|
Діна
Попович (Пащенко) | |
ГОЛОДОМОР: невиплакані сльози України |
|
Наша
сім'я жила на руднику імені Карла Лібкнехта. Мені було три роки. За розповіддю моєї матусі, то був страшний рік. Нас було шестеро: троє дітей (двоє шести і один трьох років) і троє дорослих: мамина сестра п'ятнадцяти років і бабуся. Батька вже не було — він трагічно загинув у шахті 1931 року. Після смерті батька мама купила корову, яка врятувала нас усіх від голоду. Мама ще запросила і родичів. Вони були дуже пухлі від голоду (село Заруддя-Орлове П'ятихатського району). Якось мама підібрала на вулиці дівчинку років дванадцяти. Запитала її прізвище, де батьки. Дівчинка відповіла, що звати її Клава, а батьків не пам'ятає. Так і виросла з нами Клава, мама її дуже любила. Потім Клава вийшла заміж і жила в совхозі «Зелений Яр» П'ятихатського району. Там вона прожила довгі роки. У неї було троє синів, які зараз там живуть зі своїми сім'ями. Врятувала мама і рідного брата мого батька та його дружину. Нас тоді всього було чотирнадцять чоловік. Кожен день усім вистачало по склянці молока. Це і врятувало усіх нас від голоду. Все життя всі, хто був тоді з нами, були вдячні мамі. А їй на той час було 33 роки. От коротенько і все, що розповідала нам наша мама. Вона починала свою діяльність в 1927 році в середній школі № 32 на руднику імені Карла Лібкнехта. Її прізвище по батькові — Пащенко-Аскольдович Віра Олександрівна. Померла вона 1981 року. Друкується за виданням: Буян-острів. Літопис нашої біди. – Кривий Ріг.: 1995.–32 с. |
49006, м.Дніпропетровськ, вул.Савченка,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua |
Copyright © 2000-2013 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека |