Фонд рідкісних і цінних документів ДОУНБ як джерело наукових досліджень користувачів

Л.Г.Гурай,
завідуюча сектором рідкісних і цінних документів ДОУНБ

Мета цього повідомлення – ознайомлення з деякими напрямками і досвідом роботи з фондом книжкових пам’яток як джерела наукових досліджень читачів.

Актуальність - підвищення ролі фондів книжкових пам’яток у поширенні обсягу комплексних науково-пошукових досліджень користувачів.

Новизна – залучення до наукового обігу нової інформації для науковців: джерела для досліджень, маргіналії, нові відомості про А.І.Чепу.

Об’єктивними факторами, які сприяли відкриттю сектора рідкісних і цінних документів ДОУНБ, були умови становлення і розвитку української державності, зростання уваги широкої громадськості і науковців до проблем історичної науки, яка вимагала переосмислення багатьох етапів історії взагалі, особливо багатьох галузей українознавства, а також тих проблем, які раніше вважалися неактуальними.

Виникла необхідність виявлення, дослідження, пропагування і збереження книжкової спадщини, наближення її до науковців та широких читацьких кіл.

Через це надзвичайно актуальною є сьогодні проблема збирання книжкових пам’яток, комплектування фонду рідкісних і цінних документів необхідними джерелами для наукових досліджень, пам’ятками писемності і друку, які є частиною національного культурного надбання України.

Фонди книжкових пам’яток – це цілком незвичайні підрозділи в бібліотеках, тому що в роботі з ними всі традиційні бібліотечні процеси: комплектування, зберігання та використання – мають особливу специфіку.

В чому вона полягає? Відповідь на це питання дає перш за все обґрунтування основного поняття – книжкова пам’ятка, а також всіх напрямків роботи з нею.

Для більш точного визначення поняття рідкісна чи цінна книга, для того, щоб поставити ці книги в один ряд з іншими видами пам’яток історії і культури – архітектурними, образотворчими, літературними, науковими та ін., був введений в науковий обіг термін книжкова пам’ятка (у кінці 80-х рр.)

Книжкова пам’ятка як ціннісна категорія охоплює рукописні книги, першодруки і стародруки до 1-ї половини ХІХ ст., а також видання інших історичних періодів, які мають особливе наукове та історико-культурне значення, в тому числі і сучасні видання.

Узагальненими параметрами цінності книжкових пам’яток є: хронологічний, матеріально-предметний (етапність, меморіальність, унікальність) та кількісний.

У відділах і секторах книжкових пам’яток зібрані надзвичайні зразки книжок всіх історичних періодів, в тому числі і сучасності.

Для діяльності відділів чи секторів рідкісних видань характерні, окрім бібліотечних, також науково-книгознавчі і музейні тенденції: опрацювання прикмет побутування книги в процесі її читання в різні історичні періоди, книгознавчі характеристики, прагнення зберегти первозданний вигляд книги, обмеження видачі оригіналів, тобто меморіальна функція, складання друкованих каталогів із спеціальною системою анотацій, організація експозицій книги не тільки з точки зору змісту твору (це бібліотечний підхід), але й особливостей його історико-культурного і меморіального втілення, як продукту своєї епохи; проведення книгознавчих науково-пізнавальних та просвітницьких заходів.

Для виконання завдання збереження книжкових пам’яток надзвичайно важливо, щоб такі музейні тенденції набули конструктивного розвитку на основі документів, затверджених останньою сесією ІФЛА, на якій проблема збереження книжкових пам’яток була визнана пріоритетною над їхньою доступністю.

Створений у 1991 році за ініціативою колишнього директора ДОУНБ З.М.Рижкової сектор рідкісних і цінних документів має у фонді 7500 примірників книг і періодичних видань двома мовами – українською і російською, він універсальний за змістом, хронологічний діапазон – ХVІІ-ХХ ст., 4 примірники у фонді – кириличного шрифту.
І за хронологічними, і за тематичними характеристиками фонд рідкісних і цінних документів призначений обслуговувати перш за все наукових працівників різних спеціальностей, а також фахівців і студентів вузів.
Через це основні пріоритетні категорії користувачів рідкісного фонду це науковці, викладачі, працівники музеїв та архівів, письменники, журналісти, поліграфісти, художники.

Відомо, що тривалий час була тенденція ставлення до студентів як до другорядної категорії. Це було обумовлено відомими всім об’єктивними причинами. Вже з 90-х років почалося зростання потоку читачів-студентів й учнівської молоді. Це пояснюється не тільки політико-економічними процесами в суспільстві, але і тим, що інформаційні потреби студентів ускладнюються і наближаються до рівня науковців, чимало студентів – це завтрашні науковці.

