Чорний час

	Олександр Зайвий Чорний час (Уривок)
	ГОЛОДОМОР: невиплакані сльози України
	1933 рік був не тільки роком найчорнішого голоду, в історії нашого народу, в тому ж 1933-м німецькі фашисти прийшли до влади, а отже, в тому році зав'язались вузли найбільших трагедій Європи XX віку. То був рік найчорнішого сонця в нашому столітті. По вулицях Берліна, Нюрнберга, Мюнхена крокували есесівські колони, і їхні факели шикувалися в свастику, готову спопелити світ. Мине вісім років, і броньовані полчища наваляться на нашу країну. Воєнні історики, аналізуючи причини поразок Червоної Армії в перший період війни, не брали до уваги подій 33-го року. А при об'єктивному аналізі тими подіями не треба нехтувати. В той час, коли наші майбутні солдати пухнули з голоду, по всій Німеччині муштрували вгодованих гітлерюгендів. Коли в Берліні горів рейхстаг, сповіщаючи світу про початок фашистського терору, в нас по дорогах торохтіли гарби, везучи на кладовища скошених голодом людей, голодом, що вчинив наш уряд проти нашого народу. Ось кілька типових сценок того часу: — Контра! — кричить на рахівника села Комсомольського Фотія Власовича Девізенка уповноважений по викачуванню хліба. — Сам ти контра,— відповідає йому Девізенко. — Он подивись,— показує в напрямку кладовища, — було тридцять допризовників, хлопці, як вогонь, а зосталося п'ять. По чиїй вині вони вимерли? — Мовчи! — погрожує кулаком уповноважений. — Агітатор знайшовся! Значить, в селі Комсомольському за вісім років перед війною вмерло з голоду 30 допризовників. Отже, в 41-му на захист Батьківщини встав би цілий взвод жителів того села. Якщо в масштабі невеличкого села за вісім років перед війною задушено голодом взвод потенційних солдатів, то скільки тим голодомором правляча верхівка знищила наших армій в масштабі країни? "Були такі дані, — засвідчує стара колгоспниця Домна Ус з села Сергіївка, — коли повну гарбу з мертвими тілами везли на кладовище. Збожеволіти можна". Траплялися і випадки божевілля. У моєму селі Могилеві розкуркулили селянина-бідняка Хому Устимовича Сироту. Забрали в нього все в хаті, а заодно й хату, а його з сім'єю викинули під осіннє, дощове небо. Хома Устимович збожеволів. Добув він десь хомута, одягав його собі на шию і з іржанням бігав по селу вигукуючи: — Я колгоспний кінь. Нагодуйте колгоспного коня, бо пропаду з голоду! Уся сім'я його вимерла, помер і він. В хомуті помер. "В нашому селі Троїцькому Павлоградського району в 1933 році померло від голоду 415 чоловік,— пише член КПРС з 1943 року, інвалід Великої Вітчизняної війни Олександр Антонович Костенко. — У війну загинуло 200 чоловік, а з 1914 по 1920 — 86". Ця статистика приголомшує тим, що померлих від голоду в два з лишком рази більше, ніж полеглих на війні. Але війна тривала чотири роки, а голод — шість місяців. Голодна смерть в багато разів швидше косила людей, ніж їх косила війна бомбами та кулеметами... Друкується за виданням: Зайвий О.Ф. "Свище вітер в багряній діброві...": Вибрані твори.– Дніпропетровськ: Січ, 2000.– 461 с.

49006, м.Дніпропетровськ, вул.Савченка,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua