Олександр Зайвий

Літо 46-го року

ГОЛОДОМОР: невиплакані сльози України

Смалять мужики тютюн іржавий.
Про посуху на вустах слова
та про те, що засіки держави
спорожнила друга світова.

Бригадир вістує скорий дощик
і рече при цьому, як завжди:
"Витримали натиск вражих полчищ –
не помрем з голодної біди!"

"Та вже якось будемо держатись.
Головне – пережили війну..."
І дядьки під сонцем пелехатим
створюють хмарини з тютюну.

З хмар не крапле дощ благословенний
на жита, на наші ячмені.
Суховій шаліє повоєнний,
палить так, неначе на війні.

* * *

Ох, я нічого не забув...
І вже нічого не забуду.
... Ішли повз хату спухлі люди,
А я немов билина був.

Спекотний сорок шостий рік
у душу дивиться скорботно.
Мене питає:
– Хто ти? Що ти?..
За всіх померлих і калік.