Довідково-бібліографічний апарат до фонду рідкісних і цінних документів складається з системи традиційних карткових каталогів і картотек: алфавітного, систематичного, хронологічного, топографічного, систематичної картотеки статей та картотек колекцій, а також електронного каталогу нових надходжень до фонду.

За допомогою відділу комплектування нашої бібліотеки та сектора обмінно-резервного фонду до сектора рідкісних і цінних документів надходять унікальні сучасні довідкові видання, кращі серіальні видання, друковані каталоги україномовної книги, факсимільні і репринтні видання, які в деякій мірі поповнюють відсутні у фонді оригінальні твори різних історичних періодів.

Велике значення має також основний фонд бібліотеки, за допомогою якого йде виявлення так званих „прихованих ресурсів”.

Історія формування і комплектування фонду сектора рідкісних і цінних документів досить цікава і має багато схожого з цими ж процесами в інших бібліотеках України.

Оскільки не збереглося довоєнної облікової документації, невідомо, яким був фонд рідкісних видань раніше.

Під час фашистської окупації значну частину найбільш цінного фонду обласної бібліотеки було вивезено до Німеччини, потім в результаті пожежі від бомби загинув увесь інший фонд. У післявоєнні роки наша бібліотека одержала багато літератури з Держфонду та його філіалу в Іркутську. Тому на багатьох книгах рідкісного фонду стоять печатки і штампи бібліотеки Іркутського університету, як найбільш крупної наукової бібліотеки регіону, бібліотеки Іркутського учительського товариства, канцелярії Іркутського міського голови, духовної семінарії тощо.

У 1944 році згідно з постановою Облвиконкому було проведено збір літератури з квартир, куди не повернулись їхні колишні власники.

Завдяки цьому бібліотека отримала чимало цінних книг з різних галузей знань і хронологічних періодів з особистих бібліотек.

Таким чином, до фонду потрапили книги відомих громадських діячів, діячів культури і науки: Д.І.Яворницького, С.М.Шубинського, О.С.Суворіна, М.І.Семевського, Є.І.Шведера, М.В.Бречкевича, А.І.Чепи, І.Євецької, В.М.Флоринського, кн. М. Урусова, І.І.Лаппо, М.Ашукіна, К.Грота та ін. Слід додати, що мікроміграція фрагментів різних бібліотек: учбових, особистих, церковних та інших - мала негативні наслідки, тому що фонди розпорошувались. Наприклад, така складна доля була у бібліотеки князя Потьомкіна, яку він купив у видатного діяча грецької просвіти Є. Булгаріса і яка зазнала декілька переїздів.

Деяка частина бібліотеки князя Потьомкіна опинилася у фонді НБ Дніпропетровського національного університету.
Справжніми раритетами рідкісного фонду ДОУНБ є стародруки - 9 книг з фонду Катеринославської міської громадської бібліотеки і 14 книг з бібліотеки Катеринославської духовної семінарії.
Після створення сектора фонд рідкісних і цінних документів активно поповнювався з основного фонду бібліотеки, з букіністичних магазинів, з нових надходжень і дуже мало – з книжкових аукціонів Києва і Дніпропетровська (2 аукціони).

В останні роки ведеться розробка архівів Розенберга, німецького експерта високої кваліфікації, який під час окупації України відбирав найбільш цінну літературу для вивезення до Німеччини. В цьому архіві конкретно вказано, які і звідки були вивезені книги. Відомо, що особливо багато вивезено книг з Києва, Херсону, Харкова і Дніпропетровська. Частина архіву Розенберга знаходиться в Кобленці (Німеччина) частина у Києві та у Москві. З цими архівами працюють міжнародні спеціалісти, в тому числі і від України. Невідомо, чи повернуться книги, вивезені у Німеччину, до фондів ДОУНБ.

У процесі вивчення і опрацювання фонду рідкісних і цінних документів були виділені хронологічні, видові, тематичні книжкові колекції: колекції стародруків, мініатюрних видань, книг великого формату, колекція так званої „малої книжкової графіки”, тобто з екслібрисами, з автографами, факсимільних і репринтних видань пам’яток писемності і друку, періодичних видань ХVІІІ – початку ХХ ст.

Колекція стародруків має велику наукову цінність і тому є дуже важливим довідково-інформаційним ресурсом для досліджень науковців – користувачів сектора, які виконують дисертаційні роботи.

Колекція нараховує 146 примірників і має яскраво виражений історичний характер.

Серед раритетів - Диоптра 1651 р. кириличного шрифту, Учительное Евангелие 1785 р. кириличного шрифту, видання петровської епохи, прижиттєві видання творів М.Ломоносова, М.Карамзіна, О.Сумарокова, Д.Давидова, М.Новікова.

У фонді зберігається 7 частин першого видання славнозвісної „Древней российской вивлиофики” (1773-1775 рр.) М.Новікова, куди увійшли грамоти, списки, акти, та інші документи, твори різних авторів, документальні відомості про Україну. В роботі над цими творами М.Новіков користувався сховищами державних, церковних і приватних архівів, йому надавали матеріали історики Д.М. Бантиш-Каменський, Г.-Ф.Міллер, кн.. М.Щербатов, сама імператриця Катерина ІІ.

Колекція стародруків вимагає тривалої атрибуції, тобто встановлення автора (іноді анонімного), назви книги, часу і місця її друкування, розміру кодексу, розміру шрифтів, наявності ілюстрацій, особливостей паперу і палітурки, прочитування власницьких записів та ін. Результатами роботи науковців, читачів сектора з деякими виданнями колекції були дисертації на такі теми: „Переяславська угода 1654 р. в українській та російській історіографії середини ХІХ ст..”, „Роль давньоруської спадщини в процесі розвитку української культури ХVІІ-ХІХ ст..”, „Розвиток митної справи на Правобережній Україні ХVІІ-ХІХ ст.”, „Політична думка в Україні ХVІ-ХVІІІ ст..”, „Українське козацтво в російських військових формуваннях”, „Ливонська війна та Україна”, „Українці на державній службі в Російській імперії ХУІІІ-ХІХ ст.” та ін.

Багато стародрукованих видань з історії Росії містять матеріали з історії України і Катеринославщини. Наприклад, „Новейшая всеобщая география” 1793 р., „Историческое изображение жизни и всех дел славного женевца Франца Яковлевича Лефорта” І.Голікова 1800р., „Опыт повествования о древностях русских Г.Успенского” – Харків, 1811р., „Записки Одесского общества истории и древностей», т. 2, 1848р., «Краткое начертание Российской истории…» 1794 р. та ін.

Монографії і збірники ХІХ – поч.. ХХ ст. містять цінний історичний матеріал, який науковці використовували в роботі над такими темами: „Аграрне питання в діяльності українських урядів періоду революції та громадянської війни”, „Лібералізм в Україні”, „Формування української державності в теоретичній спадщині М.Драгоманова”, „Історія створення теорії відносності в Україні”, „Нова митна політика Росії ХІХ-ХХ ст.” та багато ін., в тому числі з проблем права, психології і літературознавства. За 3 останні роки було виконано понад 40 дисертаційних робіт.
Важливою складовою частиною фонду є Каталоги давньоруських грамот (1269-1612 рр.), які зберігаються у відділі рукописів РНБ у Санкт-Петербурзі. Джерелознавче значення їх дуже велике, тому з цими каталогами працювали історики: доктори історичних наук О.Журба, С.Світленко, М.Руднєв, професор, кандидат технічних наук В.С.Савега та ін.

Група анотованих покажчиків рукописних фондів РНБ, які містять відомості про особисті фонди діячів ХVІІІ-ХХ ст. і колекції архівних матеріалів мають унікальні наукові відомості. Тільки такі прізвища, як Милорадовичі, Лизогуби, О.Куракін, П.Єфремов та ін. говорять про цінність цих джерел для науковців і краєзнавців.

Корпус друкованих каталогів рідкісного фонду – найбільш чисельний. Це каталоги: „Україномовна книга”, „Книга в Україні” вип.. 1-5, „Особові архівні фонди Інституту рукописів”, „Грецькі рукописи у зібраннях Києва”, „Каталоги рукописів письменників”, „Каталоги палеотипів”, „Сводные каталоги русской книги ХVІІІ в.”, „Сводные каталоги русской нелегальной и запрещенной печати ХІХ в.”, „Историческая коллекция Эрмитажного собрания рукописей” та ін.

Використання цих видань допомагає висвітлювати важливі події і факти української і російської історії, видавничої справи, діяльності багатьох видатних людей, дає нове осмислення процесів духовно-культурного та суспільно-політичного розвитку України.

Особливу частину фонду рідкісних і цінних документів складають книги з автографами та екслібрисами. Докладна розповідь про роботу над цими колекціями є окремою і великою темою, тому обмежусь деякими прикладами і висновками.

Екслібрис (книжковий знак) – вид графіки, який містить у собі складні символічні елементи і в цьому аспекті становить значний науково-дослідний матеріал не тільки для мистецтвознавців чи художників, але й для істориків, краєзнавців, культурологів, книгознавців.

Серед екслібрисів колекції рідкісного фонду особливий науковий інтерес викликають декоративні екслібриси з особистих зібрань Є. Шведера – письменника, бібліофіла, краєзнавця М.Паренаго, ярликові – М.Семевського – історика і журналіста, засновника і редактора журналу „Русская старина”, С. Шубинського – історика і журналіста, редактора журналу „Древняя и новая Россия”, „Исторический вестник”, О.Суворіна – російського видавця і публіциста, І.Ф.Євецької - поміщиці дворянського походження, меценатки, громадської діячки, яка жила на Катеринославщині, у Новомосковську, М.Б. Бречкевича - вченого-славіста, який у 1925-1929рр.і працював в Науковому товаристві УАН разом з Д. Яворницьким, Ю. Коршуном, П. Єфремовим, М.Злотніковим та ін. Є в колекції книги з геральдичними та друкарськими екслібрисами, суперекслібрисами та ін.

Автографи видатних діячів науки і культури України і Росії на книгах рідкісного фонду – один з об’єктів досліджень, що ведеться у секторі. Це пояснюється тим, що у колекції рідкісних книг сама книга є рідкістю, а книга з автографами – рідкісна вдвічі, а іноді втричі через те, що вказує на долю конкретного примірника чи видання та роль, яку він зіграв у житті окремих людей. Тому вони являють собою історичні джерела, на базі яких працюють вчені і дослідники з різних галузей знання.

До автографів відносяться: дарчі надписи, яких більшість у фонді, ювілейні автографи, читацькі записи на чистих полях чи чистих окремих сторінках книг, сімейно-хронікальні, історичні замітки, що трапляються навіть у вигляді розгорнутого докладного оповідання, наукові читацькі коментарі, щоденникові записи.

Всі ці записи називаються маргіналії, від латинського слова марго, маргінес-край, кордон. Існує і така спеціальна історична дисципліна – маргіналістика. Виходячи за межі проблем суто історичної науки, маргіналії дають матеріал для історії літератури, мистецтва, етнографії, фольклору, медицини, ботаніки, зоології, топографії і топоніміки.

Дослідники-маргіналісти відзначають їх унікальність як своєрідних пам’яток історії культури і книгознавства актового та оповідного характеру.

В останні роки й історична наука почала більш інтенсивніше розширювати свою джерельну базу за рахунок поглибленого вивчення маргіналій.

Результати вивчення, класифікації та атрибуції маргіналій рідкісного фонду ДОУНБ – це окрема велика тема. Через це я зупинюсь тільки на деяких, найбільш цікавих. Треба додати, що автографи як бібліотечно-інформаційний ресурс забезпечення потреб науковців – складна і ще недостатньо вивчена у книгознавстві проблема.

У колекції автографів рідкісного фонду привертають увагу автографи вчених, діячів культури, письменників і літературознавців: Д. Яворницького, К. Грота, В. Флоринського, С. Венгерова, М. Чехової, М. Бречкевича, А. Ростовцева, І. Танатара, Б. Комаровського, П. Каніболоцького, І. Білоусова, О. Ласунського, І. Шмельова та ін. Деякі з них мешкали і працювали у Дніпропетровську.

Деякі з цих автографів допомогли науковцям установити невідомі досі факти, сторінки біографії, адресатів листування тощо. Наприклад, автограф М. Чехової, сестри російського письменника А. П. Чехова, автограф Івана Михайловича Проніна, наукового співпрацівника Будинку-музею А. П. Чехова та його вченого секретаря з кінця 30-х рр. до 1941р. Він працював в музеї після смерті Михайла Павловича Чехова (1936р.) і допомагав М.П. Чеховій, яка була завідувачкою. В книзі А.П. Чехова «Затерянные произведения и неизданные письма» є машинописний листок-вкладиш з текстом листа І. М. Проніна до письменника Є. Шведера з особистим підписом Проніна.

Тепер Будинок-музей А.П. Чехова має копію цього документа, якого у них не було, з підписом та інформацією про Є. І. Шведера, який листувався з М. П. Чеховою та І.М. Проніним. Всі ці відомості вони одержали від сектора рідкісних і цінних документів ДОУНБ.

У знак подяки заступник директора з наукової роботи Алла Георгіївна Головачова надіслала до сектора та бібліотеки дві тематичні збірки наукових статей, виданих музеєм.

