|
 В
історію української культури Іван Манжура увійшов як поет, фольклорист,
етнограф демократичного напрямку. Діяльність його припадає, в основному,
на 70 - 80-ті роки XIX століття.
Іван Іванович Манжура народився 1 листопада 1851 року в м. Харкові в родині
дрібного чиновника. Сумним і безрадісним було дитинство майбутнього поета.
Рано померла мати. Батько, хворий, перебуваючи в постійних конфліктах
з начальством, змушений був часто міняти місце роботи. Згодом він зовсім
втратив роботу, і тоді почалися тяжкі роки поневірянь. Обставини відірвали
сина від батька назавжди. На Івана звернула увагу його тітка - дружина
відомого вченого-філолога, професора О.О.Потебні. Вона віддала хлопця
до повітової школи, де він виявив себе як здібний і старанний учень. Незабаром
його прийняли на казенний кошт до гімназії, проте згодом, за “непокірну
вдачу”, виключили з шостого класу. Деякий час юнак перебивається випадковими
заробітками, дає приватні уроки тощо. У 1870 році він стає вільним слухачем
Харківського ветеринарного інституту, але 1872 року його, як “неблагонадійного”,
звідти виключають без права вступу до будь-якого вищого навчального закладу.
Після Іван Манжура живе переважно на Катеринославщині. Займаючи різні
дрібні посади, сяк-так заробляє собі на хліб, часто міняє місце роботи,
постійно мандрує по селах, містечках, мешкає серед убого люду, пильно
приглядається до його життя, переймається радощами і болями трудівника.
Саме тоді розпочинається систематична діяльність Івана Манжури як фольклориста
й етнографа, відданість якій він зберіг до кінця своїх днів. Незабаром
він налагоджує зв’язки з Південно-Західним відділом Російського географічного
товариства в Києві, надсилає туди свої численні записи пісень та казок.
Багато зібраних ним фольклорних матеріалів було згодом опубліковано у
виданнях цього відділу та на сторінках деяких тогочасних періодичних видань.
У середині 70-х років на Балканах розгорівся визвольний рух проти турецьких
поневолювачів. Іван Манжура в числі інших добровольців з України відбуває
до Сербії
Повернувшись наприкінці жовтня 1876 року після поранення, яке дістав у
цій війні, на Україну, він майже постійно живе то в самому губернському
місті Катеринославі, то в навколишніх селах — Мануйлівці та Олексіївці,
— працює в місцевих газетах і журналах, збирає зразки народної творчості.
Одним з перших Іван Манжура звернув увагу на усну поезію робітничого класу
— серед його записів є зразки фольклору, в яких зображено трударя, що
знемагає під тягарем експлуатації. Чи мало записаного з народних уст фольклорного
матеріалу було надіслано ним до Харківського історико-філологічного товариства,
до деяких наукових журналів, а також на адресу українських та російських
дослідників народної творчості.
Про авторитет Івана Манжури як діяча вітчизняного народознавства красномовно
свідчить те, що у 1887 році його було обрано дійсним членом Харківського
історико-філологічного товариства (яке, до речі, у 1890 році видало і
його винятково цінний фольклорний збірник “Сказки, пословицы и т.п., записанные
в Екатеринославской и Харьковской губ И.И.Манжурою”), а пізніше (1891р.)
- дійсним членом Товариства аматорів природознавства, антропології та
етнографії при Московському університеті.
Постійно і цілеспрямовано займаючись збиранням, а почасти й публікацією
фольклорно-етнографічних матеріалів, Іван Манжура водночас формується
і як пристрасний співець знедоленої сіроми. Особливо виразно почав проявлятися
талант поета у 80-х роках. Саме тоді на сторінках катеринославських газет
і журналів (а трохи згодом - і в галицьких виданнях) з’являються його
вірші під псевдонімом Івана Калічки, а також у вигляді невеликих видань
— “метеликів” для масового читача — поетичні переробки деяких популярних
казкових мотивів. Певне місце в літературній спадщині поета посіли також
переклади та переспіви з інших літератур.
При активній допомозі і гарячій підтримці О.О.Потебні, який відіграв неабияку
роль у формуванні та спрямуванні поетової музи, в 1889 році вийшла друком
у Петербурзі перша і єдина прижиттєва збірка Івана Манжури “Степові думи
та співи”.
Успів окрилив поета, і він, як свідчать автобіографічні матеріали та епістолярія
письменника, розпочинає посилено готувати до видання збірки своїх творів
“Над Дніпром”, “Казки та приказки і таке інше”. Проте цим намірам Івана
Манжури не судилося здійснитись. Усі його дальші спроби знайти дорогу
до читача розбивались об тверді мури царської цензури.
З раннього дитинства і до кінця свого життя знедолений, бездомний поет,
не маючи постійного пристановища і певного заробітку, поневірявся по чужих
хатах. У постійних клопотах про шматок хліба насущного Іван Манжура змушений
був перебиватись випадковими заробітками, пишучи кореспонденції, нариси
та фольклорно-етнографічні статті.
З кінця 80-х років за “неблагонадійним” поетом і фольклористом посилюється
нагляд поліції, яка й раніше досить насторожено, з підозрою ставилася
до його літературної та етнографічної діяльності.
Хвороба дедалі більше підточувала здоров’я Івана Манжури.
Знесилений у боротьбі зі злиднями, виснажений несприятливими умовами життя,
постійно переслідуваний, надломлений хворобою, Іван Манжура помер 3 травня
1893 року у Катеринославі на сорок другому році життя.
* * *
Літературна спадщина Івана Манжури порівняно невелика. Проте майже все,
створене поетом, назавжди увійшло до культурної скарбниці українського
народу, посівши в ній досить помітне місце.
БІБЛІОГРАФІЯ:
Сказки, пословицы и т.п., записанные в Екатеринославской и Харьковской
губ. И.И.Манжурою, 1890. - 194с.
Манжура І. Поезії/Вступ ст. І.Айзенштока. - Харків : Держвидав України,
1930. - 276с.
Манжура І.І. Вибрані твори. - К. : Худож. література. 1950. - 306с.
Манжура І.І. Твори. - К.: Худож. література, 1955. - 279с.
Манжура И. Избранные стихи/Пер. с укр. - М. : Худож. литература, 1959.
- 111с.
Манжура І.І. Твори. - К. : Держлітвидав УРСР, 1961.
Манжура И. Степные думы и песни. Избр. стихотворения/Пер с укр. М.Шехтера.
- М. : Гослитиздат, 1962. - 143с.
Манжура І.І. Твори. - К. : Дніпро, 1972. - 335с.
Народні пісні в записах Івана Манжури. - К. : Муз. Україна, 1974. - 350с.
Манжура І.І. Твори. - К. : Дніпро, 1980. - 325с.
*
* *
Быков Н. Ив.Ив.Манжура, украинский этнограф и поэт. (1851-1893)//Летопись
екатеринославской ученой архивной комиссии. - Вып.6. - Екатеринослав,
1910. - С.13-37.
Березовський І.П. Іван Манжура : Нарис життя і діяльності. - К. : Вид-во
АН УРСР, 1962. - 123с.
Березовський І.П. Мудрий оповідач. - К. : Наук. думка, 1969.
Заремба В. Стежинами козацького краю//З любові і муки.../Ф.Білецький,
М.Нечай, І.Шаповал та ін. - Дніпропетровськ : ВПОП “Дніпро”, 1994. - С.48-53.
Ковтонюк Б. Пам’яті Івана Манжури//Літ. Україна. - 1992. - 2 лип.
Заремба В. З недолею до свого люду//Днепр вечерний. - 1993. - 18 мая.
Заремба В. Його кликала пісня//Днепров. панорама. - 1993. - 15 мая.
Чабан М. Степова пісня Івана Манжури//Зоря. - 1993. - 15 трав.
Заремба Г. Народу паростя твого//Січеслав. край. - 1996. - №20. - С.4.
Манжура І.І. - УРЕ. - Т.VIII. - С.453-454.
Заремба В. Іван Манжура. - К. : Молодь, 1972. - 187с.
Заремба В. Зажурена калина : Повість//Заремба В. Три шляхи до вівтаря
: Історичні повісті. - Дніпропетровськ : Січ, 1992. - С.4-174.
|
