жуть: соціальне. Це комуністи. Невже не можна просто так, без ніяких питань?

“Мене ніхто не понімає,” – думав Нестір Махно.

І все це брехня. Відколи люди живуть, а питань не роз­в'язали. Та й розв'язувати не треба, ні до чого воно. А жи­ти так: іти далі, далі... Не сидіти. Так треба жити.

Нестір зітхнув.

— Мене ніхто не понімає, — прошепотів він. Глибокий сум огортав його. Нікому не знані струмки розливались у батьковій душі. Його очі спинилися, й усе тіло пройняла пестлива млость. Він витяг з глибокої ки­шені записну книжку, схилився й узяв олівця. Він поволі писав:

 

Гей, батьку мій, степе широкий!

А поговорю я ще з тобою...

Бо молодії ж мої бідні роки

Та пішли за водою...

Ой ви, звізди, звізди блискучі!

А вже й красота мені ваша зовсім не мила...

Бо на темний мій кучір

Та лягла пороша біла!

Ой ночі, чорні та безокі!

І не видно мені, куда йду...

Ще змалку я одинокий

Та такий і пропаду.

Де ж брати ви мої любі?

Ніхто сльози горкі мені не витер...

І от стою я, мов дуб той,

А кругом тільки хмари та вітер...

Якийсь час Нестір дивився на вірша, і йому було гарно. Він погортав книжку, знайшов ще свої вірші і в кожному з них глибоко спізнавав себе самого — сумовитого і до жа­лю самотнього.

Потім згадавши, що має приймати громадян, він хутко сховав книжку й гукнув:

— Пропускай!

Перший зайшов завідувач дитячим будинком. Шия в нього пов'язана шарфом, чоботи голосно скрипіли, а він ступав якось навмисно твердо. Він подав батькові заяву; діти, числом 30, жебрають по місті, годуються з смітників, варять стерво. За останній тиждень померло четверо, на цингу захворіло дев'ятеро. Це писав сам завідувач, дуже коротко. А внизу кривульками дописали діти: “Поможіть нам. Нам холодно, ми босі. Ми дуже хочемо їсти”.

Батько Нестір Махно прочитав заяву й глянув на завідувача. Той теж дивився йому в вічі злісними іскристими очима.

Тоді батько встав і промовив:

— Ідіть.

Він провів завідувача до невеличкої порожньої кім­нати, що поруч, і відчинив дерев'яну шафу. Там пакунками лежали різні гроші.

— Беріть скільки треба, — сказав Нестір Махно.

Завідувач вагався, чи не жарт це. Це було неправдопо­дібно. Але батько суворо крикнув:

— Бери, чего стал!

Вирядивши завідувача з грішми, батько зліг на підвіконня й дивився.

За вікном, заквітчаним жовтавим блиском осіннього сонця, лежало підвладне йому місто. Підвладне — він відчув це й посміхнувся. І нащо ховати від себе, що він великий? Це місто будовано століттями, а в кінці століть прийшов він і може знищити його чи залишити. І хіба ім'я його не котиться степами, несучи жах, руїну і разом давню свіжину землі? Хіба не поставлено його міцно на прапорах і не накреслено на вічних сторінках історії?

Його ім'я! Воно було. Він розсипав його, як росу на поля, воно зійшло буйно, він бачив його скрізь, а сам утратив. Та й сам він хто, оповитий химерною гірляндою легенд? Він посміхнувся. Хто він? Він — хтось, що повстав з темних глибин землі, щоб промайнути забутим огнем далеких днів.

Велич огортала його. Нестір випростувався, вищав, обличчя йому овівав солодкий легіт самозакохання. Порив могутньої волі обійняв його.

Друкується за виданням: Підмогильний.В. Третя революція: Повість // Підмогильний.В.Оповідання. Повість. Романи.– К.: Наук. думка, 1991.– С. 203-232.

 

Література:

Махно Н. Воспоминания в 3-х кн.– К.: Україна, 1991.– (Репринт: Париж: 1929- 1936.– Т.1.– 215 с.; Т. 2-3.– 184 с.).

* * *

Верстюк В.Ф. Махновщина: Селянський повстанський рух на Україні (1918-1921).– К.: Наук. думка, 1991.– 368 с.

Волковинський В.М. Батько Махно.– К.:Т-во “Знання” України, 1992.– 47 с.

Белаш А.В. Дороги Нестора Махно: Историческое повествование.– К.: РВЦ “Проза”, 1993.– 592 с.

Н.Махно и махновское движение. Из истории повстанческого движения в Екатеринославской губернии: Сб. документов и материалов.– Днепропетровск: АО “DAES”, 1993.– 76 с.

Аршинов П.А. История махновського движения (1918-1921).– Запорожье: Дикое поле, 1995.– 248 с.– (Репринт.: Берлин, 1923.– 434 с.).

Беспечный Т.А., Букреева Т.Т. Нестор Махно: правда и легенды. Лева Задов: человек из контрразведки.– Донецк: Донеччина, 1996.– 287 с.

Теплицын В. Нестор Махно.– Москва: Олимп; Смоленск: Русич, 1998.– 448 с.; ил.– (“Человек-легенда”).

Науково-теоретична конференція “Політична та військова діяльність Нестора Івановича Махна” (Запоріжжя-Гуляйполе, 12-13 листопада 1998 року) // Південна Україна XVIII-XIX століття: Записки наук.-дослід. лабораторії історії Під. України Запоріз. держ. ун-ту. Вип.. 4(5). – Запоріжжя: РА “Тандем-У”.– 1999.– С. 283-286.

Чабан М. Великі в Катеринославі-Дніпропетровську. Нестор Махно // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава–Дніпропетровська, їх творців і художників. – Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001. – С.369-372.

* * *

Васковський Р. Нестор Махно і Катеринослав // Наше місто.– 1998.– 26 груд.

Тимощук О. Чи варто Нестора Махна вважати національним героєм України? // Кур'єр Кривбасу.– 1999.– №110.– лют. – С. 148-160.

Алферов С. Перед строем Господь их назвал поименно... // Бізнес и политика.– 1999.– №9.– май.– С. 25.

Михайлюта В. Нестор Махно “за” і “проти” // Літ. Україна.– 1999.– 10 черв.

Верстюк В. Комбриг Нестор Махно // Вітчизна.– 1999.– №9-10.– С. 107-117.

Голуб А. “Він мріяв про вихор бою...” // Бористен.– 2000.– №5.– С. 6-9.

Спогади учасника національно визвольних змагань 1917-1920 рр. С.Матвієнка.        

Кирилюк В. “Нестор і Галина” // Літ. Україна.– 2000.– 9 листоп.

Чечуро В. Война всех против всех // Наше місто.– 2002.– 2 листоп.

Образ Махна в художній літературі

Чапленко В.Українці: Повість.– Нью-Йорк, 1960.– 177 с.               

Підмогильний.В. Третя революція: Повість // Підмогильний.В.Оповідання. Повість. Романи.– К.: Наук. думка, 1991.– С. 203-232.

Савельєв В. Махно. Остання правда: Повість-есе.– К.: Укр. центр духов. культури, 1997.– С. 241-312.

Самбук Р. Махно: Роман.– К.: Укр. центр духов. культури, 1997.– С. 3-240 .

Славутич Я. Нестор Махно // Славутич Я. Твори в 5-ти т. Т.1.– К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998.– С. 88-89.

Ніколаєв О. Перший з-поміж рівних: Роман.– Дніпропетровськ: УкО ІМА-прес, 2000.– 152 с. (Пер. з рос.).

Шило И.Н. Гуляйпольские ветры: Докум.-худож. повесть.– Днепропетровск: Поліграфіст, 2000.– 93 с.

* * *

Сосюра В. Махно: Уривки з поеми  // Літ. Україна.– 1998.– 28 трав.– С.5.

Лактионов-Стезенко М. Нестор Махно – пошук істини // Дніпро.– 2001.– №11-12.– С. 42-114.

Художньо-документальна повість-кіносценарій.

 

Визволення селища Солоного

26 жовтня 1943

60 років

Література:

Уткин Г.М. Штурм “Восточного вала”. Освобождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. – М.: Воениздат, 1967. – 464 с.

Соленое – С. 306.

*  *  *

Євсєєнков В. Бути першим в атаці // Вперед. – 1989. – 24 жовт.

Панін С. Наша пам’ять // Вперед. – 1989. – 5 груд.

Євсєєнков В. Винищувачтанків // Вперед. – 1990. – 22 трав.

Ткачук М. На могилі Нечаєвій // Вперед. – 1990. – 17 трав.

Неводнік І. Бої, бої і перемога // Вперед. – 1991. – 11 черв.

Курисько С. Звільнення // Вперед. – 2001. – 24 січ.

*  *  *

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С. 782.

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. – С. 680.

 

 

Визволення селища Кринички

27 жовтня 1943

60 років

Література:

Уткин Г.М. Штурм “Восточного вала”. Освобождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. – М.: Воениздат, 1967. – 464 с.

Кринички – С. 305.

*  *  *

Забора В. Після звільнення // Нові рубежі. – 1993. – 10 листоп.

Касьян М. Йому і досі сниться те побоїще... [Про ветерана-визволителя К.М.Рику] // Нові рубежі. – 1993. – 22 жовт.

Литовченко Г. У ті дні над Дніпром // Нові рубежі. – 1993. – 24 верес.

*  *  *

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С. 343.

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. – С. 346.

 

Зноба Іван Степанович

25 листопада 1903

100 років

Скульптор Зноба Іван Степанович  народився 25листопада 1903 року у с. Новомиколаївка на Катеринославщині. У 1935-1941 роках вчився у Київському художньому інституті у М.Гельмана та Л.Шервуда. Працював у галузі станкової та монументальної скульптури. Серед найвідоміших творів – “Ленін у кріслі”(1948), портрети Героїв Соціалістичної Праці М.Озерного (1949), М.Кальміус (1950), М.Куцої (1952), “Шевченко на засланні” (1958), монумент “Україна – визволителям” – пам'ятник радянським воїнам на радянсько-чехословацькому кордоні біля Ужгорода у співавторстві з В.Знобою (1970), монумент Жовтневої революції у Києві (1977, у співавторстві ; знесений 1991 року).

Помер 10 вересня 1990 року у Києві.

Література:

Зноба Іван Степанович // Словник художників України.– к.: УРЕ, 1973.– С.90.

Зноба Іван Степанович  // Українські радянські художники.– К., 1972.– С. 172.

Зноби // Мистецтво України: Біогр. довідник / Упоряд. А.В.Кудрицький, М.Г.Лабінський; За ред. А.В.Кудрицького.– К.: Укр. енцикл., 1997.– С. 264.

Зноби // Митці України: Енцикл. довідник / Упоряд. М.Г.Лабінський, В.С.Мурза; За ред. А.В.Кудрицького.– К.: УЕ, 1992.– С. 268.

 

Голодний Михайло Семенович

24 грудня 1903

100 років

Михайло Семенович Епштейн народився в маленькому місті Бахмуті (нині – Артемівськ ) на Донеччині, коли йому було два роки, сім'я переїхала до Катеринослава. Батько працював агентом із розповсюдження швацьких машинок “Зінгер”. Михайло рано почав трудове життя. Після закінчення міського училища він працював чорноробом на мануфактурному складі, штампувальником на галантерейній фабриці.

Чотирнадцятилітнім юнаком він радо сприйняв жовтень 1917 року, а в шістнадцять став бійцем частин особливого призначення для боротьби з ворогами більшовицької влади.

Перший вірш юного поета, який виступив під псевдонімом Голодний, був надрукований у 1920 році в журналі “Юний комуніст”. Його друг Михайло Свєтлов  згадував пізніше, що утрьох (в гурті з ними був також молодий поет Олександр Ясний) вони влаштовували літературні вечори, а Михайло рвався до столиці – Харкова. “...Я вважаю, що ми пишемо не згірш, ніж наші столичні поети. Треба їхати до Харкова.” І він переїхав туди, 1922 року вийшла його книжка віршів під назвою “Сваи”, молодий поет ставав популярним серед робітничої молоді. Але Михайлові Голодному вже було тісно в Харкові і він гайнув до Москви.

У Москві поет швидко став відомим і популярним, в 30 ті роки він працював у редакції журналу “Смена” завідуючим відділу поезії. Книг у М.Голодного було не так багато, але вірші його були популярними, на деякі з них були написані пісні, що швидко розійшлися по країні. 

Помер поет ще досить молодим, 1949 року він трагічно загинув.

М.Голодний був народжений пролетарською революцією, він її уособлював, особливо у своїх ранніх віршах, створив яскраві образи епохи. За цими творами можна вивчати історію часу.

 

Днепропетровск

Из хроники

 

Днепропетровск – мой город,

Бывший Екатеринослав.

Из виду его не теряю,

Многое потеряв.

 

И вспомнить о нем некстати –

Иль кстати – я даже рад.

Каким же он был мой город,

Четырнадцать лет назад?

 

Выпускал он свои за жигалки,

Сапоги менял на муку,

Ездил в Херсон за хлебом,

За керосином в Баку.

 

Деникин в нем задержался,

Грабил его Шкуро,

Облаком подымались

Сизый пух и перо.

 

– Отец, берегись! – портному

Кричал мальчишка еврей, –

Ложился снаряд трехдюймовый

У самых его дверей.

 

А иногда, бувало,

Только залезеш в постель, –

Стекло пробивает пуля,

В крышу колотит шрапнель.

 

Одиннадцатизарядный

Подарили мне карабін,

И стал я кричать прихожим:

– В сторону, гражданин!

 

Не любящий смеха Валявко –

Наш председатель ЧеКа, –

Увидев меня однажды,

Схватился за бока…

 

Немцы и Скоропадский,

Петлюра, Махно, Слащев…

Их не сочтешь, пожалуй, –

Еще, еще и еще…

 

И все они к морю катились,

Кусая свои кулаки,

Подошло им под самое сердце

Слово – большевики.

 

Июльские горькие ночи,

Девятнадцатый громкий год,

Железный, неповторимый, –

Он прямо в века идет.

 

Идет и поет он песню,

Изранен, разут, раздет,

Фуражка его на затылке,

В кармане партбилет.

Михаил Голодный

 

Література:

Голодный М. Избранное. – М.: Худож. литература, 1949. – 141 с.

Голодный М.Стихотворения, баллады, песни. – М.: Госиздат. худож. литературы, 1959. – 208 с.

Голодный М. Автобиография // Прометей. Т.6-й. М., 1968. – С.375-379.

Голодный М.С. Стихи. – М.: Худож. литература, 1986. – 286 с.

*  *  *

Гринберг И. Михаил Голодный // Голодный М. Стихотворения, баллады, песни. – М.: Госиздат. худож. литературы, 1959. – С. 5-16.

Прометей: Историко-биографический альманах.Т.6. – М.: Мол. гвардия, 1968. – 472 с.

Чабан М. Великі в Катеринославі-Дніпропетровську. Михайло Голодний // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава–Дніпропетровська, їх творців і художників. – Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001. – С.380-381.

 

*  *  *

Замковой В. До біографії М.Голодного // Літ. Україна. – 1982. – 2 верес.

Замковой В. Комсомольская юность поэтов // Днепр вечерний. – 1984. – 10 мая.

Цитеринов Б., Зборовец И. Михаил Голодный и Украина. – Донбасс. – 1984. – №1. – С. 105-109.

Замковой В. Его комсомольская муза // Днепр вечерний. – 1986. – 11 окт.

 

Визволення селища Томаківки

30 грудня 1943

60 років

Література:

Уткин Г.М. Штурм “Восточного вала”. Освобождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. – М.: Воениздат, 1967. – 464 с.

Томаковка – С. 221.

*  *  *

Стукало І. Завершення визволення Томаківщини // Рад. життя. – 1992. – 28 січ.

За рубежі Томаківки // Рад. життя. – 1993. – 17, 31 серп., 21 верес.

Каштанов П., Шишков В. Один із багатьох: [Про В.П.Рєпкіна, який звільняв Томаківку] // Рад. життя. – 1993. – 5 жовт.

Побеванець Є. Бої за рідний край // Рад. життя. – 1993. – 24 лип.

Побеванець Є. Вогнева точка ворога знешкоджена // Рад. життя. – 1993. – 5 жовт.

Єфремова Л. Болять рани ветерана // Рад. життя. – 1994. – 8 жовт.

Час, спогади, долі // Придніпров. вісник. – 1994. – 23 груд.

Мотоциклетные полки врываются в Томаковку // Рад. життя. – 1996. – 28 груд.

В боях за Томаківщину // Рад. життя. – 2000. – 31 берез.

Поставець М. Ми так чекали цю перемогу... // Наш край. – 2002. – 22 лют.

*  *  *

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С. 843.

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. – С.737.

 

Козацький собор

1778

225 років

від часу побудуваня

 

Троїцький собор у

Новомосковську

Козацький храм. Такий він... весь в мажорі.

Стоїть, піднісши свої дев’ять глав.

Мальовані під куполами зорі.

Священні книги в золоті оправ.

Мов злетна куля перекотиполя,

повз храм цей сонце – та й на небокрай.

Руїну не одну послала доля.

Він вистояв. Він був і є. І край.

У ньому тисяча й одна загадка.

Стоїть. У білім проминанні хмар.

Веде проміння мерехтлива кладка

у глибину, де світиться вівтар.

Дух непогасний в стінах цих витає.

Тут хтось – з віків – піти не поспіша:

усе літає тут, усе літає

козацька зачарована душа. 

Наталка Нікуліна.

 

Будівництво Троїцького собору в Новомосковську почалося за два роки до скасування Запорозької Січі і стало, таким чином, пам'яттю про козацьку вольницю. Собор почали будувати в 1773 році, знісши на цьому місці стару дерев'яну церкву. Головним замовником став запорозький старшина Яків Легкоступ (Легкий), який упродовж  усього будівництва наглядав за роботами.

         Майстром запросили Якима Погребняка із Слобожанщини, який був відомий своїми гарними церквами. Він запропонував оригінальний проект, який ще ніде не використовувався. Проект спочатку сприйняли з недовірою, але коли майстер пояснив принцип розташування та кріплення башт, його затвердили до будівництва.

         Будівництво собору виконувалося за моделлю з очерету, яку попередньо зробив Погребняк. Довгий час потім ця модель зберігалася в храмі, Дмитро Яворницький бачив її, вже струхлявілу, на власні очі. Будували з дерева: дубових і соснових колод, які брали тут же, в Самарському лісі. Замовники поставили умову щоб храм, присвячений Святій Трійці, не мав у собі цвяхів, адже саме цвяхами розпинали Ісуса Христа. Зодчий блискуче впорався із завданням, з'єднуючи колоди за допомогою спеціально вирізаних замків та дерев'яних тиблів.

Собор був побудований за п'ять років і вже 1778 року його освятили. Він  вражав своєю витонченістю і легкістю, яка крилася в його простоті. Дев'ять бань собору були поставлені так, що утримували одна одну і мали невеликий, майже непомітний, нахил до центру. Вони ніби підіймали будівлю вгору. Стиль, в якому побудовано церкву, називаєть українським, або козацьким барокко. На Придніпров'ї будівель у цьому стилі збереглося дуже мало.

Дещо пізніше побіля собору побудували дзвіницю, але вже в іншому стилі, вона суттєво відрізнялася від храму, не мала тієї легкості та стрункості.

Новомосковський собор став популярним і серед місцевих жителів, і серед приїжджих. Гарним звичаєм стало жертвування на храм: дарували гроші, коштовні прикраси, церковне начиння. Понад п'ятдесят років простояв храм, поки постало питання про його ремонт.

1830 року ремонт було здійснено, але косметичний: під будівлю підвели цегляний фундамент, пофарбували стіни, вкрили позолотою бані. Справжня реставрація почалась на початку 80-х років XIX століття. Її доручили якомусь Кажинкову, який виявився шахраєм і мало не загубив реставрацію. Знову почалися торги на право ведення робіт, і тепер за справу взявся Олексій Пахучий, справжній майстер і патріот. Він проводив реставрацію грамотно, за всіма правилами, але не вистачало коштів. Тоді протоієрей собору отець Іоаникій та інші члени будівельного комітету “пішли по людях” і гроші на реставрацію – дванадцять тисяч карбованців – були зібрані. В результаті стіни собору були перекладені наново, зогнилі колоди замінені міцними. На пам'ятній дошці, повішеній на собор, поруч з ім'ям будівничого Якима Погребняка стояло й ім'я реставратора Олексія Пахучого.

Козацький собор прожив довге життя. Доля його не була безхмарною: храм пристосовували то під природничий музей, то під склад комбікормів; йому загрожувала небезпека знищення від рук атеїстів і фашистських бомбардувальників; пізніше собор мало не знесли з дурного розуму. Через сучані ремонти в тілі храму з'явилося немало цвяхів  Він вистояв і продовжує стояти... 

За часи свого життя собор обріс легендами, переказами. Він став прообразом храмів у художніх творах, йому присвятили вірші, його малюють на полотнах. Новомосковський козацький собор занесено до списку ЮНЕСКО як  пам'ятку архітектури світового значення, що підлягає охороні та збереженню.

Якщо відійти від собору в бік Симферопольської траси, пройти по мосту над Самарою а тоді обернутися, можна побачити незабутню картину. Легкий білий собор, обрамлений внизу зеленню дерев, наче здіймається в небо і, поборовши земне тяжіння, пливе над землею.   

 

 

Дума про майстра

I

Пам’яте. збережи ім’я:

Яким Погрібняк.

Кремезний? невисокий?

Кароокий? Хтозна...

Це ж не спогад,

А тільки здогад.

Не она лукава –

Уява.

Просто бачу, як зрання

Піднімався на риштування

І творив

Диво з див –

Дев’ятиструнне,

Що й досі нам – крізь віки –

Відлунює.

Що ж чудного,що він йому снивсь

( Тоді вважали – “видіння” ) –

Адже щохвилі знав,

Що будує храм,

А не просто обтесує дошки.

Він робив роботу – над ним

Сонце й вітер із хмар своє будували.

Він творив –

Дев’ять бань в небеса увігналися,

Десята дзвіниця

( Земля і небо спілкуються через будівничих).

Білі хмари птахами

Сіли на плечі...

