|
25 листопада по всій Україні було приспущено державні прапори
-країна вшановувала пам'ять жертв голодоморів та політичних репресій 1932-33
років. У Києві на площі перед Михайлівським собором пройшли поминальні
заходи, участь у яких взяли делегації з усіх областей. У скорботі по невинно
загиблих до пам'ятників жертвам голодомору лягли вінки з колосків пшениці
і калини. Люди завмерли у Хвилині мовчання та запалили поминальні свічки...
Жовто-синя символіка та траурні стрічки
На Дніпровських схилах у День скорботи за померлими від голоду Президент
України Віктор Ющенко та спікер Верховної Ради Олександр Мороз заклали
перший камінь на місці майбутнього меморіального комплексу та висадили
кущі, які доповнили Калиновий гай. Минулого року на цьому ж місці заклали
калинову алею. Тепер на деревцях - жовто-синя символіка й траурні стрічки.
На думку учасників акції, калина, як символ України, спонукатиме людей
до милосердя й нагадуватиме майбутнім поколінням про їхніх предків, які
гинули мільйонами, стаючи жертвами тоталітарного режиму тодішньої влади.
Ідея створення меморіального комплексу виникла в дев'яностих роках минулого
століття. Понад десять років тривав конкурс на кращий проект. Переможцем
став скульптор Анатолій Гайдамака. За проектом, меморіальний комплекс
складатиметься з музею, науково-дослідного інституту (який вивчатиме проблеми
Голодомору) та скульптурного зображення дівчинки з колосками. Опівдні
у центрі столиці почалась багатотисячна жалобна хода від Софіївського
майдану до Михайлівського собору, очолювана Президентом України разом
з родиною та Головою Верховної Ради. За ними йшли делегації областей України.
Біля пам'ятного знака жертвам Голодомору на Михайлівській площі відбулась
панахида з участю ієрархів християнських церков. У своєму зверненні до
народу Віктор Ющенко вкотре закликав парламент визнати Голодомор актом
геноциду. Глава держави наголосив на тому, що Україна розраховує на світове
розуміння та підтримку в цьому питанні. "Події тих років актом геноциду
проти української нації визнали близько 10 держав. Тепер - слово за самими
українцями", - сказав він. - Це обов'язок Верховної Ради. Неминуча вимога
історії. Така сама, як Акт проголошення української незалежності. Звільнення
від страху і неправди". У своїй промові Президент звинуватив колишній
режим у навмисному знищенні людей. "Ті, хто сьогодні заперечує Голодомор
- заперечують українську державність", -- наголосив Гарант Конституції.
Після короткої промови о 16 годині Віктор Ющенко оголосив загальнонаціональну
хвилину мовчання. Тисячі вогників поминальних свічок спалахнули на вулицях
міст, сіл і районів усієї України, зупинилась робота на підприємствах,
припинив рух транспорт. То данина пам'яті мільйонам українців, загублених
під час Голодомору та політичних репресій.
Найбільших втрат зазнала Дніпропетровщина
Делегація Дніпропетровщини на чолі із заступником голови облдержадміністрації
Ориною Сокульською, яка налічувала 80 чоловік, приїхала до Києва. (Фото
1,
2). У колоні були ті, хто нічого не знав про страшне минуле, і ті,
хто не в змозі забути гори трупів, безлюдні села і канібалізм. Тільки
з 80-х років історики почали збирати документальні свідчення про Голодомор,
бо до цього часу інформація замовчувалась. Сьогодні вони кажуть, що минулого
століття українці пережили три голодомори: 1921-1923 років, 1932-1933
років, 1946-1947 років, але другий був найбільш масовий і жорстокий. Лише
протягом 1932-33 років жертвами голоду, що виник унаслідок адміністративних
заходів радянської влади в державі, за різними оцінками, стали від 7 до
10 млн. людей. У ті страшні роки щохвилини голодна смерть забирала 17
чоловік, щодоби вмирали 25 тисяч людей. Україна втратила від 10 до 25%
свого населення. Кількість жертв трагедії на Дніпропетровщині й нині не
встановлено, але однозначно відомо, що найбільших втрат зазнала саме наша
область. З усієї кількості зареєстрованих смертей в Україні 70% припадає
саме на Дніпропетровщину. Пенсіонери Раїса Маковецька з Волині та Володимир
Плотницький з Житомира щойно познайомились на Михайлівській площі, а поводяться,
наче товаришують все життя, їх об'єднало спільне минуле. Вони обоє пережили
Голодомор 1932-33 років, тож поговорити є про що. Жінка мало що пригадує
з тих часів. Тоді їй було лише З роки. Утім, смак борщу з однієї зелені
вона ніколи не забуде. Надовго в її пам'яті залишиться й те, як у селі
зникали коти й собаки, бо їх поїдали. Більше спогадів у її нового товариша
Володимира Плотницького, йому тоді було одинадцять. Говорить, що в рідному
селі на Житомирщині орудувала бригада під назвою "Червона мітла". Більшовицькі
активісти з односельчан заглядали до кожної шпарини, щоб знайти хоч пару
зернят. Усе, що було у сім'ї Плотницьких, - це 20 кілограмів борошна.
Перед черговим візитом "Червоної мітли" родині старожила довелося піти
на досить ризикований крок - вкинути "скарб" у колодязь. Таким чином,
добро хоч і намокло, але збереглось і врятувало родину від неминучої смерті.
Тоді щоденне меню Плотницьких складалось із 100 грамів борошна.
Слабишева Я. Страшна трагедія // Вісті Придніпров'я. - 2006. - 28
листопада. - С.1, 2.
|