Інформація про деякі факти з життя і діяльності дитячого письменника Є.Й. Шведера і ксерокопії автографів та екслібрисів книг з бібліотеки Шведера були надіслані до Воронежа письменнику, книгознавцю, доктору філологічних наук, викладачеві російської літератури Воронезького університету О. Г. Ласунському. В своїй книзі „Власть книги” та особистому листі він написав, що ці факти допомогли доповнити його книгу про українсько-російські бібліофільські зв’язки. Ця інформація використовується також воронезькими краєзнавцями.
Багато дарчих автографів адресовано дитячому письменникові Є. Й. Шведеру, який з 1924 по 1946рр. мешкав у Дніпропетровську. За довгі роки колекціонування Є.Й. Шведер зібрав бібліотеку, де було понад 20 тис. томів.
Тільки невелика частина цього зібрання опинилася в рідкісному фонді нашої бібліотеки, але ці книги мають велику наукову, історичну, культурну і книгознавчу цінність. Після роботи в архівах міста, в тому числі архіві СБУ, листування з архівами, бібліотеками і музеями Росії та України, перегляду багатьох документальних, довідкових і бібліографічних джерел, прикнижкової та пристатейної бібліографії була написана біографія Є.Й. Шведера, а також частково реконструйована бібліографія видань його творів без доступу, на жаль, до фондів РДБ і РНБ. Ці дослідження доповнять історію російської дитячої літератури відсутніми відомостями.

Книги з автографами, екслібрисами та іншими ознаками епохи чи спілкування людей мають неповторне, прекрасне обличчя, як і люди. У них такі ж складні і навіть трагічні долі, багато з них мовчать роками і тільки довгі пошуки, перегляд джерел, терпіння поступово розкривають ці таємниці, деякі з них мовчать і досі.

Про це ж свідчать і дослідники в цій галузі, спеціалісти найкрупніших наукових бібліотек і музеїв.
Не існує ні інструкцій, ані методичних рекомендацій, навіть досвід інших спеціалістів мало допомагає цій роботі. Кожний дослідник йде своїм шляхом.

До найрідкісніших пам’яток друкованої книги відносяться видання так званого масового призначення, тобто місяцеслови (календарі). Цінні за змістом, вони набувають особливої цінності, якщо належали до особистих колекцій і вміщують рукописні доповнення і записи.

У фонді рідкісних і цінних документів ДОУНБ є три примірники місяцесловів. Два з них належать А.І.Чепі, українському поміщику з козацької родини, родом з Полтавщини, колекціонеру писемних пам’яток з історії України. Він зібрав багато рукописів і документів, частину з них (14 книг) він передав у Петербург Я. Марковичу для написання великої історії України, які після його смерті безслідно зникли. Більшість зібраних Чепою матеріалів загинула під час пожежі у його маєтку. ( Див. біографію)

Один з цих календарів - „ Месяцеслов на лето от Рождества Христова 1802, которое есть простое содержащее в себе 365 дней, сочиненный на знатнейшие места Российской империи”… – СПб.: Имп.Акад. Наук,1802.-156с.

Ця унікальна книжкова пам’ятка має одразу три ознаки рідкості: рік видання (це стародрук), вид видання – календар, та щоденникові записи А. І. Чепи, які займають в книзі 12 сторінок. Вони є унікальними історичними джерелами для вивчення духовного світу власника книги, фактів його повсякденного життя, різних особливостей економічного, політичного і культурного життя України поч.. ХІХ ст.

Вони мають надзвичайну цінність ще й тому, що в них зафіксовані місцеві події, тобто в межах Полтавської і Чернігівської губерній, їх топонімічні особливості тих часів, зміни в адміністративно-територіальному поділі, метеорологічні та геологічні явища.

Текст щоденника має сімейно-хронікальні відомості, побутові, відомості про майново-господарчі справи, інформацію про створення Полтавської губернії 9 березня 1802р., спостереження за погодою, подробиці з життя і служби окремих постатей, факти з життя відомих державних діячів: князя О. Б. Куракіна, кн. Софії Прозоровської, С. К. Вязьмітинова, Г.П.Милорадовича та ін.

Текст щоденника, написаний скорописом людиною, яка жила у XVIII –поч. XIXст., переписаний і частково атрибутований. Це стане цінним доповненням невеличкої біографії А. І. Чепи і може увійти до наукового обігу як нове історичне джерело для науковців-істориків.

Унікальність записів А. І. Чепи на чистих берегах книги полягає в тому, що вони передають історичні події через особисте сприйняття людини, учасниці історичних подій початку XIXст. Про таких людей писав історик Д. П. Міллер: „ Все это люди, воспитавшие свой патриотизм на изучении прошлой жизни Малоросии, усердно собирающие летописи и всевозможные документы, относящиеся к истории края”...