 

II

Вдень машини по шосе,

Вночі – вершник на коні...

Розкажи ж мені

Все про свого майстра,

Диханням якого ти дихаєш

Ось уже третє століттяя...

Коли я стою тут, на площі

Сучасного міста, вже й немалого,

Я уявляю не службу,

Навіть не спів херувимського хору

( Юні голоси хлоп’ят, глибокі голоси

Молодиць з Новоселиці ).

Просто бачу, як зрання

Піднімався на риштування...

Над ним сонце і вітер

Тінями у хмарах пересміювалися.

Собор ріс

І став – як світлий птах,

Який задумався на хвилю,

І за хвилю візьме й полетить...

 

III

Може, мало “розуміюся на архітектурі”,

Може, мало ще бачила камінних

і дерев’яних “знаменитостей”,

Може, просто уява доточує те, чого немає.

Але  всупереч усім “може”

Він живе у мені, як світлий птах,

Що залетів на площу.

“Архітектурна пам’ятка”. Такий беззахисний

Перед часом

І такий вільний.

Ось полетить...

Кожною жилкою прагне угору

( Земля і небо – спілкування через будівничих ).

Вгору...

Бо в ньому живе музика вищих сфер...

Вищих сфер людини.

Стоїть на площі. Працює музеєм.

Екскурсанти. Відгуки. Слава.

На сходи дика повитиця зіп’ялась – цвіте.

Моріжок квітками засіявсь...

“Слався!” – кажу я, забачивши бані,

Під якими заховано зорі, –

“Слався, людино!”

Наталка Нікуліна

*  *  *

Виходило так, що собору вже ніби й нема. На одному важливому засіданні, де обмірковувалось майбутнє Зачіплянки і розглядались проекти її забудови згідно з генеральним планом, все якось не могли втулити місце цьому соборові; то він комусь застував, то його мусили затиснути якісь ще не існуючі споруди нового мікрорайону. Оскільки засідання було вузьке і тут дозволялося бути відвертим, господар кабінету — похмурий чоловік з світлими прозорими очима і землистим кольором обличчя — запитав, зіжмакавши лоба:

— А чого йому, власне, стояти?

Не було в цій репліці категоричності, її можна було вважати просто роздумом. Внутрішнім сумнівом. Могла вона бути цілком випадковою і не мати ніякого підтексту. Але ж могло бути й інакше? Могло тлумачитись це, скажімо, й так: якого сторіччя цей собор? Вісімнадцятого? А хіба мало в республіці архітектурних пам'яток з вісімнадцятого сторіччя? І чи така це буде велика втрата для трудящих, якщо одним об'єктом минувшини буде менше? Здається, він потребує ремонту? Асигнувань? Та доки ми тягтимемо на такі речі з бюджету? Чи не доцільніше буде передбачити на місці собору будівництво чогось такого, що справді необхідне для населення трудової нашої Зачіплянки? Отже, ця репліка могла бути вільним експромтом, який ні до чого не зобов'язував, але могла вона таїти в собі і силу вказівки. < >

Зачіплянку на цьому засіданні представляв її висуванець Лобода Володимир Ізотович, син славетного колись на весь край обер-майстра Ізота Лободи, заслуженого металурга республіки. Лобода-син був Володимиром Ізотовичем для цього кабінету, а для Зачіплянки він і досі Володька, може, тому, що товариський, простий, до людей не гордий. Вилиняв, геть полисів на комсомольській роботі, тільки ріденький кущик на голові зостався. При нагоді Володька ще сам і кепкує з того кущика: рештки, мовляв, що від запорозького оселедця лишились... Зараз цей молодий, тугощокий, квітучого здоров'я Лобода відає культурою всього заводського району. Якраз на соборі висунувсь. Коли відзначалось 300-річчя Переяславської ради і треба було чепурити пам'ятники старовини, а коштів для ремонту собору вишукати не вдалося, то Володька ідею подав:

— Є вихід: взяти в риштовання.

— А потім?

— А потім — хай стоїть. Головне — одягти до свята.

Йому сказали:

— Ти геній.

Собор взяли в риштовання, а “геній” невдовзі на культуру перейшов. І хоч плавнева лелека не одних лелечат висиділа в тому бутафорському риштованні, Лободі це не дошкуляє і службовим справам його ніскільки не зашкодило: скоріше навпаки. Обгнила декорація, осунулась, знову оголивши всі бані, вкриті іржею, і Зачіплянка звиклася з таким станом речей; хіба що лелека надто розклацається з собору, тоді котрийсь із металургів спідлоба гляне в той бік:

— Вона ще нам не таких геніїв висидить...

І тепер от, коли на засіданні знову зайшлося про собор і було кинуто кудись у жужмо паперів ту ваговиту репліку (“А чого йому, власне, стояти?”), зачіплянський висуванець одразу вловив, як йому вдалося, її справжню суть і, розвинувши думку, зауважив із скромністю підлеглого, що на тому місці дуже, мовляв, доречно ув'язалось би будівництво зразкового критого ринку для трудящих, — відчувається в цьому гостра потреба. В старі часи на тому майдані влаштовувались ярмарки, був і базарчик пізніше, який потім занепав, отже, варто б відновити давню народну традицію. < >

Вночі собор молодіє. Зморщок часу на ньому не видно, він мовби повертається до тієї козацької молодості, коли з комишини постав юним виквітом краси і вперше сяйнув у цих степах небесними півкулями своїх бань.

Під час війни на майдані перед собором розводили вогнища італійці, охлялі, обшарпані після Сталінграда, щулячись, варили в казанках настріляних зачіплянських горобців. Іншого разу тут зупинився ночувати німецький обоз, і вночі на нього був учинений напад селищанською молоддю — членами підпільної антифашистської організації, що діяла на слободах лівого берега.  < >

Друкується за виданням: Гончар О.Т. Собор: Роман. – К.: Веселка, 1992. – 286 с., іл. – (Шк. б-ка).

 

Література:

Яворницький Д.І. Історія Запорізьких козаків / Пер з рос. І.Сварник.– У 3-х тт. Т.1.– Львів: Світ, 1990.– С. 212-214.

Синявский А. Малороссийский церковный стиль // Синявський А. Вибрані праці.– К: Наук. думка, 1993.– С. 340-343.

Плохій С.М.Козацькій собор // Мицик Ю.А., Мосьпан Н.В., Плохій С.М.  Місто на Самарі: Навч. посібник.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994.– С. 53-57.

Запорозький храм у Новомосковську // Мицик Ю.А., Мосьпан Н.В., Плохій С.М.  Місто на Самарі: Навч. посібник.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994.– С. 58-64.

*  *  *

Пахучий О. Гімн січовому товариству: [Про О.Пахучого, чкий у 2-ій пол. 19 ст. реставрував собор] // Прапор юності.– 1988.– 15 верес.

Коров'яковський А. Спочатку було слово // Вітчизна.– 1988.– №10.– С. 136-141.

Альохін І.А. Пам'ятник на віки // Новомосков. правда.– 1988.– 26 лип.

Литвинов М. Хто збереже пам'ятник? // Новомосков. правда.– 1988.– 3 груд.

Самойленко Н. Собор без единого гвоздя // Труд.– 1989.– 9 июля.

Булгаков О. Зберегти собор потомкам // Новомосков. правда.– 1989.– 19 серп.

Куюн М. Колокол бет тревогу // Днепров. правда.– 1989.– 22 окт.

Возрождение собора // Днепр вечерний.– 1990.– 16 янв.

“Собори душ людських” // Новомосков. правда.– 1992.– 22 серп.

Мосьпан Н. Не обірвемо свого коріння // Присамар. нива.– 1992.– 15 верес.

Шульга Є. Собор у небезпеці // Новомовсов. правда.– 1993.– 20 лют.

Пам'ятки культури України // Зодчий.– 1993.– №1.– авг.

Колядинська Т. Многії літа тобі, козацька святине! // Наше місто.– 1998.– 15 трав.

Кречетович В. Ще раз про Троїцький собор:[Проблеми реставрації] // Новомосков. правда.– 1994.– 12 жовт.

Куюн М. Осколок в кресте // Днепров. панорама.– 1996.– 17 мая.

Иванова Т. Запоржцы строили, а мы разрушаем // Днепров. панорама.– 1997.– 16 мая.

Бойко Л. Перлина козацького барокко // Захід. Донбас.– 1997.– 15 січ.

Садовский Л. Сияй, собор девятиглавый! // Павлоград ведомости.– 1998.– 3 апр.

Гнатко М. Важко дихати собору // Зоря.– 1998.– 5 трав.

Шруб К. В твоих куполах позолотой сияет слава казацкая // Днепр вечерний.– 1998.– 19 мая.

Терно В. Куполи собору // Рад слово.– 1998.– 8 верес.

*  *  *

Гончар О.Т. Собор: Роман. – К.: Веселка, 1992. – 286 с., іл. – (Шк. б-ка).

Рацибарська Ю. Собор: [Вірш] // Січеслав. край.– 1996.– №1.– січ.

Нікуліна Н. Троїцький собор у Новомосковську: [Вірш] // Нікуліна Н. Знамення калини: Вибране.– Дніпропетровськ: Січ, 2000.– С.30.

Нікуліна Н. Дума про майстра: [Вірш] // Нікуліна Н. Пізнання: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1981.– С. 20.

 

Підгороднє – слобода козацька

1778

225 років

Слобода Підгородня

Місцевість нинішньої слободи Підгородньої – одне з найдревніших, зі стародавніх, зі старожитних запорозьких поселень. У 1600-х роках тут сиділи зимівниками декотрі з військових, запорозького козацтва, старшин з міста Старої Самари, насолоджуючись усіма вигодами спокійного й прохолодного життя. По зайнятті міста Старої Самари російськими військами та по заснуванні  тут відомого у свій час Богородицького, Усть-Самарського ретраншементу, багато з незадоволених цим запорожців близько 1690 року зовсім залишили місто Стару Самару та поселилися зимівниками й хуторами на місцевості нинішньої слободи Під городньої. Після 1711 року, коли, в силу Прутського договору, знищена була Усть-Самарська фортеця і кордон російських володінь відсунутий був на північ до річки Орелі, – на всій цій місцевості, володарюючи, до 1735 року  мешкали татари. В часи лихоліття (1768 і 1769рр.), при агарянському нападі на Запорожжя, ця місцевість знову була витоптана, спустошена та розорена татарвою. У кінці 1770 року цю місцевість, як і раніше, зайняли запорожці; до них скоро приєдналося декілька народу української нації, – сімейства солдатів російської артилерійської команди, що беззамінно знаходилась в місті Старії Самарі. В 1778 року, по заснуванні, при впадінні р. Кільчень в р.Самару, міста Катеринослава 1-го, за розпорядженням Азовської губернської Канцелярії, запорозьке поселення,що збільшилося в числі своїх жителів, перетворене було в державну військову слободу та назване слободою Підгородньої, тобто такою, що знаходиться під городом Катеринославом 1-м.

Друкується за виданням: Феодосий (Макаревский) Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего ХVIII столетия. Вып.I-II.– Екатеринослав, 1880.– С. 411-412.  (Пер. з рос. упорядника)

 

Література:

Про віднесення селища міського типу Підгороднє Дніпропетровської області до категорії міст районного підпорядкування: Указ Президії Верховної Ради УРСР [від 21 квіт. 1981 р.] // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1981.– №18.– С.307.

*  *  *

Подгороднее // Феодосий (Макаревский) Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего ХVIII столетия. Вып.I-II.– Екатеринослав, 1880.– С. 411-412.

 

По Екатерининской железной дороге. Вып. 1.– Екатеринослав,1903.– 192 с.

Підгороднє – С.186,187.

Описание населенных мест Екатеринославской губернии на 1-е января 1925 года.– Екатеринослав, 1925.– 636 с.

Підгороднє – С. 146, 147.

Смт. Підгороднє // Кругляк Ю.М. Ім'я вашого міста. Походження назв міст і селищ міського типу Української РСР.– К., 1978.– С. 105.

*  *  *

Скубченко І.С. Далеке й близьке // Дніпров. зоря.– 1981.– 5 берез.

Підгороднє – Камове?: [Походження назви] // Дніпров. зоря.– 1988.– 5 трав.

Сідак Л. Про Підгороднє і Макорти: [Історія виникнення та заселення] // Дніпров. зоря.– 1988.– 16 квіт.

Сідак Л. Монашкина гора // Дніпров. зоря.– 1988.– 2 лип.

Сідак Л. Невдала столиця: [З історії міста] // Дніпров. зоря.– 1988.– 20 серп.

Омельченко Л. І оживають, наче в сні, часи, що відійшли: [Історія міста початку 30-х рр.] // Дніпров. зоря.– 1997.– 8 лип.

Бабенко Ф. Відродження // Дніпров. зоря.– 1998.– 21 квіт.

Скорик М. Підгородне – форпост будівничих // Сіл. новини.– 1998.– 4 груд.– С. 3.

*  *  *

Підгороднє // Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К.: УРЕ, 1969.– С. 248-258.

 

Перша газета Катеринослава

1838 р.

165 років від дня

заснування газети

“Екатеринославские губернские ведомости”

 

Газета – друковане періодичне видання, у якому публікуються матеріали про поточні події, котре виходить аркушами чи щодня не рідше одного разу на тиждень. Це один з найважливіших засобів масової інформації. Прообразом газети вважають древні рукописні зведення новин. У Венеції XVI століття за такі зведення платили дрібну монету – gazetta – звідси й виникла назва газети. Збереглися відомості про те, що перша рукописна газета видавалася у Венеції в 1563 р.; друкована з'явилася у Відні в 1615 р.. У першій половині XVII в. газети друкували майже у всіх європейських країнах. У Росії газети почали видаватися з початку XVIII ст., першою газетою стали засновані Петром Першим в 1703 р. “Ведомости о военных и иных делах, достойных знания и памяти”, з 1728 р. друкувалися  “Санкт-Петербургские ведомості”, а з 1756 р. – “Московские ведомости”.

Перші періодичні видання на Україні виникли в кінці XVIII ст. – на початку ХІХ ст. У 1776 році заснована “Gazette de Leopol» у Львові. Згодом перші газети  з’явилися на території України, що входила тоді до складу Російської імперії, - “Харьковский Еженедельник” у 1812 р., щоденні “Харьковские Известия” (1817-1824), щоденний “Одесский Вестник” у 1828-1829 рр. та інші.

Новий етап у розвитку періодичних видань настав з 1838 р. Саме тоді вийшов імператорський указ, згідно з яким у кожному губернському центрі почали видаватися власні “Губернские ведомости”. Не став виключенням і Катеринослав. 7 січня 1838 р. вийшов перший номер “Екатеринославских губернских ведомостей”.

Поява у всіх губернських містах “Ведомостей” була обумовлена необхідністю розповсюдження офіційної інформації. Газета видавалася Катеринославським губернським правлінням. Диктат держави суттєво обмежував повноту відомостей. Кожний її номер підлягав обов’язковій цензурі, як, зрештою всі видання того часу, а перед друком свій підпис під ним ставив віце-губернатор. Читацьке коло офіційної періодики спочатку було не досить великим, переважно посадові особи та службовці. Іноді на шпальтах газети з’являлися матеріали історичного-краєзнавчого характеру. Лише з кінця ХІХ ст. ситуація змінилася, збільшився діапазон проблем, котрі обговорювалися на сторінках “Ведомостей”, відповідно розширилося і читацьке коло. “Ведомости” виходили щотижнево, це був оптимальний спосіб подачі матеріалів, котрий давав можливість створювати узагальнюючі огляди подій.

Видання “Екатеринославских губернских ведомостей” перших років не дійшли до нашого часу. У збірці краєзнавчого відділу Дніпропетровської обласної  наукової бібліотеки збереглася підшивка номерів “Губернских ведомостей” за 1858 рік. Погортаємо його сторінки. У кожному номері – два “відділи”. У першому – офіційні об’яви та повідомлення. Це «вызовы к торгам и к подрядам”, результати майнових суперечок, відомості про ярмарки та інші матеріали економічного характеру. Тут же вміщені матеріали “о пойманных бродягах”, “о пригульном скоте”, “о потере паспорта” і т.ін. Другий відділ, в свою чергу, ділиться на “часть оффициальную” и “часть неоффициальную”. Офіційна частина містить публікації урядових рішень, матеріали “о розыскании лиц”. Особливий інтерес у історика-краєзнавця може викликати “неофіційна частина”, де можна знайти різноманітні статистичні матеріали з історії окремих установ та промислових підприємств, відомості про життя міста, розклади пароходних рейсів та інші подібні матеріали. Протягом всього 1858 року на сторінках “Ведомостей” у неофіційному відділі вміщувалися “высочайшие рескрипты” з селянського питання та видані з цього приводу документи губернських установ. Назрівала відміна кріпосного права… Цікаві “бібліографічні вісті” – інформація про різного роду столичні видання, про порядок і ціну їх передплати. У №36 від 6 вересня 1858 року вперше з’явилася об’ява про відкриття у Катеринославі першого книжкового магазину Смирдина на квартирі Василя Петровича Ульмана. Неабиякий інтерес для сучасного читача можуть становити дані метеорологічних спостережень, подані у кожному номері відомостей протягом всього року. Тут зазначено, яка температура повітря, вітер та атмосферний стан спостерігалася в цілому за кожен день тижня, і окремо на 9 годину ранку, 3 години пополудні та 9 годину вечора.

