Дніпропетровська обласна універсальна

наукова бібліотека

 

 

МОЄ  ПРИДНІПРОВ’Я

 

Календар пам’ятних дат області

на  2000  рік

 

Бібліографічний покажчик

 

 

Дніпропетровськ

1999

 

 

ВІД УПОРЯДНИКА

 

 

Календар «Моє Придніпров’я» - методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік знаменних і пам’ятних дат минулого Дніпропетровщини, а також текстові довідки до ювілейних чи особливо цікавих дат. Кожна дата супроводжується одним-двома бібліографічними джерелами; до ювілейних дат, в хронологічному ряду виділених жирним шрифтом, пропонуються рекомендаційні бібліографічні списки, упорядковані в логічній та хронологічній послідовності.

Календар видається щорічно, починаючи з 1972 року.

В нинішньому випуску вперше подано розгорнуту текстову довідку з численними статистичними даними, яка різнобічно характеризує область, створює її загальний портрет. Також уперше використовуються ілюстративні матеріали та тексти  з художніх творів як додаток до довідок.

Уривки з книги Феодосія (Макаревського А.)  «Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего ХVІІІ ст.  Вып.1 и 2. - Екатеринослав, 1880. - 373 с.»  в покажчику друкуються у перекладі упорядника.

Мета покажчика - допомагати бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх та вищих закладів, журналістам, краєзнавцям у поширенні знань з історії рідного краю, популяризації імен діячів науки, культури, мистецтва, пов’язаних із Придніпров’ям.

Користуючись матеріалами календаря, можна відзначити пам’ятні дати, оформити книжкову виставку, організувати перегляди літератури, підготувати масові заходи  тощо.

Якщо запропонованих матеріалів недостатньо, рекомендуємо звернутись через міжбібліотечний абонемент (МБА) чи безпосередньо до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії обласної наукової бібліотеки. Працівники відділу підготують необхідні добірки, зроблять ксерокопії (остання послуга платна).

Усі дати дано за друкованими джерелами. При виявленні помилок в датах просимо звертатись із зауваженнями за адресою: Дніпропетровськ , пр. К.Маркса, 18, ІІІ поверх, відділ краєзнавчої літератури і бібліографії, телефонами: 47-45-37, 47-45-36.

 

 

Упорядник висловлює щиру подяку письменникові-краєзнавцеві Миколі Чабану за допомогу в роботі над календарем та закликає до співпраці усіх зацікавлених.

 

               При передруку чи використанні матеріалів календаря в пресі, посилання на джерело обов’язкове.

 

 

 

Дніпропетровщина

Портрет області

 

 

Географічне місцезнаходження

 

 

Дніпропетровська область знаходиться у південно-східній частині України, в басейні середньої і нижньої течії Дніпра. На сході вона межує з Донецькою, на півдні - із Запорізькою і Херсонською, на заході - з Миколаївською та Кіровоградською, на півночі - з Полтавською та Харківською областями України.

 

Територія області - 31,9 тис.кв.км, що складає 5,3% території країни.

 

 

Адміністративний поділ. Населення

 

 

Адміністративний центр області - місто Дніпропетровськ розташоване на обох берегах Дніпра та його притоки Самари.

 

Область поділяється на 22 адміністративні райони. Вона включає в себе 13 міст обласного і 7 - районного підпорядкування, 48 селищ міського типу, 1441 сільських населених пунктів.

 

За станом на 01.01.1998 року чисельність населення області - 3 млн. 775,4 тис. чоловік, що становить 7,5% населення України. Кількість населення у місті Дніпропетровську - 1 млн. 136.6 тис. чоловік.

 

Чисельність міського населення області - 83.6%, сільського - 16,4%. Переважають жінки - 53,6%, чоловічого населення - 46,4%. На території області проживають представники понад 30 національностей, з них українці становлять 72,2%, росіяни - 24,5%, білоруси - 1,2%, євреї - 0,6%.

 

 

Сторінки історії

 

 

Дніпропетровщина - перлина України. Вона має багату і славну історію, яка сягає у сиву давнину століть і тисячоліть. Перші сліди пралюдини, знайдені тут, відносяться ще до епохи раннього кам’яного віку, вже понад 100 тисяч років тому регіон був заселений.

 

Вчені вважають, що саме на Подніпров’ї ще 6 тисяч років тому вперше були приручені коні. В курганах на території Новомосковського району знайдені чотириколісні вози, одні з найстаріших у Східній Європі. Знахідки археологів, серед них всесвітньовідомі золоті пектораль з Товстої Могили та гребінь з кургану Солоха, свідчать не тільки про високий рівень матеріальної культури племен, населявших Придніпров’я, а й про їх високу духовну культуру.

 

За часів Київської Русі Придніпров’я межувало з кочівниками і мало з ними активні торговельні контакти. Дніпром пролягав знаменитий торговельний шлях світового значення «Із варяг у греки». Дніпром вели на Візантію свої дружини київські князі. 955 року на Монастирському острові зупинялась Велика Київська княгиня Ольга, а 972 року її син князь Святослав загинув на порогах у бою з печенігами.

 

Дніпропетровщина відома також як край козацьких Січей - п’ять із них виявлено на території сучасного Нікопольського району. Велику роль відіграло козацтво у національно-визвольній війні українського народу проти Польщі. Наприкінці грудня 1647 року на острові Томаківка перебував Богдан Хмельницький, який на початку наступного року в Микитинській Січі (тепер тут розташоване м.Нікополь) був обраний гетьманом Війська Запорозького. А битва на Жовтих Водах зіграла вирішальну роль у війні.

 

Великі зрушення в житті краю пов’язані з відкриттям наприкінці ХІХ століття значних родовищ корисних копалин - вугілля, залізної та марганцевої руд, тощо. В цей час Катеринославська губернія швидко перетворюється на центр промисловості Півдня Російської імперії. Введена в експлуатацію 1884 року Катерининська залізниця об’єднала Донецький кам’яновугільний та Криворізький гірничорудний басейни. 1887 року пуском першої домни Брянського заводу покладено початок металургійної промисловості.

 

27 лютого 1932 року на основі п’яти округів Катеринославської губернії була утворена Дніпропетровська область. У 1938-39 роках частина її території відійшла до новоутворених Запорізької, Миколаївської та Кіровоградської областей. З тих пір межі області не змінювались.

 

З Дніпропетровщиною пов’язані імена багтьох видатних діячів науки, культури, мистецтва, громадських діячів. На берегах Дніпра побували Тарас Шевченко, Олександр Пушкін, Ілля Репін, Іван Карпенко-Карий. Тут народилась всесвітньовідома письменниця-теософ Олена Блаватська. Довгий час жив і працював видатний історик Дмитро Яворницький. Оспівували наш край поет і фольклорист Іван Манжура та письменник Андріан Кащенко. З Дніпропетровщиною пов’язані також імена сучасних видатних українських письменників нашого краю Олеся Гончара і Павла Загребельного. Багато значних вчених розвивали науку на теренах нашого краю - Ярослав Грдина, Іван Акінфієв, Лев Писаржевський, Олександр Чекмарьов, Олександр Терпигорєв, Антін Синявський.

 

 

 

Природа. Клімат. Природні ресурси краю.

 

 

 

Природа

 

 

Область розташована у степовій зоні республіки. Ландшафт тут переважно рівнинний. На заході області простяглось значно почленоване Придніпровське узвишшя (висота до 209 м). У південно-східну частину її входять відроги Приазовського узвишшя (до 211 м). Центральна частина зайнята Придніпровською низиною, яка на півдні переходить в Причорноморську. З північного заходу  на південний схід область перетинає ріка Дніпро, до басейну якої належать її притоки - Оріль, Самара із Вовчою, Мокра Сура, Базавлук, Інгулець із Саксаганню та інші.

 

В області близько 1,5 тисячі водойм та ставків площею понад 26 тисяч гектарів. На півдні територія області омивається водами рукотворного Каховського моря.

 

3,5% території області займають ліси, головним чином по долинах річок Дніпра, Орелі, Самари і Вовчої. Найбільш значні лісові масиви - Самарський бір, що тягнеться уздовж берега Самари, та Дібровський ліс, розташований на південному сході Покровського району.

 

 

Клімат

 

 

Дніпропетровщина розташована в зоні помірних широт. Клімат області помірно-континентальний. В цілому він характеризується відносно прохолодною зимою і спекотним літом. Середня річна температкра в межах  +7 +9 градусів С. Найбільш холодний місяць - січень (-4 -6 градусів С), найтепліший - липень (+21 +23 градуси С). Річна кількість опадів збільшується від 400-430 мм на півдні до 450-490 мм на півночі. Кількість сонячних днів складає в середньому 240 на рік.

 

 

Природні ресурси краю

 

 

За різноманітністю і значимістю природних ресурсів Дніпропетровська область є однією з найбагатших в Україні.

 

Майже на всій території області переважають родючі чорноземні грунти. Розгалуджена система водопостачання дозволяє вести інтенсивне сільське господарство.

 

Славиться Дніпропетровщина своїми надрами. В її підземних коморах значні запаси залізної і марганцевої руд, кам’яного та бурого вугілля, є нафта, природний газ, рідкісні та кольорові метали. Потужною товщею вздовж річки Інгульця більше як на 100 км залягають залізні руди Криворізького басейну. Значні родовища руд - Оріхово-Павлоградська та Чортомлицька магнітні аномалії, Жовтянське родовище. Є поклади титану, рутило-ільменітових руд, цирконію, нікелю, кобальту.

 

В родовищах Західного Донбасу залягають промислові поклади кам’яного вугілля, буре вугілля виявлено у П’ятихатському, ВерхньоднІпровському, Криворізькому і Синельниківському районах, нафта та природний газ - у Царичанському і Новомосковському районах. В Широківському районі знайдено боксити. Є в області різноманітні корисні копалини для потреб будівництва - каоліни, вогнетривкі  глини, вапняки, величезні поклади граніту - Бородаївське, Нікопольське, Кудашівське родовища. Останніми роками на території області виявлено промислові запаси золота.

 

 

 

Економіка області

 

 

Дніпропетровська область є однією з найбільш економічно розвинених в Україні. Господарський комплекс краю - індустріально-аграрний. Провідною галуззю є промисловість, в якій працює близько 28% населення, зайнятого у всіх сферах економічної діяльності.

 

Питома вага області в Україні (за даними 1997 року) у випуску продукції промисловості становить 17,5%, у тому числі залізної руди (товарної) - 80,1%, марганцевої руди (товарної) - 100%, готового прокату - 33,2%, труб сталевих - 66,4%, мінеральних добрив - 11,6%.

 

У структурі промисловості області переважають галузі важкої індустрії. Провідне місце належить чорній металургії, машинобудуванню і металообробці, хімічній і нафтохімічній та харчовій промисловості.

 

Високий рівень промислового розвитку і спеціалізація виробництва визначили структуру і пропорції міжобласного обміну продукції: вивіз її переважає над ввезенням. За межі області вивозять значну частину залізорудного та марганцевого концентрату, чавуну, прокату, металургійного і гірничого устаткування, сільськогосподарських машин.

 

Найбільш значні підприємства чорної металургії області - ВО «Кривбасруда», металургійні комбінати повного циклу «Криворіжсталь», Дніпровський металургійний комбінат у Дніпродзержинську і Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського. Серед трубопрокатних заводів - «Нижньодніпровський трубопрокатний завод» та металургійний завод ім.Комінтерну у Дніпропетровську, а також трубопрокатні заводи у Нікополі і Новомосковську.

 

Поруч із чорною металургією найважливіша галузь спеціалізації області - машинобудування. Його основою є важке, хімічне, сільськогосподарське, будівельно-дорожне, електротехнічне машинобудування, а також верстатобудування.

 

Найпотужнішими заводами цієї галузі є ВО «Дніпроважмаш», завод металоконструкцій ім.Бабушкіна у Дніпропетровську, завод гірничого устакування у Кривому Розі, Дніпропетровське виробниче об’єднання «Комбайновий завод», виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод» та інші.

 

Завод «Південмаш» крім випуску тракторів налагодив випуск тролейбусів, але найголовніша ділянка його роботи - створення ракетно-космічної техніки.

 

Найбільші підприємства хімічної промисловості - ВО «Азот»  Придніпровський хімзавод, та коксохімічний завод у Дніпродзержинську, коксохімчні заводи у Дніпропетровську і Кривому Розі значною мірою забезпечують потребу у мінеральних добривах, синтетичних смолах і пластмасах, лакофарбових виробах, каустичній соді, сірчаній кислоті.

 

Дніпропетровське виробниче об’єднання «Дніпрошина» виготовляє близько 75% республіканського випуску шин для сільськогосподарських машин, 100% - для мотоциклів і моторолерів, понад 50% - для вантажних автомобілів.

 

Легка промисловість області обслуговує головним чином внутрішньообласні потреби і розвивається на базі як місцевої, так і привезеної натуральної та хімічної сировини і матеріалів. Питома вага цієї галузі у вартості продукції відносно усієї промисловості області складає 6,8%, а відносно до загальнореспубліканського виробництва - близько 10%.

 

Провідними факторами розташування підприємств легкої промисловості в області є фактори забезпеченості трудовими ресурсами та споживацький.

 

Галузь охоплює текстильну, швацьку, трикотажну, шкіряну, взуттєву і ряд інших підгалузей (виробництво головних уборів, іграшок, порцелянових виробів).

 

Легка промисловість представлена в області Криворізькою вовнопрядильною, Нікопольською нитковою, Марганецькою стрічкоткацькою фабриками, Жовтоводською фабрикою штучного хутра, ВО «Славутич», фірмою «Мрія», виробничо-експериментальним об’єднанням «Дніпрянка» у Дніпропетровську, Дніпропетровським взуттєвим об’єднанням тощо.

 

У сільському господарстві області відбуваються важливі економічні та соціальні перетворення.

 

У нових умовах сформувався агропромисловий  комплекс (АПК), на долю якого припадає близько третини валового продукту, виробничих засобів, капітальних вкладів і чисельності робітників.

 

Основою АПК є сільське господарство. Родючі землі області дозволяють вирощувати великі врожаї зернових культур в усіх районах Дніпропетровщини. Великі площі зайнято під пшеницю, жито, кукурудзу. Вирощують також ячмінь, овес, просо, сорго, горох, гречку, Менше посівних площ відведено під технічні культури - цукровий буряк, соняшник, льон, коноплю; їх вирощують переважно у центральній та північній зонах Дніпропетровщини.

 

Вирощують в області картоплю, овочі, але через трудомісткість цих культур врожаї невисокі.

 

Розвиваються в області також садівництво, баштанництво, ягідництво.

 

З тваринницьких галузей поширені розведення м’ясної та молочної великої рогатої худоби, свинарство, вівчарство, птахівництво. Крім того є невеликі галузі: кролівництво, конярство,ставкове рибальство, шовківництво.

 

В останні роки розвивається фермерство. На початок 1998 року кількість фермерських господарств становила 2672.

 

На основі сільськогосподарських галузей розвивається харчова промисловість. За вартістю товарної продукції вона поступається лише машинобудуванню та чорній металургії.

 

Галузь обслуговує не тільки потреби області, а й бере участь в мікрорайонному розподілі праці. В цілому структура харчової промисловості відповідає спеціалізації сільського господарства області. Наявність достатньої сировинної бази - головна умова розвитку маслобойної, крохмалопатокової, мукомольно-круп’яної, плодоовочеконсервної, м’ясної, молочної, цукрової промисловості.

 

 

 

Транспорт

 

 

Високий рівень концентрації виробництва, щільна заселеність території обумовили розвиток транспортної системи області. Її транспортна мережа - невід’ємна частина усієї мережі

України.

 

Головним видом траспорту є залізничний. За насиченістю залізницями Дніпропетровщина посідає одне з перших місць в державі. Середня щільність залізничої мережї дорівнює 49,5 км на тисячу км, що у 1,3 рази перевищує середній рівень по Україні. Довжина залізниць, що експлуатуються, дорівнює 1579 км.

 

Головна водна магістраль області - Дніпро. Водним транспортом перевозяться головним чином вантажі: вугілля, руди, будівельні матеріали, чорні метали. Головними річковими портами і транзитними пунктами є Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Нікополь.

 

Автомобільний транспорт - один із основних при перевезенні вантажів і пасажирів у межах області. Довжина шляхів загального використання в області становить понад 10 тис. км. Найбільшим автотранспортним вузлом області є Дніпропетровськ. Мережа шосейних доріг зв’язує його з усіма містами і селищами міського типу області та іншими областями України. В обласному центрі є два автовокзали - міжміський на 800 місць та приміський.

 

Авіаційний транспорт обслуговує головним чином пасажирські перевезення. Дніпропетровський та Криворїзький міжнародні аеропорти забезпечують повітряні зв’язки з найбіл ьшими містами України, близького та далекого зарубіжжя.

 

Трубопровідний транспорт має щільну мережу газопроводів, які здійснюють подачу природного газу до всіх промислових центрів та багатьох сільських населених пунктів області. Газопроводи пов’язують Шебелинське газове родовище (Харківська область) із Дніпропретровськом, Кривим Рогом, Нікополем, Дніпродзержинськом.

 

Міський транспорт. У Дніпропетровську та найб.льших містах області розгалуджена мережа пасажирського авто- та електротранспорту. 29 грудня 1995 року у Дніпропетровську пущена перша лінія метрополітену.

 

 

 

Зовнішньоекономічні  зв’язки

 

 

Дніпропетровська область відіграє провідну роль у зовнішньоекономічних зв’зках і посідає перше місце серед областей України. Підприємства і організації області експортують свою продукцію в 79 країн практично усіх континентів, а завозять - з 76-ти.

 

На світовому ринку на сьогоднішній день із зарубіжними партнерами співробітничають близько півтори тисячі підприємств і організацій області.

 

Найміцніші зв’язки з країнами СНД, але стабільно розвиваються відносини з країнами Європи, Азії, Америки, де помітно зріс інтерес до експортно-імпортних операцій з Дніпропетровщиною.

 

Дніпропетровщина вивозить на світовий ринок чорні метали, залізну і марганцеву руди, шини, лаки, фарби. Ввозить - вугілля, кокс, природний газ, каучук, продукцію машинобудівництва, товари народного споживання.

 

Незважаючи на скорочення останнім часом обсягів зовнішньої торгівлі, область продовжує утримувати позиції і займає перше місце по експорту (21,7%) та третє місце по імпорту (7,5%) у загальнодержавному обсязі. У цілому на область припадає 14,1% зовнішньоторговельного обороту України.

 

Понад 50 країн світу вкладають інвестиції в економіку Дніпропетровщини. Підприємства області надають інвестиції підприємствам 8 країн.

 

 

 

Соціальна  інфраструктура

 

 

Розвиток охорони здоров’я

 

 

За рівнем забезпеченості медичними закладами та медичним персоналом Дніпропетровська область перевищує середньореспубліканський рівень. Кількість лікарів на 10 тис. населення становить 471 чоловік, середнього медичного персоналу - 111, лікарняних ліжок - 106. Останнім часом спостерігається концетрація лікарняних закладів - зменшується кількість невеликих лікарень при одночасному розвитку великих спеціалізованих клінік, укомплектованих висококваліфікованими кадрами і обладнаних сучасним устаткуванням. Діє мережа санаторіїв, пансіонатів лікувального профілю, будинків відпочинку, дитячих літніх таборів, які переважно містяться на берегах Дніпра, Орелі, Самари. Найбільшим курортом області є район озера Солоний Лиман, вода і грязі якого використовуються з лікувальною метою.

 

У Дніпропетровську також працюють чотири клініки косметичної і пластичної хірургії.

 

 

Розвиток науки і освіти

 

 

Дніпропетровськ - основний центр науки і освіти в області. Тут знаходяться 13 із 17 вищих навчальних закладів Дніпропетровщини, серед них - чотири університети, шість академій, 3 інститути. Вузи готують фахівців фактично з усіх спеціальностей, в них навчається понад 90 тисяч студентів; в області також 73 середньоспеціальні заклади, де отримують робочі та технічні спеціальності понад 85 тисяч учнів.

 

Область володіє високим науковим потенціалом, тут розташовані 2 інститути Національної Академії наук України, 43 науково-дослідних, конструкторських, проектних та технологічних інститутів, понад 1000 лабораторій, конструкторських і експериментальних підрозділів на промислових підприємствах. Науковою і дослідницькою роботою займаються понад 16 тис. чоловік, у тому числі 640 докторів і майже 5,5 тис. кандидатів наук.

 

 

Культурне життя

 

 

Область має високий культурний рівень. Нині в області сім державних театрів, Будинок органної та камерної музики.

 

Помітним явищем культурного життя став Дніпропетровський театр одного актора «Крик» (керівник і виконавець - М.Мельник).

 

В області близько 90 народних і зразкових колективів художньої самодіяльності. Користуються успіхом дитячі колективи «Калина» (керівник В.Рогозін), «Орлятко» (керівник О.Соколовський), вокально-інструментальний ансамбль «Мастерок», дитячий балет на льоду «Кристалл» (керівник В.Пермінов).

 

У Дніпропетровську працює одна з найстаріших бібліотек України - обласна наукова з фондом понад 2,7 млн. примірників літератури. Усього в області до 700 масових бібліотек із загальним фондом понад 22153 тис. примірників.

 

В області 8 державних, 40 народних, 135 громадських музеїв. Серед них - Дніпропетровський історичний музей ім.Д.Яворницького.

 

На Дніпропетровщині працюють 750 клубних установ, 97 навчальних закладів та 91 дитяча школа культурницького характеру: музичні, культурні тощо.

 

Петриківка - всесвітньовідомий центр традиційного народного розпису. Виставки робіт петриківських майстрів постійно експонуються не тільки в межах області, а й по всій Україні і за кордоном

 

В області постійно відбуваються музичні, театральні та інші фестивалі всеукраїнського та міжнародного рівня. У травні 1999 року у Дніпропетровську проходив фестиваль «Червона рута».

 

У Дніпропетровську працює обласний дитячо-юнацький кіноцентр «Веснянка», широко відомий в Україні і за її межами.

 

 

Спортивне життя

 

 

Область має давні спортивні традиції. Неодноразово представники Дніпропетровщини виступали на республіканських, загальносоюзних (СРСР) та світових спортивних змаганнях, Олімпіадах, Олімпійських іграх.

 

1960 р.  Рим            -   Людмила Гуревич стала олімпійською чемпіонкою з бігу на 800 м.

 

1980 р.  Москва      -   найсильнішою людиною світу став Султан Рахманов.

 

1988 р.  Сеул           -   футболісти команди «Дніпро»  Володимир Лютий, Олексій Чередник,                     

                                        Вадим Тищенко одержали золоті медалі.

 

1992 р.  Барселона  -  олімпійською чемпіонкою стала баскетболістка Олена Жирко.

 

Олімпійська чемпіонка  (1994 р.)  з  фігурного катання  Оксана Баюл  теж родом з Дніпропетровщини.

 

2 золоті, 2 срібні та 1 бронзову медалі вибороли дніпропетровські спортсмени на Олімпійських іграх в Атланті  (1996 р.):  Ігор Матвієнко, Євген Браславець, Інна Фролова, Діна Мифтахутдинова, Руслана Таран.

 

Екологічні проблеми області

 

 

На Дніпропетровщині високий рівень урбанізації та індустріалізації, внаслідок чого виник цілий комплекс екологічних проблем. Найбільш складною екологічною ситуацією характеризуються великі промислові агломерати і райони інтенсивного видобутку та переробки корисник копалин - Дніпропетровсько-Дніпродзержинська агломерація, Нікопольський марганцеворудний басейн, Західний  Донбас, Кривбас.

 

В області діє ціла низка установ та організацій екологічного профілю, які на основі наукових розробок створюють програми захисту довкілля, шукають шляхи оптимізації та раціонального

природокористування.

 

На території області є природоохоронні об’єкти  -  Дніпровсько-Орільський заповідник, ландшафтні, гідрологічні, лісові, орнітологічні заказники, створено значні рекреаційні зони.

 

 

 

Довідку підготувала зав. відділом краєзнавчої літератури і бібліографії ДОНБ Голуб Ірина.

 

м.Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 18, ІІІ поверх.

 

 Телефон  47-45-37.

ХРОНІКА  ПАМ’ЯТНИХ  ДАТ  І  ПОДІЙ

 

СІЧЕНЬ

 

 

 4 січня 1905 р.  —  народився Шаповал Іван Максимович , письменник, член Дніпропетровської обласної організації Національної Спілки письменників України.  (95 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. - Днепропетровск, 1987. - С.104-106.

Моє Придніпров’я. Хроніка пам’ятних дат і подій області на 1995 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1994. - С.25-27.

 

5 січня 1925 р.  —  в селі Дніпровокам’янка Верхньодніпровського району народився Потапенко Андрій Ілліч, живописець, член Спілки художників України. Працює в галузі пейзажу. Заслужений художник України. (75 років від дня народження).

Див. С.

 

10 січня 1930 р.  —  народилась Кашель Майя Дмитрівна, член Спілки письменників, перекладач з в’єтнамської мови. Померла 24 лютого 1987 року. (70 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. - Днепропетровск, 1987. - С.45-47.

 

10 січня 1930 р.  —  в селі Сурсько-Литовському Дніпропетровського району народилась Щедрова Валентина Іванівна, скульптор, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової і монументальної скульптури. (70 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.218-219.

 

14 січня 1945 р.  —  танкова колона «Звільнена Дніпропетровщина», збудована на кошти населення області, прибула на фронт і влилась в діючі частини армії. (55 років події).

Днепропетровская область в годы войны 1941-1945. - Днепропетровск, 1962. - С.321

 

25 січня 1940 р.  —  у м.Дніпродзержинську народився Завгородній Олександр Сергійович, поет і перекладач, член Дніпропетровської обласної організації Національної Спілки письменників України. (60 років від дня народження).

Див. С.

 

 

 

ЛЮТИЙ

 

 

4 лютого 1970 р.  —  у м.Дніпропетровську відкрито обласну бібліотеку для юнацтва імені Михайла Свєтлова. (30 років від дня заснування).

Моє Придніпров’я.  Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1985 рук: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1984. - С.12-13.

 

5 лютого 1930 р.  —   у місті Дніпропетровську заснованоВсесоюзний ордена Трудового Червоного прапора науково-дослідний інститут кукурудзи. Нині - Український науково-дослідний інститут зернового господарства. (70 років від дня заснування).

Кукурудзи інститут //  УРЕС. 2-е вид. - К., 1986. - Т.2. - С.211.

 

7 лютого  1900 р.  —  у м.Катеринославі вийшов перший номер нелегальної робітничої газети «Южный рабочий». Припинила існування 1903 року. (100 років від початку виходу).

Газети і журнали Катеринославщини (1838-1916): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1993. - С.29.

 

9 лютого 1910 року  —  народилась Мазепа Галина Ісааківна, художниця, графік-модерніст, широко відомий за межами України. Дитинство її проходило в Катеринославі, з 1921 року проживала в еміграції. Померла 27 червня 1995 року. (90 років від дня народження).

Мазепа-Коваль Г. Спогади. - Торонто, 1993. - 274 с., іл.

 

12 лютого 1745 р.  —  народився Старов Іван Єгорович, російський архітектор. З 1790 року працював на Катеринославщині, склав проект планування міста, спорудив палац Г.Потьомкіна, нині - Палац студентів. Помер 17 квітня 1808 року, похований у Петербурзі. (255 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.3. - С.301.

 

12 лютого 1905 р.  —  народився Вірський Павло Павлович, балетмейстер, народний артист СРСР. Працював у  Дніпропетровську. Лауреат премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка. Помер 5 липня 1975 року, похований у Києві. (95 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1986. - Т.1. - С.313.

 

13 лютого 1940 р.  —  у м.Дніпродзержинськ народився Куценко Петро Євлампійович, скульптор, член Спілки художників України. Працює в галузі монументальної й декоративної скульптури. (60 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.112.

 

18 лютого 1890 р.  —  у м.Катеринославі народився Корецький Володимир Михайлович, вчений-юрист, академік АН УРСР, Герой Соціалістичної праці. В 1961-1970 роках був членом міжнародного суду ООН (у 1967-1970 - заступником голови). Помер 25 липня 1984 року. (110 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.2. - С.151.

 

20 лютого 1920 р.  —  засновано сільськогосподарську комуну «Свобода», нині КСП імені Леніна Синельниківського району. (80 років від дня заснування).

Моє Придніпров’я. Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1985 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1984. - С.13-15.

 

21 лютого 1921 р.  —  в селі Гупалівці Новомосковського району народився Невечеря Георгій Аврамович, художник, працював у галузі побутового жанру та пейзажу. Викладав у Дніпропетровському державному художньому училищі. Помер 19 листопада 1968 року. (95 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.132-133.

Моє Придніпров’я. Хроніка пам’ятних дат і подій області на 1995 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1994. - С.27-29.

 

26 лютого 1960 р.  —  у м.Дніпропетровську відкрито кінотеатр «Факел». (40 років від дня відкриття).

Відповідаємо на всі запитання // Зоря. - 1987. - 14 жовт.

 

28 лютого 1940 р.  —  народилась Тверська Людмила Володимірівна, мистецтвознавець, член Спілки художників України. Очолює Дніпропетровський художній музей. (60 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.240.

 

Лютий 1975 р.  —  у м.Дніпропетровську відкрився перший в області продовольчий магазин «Універсам» на житловому масиві «Перемога». (25 років від дня відкриття).

Лившиц Л.  «Универсам» открыт // Днепров.правда. - 1975. - 23 февр.

 

 

 

БЕРЕЗЕНЬ

 

 

9 березня 1950 р.  —  народився Антонюк Леонід Опанасович, художник, член Спілки художників України, працює в галузі станкового живопису. (50 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.17

 

 11 березня 1905 р.  —  народився Ващенко Василь Семенович, український мовознавець, довгий час працював у Дніпропетровському державному університеті, досліджував питання лексикографії і лексикології: Автор кількох підручників з української мови та численних наукових праць. (95 років від дня народження).

Українська радянська енциклопедія. Т.2. - К.: Головна редакція УРЕ. - С.245.

Моє Придніпров’я. Хроніка пам’ятних дат і подій області на 1995 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1994. - С.29-31.

 

14 березня 1930 р.  —  вийшов перший номер газети «Ленінець», органу Васильківського райкому КПУ. З квітня 1962 року - «Шляхом комунізму» - суспільно-громадська газета району. (70 років події).

Чорнобай В.  Перший номер // Шляхом комунізму. - 1990.- 30 берез.

 

17 березня 1960 р.  —  засновано Криворізький історико-краєзнавчий музей. (40 років події).

Криворізький історико-краєзнавчий музей. Путівник по експозиції. - Дніпропетровськ: Промінь, 1970. - 47 с.

 

 18 березня 1900 р.  —  у с.Миколаївка на Катеринославщині народився Чапленко (Чапля) Василь Кирилович, письменник, літературо-мовознавець. Помер 4 лютого 1990 року у Нью-Джерсі (США). (100 років від дня народження).

Див. С.

 

20 березня 1965 р.  —  на Дніпропетровщині здано в експлуатацію вугільну шахту «Західно-Донбаська» №2. (35 років події).

Шахта в степу // Зоря. - 1965. - 23 берез.

 

21 березня 1950 р.  —  народився Юшков Станіслав Олексійович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової графіки, монументально-декоративного живопису. (50 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.224.

 

23 березня 1930 р.  —  у м.Дніпропетровську на базі вечірнього будівельного технікуму організовано інженерно-будівельний інститут. Нині - Придніпровська державна академія будівництва і архітектури. (70 років від дня заснування).

Календар знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровщини на 1975 рік. - Дніпропетровськ, 1974. - С.13-15.

 

23 березня 1930 р.  —  на базі Дніпропетровського політехнікуму залізничного транспорту засновано інститут інженерів залізничного транспорту. Нині - Державний технічний університет інженерів залізничного транспорту. (70 років від дня заснування).

Календар знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровщини на 1975 рік. - Дніпропетровськ, 1974. - С.10-12.

 

28 березня 1845 р.  —  народився Андрієвський Олексій Олександрович, педагог, історик, літератор і публіцист. Автор наукових розвідок з історії Запорозької Січі. Працював у галузі освіти в Катеринославі. Помер 22 липня 1902 року у Києві. (155 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид.- К., 1986. - Т.1. - С.73.

Моє Придніров’я. Хроніка пам’ятних дат і подій області на 1995 рік: Бібліографічний покажчик. -  Дніпропетровськ, 1994. - С.31-33.

 

28 березня 1935 р.  —  став до ладу Новомосковський трубний завод. (65 років події).

Календар знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровщини на 1975 рік. - Дніпропетровськ, 1974. - С.16-18.

Моє Придніпров’я. Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1985 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1984. - С.15-17.

 

29 березня 1920 р.  —  народився Костенко Анатолій Олександрович, художник, член Спілки художників України, працює у галузї станкового живопису. (80 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991.- С.100.

 

 

 

КВІТЕНЬ

 

 

3 квітня 1910 р.  —  народився Білополий Йосип Овксентійович, художник, член  Спілки художників України. Працював у галузі станкового живопису. Помер 19 листопада 1984 року, похований у Дніпропетровську. (90 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.30. 

 

7 квітня 1890 р.  —  у с.Запоріжжі-Кам’янському на Катеринославщині народився Аленич Олександр, вчений-астроном. Помер 24 квітня 1923 року. Похований у Кам’янці.

Енциклопедія українознавства. - Т.1. - Київ, 1993. - С.36.

 

13 квітня 1935 р.  —  народився Сопєлкін Олександр Леонідович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі монументально-декоративного мистецтва. (65 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.172.

 

14 квітня 1930 р.  —  народився Боровський Микола Степанович, заслужений художник України. Закінчив Дніпропетровське державне художнє училище. Помер 26 квітня 1998 року, похований у Дніпропетровську. (70 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.34.

 

15 квітня 1925 р.  —  у с.Костромочка Дніпропетровської області народився Шишко Григорій Гордійович, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової графіки. (75 років від дня народження).

 Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.210.

 

18 квітня 1935 р.  —  став до ладу Нікопольський південно-трубний завод. (65 років події).

Календар знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровщини на 1975 рік. - Дніпропетровськ, 1974. - С.23-25.

Моє Придніпров’я. Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1995 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1984. - С.17-19.

 

25 квітня 1935 р.  —  народився Чернишов Костянтин Костянтинович, поет і художник, член Дніпропетровської обласної організації Національної Спілки письменників України. (65 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. - Днепропетровск, 1987. - С.100.

 

30 квітня 1965 р.  —  здано в експлуатацію Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат у Кривому Розі. (35 років події).

Варгатюк П.Л.  Криворіжжя. Путівник. - Дніпропетровськ: Промінь, 1969. - С.90.

 

Квітень 1975 р.  —  у м.Дніпропетровську створено державний проектний інститут «Дніпростальконструкція». (25 років події).

Герасименко С. Тут проектують велети // Рад.Україна. - 1975. - 6 трав.

 

 

 

ТРАВЕНЬ

 

 

7 травня 1975 р.  —  у м.Дніпропетровську відкрито діораму «Битва за Дніпро». (25 років події).

Див. С.

 

8 травня 1775 р.  —  засновано місто Кривий Ріг. (225 років від дня заснування).

Див. С.

Календар знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровщини на 1975 рік. - Дніпропетровськ, 1974. - С.35-40.

 

9 травня 1975 р.  —  у м.Нікополі відкрито меморіальний комплекс на честь загиблих в роки Великої Вітчизняної війни. (25 років події).

Вікторов В. Пам’ятник наших сердець // Нікопол.правда. - 1975. - 13 трав.

 

11 травня 1885 р.  —  народився Луговцов Максим Власович, український вчений-металург, академік АН України. Директор інституту чорної металургії. Помер 7 червня 1956 року. (115 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.2. - С.297.

 

13 травня 1915 р.  —  народився Анищенко Микола Федорович, заслужений художник України, художник-постановник Дніпропетровського російського драматичного театру ім.Горького. (85 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.14-15.

Моє Придніпров’я. Хроніка пам’ятних дат і подій області на 1995 рук: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1994. - С.33-35.

 

15 травня 1930 р.  —  створено Дніпропетровський металургійний інститут. Нині - Дніпропетровська Державна металургійна академія. (70 років від дня створення).

Исаенко Н.Ф. Днепропетровский металлургический. - К.: Вища школа, 1974. - С.7.

 

15 травня 1930 р.  —  на базі хіміко-технологічного факультету Дніпропетровського гірничого інституту створено Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут. Нині - Український державний хіміко-технологічний університет. (70 років події).

Календар знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровщини на 1975 рік. - Дніпропетровськ, 1974. - С.41-43.

 

17-18 травня 1820 р.  —  у м.Катеринославі побував видатний російський поет Олександр Пушкін. (180 років події).

Рогов В.Я.  Далече от брегов Невы... -  Днепропетровск: «Промінь», 1984. - С.103.

Немченко Ю.О.  Пушкін у Катеринославі. - Дніпропетровськ: Дніпропетровське книжкове видавництво, 1959. - С.51.

 

18 травня 1950 р.  —  народився Хачатрян Гаргнік Ашотович, скульптор, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової і монументальної скульптури. (50 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.192.

 

19 травня 1895 р.  —  бельгійським акціонерним товариством «Езац і К » засновано завод, нині - Дніпропетровське виробниче об’єднання «Комбайновий завод». (105 років події).

Днепропетровский комбайновый.- Днепропетровск: Южная Пальмира,1995.- С.

Моє Придніпров’я. Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1985 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1984. - С.33-36.

 

 19 травня 1940 р.  —  в с.Котівка Магдалинівського району народилась Галенко Майя Федорівна, бандуристка, співачка, народна артистка УРСР. (60 років від дня народження).

УРЕ. - 2-е вид. - К., 1979. - Т.3. - С.80.

 

 

25 травня 1925 р.  —  у м.П’ятихатки народився Міцик Володимир Юхимович, вчений в галузі тваринництва, доктор біологічних наук. (75 років від дня народження).  

УРЕ. - 2-е вид. - К., 1979. - Т.7. - С.46.

 

25 травня 1935 р.  —  у м.Дніпродзержинську народився Ярмиш Юрій Федосійович, дитячий письменник, критик. (65 років від дня народження).

Моє Придніпров’я. Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1985 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1984. - С.21-22.

 

 

 

ЧЕРВЕНЬ

 

 

5 червня 1775 р.  —  російські війська під командуванням генерала П.А.Текелія зайняли і зруйнували Запорозьку Січ. (225 років від дня зруйнування).

Див. С.

 

5 червня 1925 р.  —  у м.Дніпропетровську народився Матюшенко Віктор Іванович, художник, член Спілки художників України. Працював у галузі пейзажу. Помер 1984 року, похований у Дніпропетровську. (75 років від дня народження).

Див. С.

 

7 червня 1930 р.  —  вийшла газета «Південна зоря», орган Нікопольського району і райради народних депутатів, нині - громадсько-політична газета Нікопольського району. (70 років події).

Нетреба О.  В ногу з часом // Зоря. - 1990. - 7 черв.

 

12 червня 1905 р.  —  в с.Хорошому Петропавлівського району народилася Карпенко Фросина Андріївна, поетеса, член Дніпропетровської обласної організації Спілки письменників. Померла 1992 року. (95 років від дня народження).

Моє Придніпров’я. Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1990 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1989. - С.20-21.

 

15 червня 1855 р.  —  народився Караваєв Олександр Львович, відомий громадський діяч, лікар. З осені 1895 року проживав у Катеринославі, був членом Держдуми. 18 березня 1908 року вбитий чорносотенцями. (145 років від дня народження).

Друг народа Александр Львович Караваев. - С.-Петербург, 1910. - 86 с.

 

16 червня 1945 р.  —  народився Стариков Олексій Миколайович, поет, член Дніпропетровської обласної організації Національної спілки письменників України. (55 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. - Днепропетровск, 1987. - С.88.

 

19 червня 1895 р.  —  у м.Катеринославі народився Бродський Олександр Ілліч, фізико-хімік, академік АН СРСР, заслужений діяч науки УРСР, Герой Соціалістичної праці. Вперше в СРСР (у Дніпропетровську) 1934 року добув «важку воду». Помер 21 серпня 1969 року. (105 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1986. - Т.1. - С.218.

Моє Придніпров’я. Хроніка пам’ятних дат і подій області на 1995 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1994. - С.35-37.

 

19 червня 1935 р.  —  у с.Чаплі народилась Зубова Валентина Дмитрівна, письменниця, член Дніпропетровської обласної організації Національної Спілки письменників України. (65 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. - Днепропетровск, 1987. - С.34.

 

30 червня 1955 р.  —  став до ладу Дніпропетровський завод важких пресів, нині - Дніпропетровське виробниче об’єднання з випуску важких пресів. (45 років події).

Моє Придніпров’я. Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1985 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1984. - С.23-24.

 

Червень 1930 р.  —  засновано Дніпропетровський ордена Трудового Червоного прапора завод металевих конструкцій імені І.В.Бабушкіна. (70 років події).

Белич В., Сумина З.  Днепропетровск. Путеводитель-справочник. - Днепропетровск: Промінь, 1985. - С.52.

 

Червень 1955 р.  —  на честь 100-річчя героїчної оборони Севастополя у Дніпропетровську відкрито Севастопольський парк. (45 років події).

Лазебник В.  Последний приют героев Севастополя // Днепр вечерний. - 1998. - 10 июля.

Чабан М. Реставрують чи руйнують?: Дніпропетровськ // Зоря. - 1998. - 4 серп.

 

 

 

ЛИПЕНЬ

 

 

 

3 липня 1895 р.  —  у с.Зайцеве Синельниківського р-ну народився Рейзен Марко Йосипович , російський співак, народний артист СРСР, лауреат Державних премій. (105 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.3. - С.83.

 

9 липня 1955 р.  —  у м.Дніпропетровськ народилась Сизоненко Ірина Григорівна, художниця, член Спілки художників України. (45 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.240.

 

9 липня 1975 р.  —  на Нижньодніпровському трубопрокатному заводі ім.К.Лібкнехта став до ладу гігант вітчизняної металургійної промисловості стан «140». (25 років події).

Ветеран индустрии. Очерк истории Нижнеднепр. ордена Октябрьской революции з-да им. К.Либкнехта.- Днепропетровск: Промінь, 1978. - 197 с.

 

11 липня 1900 р.  —  у с.Івано-Михайлівка Новомосковського району народився Кононенко Павло Трохимович, письменник. 1938 року репресований, реабілітований 1954 року. Помер 1991 року. (100 років від дня народження).

Див. С.

Моє Придніпров’я. Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1990 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1989. - С.21.

 

13 липня 1940 р.  —  на Дніпропетровщині народився Сокульський Іван Григорович, поет-дисидент. Помер 22 червня 1992 року. (60 років від дня народження).

Див. С.

 

14 липня 1910 р.  —  у м.Катеринославі відкрилась Південно-російська сільськогосподарська і промислова обласна виставка, організована губернським земством. Продовжувала роботу до 8 жовтня того ж року.

Путеводитель-каталог Южно-русской областной выставки, устроенной Екатеринославским Губернским Земством в г.Екатеринославе с 1-го июля по 25-е сентября 1910 года / Сост. А.Авчинников. - Екатеринослав, 1910. - 140 с.

Южно-русская сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка 1910 года в Екатеринославе. - Екатеринослав, 1912. - 666 с., ил.

 

15 липня 1980 р.  —  у м.Дніпродзержинську відкрито російський музично-драматичний театр. (20 років від дня відкриття).

Нікольникова В.  Свято народження театру // Зоря. - 1981. -20 лют..

 

17 липня 1970 р.  —  у м.Кривому Розі відкрився державний цирк. (30 років події).

Новик Л.И., Кан Д.И.  Кривой Рог: Путеводитель-справочник. - Днепропетровск:  Промінь, 1986. - С.142.

 

18 липня 1955 р.  —  пущено першу чергу Криворізького Південного гірничо-збагачувального комбінату. (45 років події).

Иткин Л.  Поиск продолжается: Очерк истории Криворожского южного горно - обогатительного комбината (ЮГОКА). - Днепропетровск: Южная Пальмира, 1995. - 214 с.

Календар знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровщини на 1975 рік. - Дніпропетровськ, 1974. - С.46-48.

 

25 липня 1935 р.  —  народився Головатий Степан Степанович, художник, член Спілки художників України. Працює у галузі станкової графіки. (65 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.54.

 

25 липня 1935 р.  —  народився Павлов Юрій Павлович, скульптор, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової і монументальної скульптури. (65 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.136.

 

26 липня 1910 р.  —  народився Коробов Ілля Іванович, металург-винахідник. Близько 25 років пропрацював директором заводу імені Г.Петровського, згодом був професором металургійного інституту у Дніпропетровську. Автор 120 наукових робіт, власник 50-ти авторських свідоцтв. Помер 12 грудня 1980 року. (90 років від дня народження).

Моє Придніпров’я. Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1990 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1989. - С.22-24.

 

27 липня 1870 р.  —  народився Маковський Володимир Матвійович, вчений у галузі трубобудування, викладач Катеринославського вищого гірничого училища. Помер 3 січня 1941 року. (130 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.2. - С.328.

Календар знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровщини на 1975 рік. - Дніпропетровськ, 1974. - С.49-50.

 

Липень 1635р.  —  французький інженер Гійом Левассер де Боплан побудував фортецю Кодак навпроти Кодацького порога. Нині залишки фортеці знаходяться на території с.Старі Кодаки поблизу м.Дніпропетровська. (365 років події).

Боплан, Г.Л. де.  Опис Украіни. - Львів: Каменяр, 1990. - С.36-37.

 

 

 

СЕРПЕНЬ

 

 

4 серпня 1880 р.  —  народився Романченко Трохим Миколайович (Трохим Романюк), письменник, Головний хранитель катеринославського історичного музею. Помер 11 червня 1930 року, похований у Дніпропетровську. (120 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.3. - С.120.

 

8 серпня 1990 р.  —  заснована газета Рад народних депутатів Дніпропетровської області «Собор». (10 років від дня заснування).

Выходит первая газета // Днепр вечерний. - 1990. - 17 авг.

До читачів газети «Собор» // Собор. - 1990. - 1 серп.

 

13 серпня 1805 р.  —  у м.Катеринославі на базі Головного народного училища відкрито класичну гімназію. (195 років події).

Столетие Екатеринославской классической гимназии. - Екатеринослав, 1908. - С.43.

 

15 серпня 1850 р.  —  народився Келлер Федір Едуардович, граф, губернатор міста Катеринослава. Загинув 18 липня 1904 року на Російсько-японській війні. (150 років від дня народження).

Див. С.

 

28 серпня 1905 р.  —  у м.Катеринославі розпочався ХШ Археологічний з’їзд. Продовжував роботу до 9 вересня. (95 років події).

Правила тринадцатого археологического съезда в Екатеринославе в 1905 году. - М., 1905. - 50 с.

Моє Придніров’я. Хроніка пам’ятних дат і подій області на 1995 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1994. - С.37-39.

 

Серпень 1945 року  —  створено трест «Нікопольбуд». (55 років події).

Див.:  Меньшиков Г.И. и др.  Никополю 200. - Днепропетровск: Промінь, 1980. - С.91.

 

 

 

ВЕРЕСЕНЬ

 

 

5 вересня 1850 р.  —  народився Єгоров Олександр Іванович, видатний громадський діяч, публіцист і письменник, редактор і організатор катеринославської газети «Степь». Помер 1903 року, похований у Катеринославі. (150 років від дня народження).

Див. С.

 

12 вересня 1930 р.  —  почала виходити газета «За соціалістичну перебудову», згодом змінювала назви: «Вперед до комунізму», «Ленінські заповіти». З 1 червня 1992 року - «Синельниківські вісті». (70 років від початку виходу).

Горбовицький С. В ті далекі роки // Ленінські заповіти. - 1975. -23 серп.

 

16 вересня 1945 р.  —  у м. Дніпропетровську народився Фокін Олександр Іванович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової графіки. (55 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины. Биобиблиографический справочник. -  Днепропетровск, 1991. - С.190.

.

17 вересня 1860 р.  —  народився Лешко-Попель Іван Васильович, військовий лікар. З 1887 по 1903 рік жив і працював у Катеринославі. Помер 26 грудня 1903 року. (140 років від дня народження).

Авчинников А.Г.  Друг бедных: Памяти И.В.Лешко-Попеля. - Екатеринослав, 1904. - 28 с., ил.

 

18 вересня 1905 р.  —  народився Широков Олександр Зосимович, вчений-геолог, академік АН України. Працював у Дніпропетровському гірничому інституті. (95 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.3 - С.674.

 

25 вересня 1910 р.  —  у м.Катеринославі в приміщенні Зимового театру (театр ім. М.Горького) відбувся концерт відомого російського співака Федора Шаляпіна. (90 років події).

Трало І.  Шаляпін у Катеринославі // Зоря. - 1973. - 13 лют.

 

29 вересня 1880 р.  —  народився Танатар Йосип Ісаакович, вчений-геолог. Працював у Дніпропетровському гірничому інституті. Помер 13 грудня 1961 року, похований у Дніпропетровську. (120 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.3. - С.353.

 

30 вересня 1895 р.  —  у с.Шульгівка Катеринославської губернії народився Кошевський (Скляр) Костянтин Петрович, заслужений діяч мистецтв. Помер 14 березня 1945 року. (105 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.2. - С.176.

 

 

 

ЖОВТЕНЬ

 

 

1 жовтня 1910 р.  —  в м.Катеринославі вийшов перший номер українського часопису, органу місцевої Просвіти «Дніпрові хвилі» (редактори К.С.Котов та Є.Павловська). Виходив до 1913 року. (90 років події).

Періодичні видання Катеринослава та Катеринославської губернії (1838-1917рр.): Список. - Львів-Київ, 1995. - С.19.

 

1 жовтня 1930 р.  —  відкрито Криворізький державний педагогічний інститут. (70 років від дня відкриття).

Педагогічному інституту - п’ятдесят // Червон.гірник. - 1980. - 26 верес.

 

10 жовтня 1930 р.  —  почала виходити газета «Ударний фронт», орган П’ятихатського райкому КПУ та Райради народних депутатів, з березня 1992 року - «Злагода», громадсько-політична газета району. (70 років від дня виходу).

Нам 60 // Удар.фронт. - 1990. - 10 жовт.

 

14 жовтня 1875 р.  —  народився Виноградов Андрій Павлович, український радянський вчений-металург і металознавець. У 1908-1931рр. працював у Дніпропетровському гірничому інституті. Помер 7 листопада 1933 року. (125 років від дня народження).

Див. С.

 

26 жовтня 1925 р.  —  у м.Дніпропетровську народився Войцеховський Олександр Климентійович, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі тематичної картини та пейзажу. (75 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.40.

 

27 жовтня 1885 р.  —  народився Михайлів Юхим Спиридонович, живописець, графік і мистецтвознавець. Довгий час проживав у Катеринославі. Брав участь в оформленні Катеринославського історичного музею імені Поля. Помер 15 липня 1935 року. (115 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.2. - С.399.

 

27 жовтня 1925 р.  —  народився Васякін Олександр Васильович, скульптор, член Спілки художників України, заслужений художник України. Працює в галузі станкової і монументальної скульптури. (75 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.38-39.

 

29 жовтня  1950 р.  —  у с.Петриківці народився Пікуш Андрій Андрійович, майстер декоративно-ужиткового мистецтва, заслужений майстер народної творчості України. Працює в області петриківського декоративного розпису. (50 років від дня народження).

Див. С.

 

31 жовтня 1945 р.  —  на базі підприємства «Дніпромет» створено Дніпропетровський радіозавод. Нині - НВО «Весна». (55 років від дня заснування).

Моє Придніпров’я. Хроніка пам’ятних дат і подій області на 1995 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1994. - С.41-43.

 

Жовтень 1960 р.  —  на базі проектно-конструкторського бюро створено Дніпропетровський державний проектний інститут «Металургавтоматика». (40 років від дня створення).

Ферман В.  Творці розумних машин // Зоря. - 1962. - 6 лют.

 

 

 

ЛИСТОПАД

 

 

1 листопада 1935 р.  —  у с.Могилеві Царичанського району народився Зайвий Олександр Федосійович, поет, член Дніпропетровської обласної організації Національної Спілки письменників України. Помер у січні 1999 року. (65 років від дня народження).

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. - Днепропетровск, 1987. - С.24-25.

Моє Придніпров’я. Хроніка пам’ятних дат і подій області на 1995 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1994. - С.43-45.

 

2 листопада 1890 р.  —  у м.Катеринославі народився Дударєв Дмитро Олександрович, актор, народний артист УРСР. Помер 6 серпня 1960 року. (110 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.1. - С.559.

 

2 листопада 1910 р.  —  народився Бунін Костянтин Петрович, вчений-металознавець, академік АН УРСР. Працював у Дніпропетровському металургійному інституті. Помер 4 листопада 1977 року. (90 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1986. - Т.1. - С.230.

 

5 листопада 1915 р.  —  у с.Маломихайлівці Покровського району народився Хорунжий Анатолій Мефодійович, письменник, член Спілки письменників України, лауреат літературної премії ім. О.Фадєєва. Помер 1991 року. (85 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.3. - С.583.

 

6 листопада 1970 р.  —  відкрито пам’ятник студентам Дніпропетровського медичного інституту, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. (30 років від дня відкриття).

Дмитрієв М.  Мужності медиків-воїнів // Зоря. - 1970. - 8 листоп.

 

7 листопада 1855 р.  —  народився Яворницький Дмитро Іванович, відомий український історик, археолог, етнограф. Академік АН України. Довгий час був директором Дніпропетровського історичного музею. Помер 5 серпня 1940 року. (145 років від дня народження).

Моє Придніпров’я:  Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1985 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1984. - С.24-26.

 

8 листопада 1995 року  —  у м.Дніпропетровську відкрито пам’ятник вченому-історику Дмитру Яворницькому. (5 років від дня відкриття).

Чабан М.  Працюй на користь свого народу // Зоря. - 1995. - 10 листоп.

 

19 листопада 1960 р.  —  у м.Верхньодніпровську став до ладу та дав першу продукцію крохмало-патоковий завод. (40 років події).

Чорнобай О.  Тридцять років зростання // Придніпров.комунар. - 1990. - 20 листоп.

 

24 листопада 1940 р.  —  у м.Дніпропетровську народився Кравченко-Русів Анатолій Іванович, поет, член Дніпропетровської обласної організації Національної Спілки письменників України. Лауреат літературної премії імені Володимира Кобилянського. (60 років від дня народження).

Прокопенко Г. Самобутність. - Зоря. - 1994. - 7 лип.

 

27 листопада 1910 р.  —  в с.Шестірня Широківського району народився Корнієнко Іван Сергійович, кінознавець, сценаріст, заслужений працівник культури України. Помер 13 листопада 1975 року, похований у Києві. (90 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.2. - С.156.

 

 

 

ГРУДЕНЬ

 

 

2 грудня 1925 р.  —  в с.Мар’янівка Софіївського району народився Бєлов Віктор Омелянович, художник, працює в галузі станкового живопису, член Союзу художників України. (75 років від дня народження).

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.26-27.

 

5 грудня 1885 р.  —  народився Погрібняк Микола Степанович, художник. З 1908 по 1965 рік займався педагогічною і творчою діяльністю у Дніпропетровську. Помер 1965 року. (115 років від дня народження).

Художники Дніпропетровщини. - Дніпропетровськ, 1958. - С.23-24.

 

7 грудня 1895 р.  —  у м.Катеринославі почав діяти телефонний зв’язок. (105 років події).

Моє Придніпров’я: Хроніка пам’ятних дат і подій області на 1995 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1994. - С.46-48.

 

16 грудня 1900 р.  —  у с.Нова Михайлівка (тепер у складі м.Дніпропетровська) народився Кабанців Анатолій Григорович, оперний співак і педагог. У 30 - 40-х  роках працював у філармонії та театрі опери і балету м.Дніпропетровська. Помер 25 травня 1956 року в Аргентині. (100 років від дня народження).

Лисенко І.  Словник співаків України. - 1997. - С.124.

 

18 грудня 1910 р.  —  в селищі Мануйлівка (нині в межах Дніпропетровська) відбулась посвята будинку Просвіти. Просвітян привітали листами Панас Мирний, Олена Пчілка, Сергій Єфремов, Микола Лисенко. (90 років події).

Чабан М.  Ємця розстріляли негайно, 25 жовтня // Приднепров.магистраль. - 1999. - 9 июля.

 

25 грудня 1905 р.  —  у м.Катеринославі народився Ширшов Петро Петрович, вчений-океанограф і гідробіолог, полярний дослідник, академік, Герой Радянського Союзу. Помер 17 лютого 1953 року. (95 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.3. - С.675.

Моє Придніпров’я. Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1985 рік: Біобібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1984. - С.26-28.

 

27 грудня 1865 р.  —  у с.Преображенське Васильківського району народилася Літецька Любов Павлівна, актриса. Грала в трупі М.Кропивницького, П.Саксаганського. Померла 1924 року. Похована у Києві. (135 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.2. - С.280.

 

31 грудня 1960 р.  —  введено в дію канал Дніпро-Кривий Ріг. (40 років події).

Ратушний Ф.  Канал Дніпро-Кривий Ріг. - Дніпропетровськ: Кн.вид-во, 1963. - 47 с.

 

Грудень 1865 р.  —  у Катеринославі проведено перший перепис населення. (135 років події).

Рогов В.  Перший перепис у Катеринославі // Шляхом Леніна. - 1965. - 21 груд.

 

 

 

*     *     *

 

 

 

1650 р.  —  побачило світ перше французьке видання книги Гійома Левассера де Боплана «Опис Украіни». (350 років події).

Див. С.

 

1690 р.  —  народився Калнишевський Петро Іванович, останній кошовий Запорозької Січі, який після її знищення був засланий на Соловки. Помер у Соловецькій в’язниці 1803 року після двадцятип’ятирічного ув’язнення. (310 років від дня народження).

УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.2. - С.7.

 

1740 р.  —  засновано сел.Томаківка, нині селище міського типу, районний центр. (260 років від дня заснування).

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С.837.

 

1740 р.  —  виникло одне з давніх запорозьких поселень - слобода Омельник, нині село Лихівка, П’ятихатського р-ну. (260 років від заснування).

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.:УРЕ, 1969. - С.687.

 

1750 р.  —  засновано село Кам’янське, нині місто Дніпродзержинськ. (250 років від дня заснування).

Див. С.

 

1750 р.  —  перша згадка про урочище Хорте як населений пункт Самарської паланки, нині село Хороше Петропавлівського району. (250 років події).

Див. С.

 

1755 р.  —  запорозький військовий старшина Максим Дій на правому березі Дніпра навпроти острова Порового спорудив зимівник, який згодом став селищем Діївка. Нині околиця Дніпропетровська. (245 років від дати заснування).

Носенко М.  Звідки з’явилась Діївка // Завод.вісник. - 1997. - 27 черв.

 

1770 р.  —  вперше на карті Запорожжя позначено село Котівка Магдалинівського р-ну. (230- років події).

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С.376.

 

1770 р.  —  запорозький військовий старшина Матвій Хижняк заснував зимівник Матвіївку, нині місто Павлоград, районний центр. (230 років від дня заснування).

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С.570.

 

1775 р.  —  засновано село Петропавлівка, нині селище міського типу, районний центр. (225 років від дня заснування).

Див. С.

Календар знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровщини на 1975 рік. - Дніпропетровськ, 1974. - С.72-74.

 

1775 р.  —  козацький зимівник біля урочища Васильківка отримав статус воєнної слободи, нині Васильківка - селище міського типу, районний центр. (225 років події).

Див. С.

 

1775 р.  —  засновано село Тернівка, нині місто обласного підпорядкування. (225 років від дня заснування).

Див. С.

 

1780 р.  —  засновано село Павлівка Солонянського району. (220 років від дня заснування).

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С.800.

 

1780 р.  —  на місці запорозького зимівника князь Г.Потьомкін заснував слободу Григорівка, нині - місто Верхньодніпровськ. (220 років від дня заснування).

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С.172.

 

1790 р.  —  у місті Катеринославі збудовано палац князя Г.Потьомкіна, нині - Палац культури студентів. Архітектор - І.Є.Старов. (210 років події).

Фоменко А.  Потьомкінський палац - Палац студентів // Наше місто. - 1994. - 18 січ.

 

1790 р.  —  в історичних документах вперше згадується село Варварівка Павлоградського району. (210 років події).

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С.630.

 

1830 р.  —  в історичних документах вперше згадується село Червоно-Іванівка Криничанського району. (170 років події).

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровськая область. - К.: УРЕ, 1969. - С.365.

 

1835 р.  —  у місті Катеринославі завершено будівництво Преображенського собору - одного з найкращих у стилі класицизму в Україні. (165 років від дня події).

Фоменко А.  Преображенський собор // Наше місто. - 1993. - 14 груд.

 

1855 р.  —  на Катеринославщині народився Котов Кузьма Єрмолайович, літератор, член товариства «Просвіта», редактор і видавець катеринославського часопису «Дніпрові хвилі». Помер 1938 року. (145 років від дня народження).

Абросимова С., Ковальська Т.  Катеринославський часопис «Дніпрові хвилі» // Бористен. - 1994. - №1. - С.10-11.

 

1855 р.  —  у місті Нікополі засновано завод землерійних машин, нині - Відкрите акціонерне підприємство Нікопольський кранобудівний завод. (145 років від дня заснування).

Акимов А.С., Скрипник И.Н.  Кому покоряется высота. - Днепропетровск: Промінь, 1987. - 231 с., ил. - (История фабрик и заводов).

 

1875 р.  —  народився Сахненко Данило, катеринославський кінооператор, який зняв перший український кінофільм «Запорозька Січ» (науковий консультант Дмитро Яворницький). Помер 1930 року. (125 років від дня народження).

Див С.

 

1885 р.  —  в селищі Лоц-Кам’янка народився Девлад Олексій Самійлович, український письменник-самоук. Лоцманував на Дніпрових порогах, під час війни емігрував до Аргентини. Загинув 1959 року. (115 років від дня народження).

Чабан М.  Сучасники про Д.І.Яворницького: Спогади / В.Гіляровський, О.Пчілка, Є.Єнджеєвич та інші. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1995. - С.196.

 

1885 р.  —  у місті Катеринославі почали виходити газети:

-  «Екатеринославский листок объявлений» (редактори-видавці Є.А.Зуйченко та Л.В.Ковалевський). Виходила по 1905 рік; 

-  літературно-суспільна газета «Степь» (редактор-видавець В.П.Биков). Припинила існування 1886 року. (115 років від початку виходу).

Газети і журнали Катеринославщини (1838-1916): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1993. - С.18, 26.

 

1890 р.  —  народився Гармаш Олександр Андрійович, вчений в галузі технології будівельного виробництва. З 1930 по 1940 рік працював у Дніпропетровському будівельному інституті. У 1937-1938 роках виконував обов’язки директора інституту. Помер 1940 року. (110 років від дня народження).

Гармаш Олександр Андрійович // Вісник академії. - 1998. - №4. - С.9.

 

1890 р.  —  у місті Катеринославі закінчено будівництво Англійського клубу (тепер будинок по вул. Леніна №3), архітектор А.І.Гаген. (110 років події).

Вулиці і площі Дніпропетровська. - Дніпропетровськ: Промінь, 1967. - С.22-23.

 

1895 р.  —  народився Штангей Володимир, український письменник, член літературної групи «Плуг». 1934 року репресований, розстріляний 1937 року. (105 років від дня народження).

Чабан М.  Січеслав у серці: Нариси / Книга пам’яті. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. - С.18.

 

1895 р.  —  засновано місто Жовті Води. (105 років від дня заснування).

Моє Придніпров’я. Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1985 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1984. - С.31-33.

 

1895 р.  —  у Криничанському районі відкрито пасажирсько-вантажну станцію Адамівське. (105 років від дня відкриття).

Богомаз М.С.  Станція називається... - Дніпропетровськ: Пороги, 1993. - С.13.

 

1895р.  —  у м. Синельниковому неподалік села Старовишневецьке відкрито залізничну станцію Вишневецьке. (105 років від дня відкриття).

Богомаз М.С.  Станція називається... - Дніпропетровськ: Пороги, 1993. - С.65.

 

1895 р.  —  відкрито залізничну станцію Діївка. (105 років від дня відкриття).

Богомаз М.С.  Станція називається... - Дніпропетровськ: Пороги, 1993. - С.96-97.

 

1895 р.  —  у м.Катеринославі почав виходити гумористичний журнал «Метеор» (редактор-видавець - Скалапендра). Припинив вихід 1896 року. (105 років від початку виходу).

Газети і журнали Катеринославщини (1838-1916): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1993. - с.33.

 

1895 р.  —  у місті Катеринославі побувала на гастролях трупа П.К.Саксаганського. (105 років події).

Чабан Н.  «Сон» закончился кошмаром, а 24 зрителя так и не проснулись // Добрый.. день. - 1998. - 22 янв.

 

1900 р.  —  народився Дубовик Михайло Тадейович, поет. У червні 1941 року заарештований і розстріляний. Реабілітований посмертно. (100 років від дня народження).

Чабан М.  Січеслав у серці: Нариси / Книга пам’яті. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. - С.18.

 

1900 р.  —  у західній частині міста Катеринослава (нині Ленінський район м.Дніпропетровська) відкрито вантажну станцію Горяїнове. (100 років від дня відкриття).

Богомаз М.С.  Станція називається... - Дніпропетровськ: Пороги, 1993. - С.84-85.

 

1900 р.  —  у м.Катеринославі почав виходити журнал «Пчела», орган Катеринославського товариства бджолярства (редактор М.К.Новосельський). Припинив існування 1916 року. (100 років від початку виходу).

Див. С.

 

1905 р.  —  народився Сокіл Василь, український письменник. Друкувався також під псевдонімом Андрій Шпичка. До 1928 року проживав у Дніпропетровську. З 1979 року проживає в еміграції. (95 років від дня народження).

Чабан М.П.  Січеслав у серці: Нариси / Книга пам’яті. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. - С.17, 18, 46, 47, 49, 53, 67, 68, 71, 73, 88.

 

1910 р.  —  у місті Катеринославі почали виходити:

-  російська патріотична газета «Двуглавый орел» (редактори-видавці В,В,Лутковський та В.Н.Телесницький). Припинила існування 1914 року;

-  журнал «Екатеринославский сатирикон» (редактор-видавець Є.А.Аронович). Припинив існування цього ж року. (90 років від початку виходу).

Газети і журнали Катеринославщини (1838-1916): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1993. - С.12, 31.

 

1910 р.  —  у місті Кам’янське (нині Дніпродзержинськ) почала виходити газета «Каменский листок». (90 років від початку виходу).

Газети і журнали Катеринославщини (1838-1916): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1993. - С.19.

 

1915 р.  —  у місті Катеринославі почали виходити:

-  загальнодоступна народна «Екатеринославская земская газета». Припинила існування 1917 року;

-  щоденна газета «Екатеринославский курьер» (редактор-видавець М.К.Резников). Припинила існування 1916 року;

-  прогресивна, суспільна і літературна газета «Екатеринославская мысль». Випуск газети припинено генерал-губернатором на час дії воєнного стану і не відновлено;

-  нелегальна більшовицька газета обласної організації РСДРП «Южная правда» (85 років від початку виходу).

Газети і журнали Катеринославщини (1838-1916): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик.- Дніпропетровськ, 1993. - С.15, 16, 17, 28.

 

1920 р.  —  у селі Михайлівка на Криворіжжі народився Семенко Юрій Сергійович, український журналіст, письменник, шахіст. З 1944 року в еміграції. (80 років від дня народження).

Чабан М.  Щедрий ужинок ювіляра // Бористен. - 1995. - №4. - С.26-27.

 

1920 р.  —  у м. Дніпропетровську на базі медичного факультету університету створено медичний інститут. Нині - Державна медична Академія України. (80 років від дня створення).

Вірність Гіпократу: Альманах Дніпропетровського медичного інституту (1916-1991 рр.). - Дніпропетровськ: Січ, 1991. - 96 с.

 

1920 р.  —  засновано Дніпродзержинський індустріальний інститут імені Арсенічева. (80 років від дня заснування).

Моє Придніпров’я. Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1990 рік: Бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1989. - С.31-32.

 

1920 р.  —  у місті Катеринославі на заводі імені Г.І.Петровського відкрито першу в місті школу фабрично-заводського навчання. (80 років від дня відкриття).

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С.87.

 

1925 р.  —  засновано село Павлопілля Нікопольського району. (75 років від дня заснування).

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С.478.

 

1925 р.  —  засновано село Мопрівське Солонянського району переселенцями з різних районів Дніпропетровської області. (75 років від дня заснування).

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С.798.

 

1925 року  —  створено Криворізький район. 20 листопада 1959 року був ліквідований, а його територія відійшла до близькорозташованих районів Дніпропетровської області. (75 років від дня створення).

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С.319.

 

1925 р.  —  у м.Катеринославі почав виходити літературний часопис «Зоря», відповідальним редактором якого став письменник Іван Ткачук. (75 років події).

Чабан М.П.  Січеслав у серці: Нариси / Книга пам’яті. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. - С.17.

 

1930 р.  —  на Придніпровській залізниці відкрито станцію Правда (поблизу м.Дніпродзержинська). (70 років від дня відкриття).

Богомаз М.С. Станція називається... - Дніпропетровськ: Пороги, 1998. - С.266-267.

 

1930 р.  —  у м.Дніпропетровську збудовано стадіон «Металург». (70 років події).

Стадіон «Металург» // Дніпропетровськ: Довідник-путівник. - Дніпропетровськ: Кн.вид-во, 1959. - С.182.

 

1940 р.  —  у селищі міського типу Петриківці засновано музей місцевого декоративно-ужиткового мистецтва. (60 років від дня заснування).

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ. - С.871.

 

1945 р.  —  створено Дніпропетровське відділення Спілки композиторів. (55 років події).

Царегородцева Л.  Покликані музикою // Рад.Україна. - 1986. - 29 жовт.

 

1955 р.  —  у місті Кривому Розі засновано науково-дослідний інститут гігієни праці та профзахворювань. (45 років від дня заснування).

Макаренко М.  На сторожі здоров’я // Червон.гірник. - 1985. - 23 черв.

 

1965 р.  —  у місті Жовті Води відкрито педагогічне училище. (35 років від дня відкриття).

Кайков Ю.  Жовтоводське педагогічне // Жовтовод.вісті. - 1996. - 22 черв.

 

1965 р.  —  на Придніпровській залізниці відкрита станція Межирічі. (Павлоградський район). (35 років від дня відкриття).

Богомаз М.С.  Станція називається... - Дніпропетровськ: Пороги, 1993. - С.190-191.

 

1965 р.  —  на лінії П’ятихатки-Грековата, для покращення транспортного обслуговування рудників Криворіжжя, відкрита вантажна станція Терни. (35 років від дня відкриття).

Богомаз М.С.  Станція називається... - Дніпропетровськ: Пороги, 1993. - С.335.

 

1970 р.  —  у місті Павлограді встановлено стелу на честь героїв підпільників, які загинули в роки ВеликоЇ Вітчизняної війни. (30 років події).

Пам’ятник «Карающий меч» в Павлограді // У пам’яті народній. - К., 1975. - С.110.

 

1975 р.  —  у місті Дніпропетровську відкрито педагогічний факультет Київського інституту фізичної культури. Нині - Дніпропетровський інститут фізичної культури. (25 років від дня відкриття).

Асаев В.  Высшая школа мастерства // Днепров.правда. - 1980. - 28 мая.

 

1990 р.  —  у місті Кривому Розі за ініціативою молодіжного центру «Сплав» створено «Музей сучасного мистецтва». (10 років від дня створення).

Ковальчук А.  Первый в республике // Днепров.панорама. - 1991. - 30 апр.

 

 

5 СІЧНЯ

 

 

75 років від дня народження

Потапенка Андрія Ілліча

(1925)

 

Отак зненацька дарувати світ,

в якому все - і поклик, і одвіт.

Це - доля, це уже в тобі не згасне.

В смаглявій хмарі грониться гроза,

 а десь на денці мерехтить сльоза.

Всім серцем мовлене, тому воно й прекрасне

(Наталка Нікуліна)

 

Заслужений художник України Андрій Потапенко - відомий майстер пейзажу.,  в кращих роботах якого опоетизована природа України, Середньої Азії, Кавказу.

Андрій Ілліч народився 5 січня 1925 року в селянській родині у селі Дніпрово-Кам’янка на Дніпропетровщині. Малювати почав з дитинства, як згадує сам, пристрасть до малювання виявилась вже в одинадцять років. Суворе дитинство, сирітство привчили  покладатись на власні сили, домагатись мети запеклою впертою працею. Завдяки цьому 1938 року він вступив до Дніпропетровського художнього училища.

Велике значення у творчій долі Андрія Потапенка мала зустріч з талановитими педагогами М.Паніним та Н.Погрібняком, які зуміли його захопленість малюванням перетворити в палку любов до мистецтва.

Андрій Потапенко належить до покоління художників, на формування особистості та характер творчості яких вплинула Велика Вітчизняна війна. 1943 року він пішов добровільцем на фронт, був поранений, знову повернувся в стрій і воював до кінця війни.

Після 1945 року продовжив навчання в художньому училищі, а по його закінченню працював кілька років в художньому музеї.

У 50-ті роки художник багато поїздив по Україні, Білорусі, Кавказу, двічі побував у Казахстані в місцях заслання Тараса Шевченка. Ці роки були часом визрівання таланту художника, сприяли формуванню його як майстра. Творчий пошук відбувався у напрямку більшого узагальнення пластики, посилення живописної та композиційної експресії. Ретельне вимальовування деталей у ранніх творах поступово змінюється більш вільною широкою манерою письма.

Пейзажі художник часто пише прямо з натури. Він намагається донести до глядача різнобарв’я природи в усіх її нескінченних проявах. Часто пейзажі А.Потапенка переростають межі жанру, стають сюжетними творами, такі як «Завжди на сторожі», «Хліба над Дніпром», «Висоти Мітридату» та інші.

Художник неодноразово брав участь у республіканських, обласних, всесоюзних виставках, мав численні персональні виставки. 1984 року йому присуджено звання Заслуженого художника України.

 

 

 

Література

 

Звітна виставка творів художника А.І.Потапенка. - Дніпропетровськ, 1962. - 14 с.

 

 

*     *    *

 

 

Тулянцев А. И жизнь свою пейзажу посвящая // Днепр вечерний. - 1995. - 17 янв.

 

 

*     *    *

 

 

Потапенко Андрей (Член Союза художников СССР. Живописец): Каталог. - Днепропетровск, 1974. - 14с.: 10л. ил.

 

Потапенко Андрей. Живопись: Каталог. - Днепропетровск, 1981. - 40 с.

 

 

*     *    *

 

 

Потапенко Андрій Ілліч // Українські радянські художники: Довідник. - К., 1972. - С.375.

 

Потапенко Андрей Ильич // Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.154-155.

 

 

 

 

25 СІЧНЯ

 

 

60 років від дня народження

Завгороднього Олександра Сергійовича

(1940)

 

Збирай, як діаманти ті слова:

Твого нвроду в них душа жива.

Їх оброби у творчій ти уяві

Й верни назад в коштовній вже оправі.

(Спиридон Черкасенко)

 

25 книг «на рахунку» Олександра Завгороднього: три власні поетичні збірки, все інше - переклади з естонської та фінської. Він - чи не єдиний на Україні перекладач з цих мов, двічі (1975 та 1989 рр.) нагороджений естонською премією імені Юхана Смуула, а 1996 року йому  присуджено премію імені Максима Рильського в галузі художнього перекладу. Олександр Завгородній наділений даром надзвичайно тонко й глибоко відчувати слово, його сутність і душу; воно й не дивно, адже ріс в сім’ї, де любили й шанували рідну мову.

Народився Олесь Сергійович  25 січня 1940 року у місті Дніпродзержинську, через деякий час родина переїхала до Криничок, згодом до Любомирівки, а з 1949 року оселилась у Дніпропетровську. В дитячій пам’яті залишилась сільська хата, спекотне післявоєнне літо - нещадне сонце випалювало врожай, а потім була холодна й голодна зима,  і пухлі, знесилені люди падали і вмирали, як мухи.

До школи пішов 1947 року ще в Криничках, у Дніпропетровську вчився у 30-й школі - семирічці (її давно вже немає), потім закінчив повну середню школу №10.  У зросійщеному місті жив в українському культурному середовищі: украінська школа, а головне - батько Сергій Олександрович, вже відомий тоді письменник - створив у родині національну духовну ауру, культ української мови. Олесь Сергійович згадує, що ніколи батько не говорив удома чужою мовою - лише рідною.

1965 року Олесь Завгородній закінчив Дніпропетровський університет за спеціальністю українська філологія і пішов на журналістську роботу. Працював у Васильківці, Придніпровську - в районних та багатотиражних газетах.

Вірші почав писати з юних літ, писали в родині усі: двоє братів і сестра теж стали журналістами і літераторами, мати написала роман, який так і залишився неопублікованим. Ще в студентські роки відвідував університетську літстудію «Гарт». Взірцями були поети-шестидесятники, та й самого Олеся Завгороднього з повним правом можна до них зарахувати - той же дух правдолюбства, така ж палка любов до рідної мови. А через неї прийшов і до інших мов.

Естонською зацікавився ще в дитинстві - в Любомирівці проходив практику студент сільськогосподарської академії естонець Ян - чужа мова викликала зачудування, бажання її осягнути. Вчив самотужки, пізніше вже студентом вивчав французьку, іспанську, польську, перекладав із них.

1966 року в поетичній антології «Розмова з глобусом» були надруковані кілька віршів Олеся Завгороднього у перекладі естонською мовою Гаральда Раяметса. Того ж року він був у Києві на творчому семінарі, спілкувався з Павлом Тичиною, якого вважав найліричнішим українським поетом і від якого почув, що в Україні немає жодного перекладача з естонської мови.

1968 року у Київському видавництві «Молодь» побачила світ перша поетична збірка Олександра Завгороднього «Радію людям».

Рік той для Дніпропетровщини був насичений подіями, складний, бурхливий, драматичний. Компартійна верхівка розгорнула широку кампанію шельмування книги Олеся Гончара «Собор» - усі, хто посмів подати голос на її захист, зазнали утисків. Сергія Завгороднього, який очолював обласну спілку письменників з 1966 по 1968 рік, достроково усунули з цієї посади. Сини його теж були покарані, Олександр з ярликом «українського націоналіста» ніяк не міг знайти роботу. Допоміг Петро Павличко, написавши до естонської Спілки письменників та домовившись про творчій обмін молодими літераторами між Україною та Естонією.

З 1968 по 1972 (остаточно повернувся в Україну 1974 року) Олесь Завгородній жив в Естонії. Випадкові заробітки давали засоби для прожиття, вагомо допомогла Спілка письменників Естонії. Вдосконалював мову, перекладав, писав до «Літературноі України», зацікавився фінською мовою і почав її вивчати.

Двічі у 80-х та 90-х роках на запрошення Інституту культурних зв’язків Фінляндії побував письменник у цій північній країні, їздив до Лапландії на батьківщину письменниці Катрі Вала, творчістю якої цікавився і яку перекладав. Видав збірку «Фінські прислів’я та приказки» і давно вже підготував до друку «Фінські народні казки» та роман Алексіса Ківі «Семеро братів». На жаль, немає можливості їх видати. В періодиці з’являлися його переклади з литовської, шведської, польської, французької, іспанської та інших мов.

Олександр Завгородній належить до людей, які трепетно і, навіть, побожно ставляться до мови як найбільшого надбання людської цивілізації. Він не просто передає зміст твору, він відбирає з усього мовного багатства саме ті слова, які найтончіше, найбільше відповідають створеним образам, максимально наближають переклад до оригіналу; це вже не тільки кропітка робота, це - мистецтво, яке ставить перекладача врівень і завтором, робить його співавтором, творцем.

Не раз він хотів облишити перекладацьку роботу - допікала цензура, пильні редактори, які деколи навіть не мали філологічної освіти. І досі з гіркотою згадує як без його відома «доповнили» збірку «Естонські прислів’я та приказки» саморобними прислів’ями про Леніна і партію, ще й порадили мовчати, бо, мовляв, і так не видамо.

Олесь Завгородній - один з найкваліфікованіших перекладачів художньої літератури, як поет він - глибокий і тонкий лірик. Друга й третя його поетичні збірки з’явились після довгої перерви - «Перевесло» (1986) та «Із подиву і подиху» (1989). Українська мова - одна з найбагатших у світі, має величезну кількість синонімів; укласти синонімічний словник - мрія Олеся Сергійовича. З 1993 року серйозно взявся до цієї роботи: ретельно працює над словниками, художніми творами класиків і сучасників, збірками фольклору, дослухається до розмовної мови і усюди вишукує, відбирає слова-синоніми. І навіть сам створює неологізми, адже досконало знає закони словотворення. Не раз добірки синонімів до того чи іншого слова, підготовлені письменником, друкувались на сторінках журналів «Бористен» та «Кур’єр Кривбасу», друкувалась лише дещиця, бо опрацьовано значно більше. До деяких слів знайдено до тисячі синонімів. Та й це ще не все - до кожного синонімічного ряду поет пише вірш-мініатюру. Такий словник, якби його видати, дуже прислужився б учителям, журналістам, письменникам, студентам і школярам та, власне, і усім іншим.

Нині Олесь Завгородній працює літературним редактором в обласній педагогічній газеті «Джерело». Мріє на додаток до неї випускати книжечки-«метелики» — найкращі твори письменників-краян, в першу чергу забутих і маловідомих, а також методичну літературу для вчителів, її ж бо так ще не вистачає в наших школах.

Письменник має активну громадську позицію, з великою радістю сприйняв переміни в суспільстві, з головою кинувся в політику, вступив до Руху і нині про це не шкодує. Болить йому, що така ще немічна та квола українська держава, і народ не усвідомлює себе як націю. І за мову рідну вболіває: «Тьма-тьмуща людей, знаючи мову, соромляться говорити нею». Вважає, що неможливо стати письменником без глибокого проникнення націонльним духом.

Олесь Завгородній - поет, перекладач, лінгвіст, громадянин і ще хороша доброзичлива людина. Має почуття гумору - щохвилини каламбури - тут тільки гляди, щоб не стати їх персонажем - і радість, лукаві бісики в очах, коли потрапив на людину, яка теж по слово в кишеню не лізе, в вміє включитись в гру і в тон відповісти. Високоосвічена, інтелігентна і духовно багата людина, він болісно сприймає духовну порожнечу й убозство, зате доброзичливо ставиться до поетів-початківців, готовий завжди допомогти, порадити, пудтримати. Часто повторює: «Треба обов’язково показувати написане компетентним людям. Коли роками пишуть і ховають, потім , як правило, стають графоманами».

Ще поет любить згадувати, як у студентські роки виступав у баскетбольній філфаківській збірній. Тоді ж кілька разів улітку велосипедом подорожував до Києва. А 1963 року взагалі здійснив велотурне: Дніпропетровськ - Запоріжжя - Таганрог - Ростов-на-Дону - Харків - Полтава - Київ - Дніпропетровськ.

І сьогодні, у свої шістдесят Олесь Сергійович має ще багато юнацького запалу, легкий на підйом. З головою в роботі - творить, перекладає, працює в газеті, сподівається видати нові книги, мріє...

О, вистачило б днів мені і сил

 схилитися над кожним рідним словом, -

так колись написав у юності.

 

 

 

Література

 

 

Радію людям: Поезії. - К.: Молодь, 1968. - 60 с.

 

Перевесло: Поезії. -. К.: Молодь, 1986. - 79 с.

 

Із подиву і подиху: Поезії. - К.: Рад.письменник, 1989. - 111с.

 

 

*     *     *

 

 

Саар Ю. Вечірні казки / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Веселка, 1971. - 58 с. з іл.

 

Рауд Ено. Вогонь у затемненому місті: Повість / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Веселка, 1972. - 134 с. з іл.

 

Естонські прислів’я та приказки / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Дніпро, 1973.

 

Естонські народні казки / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Веселка, 1975. - 119 с. з іл.

 

Калевіпоег : Естонський народний епос / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Веселка, 1975.

 

Куусберг  Пауль.  Одна ніч: Роман / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Дніпро, 1975. - 182 с. - (Романи й повісті. 1975р. Вип.8).

 

Кросс Яан.  Мартів хліб: Повість /  Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Веселка, 1978. - 44 с.

 

Таммсааре А.Х.  Новий нечистий із самого пекла: Роман / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Дніпро, 1978. - 206 с., іл., 1 л. портр.

 

Траат Матс.  Інгер: Повість / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Молодь, 1979. - 248 с.

 

Фінські прислів’я та приказки / Пер. з фін. О.С.Завгородній. - К.: Дніпро, 1981. - 158 с.

 

Естонське радянське оповідання: Збірник / Пер. з ест. упоряд. О.С.Завгородній. - К.: Дніпро, 1982. - 279с.

 

Рауд Е.М. Муфтик, Підчеревичок і Мохобородько: Повість-казка / Пер з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Веселка, 1983. - 128 с.

 

 

*     *     *

 

 

Ластівки підвечірря: [Вірші] // Борисфен. - 1992. - №7. - С.4-5.

 

 

*     *     *

 

 

Завгородній О.: [Про себе] // Борисфен. - 1992. - №7. - С.4.

 

 

*     *     *

 

 

Фролова К. Поетичне слово над Дніпром // З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І.Шаповал та ін. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. - С.295-326.

О.Завгородній - С.316-317.

 

 

*     *     *

 

 

Старченко В. Час мужніх // Прапор юності. - 1990. - 25 січ.

 

Грищенко В. Той, хто з’єднує  мови // Наше місто. - 1992. - 3 берез.

 

Кравченко-Русів А. Світильник духу // Собор. - 1997. - 31 січ.

 

 

*     *     *

 

 

Завгородний Александр Сергеевич: [О нем] // Писатели  Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. - Днепропетровск, 1987. - С.20-21.

 

Завгородній Олександр // Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г.Давидюк, Л.Г.Кореневич, В.П.Павловська. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1996. - С.96.

 

 

18 БЕРЕЗНЯ

 

 

100 років від дня народження

Чапленка Василя Кириловича

(1900 - 1990)

 

Чи вернуся з чужої згуби,

Доверставши останній круг?

Краю предків, жаданий, любий,

Хай не буде в житті наруг!

..........................................................

Ти, що хвилі здіймаєш круто,

 Котиш радість ночей і днів,

Зустрічай, дорогий Славуто,

Із чужинних доріг синів!

(Яр Славутич)

 

«Боротьба за культуру української мови на чужині - це одна з найважливіших ділянок діяльності Василя Чапленка...». - так оцінив титанічну багатогранну роботу письменника, вченого-мовознавця Петро Одарченко теж більше відомий в українській діаспорі, ніж в Україні.

18 березня 1900 року в мальовничому селі Миколаївка (нині Новомосковського району  на Дніпропетровщині) народився Василь Кирилович Чапля.

Батько його, селянин з діда-прадіда, не тільки упадав біля землі, він ще й малював ікони, розписував церкви, а малий син йому допомагав.

В часи столипінської реформи батьки переселились «на вжитки» до Казахстану, розбагатіли, але душею увесь час линули на Україну і таки повернулись до рідної Миколаївки якраз напередодні першої світової війни.

Вдома Василь продовжив навчання у двокласній міністерській школі, згодом була Павлоградська учительська семінарія, після закінчення якої 1920 року він став вчителювати у селі Юр’ївка Павлоградського повіту. Незабаром продовжив навчання у Катеринославському вищому інституті народної освіти на літературно-мовному відділенні. 1923 року закінчив інститут, а через два роки вступив до аспірантури при науково-дослідній кафедрі українознавства, яку очолював академік Дмитро Яворницький.

1929 року В.Чаплю заарештували у справі так званої «Спілки визволення України», про яку він уперше дізнався від слідчого. На той час він вже був досить відомим на Дніпропетровщині українським громадським діячем і письменником, входив до літературної організації «Плуг» та редколегії дніпропетровського журналу «Зоря», видав збірку оповідань «Малоучок».

Арешт та семимісячне ув’язнення відкинули його від літературного життя, позбавили роботи. Почалися поневіряння, переїзди. Але всі ці роки письменник і вчений не полишав улюбленої роботи, викладав у вузах, записував зразки говірок українців, розкиданих поза межами України, писав. П’єси «Цяця - молодичка», «Велика дивовижа», повісті «Півтора людського», «Люди в тенетах», оповідання «Стара вчителька», віршований твір «Усько Гава» - довгий час ці твори неможливо було надрукувати, видав їх автор лише за кордоном, куди потрапив під час війни.

Спочатку у Німеччині, згодом у США почали виходити головні художні та наукові твори Василя Чапленка - на той час він уже підписувався зміненим прізвищем.

За 90 років життя Василь Чапленко встиг зробити чимало. Годі й перерахувати його романи, повісті, п’єси, наукові праці, рецензії і публікації. Бібліографія його праць, складена дружиною ще 1975 року, нараховувала 800 назв. А скільки ще було написано після цього!

Помер Василь Кирилович 4 лютого 1990 року, трохи не доживши до 90-ліття. Похований на цвинтарі св. Андрія Первозванного міста Бавнд-Бруку, де поховано чимало діячів української культури.

А в Україну, на рідне Придніпров’я, повернулось ім’я письменника і вченого. Пасербиця В.Чапленка Анна Кравчук надіслала велику кількість книг свого вітчима, його портрети...

 

 

 

Література

 

 

Люди в тенетах: Сатирічна повість. Т.1. - Вініпег, 1951. - 127 с.

                                                                 Т.2. - Вініпег, 1951. - 132 с.

 

Півтора людського: Повість. - Нью-Йорк, 1952. - 163 с.

 

Чорноморці, або Кошовий Харко з усім товариством: Істор.роман. - Нью-Йорк, 1957. - 336 с.

 

Українці: Повість. - Нью-Йорк, 1960. - 177 с.

 

Загибіль Перемітька: Повість. - Нью-Йорк, 1961. - 176 с.

 

Драматичні твори. - Нью-Йорк, 1964. - 307 с.

 

Пиворіз: Істор.-побут. повість. - 2-ге вид. перероб. - Нью-Йорк, 1965. - 168 с.

 

Спрага безсмертя: Оповідання й п’єси. - Нью-Йорк, 1969. - 192 с.

 

Мої вірші. - Матаван, 1974. - 32 с.

 

Сумна доля добродія Безорудька: Повість. - Нью-Йорк, 1975. - 244 с.

 

Його таємниця: Повість із спогадами. - Нью-Йорк, 1976. - 125 с.

 

Мій голос у пустелі: Белетристика й полеміка. - Нью-Йорк, 1979. - 112 с.

 

 

*     *     *

 

 

Дещо про мову: Зб. статей.- Нью-Йорк, 1959. -64 с.

 

Адигейські мови - ключ до таємниць нашого субстрату: Етимологічні досліди. - Нью-Йорк, 1966. - 56 с.

 

Нові знадоби до етногенези слов’ян та інших народів: Етимологічні досліди. Кн.2. - Нью-Йорк, 1967. - 64 с.

 

Історія нової української літературної мови (ХІІІст.-1933р.). - Нью-Йорк, 1970. - 448 с.

 

Мовна політика більшовиків на Україні в 1950 - 60-х  рр.  - Чікаго, 1974. - 216 с.

 

 

*     *     *

 

 

Чабан М. А серце його в степовому селі // Чабан М. Січеслав у серці: Нариси / Книга пам’яті. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. - С.89-96.; Також: З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І.Шаповал та ін. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. - С.154-161.

 

Чабан М. Роман Василя Чапленка «Чорноморці» (з історії створення) // Під знаком Кліо. На пошану Олени Апанович: Зб. ст. - Дніпропетровськ: Промінь, 1995. - С.160-164...

 

 

*     *     *

 

 

Чабан М. Дорогами розхідними // Зоря. - 1990. - 17 берез.

 

Чабан М. Слідами Василя Чапленка // Зоря. - 1990. - 21 лип.

 

Стрийская Т. Знаток и защитник // Днепров.панорама. - 1994. - 27 апр.

 

Чабан М. Духовність: [Спогади Сидора Кравця] // Джерело. - 1995. - 25 січ.

 

Чабан М. Чапленкова тетралогія «Січеславщина» // Бористен. - 1995. - №5. - С.10.

 

7 ТРАВНЯ

 

 

25 років від дня відкриття

Діорами  «Битва за Дніпро»

(1975)

 

Ти дививсь на бій, - мов прибій ріки,

Ми в атаку йшли за Дніпро.

Хто поліг тоді - буде жить віки,

Якщо бився він, як герой.

(Євген Долматовський)

 

24 вересня 1943 року з’єднання  6-ї  та  12-ї  армій почали підготовку для форсування Дніпра в районі  Військове-Вовниги. Бойові дії тут не припинялись ні вдень, ні вночі аж до 23 жовтня, коли війська  3-го  та  2-го  Українських фронтів перейшли до нових наступальних дій, наслідком яких було звільнення 25 жовтня 1943 року Дніпропетровська та Дніпродзержинська. Тисячі воїнів загинули при форсуванні Дніпра, тисячі вкрили себе нев’янучою славою. Цей подвиг увічнений, пам’ятником героям стала Діорама «Битва за Дніпро в районі Військове-Вовниги».

Діораму відкрито до 30-річчя Перемоги над фашистською Німеччиною. Цей величний витвір передає події  найбільш важкого й складного періоду четвертого дня бойових дій десантних військ - ранок 30 вересня.

Над картиною працювали майстри батального живопису заслужені художники РРФСР Микола Бут та Микола Овечкін.

Цільноткане полотно площею 840 квадратних метрів розміщено в спеціальному приміщенні, побудованому за проектом архітектора В.А.Зуєва.

Широкий радіус огляду (до 230 градусів), глибокий предметний план, який створено із залишків захисних споруд, зброї, плавзасобів, та інших військових атрибутів, спеціальне освітлення та звукове оформлення залу створюють у глядачів ефект безпосередньої присутності при штурмі Дніпра.

Створенню діорами передувала велика кропітка дослідницька робота, проведена в архівах країни. Для відтворення загальної картини та окремих епізодів вивчались документи учасників форсування Дніпра, їх спогади, листи, накази, зведення. Митців консультували старший науковий співробітник Дніпропетровського історичного музею В.С.Прокудо та генерал-майор у відставці І.Ф.Литвиненко.

Щороку тисячі жителів та гостей Дніпропетровська відвідують Діораму «Битва за Дніпро», щоб вклонитися подвигу визволителів.

 

 

 

Література

 

 

Хто поліг за Дніпро... // Невгасиме світло Перемоги: Матеріали і документи про святкування в Українській РСР 30-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. - К., 1976. - С.113-116.

 

Диорама «Битва за Днепр»: [Фотоочерк / Авт. текста В.С.Прокудо]. - Днепропетровск: Промінь, 1977. - 14 с., ил.

 

Диорама «Битва за Днепр»: [Фотоочерк / Авт. текста В.С.Прокудо]. - Днепропетровск: Промінь, 1982. - 16 с., ил., 1 отд. л. ил.

 

 

*     *     *

 

 

Герасименко С. На вогненній переправі. У реконструйованому Дніпропетровському історичному музеї відкрито Діораму форсування Дніпра радянськими військами // Рад.Україна. - 1975. - 9 трав.

 

Десятерик О. , Родіонов І. Житиме у віках. Вчора у Дніпропетровську відбулося урочисте відкриття Діорами «Битва за Дніпро» // Зоря. - 1975. - 8 трав.

 

Кто погиб за Днепр... : [Об открытии Диорамы] // Комсомол.знамя. - 1975. - 9 мая.

 

Антипова В. Щоб не висохло джерело духовності // Джерело. - 1997. - 13 листоп.

 

 

8 ТРАВНЯ

 

 

225 років від часу заснування

міста Кривого Рогу

(1775)

 

            Був собі кривий козак на прізвище Ріг.

 І мав він шинок на Кодацькій дорозі, що йшла

аж у саму Січ. То кожний подорожній, було,

 їде та й повертає в шинок до кривого козака

Рога. То згодом і все поселення, яке з’явилось

 на цьому місці, назвали Кривим Рогом.

( З легенди)

 

Кривий Ріг - великий індустріальний, науковий, культурний центр Дніпропетровщини і України. Розташований він у мальовничій місцевості - верхів’ї річки Інгулець при впадінні в неї Саксагані.

Територія ця була заселена з глибокої давнини, про що свідчать археологічні знахідки, які датуються 150-40 тисячами років до нашої ери. Жили тут кочові племена скіфів і сарматів, в епоху раннього середньовіччя - тюркські племена і печеніги, торки, половці, з ХІІІ по ХVІ століття - кримські татари. З кінця  ХVІ століття і до початку ХVІІІ  землі належали Війську Запорізькому. З 1734 року і до моменту скасування у 1775 тут вирувала Нова Січ.

Днем виникнення міста Кривого Рогу вважається 8 травня (за новим стилем) 1775 року. Свій початок місто веде від першої поштової станції на шляху, що зв’язував Кременчуг з Кінбурном та Очаковим. Про це нагадує гранітна брила, встановлена до 200 річниці заснування міста.

Існує багато варіантів популярної легенди про кривого козака Рога, від прізвиська якого й з’явилась назва міста. Можливо, підгрунтям легенди було те, що дійсно існував козак Іван Ріг, якого у 60-70 роках ХVІІ століття обирали кошовим отаманом Січі. Є й інше пояснення назви.

У 1781 році ці краї відвідав відомий російський вчений В.Зуєв. Ось що він писав:

«Имя рог здесь везде означает каменный мыс, который производит река или своею излучиною, или сходясь с другою; так здесь Кривой Рог не иное что значит, как мыс, вышедший между Саксаганкой и Ингульцом, который река Саксаганка обходит вокруг длиною верст на пять, а между двумя коленами перешеек не будет и четверти версты, а потому и называется Кривым Рогом».

 Майже уся історія міста пов’зана з розробкою залізних руд. Власне, вже в епоху пізньої бронзи в цьому краї люди вміли виплавляти метал з руди. А місто Кривий Ріг розвинулось і розквітло багато в чому завдяки подвижницькій діяльності Олександра Поля. Він не тільки виявив в Дубовій Балці поблизу міста величезні запаси залізної руди, але й усі наступні роки свого життя поклав, аби довести необхідність розробки цих запасів, створив «Товариство криворізьких залізних руд». Він же був ініціатором побудування Катерининської залізниці, яка зв’язала вугільний Донецький басейн з Криворіжжям і сприяла подальшому економічному розвитку не тільки міста, а й усього регіону.

Перші рудні і невеликі переробні заводи давно вже перетворились на промислові гіганти, які виробляють руду і метал вже не сотнями пудів, а мільйонами тонн. Незрівнянно виросло і змінилось місто. В центрі його з кам’яного постаменту дивиться на нащадків козака Рога  Олександр Поль.

 

 

 

Література

 

 

Кривому Рогу 200: Историко-экономический очерк. - Днепропетровск: Промінь, 1975. - 206 с.

 

Місто трудової мужності: Збірник. - К.: Дніпро, 1976. - 30 с., іл.

 

 

*     *     *

 

 

Кривий Ріг // УРЕ. - Т.7. - С.365-366.

 

Кривий Ріг // Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К., 1969. - С.285-319.

 

Кривой Рог // История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К., 1977. - С.285-323.

 

Новик Л.И., Кан Д.И. Кривой Рог: Путеводитель-справ. - Днепропетровск: Промінь, 1986. - 191с., цв. ил.

 

 

*     *     *

 

 

.Кривой Рог: Фотоальбом. - Київ: Мистецтво, 1971. - 144 с. фото-ил.

 

Кривий Ріг: Фотоальбом / Авт. тексту  Г.С.Осадчук. - К.: Мистецтво, 1976.

 

Кривий Ріг: Фотоальбом / Упоряд. та фото М.О.Голяка; Авт. тексту Г.С.Осадчук. - К.: Мистецтво, 1983. - 143 с., іл. - Текст укр. та рос. мовами.

 

Кривий Ріг: Фотоальбом / Фото М.Голяка; Вступ.ст. В.Савруцького. - К.: Мистецтво, 1989. - 144 с., іл. - Текст укр. та рос. мовами.

 

 

5 ЧЕРВНЯ

 

 

225 років від дня скасування

Запорозької Січі

(1775)

 

Запорізька Січ давно була важливим центром антифеодальної та національно-визвольної боротьби народів Російської імперії. Ось чому царат чекав лише слушної нагоди, щоб розправитися з Січчю та запорозьким козацтвом. Така нагода випала 1775 р. На той час вже завершилася перемогою російсько-турецька війна 1768-1774 рр., внаслідок якої Росія здобула вихід до Чорного моря. Тоді ж зменшилася небезпека турецько-татарських наскоків, а нові кордони пролягли далеко на південь від Запорозької Січі. В цей же час було придушено каральними військами селянську війну під проводом О.І.Пугачова, і запорожці вже не могли розраховувати на допомогу своїх братів - повсталих донських та яїцьких козаків, російських та башкирських селян, уральських робітників.

Наприкінці квітня 1775 р. фаворит Катерини ІІ  Григорій Потьомкін, якого дотепні запорожці прозвали Грицьком Нечосою, запропонував використати для ліквідації Запорозької Січі російські війська, що поверталися з турецького фронту. Надвірна влада схвалила цей проект, і незабаром генерал Петро Текелі (Текелій) отримав таємний наказ взяти Січ. Текелі, йдучи на північ та через землі Війська Запорозького, захоплював запорозькі укріплення й розставляв по паланках свої гарнізони. 14 (3) червня 1775 р. він підійшов до Січі й оточив її. Тоді рядові козаки хотіли дати відсіч нападникам, але старшина, зваживши на перевагу царських військ, умовила сірому уникнути кровопролиття. 16 (15) червня війська Текелі зайняли Січ майже без опору. Згодом, 14 (3) серпня, Катерина ІІ видала маніфест, де проголошувала ліквідацію Запорозької Січі. Там же гоаорилося і про те, що саме тільки вживання назви «запорізькі козаки» буде розцінено, як образа її царської величності. Військо Запорозьке було розпущене, військові клейноди було одібрано, а січові укріплення зруйновано. Землі Війська Запорозького, зрошені потом і кров’ю козаків, царський уряд роздавав російським і українським поміщикам, в тому числі й декому з запорозьких старшин. Вони ж отримували дворянство й офіційні чини. Колишніх козаків царський уряд намагався поступово перетворити у кріпаків. Ліквідація Запорозької Січі стала болісною раною українського народу, який відгукнувся на цю подію смутними піснями, де засуджував реакційну політику Катерини ІІ та її уряду:

 

Бодай наша цариця та Катерина

На світі не жила,

Що степ добрий, край веселий.

Та й занапастила!

 

Жорстоко обійшовся царський уряд і з керівниками останньої Запорозької Січі. Військового писаря Івана Глобу та військового суддю Павла Головатого було заслано на Сибір із конфіскацією майна. Там у монастирських ув’язненнях вони й скінчили своє життя. Глоба - в Туруханську, а Головатий - у Тобольську. Трагічна доля спіткала останнього кошового отамана Петра Калнишевського. Незважаючи на його похилий вік (85 років), його заслали на Соловки із конфіскацією майна. У Соловецькому монастирі Калнишевського посадили у яму, де він провів, бачачи лише клапоть неба над головою, 25 років. Лише у 1801 році його, вже сліпого й хворого, випустили із в’язниці-могили за наказом царя Олександра 1. Коли ж цар запитав Калнишевського, чи не має  він якогось бажання, той попрохав лише, щоб ніколи більше не кидали у цю страшну яму. Останній кошовий Запорозької Січі залишився у Соловецькому монастирі і помер там у 1803 р., коли йому було 113 років.

Ліквідацією Запорозької Січі скінчилася важлива і яскрава сторінка в історії України. Запорозька Січ навіки залишалася у пам’яті народній , ставши уособленням духу свободи і боротьби українського народу проти експлуататорів та іноземних загарбників.

 

Ой, летить бомба та до кошового,

Та посеред Січі впала.

Ой, пропало славне Запоріжжя,

Та не пропала слава!

 

 

 

Література

 

 

Ліквідація Запорізької Січі // Мицик Ю.А., Плохій С.М., Стороженко І.С. Як козаки воювали: Історичні розповіді про запорізьке козацтво. - Дніпропетровськ: Промінь, 1990.- С.280-282.

 

Об атаковании Сечи // Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа. - Одесса, 1842. - Репринт. Прилож. к газ. «Собор». - Днепропетровск, 1991. - С.29-34.

 

Передумови і наслідки скасування Запорозької Січі // Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. - К.: Дніпро, 1991. - С.233-266.

 

Суховецький М. Зруйнування Запорозької Січі й подальша доля запорожців  // Запорожці: До історії козацьк.культури / Упорядк. тексту, передм. І.Кравченка. - К.: Мистецтво, 1993. - С.155-166.

 

Атакування Січі. Паді ння четвертого й останнього Коша Запорозького військового ордену. 1775 // Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького / Передмова та коментарі Г.К.Швидько; Пер. з рос. Т.С.Завгородньої; Худож.-іл. О.М.Бузилов. - Дніпропетровськ: Січ, 1994. - С.551-566.

 

Александров П. Новий документ до історії скасування Запорозької Січі // Під знаком Кліо. - На пошану Олени Апанович: Збірник статей / Упоряд. О.А.Удод. - Дніпропетровськ: Промінь, 1995. - С.179-180.

 

Олійник О. До причин ліквідації запорозького козацтва // Запорозька старовина: Зб.наук.краєзнав.матеріалів. Вип.1. - Запоріжжя, 1995. - С.38-45.

 

 

*     *     *

 

 

Александров П. Гніздо свободи: Чи була спроба відновлення Січі влітку 1775 року? // Кур’єр Кривбасу. - 1996. - №45-46. - С.36-37.

 

Александров П. Ліквідація Запорізької Січі // Пам’ять століть. - 1997. - №1. - С.115-121.

 

 

 

5 ЧЕРВНЯ

 

 

75 років від дня народження

Матюшенка Віктора Івановича

(1925 - 1984)

 

        Я  любов’ю  жив, -

Оспівав, як міг, життя і вроду.

Все, що у душі своїй відкрив,

Я віддав країні і народу.

(Валерій Ковтуненко)

 

Віктор Матюшенко - один з найліричніших художників-пейзажистів Придніпров’я. Любов до природи, мабуть, передалась йому від батька-ливарника, людини із твердими мозолястими руками і ніжною душею. Це батько наполіг, щоб син відвідував художню студію. На все життя зберіг художник теплі почуття до Брянського собору, де тоді містила студія, та до свого першого вчителя - Є.Сурмача.

Юність Віктора обпалила війна. Снайпером-розвідником він пройшов її шляхами, а в рік закінчення війни став курсантом військового училища. Та не судилось В.Матюшенку стати професійним військовим.

Якось курсантів повели до Третяковської галереї, картина Ф.Богородського «Слава загиблим героям» справила на юнака настільки сильне враження, що він подав заяву про відчислення з військового училища. Натомість вступив до Художнього у Дніпропетровську і закінчив його 1951 року.

Вчителями із спеціальності були у нього М.Панін та М.Погрібняк, вивчав Віктор Іванович творчість Левітана, Коровіна, Рилова, Герасимова, ще вчився у природи, вивчав її, намагався відчути і зрозуміти. Велику роль у творчому розвитку художника зіграли майже щорічні подорожі Україною, Карелією, Кавказом. З кожної привозив художник численні роботи, начерки, враження.

Більшість пейзажів художника присвячено Україні, її щедрій природі, яку він щиро любив. Ця любов народжувала  національне забарвлення ліричних образів, багатий внутрішній світ його пейзажів. Думки про невмирущість і постійне оновлення природи, про її молодість, вічність та незнищенність життя закладено в основу багатьох його робіт. Найбільш яскроаво ці думки відобразились в циклах - своєрідних живописних сюїтах «Україна весняна» та «Карелія».

За своє недовге життя художник не раз брав участь в обласних та республіканських виставках, мав декілька персональних виставок, а остання - вже посмертна- відбулась 1986 року у Києві.Численні картини художника зберігаються у Дніпропетровському художньому музеї та Київському музеї українського мистецтва.

 

 

 

Література

 

 

Виктор Матющенко. Персональная выставка произведений. - Днепропетровск, 1975. - 30 с.

 

 

*     *     *

 

 

 Матющенко Віктор Іванович // Українськї радянські художники. - К., 1972, - С.296.

 

Матющенко Виктор Иванович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.124-125.

 

 

11 ЛИПНЯ

 

 

100 років від дня народження

Кононенка Павла Трохимовича

(1900 - 1971)

 

У людяності правду я знайшов,

Вона мене в тайзі сибірській гріла,

Бо в ній були і приязнь, і любов...

Облесливість, омана знавісніла

Слова вкриває, ніби та іржа:

Душі моїй вона завжди чужа.

(Павло Кононенко)

 

Павло Кононенко, ровесник століття, один із тих, хто створював у 30-ті роки спілку письменників Дніпропетровщини, розділив долю репресованої спілки, довгі роки змушений був мовчати, а все ж зумів повернутись до літературного життя, став взірцем для молодих поетів. Історія життя складна і трагічна, як і історія країни.

Народився Павло Трохимович у селі Михайлівці Новомосковського повіту на Катеринославщині. Батько його працював машиністом у магната Родзянка, ледве зводив кінці з кінцями, намагаючись прогодувати численну родину. Павло зміг закінчити Юр’ївське двокласне училище, але того ж 1914 року змушений був піти у найми. Згодом працював кочегаром на паровику, молотобойцем на заводі у Павлограді.

При народженні Павлу Трохимовичу пророкували бути генералом, можливо, так би воно й сталося. Понад 20 років прослужив Павло Кононенко в армії, пройшов шлях від командира зводу до начальника штабу батальону, викладав тактику у військовому училищі.

Перший вірш поета побачив світ 1927 року, на початку 30-х вийшли три його поетичні збірки: «Ми йдемо вперед», «В один голос», «Наступ».

1937 року ПавлоКононенко вступив до молодої Дніпропетровської спілки письменників і, прагнучи поглибити знання, до Літературного інституту. А вже наступного року його заарештували і заслали до Сибіру. Репресій зазнали тоді й інші дніпропетровські письменники, по суті, письменницька організація області була розгромлена.

До літературної творчості письменник повернувся вже у 50-х роках після реабілітації. Був, як сам гірко жартував, «поетом без книжок», бо ж після арешту все його творче надбання знищили, але не опустив руки, не знівірився. Включився у журналістську роботу, працював з обдарованою молоддю, писав.

1960 року вийшла невеличка книжечка «Незабутнє», через рік - «Заради щастя», згодом - «Гостра могила», «Гомін у кащі». Поетична зхбірка Павла Кононенка «Осінні акварелі» побачила світ 1970 року. В цей час поет вже був прикутий до ліжка, через рік 14 березня 1971 його не стало.

 

Завжди свій край, як матір я любив

(В житті не знав ріднішої істоти).

Ніколи не ділив на «за» і «проти»

Своїх чуттів, що тільки ними жив.

 

В своїм житті немало бачив див,

Але повсюди, на усіх широтах

Мені ввижались Золоті Ворота

Й Дніпра широкий, голубий розлив.

 

Не зборки на козацькій опанчі,

І не фестони на старих будівлях,

Вели мене до сивого Путівля,

 

Де плакала за Ігорем вночі

Подружній долі вірна Ярославна,

А  тільки краю  будучина  славна.

 

 

 

Література

 

 

Шляхи: Вірші. - Дніпропетровськ: Облвидав, 1957.

 

Незабутнє: Поезії. - Дніпропетровськ: Кн. вид-во, 1960. - 67 с.

 

Заради щастя: Поезії. - К.: Рад. письменник, 1961. - 71 с.

 

Гостра могила: Роман - хроніка. - К.: Держполітвидав УРСР, 1963. - 253 с.

 

Гомін у хащі: Роман - хроніка. - Дніпропетровськ: Промінь, 1968. - 328 с.

 

Осінні акварелі: Поезії. - Дніпропетровськ: Промінь, 1970. - 111 с.

 

 

*     *     *

 

 

Нечай М. З літературного життя Придніпров’я / Бесіду вела Н.Нікуліна // З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І.Шаповал та ін. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. - С-С.233-242.

Про П.Кононенка - С.236-239.

 

 

*     *     *

 

 

Шаповал І. Наставник // Зоря. - 1990. - 22 серп.

 

Мазуренко И. «Без конфискации имущества за неимением такого» // Наше місто. - 1992. - 14 січ.

 

Кононенко Павло Трохимович: [Біограф.довідка] // Дніпро. - 1995. - №5-6. - С.142.

 

 

*     *     *

 

 

Кононенко П.Т. // УРЕ. - 2-е вид. - К., 1980. - Т.5. - С.360.

 

Кононенко Павло Трохимович // УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.2 - С.138.

 

 

 

 

13 ЛИПНЯ

 

 

60 років від дня народження

Сокульського Івана Григоровича

(1940 - 1992)

 

Замало - бути!

Ще треба статись.

Не досить - статись,

 ще треба  - вдатись.

І мало - вдатись,

ще й - не піддатись!

Замало - бути.

 

Ці рядки можна вважати девізом життя поета Івана Сокульського. «Він один, він перший з Дніпровських степів підняв у лиху годину голос за покривджений, упосліджений український нарід»,- так писав про нього відомий політик Михайло Горинь. За це розплатився 13 роками в’язниць і таборів, заробив 73 доби безперервного карцеру. На п’ятдесят другому році обірвалось життя поета, але цього життя вистачило, щоб залишити свій яскравий слід, освітити долі інших, запалити їх бажанням боротись за справжню Україну.

Життєва сила поета, певно, від таемничої сили дніпровської води та предвічного каменю - народився ж неподалік колишнього Ненаситецького порогу на Дніпрі. Хутора того давно вже немає - переорано, затоплено...

В юності писав і друкував дещо російською мовою. У 22 роки вступив до Львівського університету і це зіграло велику роль у становленні його як українця. У березні 1964 року відбувся пам’ятний для юнака Шевченківський вечір за сценарієм Київського Клубу творчої молоді - тоді відчув, що усією душею і помислами належить до покоління шестидесятників, відчув себе українцем. З третього курсу перевівся до Дніпропетровського університету, бо не міг жити без Дніпра, Порогів, Степу - завжди писав ці святі для себе слова з великої літери. У Дніпропетровську була задушлива жандармська атмосфера, за студентами слідкувало недремне око КГБ, і Іван Сокульський швидко став предметом його пильної уваги. 5 травня 1966 року його виключили з університету. В цей час Іван Григорович активно відвідує літоб’єднання при Спілці письменників, друкує свої поезії в альманасі «Вітрила» за 1967 рік, в харківському журналі «Прапор», у «Вітчизні» виступає з перекладами з білоруської. На 1971 рік вже було заплановано видання його першої книги у видавництві «Молодь».

У червні 1969 року Івана Сокульського заарештували (в той час він матросом на пароплаві заробляв собі на хліб) і притягли до кримінальної відповідальності за написання і розповсюдження Листа творчої молоді Дніпропетровська.

Правду про сам лист і судову справу тоді можна було знайти лише в зарубіжних виданнях - «наші» газети бризкали слиною і вивергали епітети в дусі  сталінських тридцятих років. 1970 року Івана Сокульського засудили до 4,5 років позбавлення волі у таборах суворого режиму.

1980 року його засудили вдруге - за участь в Українській Гельсінкській групі - 10 років особливо суворого режиму і п’ять років заслання. Визнаний особливо небезпечним державним злочинцем, рецидивістом, відбував покарання в страшному таборі смерті у селищі Кучино на Уралі.

Незважаючи на всі страхіття неволі, поет пише одухотворені, піднесені вірші, які згодом складуть дві поетичні збірки.

Звільнився  І.Сокульський у серпні 1988 року, а вже з 1989 разом з однодумцями почав видавати незалежний культурологічний журнал «Пороги». Часопис, глибокий за змістом, на жаль, виходив самвидавом на низькому поліграфічному рівні і зовсім незначним тиражем.

22 червня 1992 року Івана Сокульського не стало... Саме готувалась до друку збірка його поезій, а вийшла вже після смерті у 1993 році - «Владар каменю». 1997 року побачила світ ще одна збірка - «Означення волі».

Кілька років тому С.Радченко та С.Заславський зняли про І.Сокульського фільм «Просто жити» - з екрану дивляться очі поета, очі громадянина і борця.

 

Коли умру, нехай триває тиша.

Коли умру, Дніпро нехай все плине,

степи за обрій хай біжать ...

Вкраїни слово ллється ...

Коли умру, нехай не буде впину ...

Мій прах змішайте з рідною землею!

 

 

 

Література

 

 

Владар каменю: Вірші. - К.: Укр.письменник, 1993. - 158 с.

 

Означення волі. - Дніпропетровськ: Січ, 1997. - 351 с.

 

 

*     *     *

 

 

Із збірки «На Голгофу»: [Вірші] // Український вісник: Захалявний журнал з України. Вип. І-ІІ: Січень-травень 1970: Париж-Балтимор, 1971. - С.148-155.

 

 

*     *     *

 

 

Обличчя зліпок золотий: [Поезії з «Чистопольського зошита»] // Дзвін. - 1991. - №8. - С.3-4.

 

«У почині було слово...» // Наша віра. - 1992. - №13. - С.7

 

 

*     *     *

 

 

.Український вісник: Захалявний журнал з України. Вип. І-ІІ: січень-травень 1970: Париж-Балтимор, 1971. - 246 с.

Репресії на Дніпропетровщині: [Текст Листа...]. - С.37-50.

Судовий процес у Дніпропетровську - С.129-133.

Плахтонюк М. За нами - правда (відповідь наклепникам) - C.133-147.

 

Іван Сокульський: [Про нього] // Укра.їнський вісник. Вип. VІ: березень 1972. Документи VIII. - Париж-Балтимор, 1972. - С.114-115.

 

Каспір С. Лист творчої молоді м.Дніпропетровська (1968р.) в контексті епохи // Музей і майбутнє (Доп. та повідомл. наук.конф. до Міжнар. дня музеів, трав. 1997р.) - Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1998. - С.101-104.

 

 

*     *     *

 

 

Сіренко В.  За «изготовление и распространение»: Іван Сокульський: [Глава з док.повісті «Велика зона»] // Борисфен. - 1992. - №7. - С.3, 6-9.

 

Вірний син Січеславського роду: І.Г.Сокульський: [Некролог] // Літ.Україна. - 1992. - 2 лип.

 

Савченко В. Хроніка одного кримінального процесу // Бористен. - 1993. - №4. - С.24-25; №5. - С.24-25; Також: Сучасність. - 1993. - №9. - С.153-162.

 

Чемерис В. Молитвою до Бога Дніпро іде // Борисфен. - 1993. - №11. - С.14-16.

 

Чабан М. Але горить його свіча ... : [Фільм про І.Сокульського] // Кур’єр Кривбасу. - 1994. - №8. - С.16-17.

 

Фредкіна А. «Ви ж у дорозі, наддайте ходи!» // Днепров.панорама. - 1995. - 21 июня.

 

Фролова К. Ще одна дорога болю // Бористен. - 1997. - №6. - С.7-8.

 

Вівташ Ю. «Хто у світі перший?»: Штрихи до портрета останнього романтика // Час-time. - 1997. - 17-23 лип. - С.10.

 

Єфимов В. «Безнадійно хворий Україною...»: [Про кн. «Означення волі»] // Зоря. - 1997. - 6 груд.

 

Степовичка Л. «Без України - ми раби останні»: [До 30-річчя «Листа творчої молоді»] // Днепров.правда. - 1998. - 29 авг.

 

 

*     *     *

 

 

Старченко В. Пам’яті Івана Сокульського: [Вірш] // Борисфен. - 1992. - №7. - С.3.

 

Степовичка Л. Пам’яті Івана Сокульського: [Вірш] // Бористен. - 1998. - №5. - С.4.

 

 

15 СЕРПНЯ

 

 

150 років від дня народження

Келлера Федора Едуардовича

(1850 - 1904)

 

З 1900 по 1904 роки губернатором у Катеринославі був генерал-лейтенант граф Федір Едуардович Келлер. Сучасники згадували його, як непересічну особистість, талановитого адміністратора, розумну, мислячу і високоморальну людину.

За походженням він був курляндським дворянином, сином сенатора, дійсного статського радника Е.Ф.Келлера. Народився 15 серпня 1850 року, виховання отримав у Петербурзькому Пажеському корпусі, звідки був випущений 1868 року корнетом Кавалергардського полку.

1876 року почалась сербсько-турецька війна. Граф Келлер був відправлений на фронт і зарахований підполковником сербської армії. Він брав участь у кількох битвах, нагороджений трьома орденами та золотою шпагою.

1880 року граф отримав чин генерал-майора, 1893 - зарахований до генерального штабу, а у 1894 - був призначений директором Пажеського корпусу, який він очолював шість років.

1900 року Ф.Е.Келлер вже в чині генерал-лейтенанта отримав призначення губернатора до Катеринослава.

Новий губернатор завдяки своїй тактовності, скромності, уважному ставленню до людей зумів завоювати повагу переважної більшості населення губернії. Федір Едуардович намагався входити в усі справи до найменших дрібниць: опікувався сільським господарством, роботою поліції, земств, брав участь у благодійних організаціях, в тому числі тих, що опікувались дітьми. Особливо піклувався губернатор про справу народної освіти, вважав, що безграмотність народу - ганьба для держави, надавав велике значення і позашкільній освіті..

Губернатор завжди вражав своєю невичерпною енергією та життєлюбством.

Коли почалась російсько-японська війна, професійний військовий переважив губернатора . Граф домігся відправки на фронт,оскільки вважав, що його місце саме там.

У березні 1904 року Катеринослав прощався з губернатором, а через кілька місяців, 30 липня , граф Келлер загинув від ран  на Янзелинському перевалі.

Поховали Ф.Е.Келлера в його маєтку в Зарайську, на похоронах  була присутня катеринославська депутація: представники міста, земства, службовці Катеринославської залізниці, працівники газети «Приднепровский край».

В Катеринославі, в залі губернської земської управи було відслужено панахиду, місто вдруге прощалось з людиною, яка своєю діяльністю заслужила добру пам’ять і шану.

 

 

 

Література

 

 

Собрание Екатеринославского Научного общества 9 октября 1904 года, посвященное памяти члена Научного общества графа Ф.Э.Келлера. - Екатеринослав: Тип. губерн. земства, 1904.

 

Авчинников А.Г. Памяти графа Ф.Э.Келлера. - Екатеринослав, 1906. - 56 с.

 

Авчинников А.Г. Памяти графа Ф.Э.Келлера: К 10-ней годовщине со дня смерти бывшего начальника Екатеринославской губернии Ф.Э.Келлера ..// Приднепровье: Памятная книжка Екатеринославской губернии на 1914 год. - Екатеринослав, 1914. - С.171-190.

 

Авчинников А. Памяти первого непременного попечителя  екатеринославской ученой архивной комиссии графа Федора Эдуардовича Келлера // Летопись екатеринославской ученой архивной комиссии  / Под ред. А.С.Синявского. - Екатеринослав, 1915.- Вып.10. - С.196-204.

 

 

*     *     *

 

 

Світленко С., Ганошенко Г. Катеринославський губернатор Ф.Е.Келлер  (Сторінки біографії) // Борисфен. - 1994. - №3. - С.13-14.

 

 

5 ВЕРЕСНЯ

 

 

150 років від дня народження

Єгорова Олександра Івановича

(1850 - 1908)

 

Хто прагне діла в щедрих берегах,

Тим щиро

Давню мудрість

Проречу:

- Бажаєш людям освітити шлях -

Не лай імлу,

А запали свічу.

(Микола Миколаєнко)

 

Своєрідною енциклопедією, літописом економічного культурно-освітнього життя Катеринославської губернії періоду 1885-1886 років була щотижнева літературно-громадська газета «Степь». Редактором-видавцем газети офіційно вважався П.В.Биков, але насправді ним був Олександр Єгоров.

Олександр Іванович народився 5 вересня 1850 року в багатодітній сім’ї підпоручика, начальника катеринославської телеграфної станції. Завдяки батькам отримав вищу освіту - 1871 року закінчив юридичний факультет Харківського університету і з того часу служив старшим нотаріусом у катеринославському окружному суді.

Журналістську діяльність Олександр Єгоров розпочав 1882 року в «Екатеринославском листке», в якому також співпрацювали Іван Манжура та Яків Новицький.

Завзятий краєзнавець, О.Єгоров зібрав велику кількість матеріалів з історії Катеринославщини, результатом цього стало видання ряду брошур під загальною назвою «Екатеринослав».

Олександр Іванович сприяв виданню у Катеринославі літературних казок І.Манжури, які виходили книжечками-«метеликами». Між ними обома встановились теплі дружні і творчі стосунки, деякий час І.Манжура навіть мешкав у будинку Єгорових.

Великою популярністю серед представників місцевої інтелігенції користувалась книгарня Єгорових. Розташована на проспекті, разом з влаштованою тут же бібліотекою, стала місцем зустрічей літераторів, краєзнавців, діячів культури.

Довгий час Олександр Єгоров мріяв про видання власної газети, але за діючими законами видавцем і редактором міг бути лише дворянин. Тож довелось знайти підставну особу - ним став петербурзький літератор, уродженець Катеринослава П.В.Биков. У травні 1885 року цензура дала дозвіл на видання газети «Степь». Фактичний її редактор Олександр Єгоров організовував передплату, домовлявся з друкарнею, знаходив кореспондентів і листувався із читачами, друкувався під різними псевдонімами.

В умовах досить жорстокої цензури не виходило жодного номера, в якому  б не йшла  мова про тяжке становище селян, про сваволю влади, правлячих класів. «Степь» писала про усі подробиці життя губернії: сільське господарство, літературний рух, охорону природних багатств, розвиток медицини, видавничу справу, історію краю. На сторінках газети активно друкувались поезії І.Манжури, етнографічні розвідки Я.Новицького, драми  Г.Бораковського, статті літератора М.Балліна...

Демократична спрямованість газети викликала шалений опір з боку правлячих класів - газету було закрито, і навіть покровитель і офіційний видавець від неї відмовився. Це було великим ударом для Олександра Івановича. Останні роки життя його переслідували нещастя, він тяжко хворів, надломлений фізично і морально Олександр Єгоров помер у 1903 році. Поховали його на Севастопольському цвинтарі, де ховали багатьох видних діячів культури Катеринослава.

До наших часів збереглись книги Олександра Єгорова, комплекти газети «Степь», які зберігаються по бібліотеках, архівах та музеях, нечисленні фотографії подвижника просвітництва краю.

 

 

 

Література

 

 

Егоров А. Екатеринославское блукание (1777-1791). - Екатеринослав, 1887. - 21 с.

 

 

*     *     *

 

 

Быков Н. Воспоминание об А.И.Егорове // Летопись екатеринославской ученой архивной комиссии / Под ред. А.С.Синявского. - Екатеринослав, 1915. - Віп.10. - С. І-ІV.

 

Аліванцева О., Василенко Н. Катеринославська літературно-громадська газета «Степь» (1885-1886) // З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І.Шаповал та ін. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. - С.28-39.

 

 

*     *     *

 

 

Екатеринославское блукание (З минулого нашого міста) // Дніпропетр. газ. - 1942. - 1 берез.

 

Тутык А. Доброта сердца // Днепр вечерний. - 1976. - 23 сент.

 

Тихомиров Ю. «Степь» обличающая // Днепров.правда - 1985. - 6 июля.

 

Тихомиров Ю. Храним память // Днепр вечерний. - 1988. - 2 марта.

 

 

*     *     *

 

 

«Степь» // УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.3. - С.308.

 

 

 

 

14 ЖОВТНЯ

 

 

125 років від дня народження

Виноградова Андрія Павловича

(1875 - 1933)

 

Андрій Павлович Виноградов є одним із засновників металургійної науки в Україні, який багато в чому визначив шляхи наукових досліджень та виробничих технологій. Сам він написав понад 40 наукових праць з металургії та прокатного виробництва. 30 років - такий стаж його інженерної, наукової та педагогічної діяльності.

Андрій Павлович народився у місті Суздаль в Росії,  1903 року блискуче закінчив Катеринославське вище гірниче училище і пішов працювати на Нижньодніпровський металургійний завод.

З 1907 року почав працювати у вищому гірничому училищі: тут він став асистентом, доцентом, а з 1919 року після захисту докторської дисертації - професором металургії. Ще в часи свого асистенства А.П.Виноградов створив першу в Україні металографічну лабораторію, і вже це стало неабияким внеском у розвиток науки.

1920 року Виноградов був призначений проректором Гірничого інституту з навчальної роботи, а з 1921 по 1930 рік він керував створеною ним кафедрою металургії і механіко-термічної обробки металів. В цей час вчений був головою металургійної предметної комісії, викладав курс прокатки та керував дипломним проектуванням в робітничих вечірніх технікумах при Брянському та Дніпровському заводах; читав лекції на курсах підвищення кваліфікації інженерів й техніків, працював одночасно проректором та професором у Приватному Політехнічному інституті аж до злиття його 1921 року з Гірничим інститутом.

1925 року вчений побував у Німеччині в науковому відрядженні, знайомився з досвідом роботи металургійних заводів.

Особливо варто відзначити роботу А.П.Виноградова у створеному ним спільно з професором Г.П.Рубіним журналі «Домез», який освітлював кращий досвід з металургії за кордоном; з 1930 року журнал почав друкувати оригінальні матеріали і отримав назву «Теорія і практика металургії».

1930 року, коли утворився Дніпропетровський Металургійний інститут, А.П.Виноградова призначили завідуючим ним же створеної кафедри прокатки. Менше року працював він на цій посаді - на початку 1931 року вченого заарештували органи НКВД. Звинувачення «німецький шпіон» Андрій Павлович категорично відкинув, незважаючи на моральні та фізичні тортури, вини за собою не визнав і був звільнений. Але звільнили його й з місця роботи, тому у серпні 1931 року він був змушений прийняти запрошення до Донецького металургійного інституту.

2 листопада 1933 року через інфаркт серця життя вченого обірвалось.

Ідеї професора Виноградова, його праці не втратили свого значення і дотопер, він дав путівку в життя багатьом інженерам і вченим, залишився в історії науки як авторитетний вчений і вмілий організатор.

 

 

 

Література

 

 

Известия Екатеринославского горного института имени т.Артема-Сергеева. Т. XIV. Юбилейный выпуск 1899г.-1924г.  1 часть официальная. - Екатеринослав, 1924. - 251 с.

О Виноградове А.П.  -  С. 9, 10, 32, 33-34, 58, 62, 68, 96, 97, 232.

Библиография  -  С. 71.

 

Днепропетровский горный институт: Исторический очерк: В 2 кн. ./ Днепропетр. горн. ин-т; Сост.: А.А.Ренгевич, И.П.Гаркуша, Н.Я.Биличенко и др.; Под ред. А.А.Ренгевича, М.П.Теселько. - М.: Недра, 1990. - Кн.1: История и развитие (1899-1989). - 345 с.

О Виноградове А.П.  -  С. 22, 55, 173, 180, 181, 191, 192, 238.

 

Дніпропетровський гірничий інститут. Історичний нарис: У 2 кн. / Укл.: Г.Г.Півняк, О.О.Ренгевич, К.Ф.Тяпкін та ін. - К.: Техніка, 1995. - Кн.2: Кафедри (1899-1992). - 408 с. Мова рос.

Про Виноградова А.П.  -  С. 178.

 

 

*     *     *

 

 

Полатовский Б.С.  Андрей Павлович Виноградов // Теория и практика металлургии. - 1998. - №2. - С.64.

 

 

*     *     *

 

 

Виноградов Андрій Павлович // УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.1. - С.287.

 

Виноградов Андрій Павлович // УРЕ. - Т. ІІ. - С.373-374.

 

 

 

 

29 ЖОВТНЯ

 

 

50 років від дня народження

Пікуша Андрія Андрійовича

(1950)

 

Андрію Пікушу

Згадай, Андрію: тихо смеркло,

Застигло озера свічадо,

І сонця блискітки померхли

Серед черешень твого саду.

 

Аж ось і північ. Дика качка

Крильми над плесом лопотіла,

А свічка нашої балачки

 Усеньку ніч палахкотіла.

 

Слова згоріли, як воскові,

Та проявляє пам’ять плівку,

Де зізнаємось ми в любові

З тобою вдвох до Петриківки.

 

На ній ні кольору, ні звуку,

Лише розмов приємний трунок.

І ти згорнув на грудях руки,

Неначе сплів із них малюнок.

 

(Володимир Земляний)

 

 

Завжди буду вдячний долі за те, що народився я і виріс у чарівному куточку Придніпров’я, селі Петриківці. Щасливе, вільне, як степовий вітер , дитинство моє, пропечене сонцем, умите дощами у плавнях Чарикомишів, назавжди лишиться у пам’яті. Кришталево-чисті струмені Чаплинки, безкраї хлібні ниви, вишневі квітучі сади, вечірні співи моєї родини - все це незабутнє, осяяне відкриттям світу, рідного краю, на все життя вклало у серце потребу  звернутися до пензля.

Скільки себе пам’ятаю, я любив малювати та щось ліпити з глини. З дитячої пори збереглися у мене два краєвиди Петриківки, де вперше самотужки випробував олійні фарби. Десятирічним прийняли мене до дитячої художньої школи. Першими моїми вчителями були  художники О.З.Латун та В.І.Соколенко. З великим довготерпінням вони розкривали перед нами обрії мистецтва. Завдяки цьому може й здійснилася моя дитяча мрія стати художником.

Освіта моя продовжувалась у Дніпропетровському державному художньому училищі, де моїми наставниками були В.М.Шпіганович, М.С.Куко, К.С.Беркута. Все життя висловлюватиму їм щиру вдячність за їх кропітку працю над вихованням у нас високої культури фаху. Саме завдяки захопленій роботі у галузі живопису, вивченню історії світової культури з’явився такий важливий для майбутнього мистецький досвід, той грунт, що допомагає мені в роботі над петриківським розписом.

Моє звернення до розпису було тоді несподіваним для моїх вчителів та близьких. Проте, нічого дивного у цьому не було. Назрів час, прийшла свідомість, що мій обов’язок - повернутися до свого коріння, у Петриківку. Це стало внутрішньою потребою.

Робота над розписом почалась для мене з учнівства на фабриці «Дружба». Тоді в Петриківці починалися спроби відродження виробів з дерева. Великі художні можливості цього благодатного матеріалу захопили мене. Довелося опанувати токарну справу, прийоми ручної обробки деревини, навчитися виготовляти різці та інше. Цього виявилось замало, і перші вироби не задовольняли своєю, дещо порожньою, декоративністю. Не вистачало досвіду. Почалося постійне вивчення традиційних місцевих форм, відкриття цікавих, забутих прийомів обробки деревини. Тут і масштабна співрозмірність людині, і функціональна доцільність, відчуття матеріалу, довершеність та ясність форми, зв’язок її з розписом. І водночас розкрилося для мене золоте правило народного мистецтва - ощадливо, мінімальними засобами досягнути максимальної художньої виразності.

Мене приваблює створення мистецьких виробів для практичного вжитку, відродження дерев’яної іграшки, бо навіть найпростіші речі, коли вони художньо повноцінні, одухотворюють побут людини, підносять його до рівня Буття.

Петриківський розпис має глибоку художню традицію, несе в собі  людяність, внутрішнє тепло, мова його яскраво образна та поетична. Я мав радість у житті знати видатних майстринь петриківського розпису Т.Я.Пату, О.У.Пилипенко, Н.А.Білокінь, П.М.Павленко, вивчав їх творчі методи, їх мистецтво. Це була безцінна можливість доторкнутися на початку власного творчого шляху до світлих джерел народної спадщини, служіння яким стало для мене суттю творчості.

 

А.ПІКУШ

 

 

 

Література

 

 

Пікуш А.А.  Петриківський декоративний розпис: Каталог. - Дніпропетровськ, 1986. - 32 с.

 

 

*     *     *

 

 

Пікуш А. Невідкладні завдання Петриківки // Образотв.мистецтво. - 1988. - №6. - С. 30-31.

 

 

*     *     *

 

 

Пікуш Андрій Андрійович // УРЕС. - 2-е вид. - К., 1987. - Т.2. - С. 684.

 

Пикуш Андрей Андреевич // Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник. - Днепропетровск, 1991. - С.148-149.

 

 

*     *     *

 

 

Земляний В. Згадай, Андрію: тихо смеркло // Земляний В. Петриківська вишня: Поезії. - Дніпропетровськ: Січ, 1991. - С.10-11.

 

 

 

 

350  років

від  часу  виходу  книги

Гійома Левассера де Боплана

«Опис  України»

(1650)

 

Де Кодак, немов козак обозний,

Блимав чорним боком у золі,

Там тепер худі пасуться кози,

Стріли трав висмикують з землі,

Од залізних зливів хвиля плавна

Ледве перекочує тріски.

Циркулем розважного Боплана

Вп’явся в сажні саги міст хисткий

(Іван Данилюк)

 

Книгу цю читали засновники і перші члени фрвнцузької академії, була вона в бібліотеках вчених Босюе і Декарта, короля Франції Людовика XIV, Вольтера і Фуке, Наполеона...  Елізе Реклю користувався нею при підготовці своєї знаменитої багатототомної праці «Земля і люди».  Книга безпосереднього свідка воєнних подій в Україні інженера і картографа Г.Л. де Боплана «Опис України» упродовж багатьох десятиліть була чи не єдиним авторитетним джерелом, з якого історики, географи, політики брали безліч цікавої і потрібної інформації.

1660 року, через 10 років після появи книги у Франції, вона була перевидана. Перший переклад окремих глав цієї книги російською мовою з’явився 1825 року, а 1832 - вона була уперше перекладена і видана у повному обсязі. Переклад було здійснено за другим французьким виданням, жодної книги першого видання (тираж - 100 примірників) знайти було неможливо. «Опис України» після того перевидавався не раз французькою, російською, англійською, німецькою, польською мовами, українською уперше він друкувався 1981 року в журнальному варіанті.

Гійом Левассер де Боплан, 1600 року народження, руанець, дворянин, за фахом військовий інженер, був одним з найвидатніших картографів Європи 17 століття. З 1630-их рр. по 1648 він перебував на службі у польського короля переважно на українських землях. 1635 року побудував фортецю Кодак, будував замки і фортеці у Барі, Бродах, Кременчуці. 1639 року він створив дуже детальну карту України, яку для друкування підготував славетний голландський гравер Гондіус. Карта в різних варіантах багато разів перевидавалась. 1662 року Боплан в Амстердамі видав анонімно карту долини Дніпра. Але найбільшу відомість принесла йому книга «Опис України».

Книга в багатьох місцях «грішить» поверховістю й неточністю, автор часто суперечить сам собі, описуючи ті чи інші події, вдається до перекладу сумнівних легенд. Але Боплан не історик, він не досліджує, він описує країну, людність, звичаї, події, як мандрівник, який вперше потрапив до цікавої екзотичної і абсолютно невідомої місцевості. І все ж... «Опис України», при всіх своїх недоліках, переваг має значно більше, несе масу правдивої інформації.

Книга слугувала першоджерелом Д.Яворницькому, коли він писав «Історію  запорізьких козаків». М.Драгоманов використав цю книгу у праці «Про українських козаків, татар і турків». Уривки з книги Боплана подавав у своєму дослідженні «Культурные переживания» український вчений-етнограф М.Сумцов. Історик  І.Крип’якевич широко використав 12 карт та уривки праці французького інженера.

Користувались «Описом України» і письменники. Її, безперечно, знав Т.Шевченко, М.Гоголь користувався нею при створенні повісті «Тарас Бульба». Постать Боплана зустрічаємо в романі М.Старицького «Богдан Хмельницький» та в химерному романі О.Ільченка «Козацькому роду - нема переводу».

Найкращий рецензент і цінитель - це час. Книга Боплана «Опис України» прожила 350 років і не втратила свого значення, цікавість до неї не зменшилась - про це свідчать тиражі нових перевидань.

 

 

 

Література

 

 

Боплан, Г. Л. де  Опис України. - Львів: Каменяр, 1990.- 301 с.

 

Боплан і Україна: Зб. наук. праць. - Львів, 1998. - 318 с.

 

 

*     *     *

 

 

Наливайко Д.С.  Козацька християнська республіка / Запорозька Січ у західноєвропейських історико-літературних пам’ятках. - К.: Дніпро, 1992. - 495 с.

Про «Опис України»  -  С. 8, 10, 178-185.

 

 

*     *     *

 

 

Мицик Ю.  Україна по-французьки // Зоря. - 1991. - 20 квіт.

 

Чабан М.  Професор А.Пернал досліджує Боплана // Джерело. - 1994. - 26 лип.

 

 

*     *     *

 

 

Боплян Гійом Лявассер // Енциклопедія українознавства. Т.1. Перевидання в Україні. - К., 1993. - С.157-158.

 

 

 

 

250 років

від часу заснування

міста Дніпродзержинська

(Кам’янського)

(1750)

 

В Дніпрі повторилося місто,

На вроду свою задивилось,

 І сонце, мов плавка сліпуча,

В погідному небі яскрить.

І символом вічної сили

Незламного в битвах народу

До неба сягає незборний,

Розкутий титан Прометей.

Горить у руці його віщій,

Кипить смолоскип яскравий -

І плавок крилаті заграви

Квітчають увесь небозвід...

(Федір Ісаєв)

 

Десятиліттями Дніпродзержинськ вважався досить молодим містом, розвиток якого пов’язаний з перемогою радянського строю. І раптом - 250! А насправді «молода» у міста хіба що назва.

Перша назва - «Кам’янське», а перша згадка про нього датується 1750 роком. А взагалі-то, територія сучасного міста була заселена ще в період раннього палеоліту - 100-40 тисяч років тому. Про це свідчать численні знахідки, виявлені під час будівництва гідроелектростанції, та археологічні розкопки в районі селища Романкове.

Власне, селище Романкове й поклало початок міста. Згодом з’явились Тритузне, Карнаухівка, Кам’янське. За легендами їх заснували козаки Романюха, Трейтуз, Карнаух, Камеон, які поставили в цих місцях свої зимівники. З часом вони перетворились на селища, а пізніше злились в єдине - Кам’янське. Після ліквідації Запорозької Січі 1775 року село увійшло до складу Новоросійської, а 1802 року - Катеринославської губернії. За даними перепису 1782 року у Кам’янському налічувалось 102 обійстя та проживало близько тисячі жителів.

Подальший розвиток селища пов’язаний з відміною кріпацтва та розвитком промисловості. Близьке розташування величезних покладів руди та кам’яного вугілля привабило закордонних інвесторів. 1887 року Південноросійське Дніпровське металургійне товариство, акціонерами якого були бельгійські, польські та французькі промисловці, почало спорудження поблизу села найбільшого на ті часи металургійного заводу. Через два роки перша домна стала до ладу. Цей та інші заводи, а також залізниця сприяли збільшенню населення, яке стікалось сюди не лише з найближчих губерній України, а й з Центральної Росії та Білорусії. З 1887 по 1896 рік  в робітничій колонії заводу населення зросло з двох до вісімнадцяти тисяч чоловік.

На початок ХХ століття Дніпровський завод за кількістю виробленої продукції став найбільшим металургійним підприємством Півдня Росії. Вже в перший рік існування заводу було надано право участі у Всесвітній промисловій виставці в Парижі, де йому було присуджено Велику золоту медаль.

Крім металургійного, в Кам’янському було ще два цегельні заводи, один пивоварений, три парові млини, кілька десятків кустарних майстерень.

Громадське, культурне і взагалі будь-яке інше життя зосереджувалось головним чином навколо Дніпровського заводу. Існувало заводське двокласне училище для дітей робітників і службовців, було відкрито лікарню з амбулаторією, створено товариство споживачів. Клуб і народна аудиторія надавали можливість заповнювати вільний час спортом, театральними розвагами, танцювальними вечорами, підвищувати освітній рівень. У Кам’янському було два православні храми, католицький костьол, синагога, молитовні будинки для віруючих інших конфесій.

Статус міста Кам’янське отримало 1917 року, 1936 року воно було перейменоване у Дніпродзержинськ. Сьогодні це одне з найбільших індустріальних міст Дніпропетровщини з розвиненим промисловим комплексом і розгалуженою інфраструктурою, центр освіти, науки, культури. Місто незрівнянно виросло, розкинулось по обидва боки Дніпра, старовина тут  сусідить із сучасністю і створює особливий колорит і неповторність, несхожість на інші міста.

 

 

 

Література

 

 

Село Камянское .// Феодосий (Макаревский А.)  Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII ст. Вып.1 и 2.- Екатеринослав, 1880. - С. 77-81..

 

Описание Днепровского завода южно-русского днепровского металлургического общества. Текст. - Изд. южно-русского днепровского металлургического общества, 1908г. - 143 с.

 

Тараненко В.  Дніпродзержинськ: Фотонарис. - Дніпропетровськ: Промінь, 1971. - 31 с.

 

Музей истории города Днепродзержинска: Путеводитель / Н.А.Цыганок, М.М.Сабов, Т.И.Галко и др. - Днепропетровск: Промінь, 1986. - 71 с., ил.

 

Луценко В.А., Бражник И.И.  Днепродзержинск: Путеводитель. - Днепропетровск: Промінь, 1987. - 118 с., ил.

 

 

*     *     *

 

 

Сабов М.  Каменское и Днепродзержинск ... // Ведомости. - 1997. - 12 июня.

 

Самойленко О.  Вісімдесят років тому... :  [Кам’янському присвоєно статус міста] // Дзержинець. - 1997. - 4 лип.

 

 

*     *     *

 

 

Днепродзержинск // История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.: УСЭ, 1977. - С. 230-254.

 

Дніпродзержинськ // УРЕ. - 2-е вид. - Т.3. - С. 397.

 

Кам’янське // УРЕ. - 2-е вид. - К., 1979. - Т.4. - С. 544.

 

Дніпродзержинськ // УРЕС. - 2-е вид. - К., 1986. - Т.1. - С. 529.

 

 

*     *     *

 

 

Дніпродзержинськ: Фотоальбом. - К.: Мистецтво, 1975. - 108 с.

 

Город пламенных зорь Днепродзержинск: Фотоальбом. - М.: Планета, 1976. - 128 с., ил.

 

             Днепродзержинск: Комплект из 15 открыток. - М.: Планета, 1977. - 15 л.

 

 

 

 

250  років

від  часу  заснування 

села  Хороше

(1750)

 

Подивишся на Хороше здаля - і бачиш

усе, як на долоні! Розкинулось воно попід

пагорбом  на березі Самари. Де колись

кущилась колюча дереза, ростуть розкішні

 яблуні, в’ються виноградні лози. Балки,

обіччя дороги заквітчані лісосмугами.

А пам’ятаю, був цей степ голий, як бубон.

(Фросина Карпенко)

 

Хороше - село Петропавлівського району, довгий час мало назву - Писемське. Нині - це центр селищної Ради. Розташоване на правому березі річки Самари, за 12 км на північ від районного центру і за 20 км від залізничної станції Брагинівка. Історія села давня і багата. Ось одна з її перших сторінок у викладі Преосвященого Феодосія.

Село  Хороше

 

Село Хороше, при річці Самарі, багатолюдне  з населенням заможним, при одноштатному церковному причту, знаходиться у Павлоградському повіті і входить до складу 2-го благочинницького округу.

Урочище Хороше, маєтність Добренька давно вже відомі були в славних, багатих і розкішних дачах запорозького краю. У 1750  році  в числі населених місцевостей Самарської паланки згадується урочище Хороше і маєтність Добренька. Тут було кілька зимівників і хуторів запорозького козацтва. Новоселицькі торгівці добре знали дорогу до них.

У 1776 році уся ця місцевість дісталась у рангову дачу Катеринославського пікінерного полку прем’єр-майору Олексію Івановичу Писемському. Згідно правил рангової дачі, на відведенній від Азовської губернської Канцелярії землі зайнявши урочище Хороше і, по можливості, заселивши його народом сімейним й осідлим, вільним і незалежним, з місць дозволених, - саме такими людьми православного віровизнання, якими від вищої команди велено заселяти дикі степи Азовської губернії, Писемський почав  клопотатись про будівництво церкви у своїй новонаселенній слободі.

 

 Феодосій (Макаревський)

(Пер. з рос. упорядника)

 

 

Література

 

 

Село Хорошее // Феодосий (Макаревский А.)  Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII ст. Вып.1 и 2. - Екатеринослав, 1880. - С. 507-509.

 

 

*     *     *

 

 

Руденко Г. Пісня про Винницький колодязь .// Зоря. - 1993. - 21 серп.

 

 

*     *     *

 

 

Хороше // Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С. 653.

 

Хорошее // История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К., 1977. - С. 590.

 

 

*     *     *

 

 

Карпенко Ф.  Хорошанські бувальщини: Оповідки старожилів. - Дніпропетровськ: Промінь, 1968. - 96 с.

 

Карпенко Ф.  Билиці хорошанського поля: Оповідання. - Дніпропетровськ: Промінь, 1986. - 70 с.

 

 

 

 

225  років

від  часу  заснування

селищі міського типу Петропавлівки

(1775)

 

 

Петропавлівка - селище міського типу, районний центр. Розташована в північно-східній частині області, за 137 км від Дніпропетровська.

Про історію заснування Петропавлівки  -  розповідь  Преосвященого  Феодосія.

Слобода  Петропавлівка

 

Слобода Петропавлівка, при річках - Самарі та Бику, багатолюдна й торгова, з народонаселенням промисловим і заможним, знаходиться в Павлоградському повіті і належить до 2-го благочинницького округу.

Коли і з якої нагоди заселена початково слобода Петропавлівка, як і ким влаштована тут перша церква, - про це в Консисторському архіві знаходимо ми цікаві і досить докладні відомості; викладаємо їх тут у послідовності, відповідно перебігу самої справи.

Замисливши Білевську фортецю (нинішній Константиноград) зв’язати з Бахмутом, центральним містом Азовської губернії, - можливо кращими шляхами сполучення та впорядкованими слободами, - Азовський губернатор Чертков дав наказ губернській канцелярії застосувати всі заходи для найшвидшого втілення цього наміру. Задля цих видів і мети губернська канцелярія дала розпорядження Бахмутській провінційній канцелярії першу роту Луганського пікінерного полку негайно перевести з Бахмутської фортеці до Вовководського повіту та новим поселенням заселити її при річках - Самарі й Бику. Наприкінці 1775 та на початку 1776 років наказ було виконано: у Вовководському повіті, при річках - Самарі й Бику, в місцевості добрій, багатій і розкішній, на державній, вільній і незайманій, дикопорослій землі, виникла військова слобода з пікінерів Луганського полку з усіма їх сімействами і родичами .Пікінери ці в Бахмутській фортеці належали до місцевої Петропавлівської церкви, являли собою парафію її: а тому, на згадку собі й нащадкам, новонаселену слободу свою назвали Петропавлівкою. У слободі Петропавлівці, перші поселенці її, користуючись усіма вигодами і зручностями багатої місцевості, швидко позаводили повне господарство, - маєтність; володіючи непоганими грунтами землі, влаштували у слободі та в околицях її пристойні економічні садиби. Восени 1776 року слобідчани почали клопотатись про спорудження у себе першої церкви. Виборні слободи Петропавлівки Семен Ручій, Левон Семененко та Іван Макаренко подали губернатору Черткову прохання, в якому, виклавши усі права свої на залишену ними в Бахмуті Петропавлівську церкву, просили його наказати перенести її, як їх пряму і законну власність,  до новоствореної слободи Петропавлівки. Негайно наведена була по цій справі відповідна довідка, і за довідкою виявилось, що вимоги обивателів слободи Петропавлівки, стосовно Петропавлівсько їцеркви м. Бахмута, за суттю справи, слушні і законні. На цій підставі Азовський губернатор Чертков, папером від 7-го  листопада 1776 року, просив у преосвященого Євгенія благословення і дозволу Петропавлівську церкву з Бахмута перенести до новонаселеної слободи Петропавлівки................................................................................................

............................................................................................................................................................................

Рішенням Консисторії від 22-го грудня того ж 1776 року дозволено перенести Петропавлівську церкву з Бахмута в новонаселену на державній порожній, вільній землі слободу - Петропавлівку по річці Бику, поблизу річки Самари. У 1777 р. парафіяльних дворів у Петропавлівці було 133, в них чол. 521, а жін. 478, обох статей 999 душ.

                                                                                     

 

Феодосій (Макаревський)

(Пер. з рос. упорядника)

 

 

 

Література

 

 

Слобода Петропавловка // Феодосий (Макаревский А.)  Материалы для мсторико-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII ст. Вып.1 и 2. - Екатеринослав, 1880. - С.476-480.

 

 

*     *     *

 

 

СМТ Петропавлівка // Кругляк Ю.М.  Ім’я вашого міста. Походження міст і селищ міського типу Української РСР. - К., 1978. - С. 104.

 

 

*     *     *

 

 

Кордюкова В.  Де Бика  напуває  Самара // Зоря. - 1990. - 11 серп.

 

Іменини Петропавлівки // Зоря. - 1995. - 26 верес.

 

Петропавлівка // Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С. 633-642.

 

Петропавловка // История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К., 1977. - С. 576-586.

 

 

 

 

225  років

від  часу  заснування

селища міського типу Васильківки

(1775)

 

 

Васильківка - селище міського типу з 1957 року, центр Васильківського району і одноіменної селищної Ради. Розташована на річці Вовчій за 95 км від  Дніпропетровська. Через селище проходить Придніпровська залізниця, неподалік знаходиться залізнична станція. Про започаткування Васильківки розповідає історик і краєзнавець Катеринославщини Преосвящений Феодосій.

Слобода Васильківка.

 

Слобода Васильківка при річці Вовчій, багатолюдна, торгова і промислова ., з населенням заможним, при двоштатному церковному причту, знаходиться у Павлоградському повіті й належить до складу 4-го благочинницького округу.

 Про стародавній стан цієї місцевості нам нічого невідомо. Близько 1707 року в числі населених місцевостей запорізького козацтва бачимо тільки при р.р. Вовчій і Терсі урочище Василькове, де зимівниками й хуторами сиділо кілька запорожців, за наказом Коша, стерігших татарву, спостерігавших за рухом і появою її. Близько 1750 року битий запорізький шлях, головна дорога, на Кальміус та в Кальміуську Паланку пролягав через урочище Василькове; тут був відпочинок для усіх й туди ідучих та їдучих й звідти повертаючих,- триденна стоянка, щось на зразок карантину. По знищенню Запорозької Січі, багаті й плодючі степи славного урочища Василькова зайняти були ватажком, партією запорожців; у вересні 1775 року прибуло до них кілька сімейств осідлого малоросійського народу з-під Кобеляк: в урочищі Васильковому утворилась - слобода Васильківка! Весною й літом 1780 року через слободу Васильківку у різний час, партями проходили на Кальміус, - в нинішній Маріуполь, - православні греки, що вийшли з Криму, осінь і зиму провівши в Новоселиці. Обставина ця надзвичайно збагатила жителів слободи Васильківки золотом турецьким та грецьким

На початку 1781 року жителі Луганського пікінерного полку військової слободи Васильківки, після загального обговорення й згоди, вирішили у слободі своїй Васильківці влаштувати церкву та відкрити у себе свою власну самостійну парафію. Під керівництвом слободського писаря Василя Степанова Покволитого, за спільним вибором і бажанням, вибравши фундатором майбутньої церкви козака Прокопа Толстяка та давши йому в поміч ктиторів Кирила Кравця й Федора Нечмиду і слобідського отамана Григорія Мазалу, слобідчани доручили їм негайно взятись до справи будівництва церкви у слободі Васильківці.

 

Феодосій (Макаревський)

(Пер. з рос. упорядника)

 

 

 

Література

 

 

Слобода Васильковка // Феодосий (Макаревский А.)  Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII cт. Вып.1 и 2. - Екатеринослав, 1880. - С. 503-507.

 

СМТ Васильківка // Кругляк Ю.М.  Ім’я вашого міста. Походження назв міст і селищ міського типу Української РСР. - К., 1978. - С. 23.

 

 

*     *     *

 

 

Симоненко В. Започаткували запорожці // Шляхом комунізму. - 1990. - 31 берез.

 

 

*     *     *

 

 

Васильківка // Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С.142-151.

 

Васильковка // История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К., 1977. - С. 170-178.

 

 

 

 

225  років

від  часу  заснування

Тернівки

(1775)

 

 

Тернівка - місто обласного підпорядкування, розташована на території Павлоградського району понад річкою Великою Тернівкою, за 30 км на південний захід від Павлограда.  Назву отримала через густі терновники, на місці яких заснована колись слобода. Одна із сторінок історії міста - у викладенні Преосвященого Феодосія.

Слобода Тернівка

 

Слобода Тернівка, на річці Великій Тернівці, багатолюдна із заможним і достатнім народонаселенням, знаходиться у Павлоградському повіті в першому благочинницькому окрузі.

Докладні відомості про будування першої церкви в Тернівці знаходимо в Консисторському архіві. Викладаємо їх тут в порядку перебігу справи.

Генерал-майор Василь Олексійович Чертков, вступивши в управління новоствореною Азовською губернією як її губернатор, всю увагу і всі турботи свої спрямував на збільшення народу в губернії та на заселення Бритайських і Самарських, Кінсьководських, Вовководських і Бахмутських степів. Визнавши місто Бахмут головним пунктом своєї губернії, Чертков, спершу, хотів можливо кращими шляхами сполучення з’єднати Бахмут з Білевською фортецею (Константиноградом), як з резиденцією Азовського губернатора та його канцелярії, а від Бахмута хотів зробити сполучення з місцевостями - Кальміуською, з одного боку, та Донецькою, з другого. Для досягнення цієї мети Чертков на шляхах сполучення заснував нові слободи - Матвіївку (нині Павлоград), Дмитрівку, Петропавлівку, Троїцьку, Микільську, Тернівку, Богданівку та інші.

Як тільки в дачах Азовської губернії, при річці Великій Тернівці, заселилась державна однодворча слобода - Велика Тернівка, Катерининська провінційна канцелярія, за наполяганням Черткова, негайно почала опікуватись побудуванням в Тернівці, на перший раз, каплиці для задоволення духовних доконечностей і релігійних потреб жителів Тернівки та іншої, сусідньої з нею, слободи Богданівки. Каплиця була влаштована, а для проведення в ній можливих божих служб і молитвослів’їв та для відправлення християнських треб у жителів Тернівки й Богданівки, за розпорядженням Самарського духовного Правління, в Тернівку призначені були слободи Новоселиці священики, з тим, щоб вони почергово, один по другому, й жили там з одним церковником щотижнево.

 

Феодосій  (Макаревський)

(Пер. з рос. упорядника)

 

 

 

Література

 

 

Слобода Терновка // Феодосий (Макаревский А.)  Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII ст. Вып.1 и 2. - Екатеринослав, 1880. - С. 467-472.

 

 

*     *     *

 

 

Абрамас В.  Терновка - какая она есть // ТН экспресс. - 1998. - №16. - март.

 

Асин В.  Терновка спустя 16 лет  // Зах. Донбас. - 1998. - 17 лип.

 

 

*     *     *

 

 

Тернівка // Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К.: УРЕ, 1969. - С. 632.

 

Терновка // История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К.,  1977. - С. 354.

 

 

 

 

125  років

від  дня  народження

Сахненка  Данила

(1875 - 1930)

 

Він мав своє призначення земне

І був із тим призначенням нарівні.

(Ганна Світлична)

 

Прізвища цієї людини не знайти в енциклопедіях, лише в довіднику «Митці України» кілька скупих рядків. Невідома і точна дата народження Данила Сахненка, не знаємо його батьківства, не маємо й біографії. Але точно відомо, що ця людина стояла біля колиски українського кінематографа.

Данило Сахненко, уродженець Катеринослава, житель Мандриківки, був залучений до мистецтва кіно бізнесменом Е.Зайлером (за одними свідченнями 1906, за іншими - 1908 року). Пан Зайлер прибув до Катеринослава з паризьким «чудо-апаратом» і зразу ж почав будувати «біограф» (сучасною мовою - кінотеатр). Серед робітників-будівельників він запримітив кмітливого хлопця Данька і взяв до себе крутити ручку кіноапарата. Дуже швидко парубок опанував іноземну техніку, навчився ремонтувати апарат, виготовляти нові деталі за допомогою найпростіших інструментів.

У ті часи в Парижі процвітало велике кінопідприємство «Брати Пате і К », яке мало велику кількість кореспондентів по усьому світові. Представник фірми залучив кіномеханіка  Данька, видав йому знімальний апарат, кілька коробок плівки, навчив що і як знімати.

За кілька місяців наполегливої праці Данько досяг неабияких успіхів. Через деякий час фірма повідомила, що вартість відзнятого матеріалу покриває вартість кіноапарату, отже техніка переходить цілком у власність кореспондента.

Саме цей апарат і став внеском Д.Сахненка в «Южно-русское синематографическое акционерное общество Сахненко, Щетинин и К »  - апарат і «золоті руки» його власника були головним капіталом першого в Україні кінопідприємства.

На рахунку Данила Сахненка видові фільми «Повінь на Дніпрі», «Катеринослав», 1911 року він зняв вистави Театру М.Садовського:  «Наймичка» І.Карпенка-Карого, «Наталка-Полтавка» І.Котляревського, «Богдан Хмельницький» М.Старицького. Він створив художні фільми «Облога Запоріжжя», «Запорозька Січ», «Любов Андрія» (за мотивами повісті М.Гоголя «Тарас Бульба»), «Мазепа». Консультантом при зйомках фільму «Запорозька Січ» був Дмитро Яворницький.

«Акціонер» Сахненко не розбагатів на своєму таланті, його працею і здібностями користувались інші.

У 1925 році Данило Сахненко у Харкові зняв художній фільм «Вбивство сількора» (разом з М.Лідером), працював в лабораторії ВУФКУ, друкував тиражні копії фільмів. Помер  1930 року у Харкові.

Оце майже і все, що ми знаємо про самородка з Мандриківки Данька Сахненка - одного із зачинателів українського кіно.

 

Література

 

 

Дацун П.  Як починався український кінематограф // Зерна. - Львів-Цвікау-Париж, 1995. - Ч.2. - С. 73-76.

 

Кордюм А.  З архіву кінопам’яті // Крізь кінооб’єктив часу. Спогади ветеранів українського кіно. - К.: Мистецтво, 1970. - С. 17-25.

 

 

*     *     *

 

 

Татарський напад на Запорозьку Січ // Дніпрові хвилі. - 1911. - №18-19. - С. 259.

 

Дубенко С.  З чистих джерел // Новини кіноекрану. - 1969. - №9. - С.6.

 

Чабан М.  Початки українського кіно // Наше слово. - 1980. - 19 жовт.

 

Чабан М.  Кіно пішло з Мандриківки // Зоря. - 1991. - 16 листоп.

 

Шаповал І.  Кіно про запорожців // Борисфен. - 1995. - №9. - С. 6-7.

 

Чабан М.  Перший в Україні фільм - наш // Зоря. - 1996. - 24 серп.

 

Чабан М.  Перший український кінофільм «Запорозька Січ» // Пам’ять століть. - 1997. - №4. - С. 146-147.

 

 

*     *     *

 

 

Сахненко Данило // Митці України: Енцикл.довід. Упоряд.: М.Г.Лабінський, В.С.Мурза. За ред. А.В.Кудрицького. - К.: УЕ, 1992. - С. 516-517.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

100  років

від початку виходу журналу «Пчела»

(1900-1916)

 

 

Серед численних товариств краю наприкінці ХІХ - початку ХХ століть існувало й Катеринославське товариство бджільництва. З метою розповсюдження серед пасічників корисних знань із бджільництва та щоб спонукати більш досвідчених ділитись набутим досвідом з іншими товариство започаткувало 1900 року журнал «Пчела».Редактором став досвідчений пасічник, казначей товариства, Михайло Казимирович Новосельський. А головою товариства на той час був брат відомого на Придніпров’ї письменника Андріана Кащенка - Олександр Феофанович Кащенко.

Редакцію розташували на вулиці Временній у будинку Корсунського. На організацію редакції, налагодження справи та видатки в перший рік існування журналу витратили з коштів товариства приблизно 950 рублів, в тому числі редактору було видано у беззвітне розпорядження 100 рублів. Ці останні призначались на оплату допоміжних робіт: листування з передплатниками, пакування журналів, наклеювання адрес та поштових марок, доставку на пошту тощо.

Тираж журналу становив 1500 примірників, передплатна ціна на рік - 1 рубль з доставкою та пересилкою. Журнал для товариства був збитковим, але навіть, коли 1908 року значно подорожчали друкарські послуги, на зборах бджільників ухвалили передплатну ціну не збільшувати «хоч би видання себе й не окуплювало».

Сюди ж треба додати, що 111 примірників журналу розсилалось по повітах Катеринославщини безкоштовно.

Спочатку виходило вісім номерів на рік, з травня по серпень була перерва. 1913 року, коли редактором вже був Яків Львович Підгірський, оголошено було, що журнал виходитиме дев’ять разів, насправді того ж таки року було випущено 10 номерів, з них два спарені: за травень-червень та липень-серпень. Обсяг журналу - до сорока сторінок, нумерація від першого номеру до останнього в році.

Про що ж писав журнал? Чимало матеріалів і сьогодні могли б прислужитись пасічникам: догляд за бджолами, їх лікування, знищення шкідників, розведення рослин-медоносів, переробка воску, виготовлення меду... Багато місця відведено листам - пишуть з Архангельської губернії, з Уфимського повіту, із Забайкальської області, звичайно ж, із різних куточків України. Добродій Д.Корчевський із Великих Лук Псковської губернії шле вітання товариству з приводу заснування журналу. Є тут матеріал про виставку бджільництва в Самарканді; час від часу друкуються розлогі некрологи на смерть відомих і шанованих пасічників - першого голову Катеринославського товариства А.Ф.Кащенка, І.В.Любарського, інших.

1906 року з номера в номер друкувалась робота доктора Теофіля Цесельського «Медоваріння, або Мистецтво виготовлення напоїв з меду і фруктів» у перекладі з польської М.К.Новосельського. Ця грунтовна праця, де подано докладну технологію та рецепти виготовлення хмільних напоїв на основі меду, друкується з власною нумерацією сторінок із тим, щоб бажаючі потім могли зробити собі окрему книжечку. 1913 року на сторінках журналу надруковано велику статтю відомого вченого-геоботаніка Івана Акінфієва «Дикоростучі медоноси Півдня Росії взагалі та зокрема в Катеринославській губернії».

Не раз на сторінках «Пчелы» піднімались проблеми Катеринославських бджолярів, обгрунтовувалась необхідність створення в губернії зразкової або науково-дослідної пасіки, друкувались протоколи засідань товариства та бухгалтерські звіти.

Знайшлось в журналі місце й рекламі - від однієї-двох сторінок до двадцяти в окремих .  номерах. Переважно це була інформація про періодичні видання природничої та сільськогосподарської темтики: журнали «Пчеловодный музей» (Ставрополь), «Наше хозяйство» (С.-Петербург), «Вестник иностранной литературы пчеловодства».  Цікаво, що серед них є й реклама українською мовою (це 1906 року, коли ще діяли царські заборони) журналу «Українське бджільництво» під редакціє.ю Е.П.Архіпенка. Щороку тематика реклами розширювалась, згодом тут вже рекламувались кримінальні романи, годинники, ювелірні вироби та гральні карти. Звичайно ж, друкувались об’яви про купівлю та продаж меду, вощини, інвентаря для пасік, про різні виставки та курси для бджолярів.

«Пчела» виходила по 1916 рік включно і за ці роки набула великої популярності не тільки на Катеринославщині і в Україні. Журнал на 1908 рік просили надсилати їм Шубино-Вахтинська сільськогосподарська школа в Ярославській та Покровське товариство бджільництва у Володимирівській губерніях. Очевидно, видання припинило існування у зв’язку із громадськими та політичними подіями часу. Сьогодні підшивки цього цікавого журналу зберігаються тільки в декількох найбільших бібліотеках України і Росії.

 

 

 

Література

 

 

Пчела. - Екатеринослав, 1901. -  №№ 1-3, 5, 8;

                                            1902. -  №№ 1-8;

                                            1903. -  №№ 1-8;

                                            1904. -  №№ 1-8;

                                            1905. -  №№ 1-8;

                                            1906. -  №№ 1, 3-7;

                                            1908. -  №№ 2-7;

1913.   -  №№ 1-10.

 

 

*     *     *

 

 

Газети і журнали Катеринославщини (1838-1916): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик. - Дніпропетровськ, 1993. - С. 34.

 

Періодичні видання Катеринослава та Катеринославської губернії (1838-1917 рр.):  Список / Укл. Н.М.Сидоренко, О.І.Сидоренко, О.Д.Школьна. - Львів-Київ, 1995. - С. 7, 57-58.

 

 

 

 

 

Упорядник:   Ірина Голуб

 

Перевірка дат:   Ніна Баравенська, Юлія Зюлева, Марія Пушкар

 

Редактор:   Ангеліна Овсієнко

 

Розробка оригінал-макету:

 

Відповідальна за випуск:   Надія Титова

 

Комп’ютерну верстку та друк здійснено на технічному обладнанні Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки

м. Дніпропетровськ, вул. Ю.Савченка, 10