ДОРОШЕНКО ДМИТРО ІВАНОВИЧ

Дмитро Дорошенко – відомий громадський і культурний діяч України. Походить він із славного козацького роду, що дав двох гетьманів Михайла і Петра Дорошенків. Народився Дмитро Іванович 8 квітня 1882 року у місті Вільно. Там він дістав класичну гімназичну освіту, а під час канікул завжди їздив на прадідівський хутір під Новгородом–Сіверським. Там перечитував книги з родинної бібліотеки, слухав оповіді про давнє минуле України.
Продовжив навчання у Варшавському університеті, до якого вступив 1901 року, але через півроку перевівся до Петербурзького університету. Тут діяла досить сильна українська громада і скоро Дмитро Дорошенко поринув у громадську роботу. 1905 року він повернувся в Україну, активно друкувався на сторінках українських періодичних видань, відновив навчання в університеті Св. Володимира.
Навесні 1909 року після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету Дмитро Дорошенко одержав запрошення до Катеринослава на посаду викладача Комерційного училища.
Катеринослав спочатку справив гнітюче враження на Дмитра Івановича та його дружину Наталю Михайлівну, але згодом подружжя активно включилось в суспільне життя міста, в першу чергу – в життя української громади. Дорошенки стали членами “Просвіти”, сприяли зміцненню її філій у містечках та селах губернії. Дмитро Іванович розвинув лекторську діяльність. Виступав з лекціями з історії української літератури в “Просвіті” в Мануйлівці; у вагонних майстернях станції Нижньодніпровськ та в Лоцманській Кам’янці його виступи збирали по 300-600 слухачів. На прохання наукового товариства він прочитав курс історії української літератури XIX століття.
У Катеринославі Д.Дорошенко познайомився та підтримував тісні зв’язки з Д.Яворницьким, близько зійшовся з сім’єю В.Біднова, з А.Синявським, І Трубою, сестрою Лесі Українки О.Косач-Кривинюк та її чоловіком.
Громадською діяльністю Д.Дорошенко займався у вільний від роботи час. В Комерційному училищі він щотижня мав 12 уроків та виконував обов’язки класного керівника. Він часто вивозив свій клас на екскурсії, намагався зацікавити учнів місцевою історією. Викладав також у жіночому єпархіальному училищі.
Дмитро Дорошенко був також співпрацівником Катеринославської вченої архівної комісії, виконував обов’язки секретаря аж до свого від’їзду з Катеринослава. У цей період він опублікував десятки статей про визначних українських діячів: Т.Шевченка, Б.Грінченка, М.Грушевського, Г.Барвінок, М.Лисенка, Д.Яворницького; про українську мову, освітні та громадсько-наукові заклади, театральні події, етнографічні регіони України, особливо про Катеринославщині ( “З минулого Катеринославщини”, 1913 ), про сучасне політичне становище та українські справи тощо.
Проте велика завантаженість громадськими справами відбирала час від наукової роботи. До того ж дружина Дмитра Івановича дуже нудьгувала за сценою, і тому у 1913 році Дорошенки переїхали до Києва. На початку 1914 року катеринославські друзі спробували знову перевести його назад до Катеринослава, навіть обрали почесним членом катеринославської “Просвіти”.
Під час першої світової війни Д.Дорошенко займався справами біженців з Галичини, багато їздив по прифронтовій смузі, із цих вражень виникла ідея створення книги “По рідному краю”.
Восени 1916 року вчений знов побував у Катеринославі, читав публічну лекцію про діяльність І.Франка. У Києві Дмитро Іванович деякий час редагував “Науковий збірник” УНТ, працював у журналах.
Після Лютневої революції 1917 року в Росії Д.Дорошенко активно зайнявся політичною діяльністю, займав адміністративні посади, вступив у новостворену партію соціалістів-федералістів, був членом Центральної Ради. Під час гетьманату Павла Скоропадського очолював Міністерство закордонних справ, але за Директорії відійшов від політики, знов зайнявся науковою працею, написав книгу про Костомарова, кілька брошур.