В бібліотеках Києва, Санкт-Петербурга, Москви досить повно збереглися номери газети за роки кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Кілька десятиліть “Екатеринославские губернские ведомости” залишалися єдиним періодичним виданням міста й краю. У 1872 р. заснована друга газета Катеринослава –“Екатеринославские епархиальные ведомости”. І тільки наприкінці ХІХ ст. виникли газети нового типу – універсальні, спрямовані на задоволення інформаційних потреб масового читача (“Приднепровский край”, “Южная зоря”, “Днепровская молва” та ін.). Незважаючи на ці зміни, перша газета Катеринослава проіснувала до 1917 р. Діяльність майже всіх дореволюційних газет, зокрема й “Екатеринославских губернских ведомостей” припинилася у вирі революційних подій, і вже не відновилася з приходом нової влади, яка сповідувала зовсім інші погляди на свободу слова й інформаційну політику.

Максим Кавун

Література:

 

Владимиров М. Первое столетие г. Екатеринослава (Материалы для исторического очерка).– Екатеринослав, 1887.– С. 229.

*  *  *

[Обор екатеринославской печати] // Днепров. правда.– 1990.– 29 апр.

 

“Вестник Екатеринославского земства”

1903

100 років

від початку виходу газети

 

Земські установи з самого часу їх виникнення розгорнули широку діяльність, спрямовану на вирішення невідкладних соціальних, економічних та культурних проблем розвитку регіонів країни. Діяльність земств протягом кінця ХІХ – початку ХХ ст. висвітлювалася у друкованих звітах різних місцевих земських управ. На початку ХХ ст., з розвитком періодичної преси на Катеринославщині закономірно виникли перші періодичні друковані органи повітових та губернського земств.

 Газета «Вестник Екатеринославского земства» виходила в губернському центрі з 1903 по 1905 роки. Видавалася вона Катеринославською губернською земською управою щотижня, “по четвергам”. Передплата на газету приймалася в редакції та у всіх повітових земських управах губернії. Передплата на газету з доставкою коштувала 2 рублі на рік, 1 рубль – на півроку. Незважаючи на те, що ця газета виходила нетривалий період, її номери містять матеріали з різних питань життя краю і дають широке уявлення про роботу Катеринославського земства у галузі розвитку сільського господарства, охорони здоров’я і народної просвіти.

Періодично на шпальтах газети публікувалися урядові розпорядження, відомості з театру воєнних дій на Далекому Сході (на час виходу газети припала російсько-японська війна), поточні матеріали діяльності повітових земських управ. Зокрема, на шпальтах газети опубліковані матеріали з історії окремих повітових земських організацій (наприклад, Олександрівської), відомості сільськогосподарського характеру (“Урожай хлебов и трав в Павлоградском и Новомосковском уездах”), аналіз сільськогосподарської преси та ін. Значна частина матеріалів присвячена дітям (розвиток дитячих навчальних закладів в Катеринославській губернії, боротьба з дитячою смертністю, притулки для покинутих дітей та ін.). На шпальтах “Вестника” вміщувалися відомості про боротьбу з розширенням ярів, розсадження лісу в степу, пожежну безпеку. Кожен номер газети містив значний за обсягом ветеринарний відділ, де різні автори аналізували стан цієї галузі в межах губернії та пропонували заходи по її подальшому розвитку. У розділі “Хроніка” увазі читачів пропонувався огляд подій в межах Росії стосовно різних питань “блага народного”, тобто досвіду роботи земських закладів в різних губерніях, розвитку мережи закладів просвіти, реформам закладів управління.

З номера в номер “Вестник” публікував докладні відомості про діяльність Катеринославського наукового товариства, періодичні звіти про його діяльність, тексти доповідей активних членів товариства, передусім, В.В. Курилова, В. Пічети, М. Бикова та І. Акінфієва. Опубліковані доповіді свідчать, що діапазон наукових інтересів членів товариства був надзвичайно широким: від грунтознавства (доповіді В. Курилова), до історії та літератури (розвідки В. Пічети “Социальный и женский вопрос в произведениях Жорж Санд», М. Бикова (“Чехов в ряду русских классиков” і т.ін.).

Вихід “Вестника Екатеринославского земства” через два роки після заснування припинився, але майже всі повітові земські управи продовжували видавати свої друковані органи до революції 1917 р.

Максим Кавун

Література:

 

Школьна О.Д. Становлення та розвиток системи періодичної преси Катеринославської губернії 1838 – 1917 рр. Автореферат дисертації кандидата філологічних наук. – К., 1997. – 17 с.

Про газету – с. 7.

 

 

 

Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат області на 2003 рік:

Бібліогр. покажчик / Упоряд. І Голуб. – Дніпропетровськ:

ДОУНБ, 2002. –    с.

 

Упорядник                                     Ірина Голуб

Комп’ютерний набір                    Ірина Голуб, Максим Кавун

Редактор                                        Олена Плотнікова

Розробка оригінал-макету          Вадим Манюк, Олександр Абраімов

Відповідальна за випуск              Тетяна Абраімова