У січні 1919 року він отримав призначення на посаду приват-доцента по кафедрі історії України Кам’янець-Подільського університету. Навесні цього ж року місто перейшло під владу більшовиків і Д.Дорошенко змушений був покинути Україну. Деякий час він проживав у Празі, де вивчав чеську мову, літературу та історію. Тут він теж брав активну участь в українському громадському житті, а пізніше і в Румунії, куди згодом переїхав. Далі були Італія, Австрія,Німеччина. Для подружжя Дорошенків почалось життя емігрантів.
Поруч з активною громадською та політичною діяльністю вчений не полишав наукову працю. За період 1918-1920 років з’явилось багато його історіографічних праць, життєписів видатних українських діячів: “П.О.Куліш. Його життя й літературно-громадська діяльність”, “Микола Іванович Костомаров. Його громадська й літературно-наукова діяльність”, “Ів.Сем. Нечуй-Левицький”. Були опубліковані популярні праці з краєзнавства: “Коротенька історія Чернігівщини”, “По рідному краю”, “Про минулі часи на Поділлю”, “Угорська Україна” та інші.
В еміграції жилось тяжко, доводилось часто міняти квартири, Дорошенки сумували за Україною і збирались повернутись, але зупиняла відсутність коштів. Нарешті 1922 року Дмитра Івановича обирають професором Українського Вільного університету та Карлового університету по кафедрі історії України. Великою проблемою для вченого стала відсутність його бібліотеки, яка залишилась у Києві, і це в значній мірі гальмувало наукову роботу. Допоміг С.Єфремов, надіславши академічні видання. Книга “Огляд української історіографії” , яка вийшла у цей час, була високо оцінена колегами в Україні і використовувалась при читанні курсу історіографії у київському ІНО.
16 грудня 1924 року у Празі урочисто відзначили ювілей літературно-наукової діяльності Д.Дорошенка. За 25 років праці на рахунку вченого було кілька десятків книг, сотні наукових та популяризаторських статей. Але становище українських емігрантів було вкрай нестабільне, діяльність УВУ поступово припинялась, доводилось шукати нової роботи. І все ж цей час був надзвичайно плідним – Дорошенко дуже багато писав і публікувався. Роботи його стосувались питань української історії, історіографії, діяльності видатних українських представників науки та культури.
З літа 1926 року Д.Дорошенко почав працювати в Українському науковому інституті в Берліні, читав курси історії України та української літератури, а також нариси української історіографії. Далі знов була Прага. П’ять років він викладав у вищих школах, займався науковою працею. З 1936 року і до початку війни вчений працював у Варшавському університеті на кафедрі історії всесвітньої церкви. Звідси у 1937-1938 роках він їздив до Канади на запрошення Інституту ім. Петра Могили в Саскатуні, читав лекції в ряді міст. 1939 року професор повернувся до Праги.
З перенесенням університету до Німеччини Д.Дорошенко переїхав до Аугсбурга, а потім – до Берліна та Мюнхена як професор Українського Вільного університету та Православної богословської академії. Влітку 1945 року в Аугсбурзі була створена Українська вільна академія наук і тоді ж Д.Дорошенко був обраний її першим президентом.
У 1947 році Д.Дорошенко прийняв запрошення Вінніпезької колегії Св. Андрія і до 1951 року викладав там історію України, одночасно продовжував очолювати Українську вільну академію. Тяжко захворівши, вчений повернувся до Мюнхена, де 19 березня 1951 року помер.
Спадщина вченого налічує близько 1000 праць. Дмитро Дорошенко був не лише визначним вченим, але й талановитим популяризатором, хоч сам він вважав себе скоріше популяризатором, ніж академічним ученим. Вже після смерті професора кілька разів перевидавались його узагальнюючі праці з історії України, історіографії, краєзнавства, спогади. Наукова спадщина Дмитра Дорошенка ще чекає своїх дослідників.

Ірина ГОЛУБ

БІБЛІОГРАФІЯ:

Дорошенко Д. Історія України з малюнками для школи й родини. – Краків-Львів, 1942; Нью-Йорк, 1957. – 253 с.

Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле ( 1914-1920 ). Вид. 2-ге. – Мюнхен: Українське вид-во, 1969. – 543 с.

Дорошенко Д. Розвиток науки українознавства у XIX– на початку XX ст. та її досягнення // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упоряд. С.В.Ульяновська; Вступ. ст. І.М.Дзюби. – К.: Либідь, 1993. – С.26-39.( Пам’ятки історичної думки України).

* * *
Білецький Л. Дмитро Дорошенко.– Вінніпег, 1949. – 24 с.

Заруба В.М. Катеринославський період життя і діяльності Д.І.Дорошенка // Вчений-подвижник: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 135-річчю з дня народження вченого. – Дніпропетровськ, 1991. – С.59-62.

Заруба В.М. Дмитро Дорошенко // Заруба В.М. Постаті. – Дніпропетровськ: Україна, 1993. – С.28-31.

Дмитро Дорошенко // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упоряд. С.В.Ульяновська; Вступ. ст. І.М.Дзюби. – К.: Либідь, 1993. – С.527-553. ( Пам’ятки історичної думки України).

Давлетов О.Р. З творчої спадщини Дмитра Дорошенка: “І.Х.Енгель як історик України та козаччини” // Південна Україна XYIII-XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. Вип. 2. – Запоріжжя: РА “Тандем-У”, 1996. – С.150-155.
Дмитро Дорошенко // Видатні діячі України минулих століть. Меморіальний альманах.– К.: Євроімідж, 2001. – С. 184-185. (Укр. та англ.. мовами). (Сер. ”Золоті імена України” ).

* * *
Вдовиченко К.В. Наталя та Дмитро Дорошенки в культурно-громадському житті Катеринослава // Грані. – 2000. – № 2. – С. 17-20.
* * *
Енциклопедія українознавства. Словникова частина Т. 2./ Гол. ред. В.Кубійович. – Париж–Нью-Йорк: Молоде життя, 1955-1957. – С.583-584.

Енциклопедія українознавства. Словникова частина Т. 2./ Гол. ред. В.Кубійович. – Париж–Нью-Йорк: Молоде життя. – С.583-584. ( Репринтне перевидання в Україні. – К., 1994 ).

	ДОРОШЕНКО ДМИТРО ІВАНОВИЧ (1882- 1951)
	Краєзнавці
	Дмитро Дорошенко – відомий громадський і культурний діяч України. Походить він із славного козацького роду, що дав двох гетьманів Михайла і Петра Дорошенків. Народився Дмитро Іванович 8 квітня 1882 року у місті Вільно. Там він дістав класичну гімназичну освіту, а під час канікул завжди їздив на прадідівський хутір під Новгородом–Сіверським. Там перечитував книги з родинної бібліотеки, слухав оповіді про давнє минуле України. Продовжив навчання у Варшавському університеті, до якого вступив 1901 року, але через півроку перевівся до Петербурзького університету. Тут діяла досить сильна українська громада і скоро Дмитро Дорошенко поринув у громадську роботу. 1905 року він повернувся в Україну, активно друкувався на сторінках українських періодичних видань, відновив навчання в університеті Св. Володимира. Навесні 1909 року після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету Дмитро Дорошенко одержав запрошення до Катеринослава на посаду викладача Комерційного училища. Катеринослав спочатку справив гнітюче враження на Дмитра Івановича та його дружину Наталю Михайлівну, але згодом подружжя активно включилось в суспільне життя міста, в першу чергу – в життя української громади. Дорошенки стали членами “Просвіти”, сприяли зміцненню її філій у містечках та селах губернії. Дмитро Іванович розвинув лекторську діяльність. Виступав з лекціями з історії української літератури в “Просвіті” в Мануйлівці; у вагонних майстернях станції Нижньодніпровськ та в Лоцманській Кам’янці його виступи збирали по 300-600 слухачів. На прохання наукового товариства він прочитав курс історії української літератури XIX століття. У Катеринославі Д.Дорошенко познайомився та підтримував тісні зв’язки з Д.Яворницьким, близько зійшовся з сім’єю В.Біднова, з А.Синявським, І Трубою, сестрою Лесі Українки О.Косач-Кривинюк та її чоловіком. Громадською діяльністю Д.Дорошенко займався у вільний від роботи час. В Комерційному училищі він щотижня мав 12 уроків та виконував обов’язки класного керівника. Він часто вивозив свій клас на екскурсії, намагався зацікавити учнів місцевою історією. Викладав також у жіночому єпархіальному училищі. Дмитро Дорошенко був також співпрацівником Катеринославської вченої архівної комісії, виконував обов’язки секретаря аж до свого від’їзду з Катеринослава. У цей період він опублікував десятки статей про визначних українських діячів: Т.Шевченка, Б.Грінченка, М.Грушевського, Г.Барвінок, М.Лисенка, Д.Яворницького; про українську мову, освітні та громадсько-наукові заклади, театральні події, етнографічні регіони України, особливо про Катеринославщині ( “З минулого Катеринославщини”, 1913 ), про сучасне політичне становище та українські справи тощо. Проте велика завантаженість громадськими справами відбирала час від наукової роботи. До того ж дружина Дмитра Івановича дуже нудьгувала за сценою, і тому у 1913 році Дорошенки переїхали до Києва. На початку 1914 року катеринославські друзі спробували знову перевести його назад до Катеринослава, навіть обрали почесним членом катеринославської “Просвіти”. Під час першої світової війни Д.Дорошенко займався справами біженців з Галичини, багато їздив по прифронтовій смузі, із цих вражень виникла ідея створення книги “По рідному краю”. Восени 1916 року вчений знов побував у Катеринославі, читав публічну лекцію про діяльність І.Франка. У Києві Дмитро Іванович деякий час редагував “Науковий збірник” УНТ, працював у журналах. Після Лютневої революції 1917 року в Росії Д.Дорошенко активно зайнявся політичною діяльністю, займав адміністративні посади, вступив у новостворену партію соціалістів-федералістів, був членом Центральної Ради. Під час гетьманату Павла Скоропадського очолював Міністерство закордонних справ, але за Директорії відійшов від політики, знов зайнявся науковою працею, написав книгу про Костомарова, кілька брошур. У січні 1919 року він отримав призначення на посаду приват-доцента по кафедрі історії України Кам’янець-Подільського університету. Навесні цього ж року місто перейшло під владу більшовиків і Д.Дорошенко змушений був покинути Україну. Деякий час він проживав у Празі, де вивчав чеську мову, літературу та історію. Тут він теж брав активну участь в українському громадському житті, а пізніше і в Румунії, куди згодом переїхав. Далі були Італія, Австрія,Німеччина. Для подружжя Дорошенків почалось життя емігрантів. Поруч з активною громадською та політичною діяльністю вчений не полишав наукову працю. За період 1918-1920 років з’явилось багато його історіографічних праць, життєписів видатних українських діячів: “П.О.Куліш. Його життя й літературно-громадська діяльність”, “Микола Іванович Костомаров. Його громадська й літературно-наукова діяльність”, “Ів.Сем. Нечуй-Левицький”. Були опубліковані популярні праці з краєзнавства: “Коротенька історія Чернігівщини”, “По рідному краю”, “Про минулі часи на Поділлю”, “Угорська Україна” та інші. В еміграції жилось тяжко, доводилось часто міняти квартири, Дорошенки сумували за Україною і збирались повернутись, але зупиняла відсутність коштів. Нарешті 1922 року Дмитра Івановича обирають професором Українського Вільного університету та Карлового університету по кафедрі історії України. Великою проблемою для вченого стала відсутність його бібліотеки, яка залишилась у Києві, і це в значній мірі гальмувало наукову роботу. Допоміг С.Єфремов, надіславши академічні видання. Книга “Огляд української історіографії” , яка вийшла у цей час, була високо оцінена колегами в Україні і використовувалась при читанні курсу історіографії у київському ІНО. 16 грудня 1924 року у Празі урочисто відзначили ювілей літературно-наукової діяльності Д.Дорошенка. За 25 років праці на рахунку вченого було кілька десятків книг, сотні наукових та популяризаторських статей. Але становище українських емігрантів було вкрай нестабільне, діяльність УВУ поступово припинялась, доводилось шукати нової роботи. І все ж цей час був надзвичайно плідним – Дорошенко дуже багато писав і публікувався. Роботи його стосувались питань української історії, історіографії, діяльності видатних українських представників науки та культури. З літа 1926 року Д.Дорошенко почав працювати в Українському науковому інституті в Берліні, читав курси історії України та української літератури, а також нариси української історіографії. Далі знов була Прага. П’ять років він викладав у вищих школах, займався науковою працею. З 1936 року і до початку війни вчений працював у Варшавському університеті на кафедрі історії всесвітньої церкви. Звідси у 1937-1938 роках він їздив до Канади на запрошення Інституту ім. Петра Могили в Саскатуні, читав лекції в ряді міст. 1939 року професор повернувся до Праги. З перенесенням університету до Німеччини Д.Дорошенко переїхав до Аугсбурга, а потім – до Берліна та Мюнхена як професор Українського Вільного університету та Православної богословської академії. Влітку 1945 року в Аугсбурзі була створена Українська вільна академія наук і тоді ж Д.Дорошенко був обраний її першим президентом. У 1947 році Д.Дорошенко прийняв запрошення Вінніпезької колегії Св. Андрія і до 1951 року викладав там історію України, одночасно продовжував очолювати Українську вільну академію. Тяжко захворівши, вчений повернувся до Мюнхена, де 19 березня 1951 року помер. Спадщина вченого налічує близько 1000 праць. Дмитро Дорошенко був не лише визначним вченим, але й талановитим популяризатором, хоч сам він вважав себе скоріше популяризатором, ніж академічним ученим. Вже після смерті професора кілька разів перевидавались його узагальнюючі праці з історії України, історіографії, краєзнавства, спогади. Наукова спадщина Дмитра Дорошенка ще чекає своїх дослідників. Ірина ГОЛУБ БІБЛІОГРАФІЯ: Дорошенко Д. Історія України з малюнками для школи й родини. – Краків-Львів, 1942; Нью-Йорк, 1957. – 253 с. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле ( 1914-1920 ). Вид. 2-ге. – Мюнхен: Українське вид-во, 1969. – 543 с. Дорошенко Д. Розвиток науки українознавства у XIX– на початку XX ст. та її досягнення // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упоряд. С.В.Ульяновська; Вступ. ст. І.М.Дзюби. – К.: Либідь, 1993. – С.26-39.( Пам’ятки історичної думки України). * * * Білецький Л. Дмитро Дорошенко.– Вінніпег, 1949. – 24 с. Заруба В.М. Катеринославський період життя і діяльності Д.І.Дорошенка // Вчений-подвижник: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 135-річчю з дня народження вченого. – Дніпропетровськ, 1991. – С.59-62. Заруба В.М. Дмитро Дорошенко // Заруба В.М. Постаті. – Дніпропетровськ: Україна, 1993. – С.28-31. Дмитро Дорошенко // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упоряд. С.В.Ульяновська; Вступ. ст. І.М.Дзюби. – К.: Либідь, 1993. – С.527-553. ( Пам’ятки історичної думки України). Давлетов О.Р. З творчої спадщини Дмитра Дорошенка: “І.Х.Енгель як історик України та козаччини” // Південна Україна XYIII-XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. Вип. 2. – Запоріжжя: РА “Тандем-У”, 1996. – С.150-155. Дмитро Дорошенко // Видатні діячі України минулих століть. Меморіальний альманах.– К.: Євроімідж, 2001. – С. 184-185. (Укр. та англ.. мовами). (Сер. ”Золоті імена України” ). * * * Вдовиченко К.В. Наталя та Дмитро Дорошенки в культурно-громадському житті Катеринослава // Грані. – 2000. – № 2. – С. 17-20. * * * Енциклопедія українознавства. Словникова частина Т. 2./ Гол. ред. В.Кубійович. – Париж–Нью-Йорк: Молоде життя, 1955-1957. – С.583-584. Енциклопедія українознавства. Словникова частина Т. 2./ Гол. ред. В.Кубійович. – Париж–Нью-Йорк: Молоде життя. – С.583-584. ( Репринтне перевидання в Україні. – К., 1994 ).